1. Запорізька січ. Умови утворення та розвитку.

У середині XV ст. осередком згуртування українського козацтва стала Запорізька Січ (тобто укріплення за порогами), яку заснував Дмитро Вишневецький, а військо отримало назву Запорозького. У різні часи Січ розташовувалась на різних островах. Всього існувало 8 січей: Хортицька, базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька. Олешківська, Кам’янська, Нова або Підпільненська. Січова рада була вищим законодавчим і адміністративним органом. Вона розглядала питання внутрішньої і зовнішньої політики, судила злочинців, обирала уряд – військову і паланкову старшину. На Січі не було феодальної власності на землю, кріпацтва, панувала формальна рівність між усіма козаками на землю, участь в радах, але між старшиною і рядовими козаками існувала соціальна нерівність, яка викликала незадоволення бідних козаків. У Речі Посполитій не склалося сталого відношення до козацтва, яке не мало офіційного статусу. Щоб приборкати козаків, а також з метою використання їх в інтересах Польщі, у 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення реєстрового козацтва, тобто найманого формування, яке отримало правовий статус і тепер знаходилось на службі у польській державі. Перший реєстр складав 300 козаків. Пізніше Стефан Баторій у 1578 р. збільшив кількість реєстровців до 500. З середини 90-х років XVI ст. відбувався процес масового “покозачення” населення. Козацтво також знаходило підтримку серед населення в їх прихильному ставленні до православної віри. Глибока релігійність була характерною ознакою духовного життя на Січі. В межах Війська Запорозького низового існувало понад 60 церков.

Козаки постійно відвідували богослужіння і молебні. Умираючи, відписували на церкву ікони, золото, срібло тощо.

Козацтво активно виступало за відродження православної віри і стало поруч з духовенством в боротьбі з католиками і уніатами. Так, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний прийняв активну участь у боротьбі за відновлення православної церкви в Україні. Його підтримало козацтво. Маючи низку головних ознак держави, Запорізька Січ, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Несприятливі зовнішні впливи та внутрішні недоліки так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости у нову якість, але свій політичний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.

2. Повстанський рух 1920-х рр..(или 1928 года, не точно!)

Повстанський рух в Україні 1918-1922-го і пізніших років можна охарактеризувати як масовий збройний рух українського селянства і частково робітництва, спрямований на захист соціальних здобутків, зокрема права на вільне володіння землею й засобами виробництва, проти реставраторів старого ладу і окупаційних режимів в Україні, за народну владу і далі за національне і соціальне самовизначення українського народу.

3.1Щось про археологічні знахідні

3.2Волинь, Київщина належали до Литовської держави

Білет №24

1. Дисидентство в Україні

Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Причини активізації дисидентського руху в другій половині 60-х – на початку 70-х рр.: 

- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів; - нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський акт, що передбачав гарантію громадських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради; - ігнорування конституційних прав людини в СРСР; - репресії проти інакомислячих; - видання у Львові В.Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник» (1970 р.). 

Форми діяльності дисидентів: 

- створення підпільних і легальних груп та організацій; - розповсюдження нелегальних видань («самвидав»); - порушення національної проблеми на різних наукових конференціях; - організація Шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі України, Івана Франка тощо; - створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді; - організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань; - надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади в СРСР та УРСР, до міжнародних організацій. 

Форми репресій проти дисидентів: 

- залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі); - застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи); - арешти та ув’язнення; - ізоляція у психічних лікарнях. 

Основні напрямки дисидентського руху в Україні 

1. Правозахисне (демократичне) дисидентство, репрезентоване в Росії А.Сахаровим, О.Солженициним…, а в УРСР — Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння  виконанню Гельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р. 

2. Литовські статути – кодекс феодального права Великого Князівства Литовського у 3 редакціях: 1529, 1566, 1588 рр. Поєднано норми правових традицій: Руського права, польського права, німецького права, римського права, звичаєвого (неписаного) права. В основу лягла «Руська правда» Ярослава Мудрого.

1 литовський статут 1529 р.: Провідною думкою цього кодексу була охорона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. Так, мисливський собака оцінювався в 2 рази дорожче за “мужика тяглого”. Шляхта отримала вільне право виїжджати за кордон.

2 литовський статут 1566 р (Волинська шляхта брала участь у складанні): здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. Позбавляв селян права на власні землі.

3 литовський статут 1588 р.: Остаточно закріпачив селян (згідно зі статутом, селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками). Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого. За навмисне вбивство злочинець карався смертю. При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але зобов'язаний був сплатити родичам убитого годовщину.

Білет № 25

1. Зовнішні і внутрішні фактори, що впливали на розвиток Київської Русі.

2. Кріпосне право -

3.1. Наслідки Полтавської битви (вибрати правильні варіанти відповідей).

А) Зруйнування козацької столиці Батурина.

Б) Росія стає найвпливовішою в Європі.

В) Щось про прибічників Богдана.

3.2. Основні напрямки українізації за Скоропадського.