2. Ознаки цивілізації за Шпенглером

Культурологічна концепція О. Шпенглера (1880-1936) вважається однією із найяскравіших в системі філософського знання ХІХ-ХХ століть. Основна праця О. Шпенглера - «ПрисмеркЄвропи». Саме в ній автор виклав основні положення нової теорії культури. Він виступив із різкою критикою євро-пейського раціоналізму та теорії безперервного прогресу людства. Для О. Шпенглера світова історія не є єдиним процесом, що невпинно розвивається. В такому загальному вигляді її взагалі важ-ко осягнути. Тому, на думку О. Шпенглера, історія культури може бути представлена лише як сукупність локальних культур, що ви-никають послідовно. Кожна з них у своєму розвитку підпорядкова-на чітким закономірностям. Закономірність проявляється в тому,що кожна культура проходить стадії народження, розвитку, роз-квіту та занепаду. Саме ця ідея складає ядро концепції історичнихциклів. Таким чином, О. Шпенглер заперечує лінійно-прогресист-ський підхід до розуміння світової історії та пропонує нову моделькультурного буття людства. Фундаментальними категоріями вйого концепції стають « культура» і « цивілізація», які набуваютьспецифічного звучання: він розділяє та протиставляє ці поняття.

Шпенглер робить висновок про відсутність загальної спрямованостіісторичного процесу та наголосити на абсурдності самого поняття«людство». Для О. Шпенглера цивілізація є необхідним завершальним етапом розвитку культури. Розглядає перехід культури в цивілізацію знаменує собою перехід від творчості до механізму. Основними ознакамицивілізації стають: закостеніння суспільства, послаблення тради-цій та релігії, урбанізація, засилля техніки, занепад мистецтва,формування масової культури.

Отже, цивілізація - це культура, яка реалізувала свої цілі. У масш-табах світової культури О. Шпенглер виділив вісім великих культур,які досягли зрілості: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську,греко-римську, візантійську, майя, західноєвропейську. Історія, таким чином, розпадається на низку незалежних, неповторних замкне-них локальних культур, які мають виключно індивідуальну долю.Шпенглер відмовився від ідеї європоцентризму, підґрунтям якої булатеза про Європу як центр світового культуротворення. Історія культу-ри - це єдність розмаїття усіх проявів життя.

3. Надайте відповідь на тестове .

А) Закон єдності та боротьби протилежностей виражає сутність процесу розвитку.

Б) Суб’єктивний ідеалізм – це напрямок філософії, який виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів.

ВАРІАНТ № 17

1. Походження релігії.

Питання походження релігії належить до основних релігіологічних проблем. Від його розв'язання принципово залежать усі інші дослідження, пов'язані з феноменом релігії. Якщо прийняти ідею суто людського походження релігії, то вона розділить долю всіх інших витворів людського розуму чи рук, якщо ж вона є Божою, то її природа, завдання та функції виглядатимуть зовсім інакше. Проблемою походження релігії почали цікавитися досить пізно - в другій половині XIX ст. Це зрозуміло, оскільки факт існування релігії завжди сприймався як очевидний і від самого початку пов'язувався з існуванням людини, про що свідчать численні передання і традиції, відомі в багатьох релігіях, не лише у первісних. Тому частіше піднімалися питання про функції та роль релігії в людському житті, аніж про її ґенезу.Релігія як форма суспільної свідомості могла з'явитися лише за наявності суспільства і свідомості. Те й інше виникло на землі близько 40 тис. років тому з появою homo sapiens — людини розумної.

Але час появи людини розумної і релігії не збігається. Достовірні джерела свідчать, що зародження релігії відбувалося протягом 20—15 тис. років до н.е. Саме у цей проміжок часу відбулися становлення релігії та її еволюція. Майже стільки ж тисячоліть передувала цьому епоха безрелігійного розвитку суспільства і людини. її існування викликане вкрай жорстокими умовами боротьби людини за виживання.

Походження релігії зумовлене складним комплексом гносеологічних і соціально-економічних причин.

Гносеологічні причини походження релігії вкорінені в особливостях людського пізнання. Як уже зазначалося, релігія — це, зокрема, сукупність вірувань, уявлень, ідей, отже, вона продукт свідомості. Якщо немає свідомості, нема й віри у надприродне. Свідомість була у homo sapiens, і лише в нього, і тому він міг повірити в Богів. Свідомість має деякі особливості, які є гносеологічною причиною релігії:

I.Свідомість «ПОДВОЮЄ» дійсність, породжуючи дух, духовну дійсність.

II.Свідомість, відображуючи дійсність, може «відлітати» від неї, фантазувати, спроможна помилитися.

III.У свідомості людини може бути порушене уявлення про дійсне співвідношення буття (первинного) / свідомості (вторинного).

IV.Свідомість людини має здатність уособлювати, тобто надавати людських рис, оживляти, одушевляти предмети свого пізнання — ліс, воду, грім і блискавку, а також власні поняття, уявлення — добро і зло, справедливе і несправедливе. Гносеологічні причини створили можливість виникнення релігії, яка може здійснитися випадково чи в міру необхідності, а може і взагалі не реалізуватися. Щодо релігії, то вона виникла у людському суспільстві не випадково, а в міру потреби. Перетворення релігії із можливості на дійсність зумовили не гносеологічні, а соціальні причини.Найпоширенішою гіпотезою про первісну форму релігії дотепер, являлась теорія анімізму. Анімізм (лат. anima —душа, дух) — віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать її життя, фізіологічний і психологічний стан. Анімізму властиве приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо, з часом процесам: хворобам, війнам, ковальській справі тощо. Це було спричинено тим, що давня людина розглядала об'єкти навколишнього світу, уподібнюючи їх собі, наділяючи їх, відповідно, почуттями, думками, волею. Звідси походить її віра в існування духів могутніх сил природи, рослин, тварин, померлих предків. Слов'яни менш могутніх двійників називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм є вірою в існування душ і духів

Фетишизм (від порт, fetico—амулет, зачарована річ ) - це віра у природні явища чи створені речі, які в розумінні первісної людини були наділені таємничою надлюдською силою. Як спосіб олюднення природи, фетишизм виник у ранньородовому суспільстві.

Тотемізм (англ. totemism) — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин, явищами природи. Дещо пізніше в тотемах первісні люди вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи вони називали іменами тотемних тварин+РЕЛІГІЇ СВІТУ(ДОПИСАТИ)