Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Міністерство фінансів України

Одеський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту Самостійна робота

з дисципліни «Фінанси»

Виконав студент ІІ курсу групи ФК-510

фінансово-економічного факультету

спеціальності «Фінанси і кредит»

Менабдішвілі Давід Григорович

Викладач: Ротарь Олена Миколаївна

Одеса-2012

СРС №1 «Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів»

1. Характеристика моделей фінансових відносин у суспільстві

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі — ринкової й адміністративної економіки. 

Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. 

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід — податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу — прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.

Фінансова модель ринкової економіки

Фінансова модель адміністративної економіки

З

заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації » 25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги

а розподілом ВВП

американська модель

характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті » 35—45%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері

західно-європейська модель

передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП — 50—60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Однак така модель можлива тільки за високого рівня ВНП на душу населення і високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора

скандинав-ська модель

2. Взаємозвязок та відмінності фінансів з грошами, ціною, заробітною платою і кредитом

У процесі вартісного розподілу фінанси взаємодіють з іншими економічними категоріями — ціною, заробітною платою, кредитом. Фінанси і ціна Відмінності: 1. Ціновий розподіл завжди пов'язаний із обміном, а фінансовий відбувається за межами акту купівлі-продажу товарів. 2. Ціновий розподіл передує фінансовому. 3. Фінансовий розподіл є гнучкішим, оскільки ціновий визначає лише пропорції майбутнього вартісного розподілу. Взаємозв'язок полягає в тому, що ціни є основою фінансового розподілу вартості, а фінанси, базуючись на пропорціях розподілу, що склалися під впливом цін, виступають інструментом, що їх реалізує. Фінанси і заробітна плата Відмінності: 1. За допомогою зарплати розподіляється необхідний продукт, а за допомогою фінансів весь національний продукт. 2. Розподільчі відносини, що здійснюються через зарплату, матеріалізуються у грошових коштах, що надходять у власність окремих громадян для задоволення їхніх особистих потреб, а фінанси мають суспільне призначення. 3. На відміну від фінансів, функціонування зарплати може розглядатись як процес двостороннього руху вартості. Зарплата має компенсаційний характер і залежить від кількості та якості затраченої праці — кожний працівник повинен отримувати від суспільства таку частку вартості, яка відповідає його трудовому вкладу. Взаємозв'язок фінансів і зарплати полягає у тому, що, з одного боку, фінанси "допомагають" зарплаті формувати фонд оплати праці, відділяючи його від інших грошових фондів підприємств. З іншого боку, заробітна плата, нарахування якої не співпадає з виплатою, виступає джерелом формування фінансових ресурсів у вигляді стійких пасивів. Фінанси і кредит Відмінності: 1. Кредит функціонує на основі поверненості. 2. Кредитні ресурси виражають "розірваний у часі рух" вартості від кредитора до позичальника і назад, а фінансові відносини — односторонній процес. 3. Кредитний перерозподіл пов'язаний із переміщенням грошових коштів між суб'єктами розподільчого процесу, а фінансовий здійснюється як між суб'єктами господарювання, так і в рамках кожного з них. 4. Кредитні ресурси формуються у процесі перерозподілу за рахунок тимчасово вільних коштів підприємств, держави, громадян, а фінансові — із доходів і нагромаджень, що утворились на стадії вартісного розподілу. 5. Кредит надається позичальнику на визначений термін на умовах поверненості та платності, а фінансові ресурси — безоплатно, без регламентування умов їх повернення. 6. Кредит має тісніший зв'язок з грошовим обігом, з його допомогою задовольняється потреба в платіжних засобах, здійснюється регулювання грошової маси. Взаємозв'язок фінансів і кредиту виражається у їх комплексному використанні. Так, при недостатності власних фінансових ресурсів, підприємство залучає банківські кредити. З іншого боку, тимчасово вільні фінансові ресурси підприємства зберігаються на рахунках у банках, що дозволяє використовувати їх у якості кредитних ресурсів.

СРС 2 «Генезис та еволюція фінансів»

Період	Характеристика
Київська Русь	З точки зору політичної організації легше встановити, якою не була Київська Русь, ніж те, якою вона була. Київська Русь не була державою в сучасному розумінні слова. Розглядати її як таку – значило б приписувати їй вищий рівень політичної організації, ніж це було насправді. Вона не мала ні централізованого управління, ні всеохоплюючої та розгалуженої бюрократичної системи. Єдиний зв’язок між володарями та підвладними, насамперед неміським населенням, існував у формі збору данини. У політиці князі керувались особистими чи династичними інтересами, нерідко ігноруючи потреби держави і суспільства. Політичні стосунки були млявими, мінливими й невиразними, а політичні проблеми часто розв’язувалися за допомогою сили. І все ж зростав рівень політичної, соціальної та економічної організації Київської Русі, відтак завданням даної курсової роботи є розкриття характеристики фінансових відносин в Київській Русі, а саме зародження економічних відносин; охарактеризувати господарський та соціальний устрій княжої доби, розвиток торгівлі і, зокрема, товарно-грошових, бюджетних відносин. Окремо розглянемо питання про внесок київських князів в розвиток фінансових відносин, їх державотворчу, дипломатичну діяльність, ефективність їх функціонування, а також розкриємо історичне значення фінансових відносин, їх місце в економічній історії України.
Запорізька Січ	Характеристика доходів січового скарбу свідчить, що на Запоріжжі, як і в Європі в той час, стягувалися домени — доходи від промислової експлуатації загальновійськових земель і сільськогосподарських угідь. У Запорізькій Січі застосовувалися податкові пільги у вигляді повного або часткового звільнення від сплати податків за особливі заслуги в козацькій службі, у зв'язку зі старістю або через низькі доходи. Однак ці пільги в основному надавалися козакам, у той час як більшість податків покладалася на не козаків, а на посполитих та населення, що проживало у паланках. Такий стан вказує на суспільну неуніверсальність оподаткування в Січі
Радянський Союз	Податкова система розвивалася за такими напрямами: широке застосування одноразових надзвичайних революційних податків, перебудова системи непрямих податків шляхом підвищення ставок і запровадження нових, організація строгого обліку і контролю за стягненням прямих податків. Податкова політика була спрямована на досягнення централізації грошових коштів, встановлення нових принципів розподілу національного доходу, економічну боротьбу з приватними підприємцями. У роки Другої світової війни уряд активно залучав податки з метою поповнення доходів державного бюджету. Крім податків, основними формами залучення коштів були добровільні внески і пожертвування у фонди оборони та армії, використання коштів за ненадані відпустки, вклади в ощадкаси, військові позики

СРС №3 «Становлення і розвиток фінансової науки»

Доповідь про будь-який напрям фінансової науки

Виникнення класичної політичної економії в Англії. В Петті.

Основоположником класичної політичної економії в Англії К. Маркс називає В. Петті (1623—1687). Інші економісти відносять його до меркантилістів. Проте аналіз його праць дає підстави для висновку, що він є економістом перехідного від меркантилізму до класичної політекономії періоду.

Петті — лікар за освітою. Під час придушення визвольного руху в Ірландії він був лікарем в англійській армії і став великим землевласником, одержавши від королівського уряду багато земель, конфіскованих у ірландців.

Петті називають першим професійним економістом. Його перу належить кілька наукових творів: «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682).

У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає данину меркантилізму. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла, виправдовує колоніальну експансію, втручання держави в економічне життя. Водночас уже в першій друкованій праці Петті далеко виходить за межі питань, що їх ставлять меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Навіть сама тільки постановка цих питань відрізняє його від меркантилістів.

Медик за освітою, він розглядає економічний лад країни, як живий організм, «політичне тіло», починаючи з'ясовувати його «анатомію». Розвиваючи нову науку, яку він називає «політичною арифметикою», або «політичною анатомією», її завдання він убачає в необхідності пояснити «таємничу природу» цілої низки явищ, з'ясувати суть економічних процесів. Слід звернути увагу, що він застосовує і новий метод дослідження економічних явищ. На відміну від меркантилістів, які використовували емпіричний, описовий метод, Петті заклав основи абстрактного методу в політичній економії.

Відрізняє Петті від меркантилістів і постановка питання про багатство. У нього багатство — це сума рухомого й нерухомого майна. У праці «Слово мудрим» він дає перелік предметів, що, на

його думку, є багатством. Поряд з конкретизацією він визначає й загальне (абстрактне) поняття багатства. Це — прибуток нації, який вона має від зовнішньої торгівлі. Джерелом багатства в нього є не сфера обігу, а праця, виробництво.

Теорія вартості. Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

Отже, слід звернути увагу на те, що Петті не розуміє вартість як об'єктивну реальність, як внутрішню властивість товару. Він визначає, власне, не вартість товару, а лише його відносну вартість у грошовому вираженні, не відокремлюючи її від ціни. Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий вислів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає фактором вартості. На цій підставі він дає ще одне визначення вартості, створеної землею і працею, — «середній щоденний прожиток дорослої людини». Відповідно вартість певної речі дорівнюватиме кількості щоденних пайків, спожитих тим, хто цю річ виготовив.

Крім «природної ціни» (вартості), Петті виділяє ще й «політичну», тобто ринкову ціну. її величина визначається не лише затратами праці, а й попитом і пропозицією.

Аналізуючи економічні погляди Петті, необхідно проаналізувати і визначення ним інших економічних категорій. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці. її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає ^грошовою рентою» і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства і національного доходу. Національний дохід, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг.

СРС №4 «Фінансове право та фінансова політика»

1. Концертуальні засади фін.політики у контексті розвитку фін. Науки

Фінансова політика – це певна сукупність комплексів та заходів, що застосовується державою для вирішення певних фінансових проблем та цілей.

Види фінансової політики

Політика

стабілізації

Політика економічного зростання

Політика стримування ділової активності

спрямована на підтриман-ня макроекономічної рів-новаги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін

спрямована на досяг-нення необхідного для країни рівня щоріч-ного збільшення обся-гів ВВП з урахуван-ням її потенціалу

використовується для регулювання еконо-мічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення висна-ження економіки внас-лідок надмірних темпів економічного зростання

Для того, щоб сформувати фінансову політику держави потрібно розробити концептуальні засади визначення засад і напрямів цієї політики, розробити конкретні заходи щодо реалізації поставлених завдань.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства та соціальними групами населення, територіями.

Принципи фінансової політики

Принцип наукової обґрунтованості фінансової політики. Фінансова політика не може базуватися на суб'єктивних побажаннях. Вона має ґрунтуватися на точному обліку потреб у фінансових ресурсах та можливостях мобілізації таких ресурсів. В іншому випадку вона може мати негативний спрямовуючий вплив на інші сфери і ланки фінансової системи та розвиток народного господарства загалом

Принцип системного підходу. Фінансова політика розглядається, як складна система, як елемент іншої складнішої системи, якою є економічна політика держави. Тому оптимізація фінансової політики як системи досягається за умови встановлення її тісної взаємодії з зовнішнім середовищем, з економічною політикою суспільства в цілому

Принцип цільової спрямованості фінансової політики. Суть цього принципу полягає у чіткому встановленні пріоритетів і доцільності виділення певного обсягу фінансових ресурсів для їх вирішення. У зв'язку із змінами пріоритетів змінюється і фінансова політика

Принцип безперервності фінансової політики. Суть цього принципу полягає в тому, що фінансова політика - процес постійно діючий і постійно поновлюваний. Фінансовою політикою пронизана економічна діяльність всіх суб'єктів суспільства. А оскільки суспільство завжди динамічне, то і фінансова політика характеризується динамічністю

Принцип доступності фінансової політики полягає в тому, що вона має бути зрозумілою за умови достатніх знань, щоб володіти економічною. Вона повинна бути сформульована виключно для однозначного тлумачення

Принцип сприяння виробництву, підтримки підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Він безпосередньо випливає із необхідності підвищення суспільного добробуту населення. Для цього фінансова політика повинна сприяти зростанню ефективності виробництва на основі підвищення продуктивності праці

Принцип створення фінансових резервів. Пояснюється тим, що перевищення доходів над видатками призводе до ліквідації непередбачених витрат

Усі принципи формування фінансової політики взаємопов'язані між собою, доповнюють один одного, а їх визначальне спрямування має на меті забезпечення фінансової стабільності в державі та підвищення темпів соціально-економічного розвитку суспільства.

2. Сучасні напрями фінансової політики України

У фінансовій політиці знаходять своє відображення корінні ін­тереси суб'єктів суспільства: фізичних і юридичних осіб, та їх взаємо­відносини з державою. Зміни фінансової політики відбуваються на основі змін економічної політики держави. Це не означає, що фінансо­ва політика є пасивним відображенням економічної політики. Вона випливає з економічної політики і в подальшому безпосередньо впливає на соціально-економічний розвиток та економічну політику держа­ви. Але щоб фінансова політика могла сприяти розвитку економіки та економічній політиці, вона повинна своєчасно виявляти потребу у фі­нансових ресурсах певної ланки народного господарства та джерела їх мобілізації. Причому мобілізація необхідних ресурсів не повинна об­межувати розвиток окремих підприємств чи суб'єктів суспільства, які виявилися джерелом формування цих ресурсів. Загалом розвиток фі­нансової політики характеризується трьома напрямами:

а)  підвищення суспільного добробуту. Для цього фінансова по­ літика повинна сприяти зростанню ефективності виробництва і, в пер­ шу чергу, підвищенню продуктивності праці;

б) мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпе­ чення розширеного відтворення, соціально-культурних заходів, оборо­ ни, управління та інших потреб суспільства;

в)  удосконалення фінансового механізму, який зумовлює фор­мування оптимального обсягу фінансових ресурсів та їх найраціональ- нішого розміщення й використання та заборону технологій, що загро­ жують здоров'ю людині. При цьому виробничі підрозділи повинні нести витрати з відшкодування відновлення довкілля.

Ефективність фінансової політики залежить від обсягу фінансо­вих ресурсів, які необхідні для задоволення визначеного рівня потреб соціально-економічного розвитку суспільства.

Реалізація сучасної фінансової політики характеризується тяга­рем не зовсім тривкої стабілізації в країні, помірним пожвавленням економіки, стабілізації матеріально-фінансового балансу та поступо­вою ліквідацією великої заборгованості перед внутрішніми та зовніш­німи кредиторами. В Україні розроблена і прийнята Конституція. У ній накреслені основні напрями фінансової стратегії уряду. Головними напрямами фінансової політики сучасного періоду вважаються:

-      сприяння завершенню роздержавлення і приватизації ;

-      завершення земельної реформи;

-      демонополізація економіки;

-      забезпечення соціального захисту населення;

-      удосконалення зовнішньоекономічної діяльності з метою зміцнення позиції України на світовому ринку;

-       вступ України до світової організації торгівлі;

-     захист і оздоровлення екологічного середовища;

-    проведення адміністративної та пенсійної реформ.

Розв'язання завдань, передбачених фінансовою політикою, ви­ магає значних фінансових ресурсів. А для реалізації окремих з них необхідна допомога світового співтовариства . Водночас економічне становище в країні стабілізується. Спостерігається стабілізація націо­нальної валюти, передбачається зменшення податкового тиску за ра­хунок зниження окремих ставок податку на прибуток з 30% до 25%, зменшення податкового обкладання фізичних осіб прибутковим подат­ком, дискусійним є питання зниження ставок інших податків. Одночас­но передбачається розширення бази оподаткування за рахунок змен­шення кількості пільг та введення нових податків, зокрема податку на нерухомість. Загалом забезпечення фінансовими ресурсами потреб суспільства вимагає ефективного і раціонального ведення господарсь­кої діяльності незалежно від форми власності та виду діяльності.

СРС №5 «Податки. Податкова система»

1. Виписати основні статті Податкового Кодексу.

Стаття	Зміст
Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України	4.1. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: 4.1.1. загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; 4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; 4.1.3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; 4.1.4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; 4.1.5. фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями; 4.1.6. соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; 4.1.7. економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування; 4.1.8. нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків; 4.1.9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; 4.1.10. рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками; 4.1.11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.
Стаття 6. Поняття податку та збору	6.1. Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. 6.2. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів	7.1. Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: 7.1.1. платники податку; 7.1.2. об'єкт оподаткування; 7.1.3. база оподаткування; 7.1.4. ставка податку; 7.1.5. порядок обчислення податку; 7.1.6. податковий період; 7.1.7. строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Стаття 8. Види податків та зборів	8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. 8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. 8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори	9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори: 9.1.1. податок на прибуток підприємств; 9.1.2. податок на доходи фізичних осіб; 9.1.3. податок на додану вартість; 9.1.4. акцизний податок; 9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу; 9.1.6. екологічний податок; 9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; 9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; 9.1.9. плата за користування надрами; 9.1.10. плата за землю; 9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України; 9.1.12. збір за спеціальне використання води; 9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів; 9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок; 9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 9.1.16. мито; 9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Стаття 10. Місцеві податки та збори	10.1. До місцевих податків належать: 10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 10.1.2. єдиний податок. 10.2. До місцевих зборів належать: 10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів; 10.2.3. туристичний збір.
Стаття 15. Платники податків	15.1. Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом абоподатковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.