1. Розкрийте відмінності філософії пізнання р.Декарта та ф.Бекона.

Розробка та обґрунтування методів наукового пізнання — головна мета філософів Нового часу. Формуються два основних методи і на їх основі виникають протилежні філософські напрямки: емпіризм і раціоналізм.

Засновником емпіризму вважається англій¬ський філософ Френсіс Бекон. Френсіс Бекон вважав, що істи¬на знаходиться в самих речах і необхідно здійсню¬вати її пошук в природі, світі. Схоластиці він про-тиставив концепцію "природної" філософії, яка базується на дослідному пізнанні. У своїх роботах він проголошує принцип емпіриз¬му і розробляє індуктивний метод, тобто метод сходження від розмаїтих індивідуальних, одинич¬них речей чи фактів до теоретичних узагальнень. За допомогою цього методу можна пізнати приро¬ду. Але пізнати й оволодіти природою можна лише підкоряючись їй, не спотворюючи її образу, а ося¬гаючи причини і закони, що діють в ній.

На шляху нового методу можуть виникнути перешкоди у вигляді хибних уявлень, забобонів, які Бекон називає "ідолами" і які треба поперед¬ньо подолати:

— ідоли роду (племені) пов'язані з вірою в іс¬тинність найкращого. Вони вроджені і пов'язані з недосконалістю розуму та органів чуття людини. Позбутися їх майже неможливо, але можна по¬слабити їх вплив шляхом дослідницької дисци¬пліни;

— ідоли печери пов'язані з вузькістю поглядів окремих людей, їх звичками, вихованням, внаслі¬док чого вони спостерігають оточуючий світ ніби з печери;

— ідоли майдану (ринку) пов'язані зі штампа¬ми повсякденного користування, вживанням за¬старілих понять, суджень, слів і породжуються спілкуванням людей;

— ідоли театру (теорій) пов'язані з догматич¬ною, сліпою вірою в авторитети, традиції, звикан¬ням до теоретичних систем, що своєю штучністю, нещирістю нагадують театральні дійства.

Протиотрутою "ідолам" служать мудрий сумнів і методологічно правильне дослідження.

Набуває нового напрямку й уявлення про мету та призначення пізнання. Знаменитий афоризм Бекона "знання — сила" відображає ідею експе¬риментальної науки, яка приносить людині прак¬тичну користь. Отримання знання орієнтується на його практичне застосування.

Засновником протилежного раціоналістично¬го напрямку був французький філософ Рене Де¬карт . Насамперед розробляє дедуктивний метод пізнання, принципово по-іншому, на відміну від Бекона, вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину.

Вихідною ідеєю Декарта є принцип сумніву, який, з одного боку, спрямований проти схолас¬тичного знання, сліпої віри, з іншого — на пошу¬ки найбільш зрозумілого очевидного, чітко мисли¬мого вихідного положення, яке можна взяти за основу системи знання про світ і людину.

Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивіду¬альний акт мислення. Сам сумнів є процесом мис¬лення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсо¬лютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую".

Філософія Декарта стала провісником механі¬стичного світогляду. В ній виділяються дві са¬мостійні субстанції світу — матеріальна, відмітною рисою якої є протяжність, та мисляча, для якої характерні непротяжність та непо¬дільність.

Людина у Декарта виявилась дуалістично роз¬колотою на тілесне, матеріальне і духовне, мисля¬че начало. Всі живі організми Декарт розглядав як машини, як істоти, що механічно діють. Та¬ким є і людське тіло, але воно є машиною, в яку Бог вклав душу. Розумність, здатність до раціона¬льного судження є суттєвою особливістю людини, її виключною властивістю. При цьому розум — основа не лише пізнання, а й доброчесної поведінки.