Запитання для повторення пройденого матеріалу.

1. Які є визначення терміну гіпотеза?

2. Які особливості притаманні гіпотезі як формі пізнання?

3. Які види гіпотез бувають?

4. Чим гіпотеза відрізняється від інших форм знання: простого припущення, догадки, закону, теорії ?

5. Яким умовам повинна відповідати наукова гіпотеза?

6. В чому полягає відмінність наукової гіпотези від робочої?

7. Яка роль робочої гіпотези у науковому пізнанні?

8. Що таке версія?

9. Які відмінності має версія в порівнянні з науковою гіпотезою?

10. Яка структура гіпотези?

11. Яким шляхом здійснюється перевірка гіпотези?

12. Яка основна роль гіпотези в процесі пізнання?

13. Який зв'язок гіпотези з іншими методами пізнання і формами мислення?

14. Яка роль спостереження і експерименту в процесі висунення і обґрунтування гіпотез ?

15. Які етапи можна виділити в розвитку гіпотези?

16. Чи претендує спростована гіпотеза на наукову значимість?

17. Які результати одержуються в результаті проходження гіпотезою усіх етапів розвитку?

18. За рахунок чого здійснюється ступінь імовірності гіпотези?

19. Яка роль умовно-категоричного умовиводу в процесі розвитку і перевірки гіпотези?

20. Як використовується розділово-категоричний умовивід в перетворенні гіпотези в достовірне знання?

Розділ 8. Доведення і спростування.

В процесі практичної і теоретичної діяльності виникає потреба в доказі істинності тих чи інших наукових положень, ідей, концепцій, гіпотез, теорій. Для цього вчені використовують спостереження, науковий експеримент, в яких процес досягнення істини здійснюється шляхом безпосереднього співвідношення знання з одержаними фактами. З допомогою органів відчуття вчений впевнюється в тому, чи відповідає чи не відповідає дійсності.

Наприклад: коли Ломоносов вів спостереження за такою планетою сонячної системи як Венера, то дійшов до висновку, що ця планета має атмосферу.

Нерідко істинність суджень про який-небудь предмет чи явище можна обґрунтувати на основі знань, істинність яких доведена раніше.

Наприклад: нам невідомо, чи є істинним судження „Жоден кажан не є птицею”. Для доказу істинності цього судження ми використовуємо інші судження, істинність яких доведена раніше: „Жодна птиця не є ссавцем”, „Кажан є ссавцем”. Дані судження є достатньою підставою для висновку про те, що судження „Жоден кажан не є птицею” є істинним.

Відомо, що великий російський вчений Д.І.Мендєлєєв логічно обґрунтував існування деяких хімічних елементів, які були невідомі науці, з допомогою відкритого ним періодичного закону.

Кожна наука має свої специфічні як методи пізнання, так і способи доказу. Логіка вивчає загальну теорію доказу, яка використовується в теоретичній і практичній діяльності.

8.1. Будова та види доведення

Доведення - це логічна операція, яка полягає в обґрунтуванні істинності якого-небудь положення з допомогою інших положень, істинність яких доведена раніше.

Наприклад: нам потрібно довести істинність судження про те, що „Деякі чотирикутники – квадрати”. Для доказу використовуємо два судження:

а) „Усі квадрати – паралелограми”;

б) „Усі паралелограми – чотирикутники”.

Із даних суджень, які можуть бути засновками простого категоричного силогізму, виводимо наслідок: „Деякі чотирикутники – квадрати”.

Термін „доведення” вживається в декількох значеннях.

1. Доведення - це наведення фактів, аргументів, з допомогою яких обґрунтовується істинність якого-небудь положення.

2. Доведення – пошук джерел даних про факти. Наприклад, історики визначають, звідки і як дійшов до нас той факт, що Куликовська битва відбулася саме у 1380р.

3. Доведення - логічна операція доведення істинності одного положення з допомогою інших істинних положень. Саме таке доведення є предметом дослідження формальної логіки. Такий доказ є процесом мислення, результат якого є певна послідовність суджень, розташованих в певному логічному порядку.

В судово-слідчій діяльності використовуються такі поняття як доказ і судовий доказ.

Поняття доказ вживається в сенсі логічного доведення (опосередкований доказ) і в сенсі засобу встановлення істини тези шляхом практичних дій, співвідношення стверджувального положення з реальними подіями (безпосередній доказ).

Судовий доказ – являє собою єдність логічного і практичного доказу. Але він визначається не тільки логічними законами, він регламентується карно-процесуальними законами, нормами, діяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду та інших суб'єктів судово-слідчої діяльності.

Структура доказу визначається відповіддю на такі питання: Що доказується?, Чим доказується положення, істинність якого встановлюється ?, Як воно доказується?

Відповідно з поставленими питаннями в структурі доведення виділяють такі елементи: теза, аргументи і демонстрація(форма доказу).

Тезою доказу називають положення, істинність якого потрібно довести. Це основний елемент доказу. Теза виражається одним або декількома судженнями.

Наприклад: „Квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів”, „Якщо до скоєння злочину причетний громадянин М., то ні N. ні K. ніякого відношення до скоєння цього злочину не мають”. В науковій діяльності вчені публікують тези,(основні положення), які в подальшому обґрунтовуються, скажімо, у виступі на науковій конференції.

В судово-слідчій діяльності тезою доказу можуть бути судження про скоєння певних злочинів, про виконавців, організаторів і співучасників злочину, про місце знаходження зброї, речей, які вкрадені.

Аргументи – положення, з допомогою яких обґрунтовується теза.

Існують різні види аргументів.

Одиничні факти. До них відносять вірно відображені у судженнях (фактофіксуючих судженнях) події, явища. Це можуть бути наукові положення, статистичні дані про рівень життя населення, кількість шкідливих речовин у ґрунтах, дані, які стосуються проблем освіти, покази свідків, різні документи, довідки, протоколи, архівні дані тощо. Фактом, наприклад, є те , що земна кора перебуває в стані руху, те, що покращення умов праці дозволяє підняти її продуктивність на 20 %, кількість ядерної зброї у світі зростає.

Факти є найважливішим аргументом доказу. Вони мають велику примусову силу і використовуються в усіх галузях наукового пізнання. Часто в процесі пізнання виникає потреба в тому, щоб новий факт був пов'язаний з іншими науковими фактами, щоб між ними не було протиріччя.

Іншим важливим засобом доказу є визначення. У визначеннях указуються суттєві, найбільш загальні ознаки предметів, що і дає підставу для використання їх в процесі логічного доказу.

Наприклад: в геометрії Евкліда дається визначення аксіом, постулатів, вихідних категорій – точки, лінії, площини та ін., які використовуються у доказі.

Важливе значення має визначення у судовому доказі. Як відомо, в кожній науці є поняття, які визначаються чітко і однозначно і є поняття, які визначаються по-різному.

Наприклад: поняття „культура” має понад двохсот визначень. В юридичній практиці(в конституціях, кодексах та інших нормативних актах) поняття визначаються чітко і однозначно і мають загальнообов'язкову силу.

Наприклад: щоб доказати, що громадянин M. скоїв розбій необхідно дати визначення поняття „розбій” і навести факти, які б свідчили про те, що даний громадянин відкрито привласнив матеріальні цінності потерпілого і наніс йому тілесні пошкодження. В даному доказі альтернатива – „або скоїв розбій” або „не скоїв розбій”, третього не дано.

В процесі логічного доказу використовуються аксіоми, постулати.

Аксіоми (від грец. axioma – значиме, прийняте положення) – це самоочевидні положення, які приймаються за істинні без доказу.

Прикладом аксіом можуть бути такі судження: „Частина менше цілого”, „Дві величини рівні окремо третій, рівні між собою”, „Я мислю, отже я існую”(аксіома, яку висунув Р. Декарт).

Важливим засобом логічного доказу є теореми і закони науки.

Теореми - це положення, які виводяться із аксіом або уже доказаних теорем в результаті застосування до них певних логічних правил. Теореми відображають суттєві необхідні зв'язки між предметами.

Закони - виражають необхідні, суттєві, повторювані зв'язки між предметами і явищами буття, і тому вони мають велику цінність в логічному доказі.

Наприклад: на підставі законів „Боротьби за існування”, „Невизначеної змінності”, „Природного відбору” англійський вчений Р. Дарвін обґрунтував тезу про те, що усі сучасні види тварин є продуктом тривалого еволюційного розвитку.

Величезне значення в доказі має така форма наукового пізнання як теорія (від грец. teoria – розглядання, дослідження).

Теорія як найвища форма наукового пізнання є системою знань, яке розкриває причини існування явищ, які досліджуються, їх сутність, закони функціонування та розвитку.

На цій підставі теорія виконує пояснювальну та прогностичну функції. Наприклад: на основі теорії відносності, яку створив А.Ейнштейн, доказано положення про зв'язок простору, часу і матерії, про відносність простору і часу.

Аргументи повинні знаходитися у певному зв'язку між собою і тезою. Спосіб такого зв'язку в логіці називається демонстрацією (формою доказу).

Демонстрація виконує роль посередника між тезою і основою, вона показує логічну послідовність переходу від аргументів до тези, і може мати форму дедуктивного або індуктивного умовиводу.

Наприклад: демонстрацію, яка має форму неповної індукції, символічно можна зобразити таким чином:

Р(х)

Р(х₁)

.

.

.

Р(х_п)

Класу К належать х₁, х₂,..., х_n

х ((х є К) – Р(х))

Демонстрація показує, що в доказі рух думки здійснюється в напрямку від менш загального в засновках до більш загального у висновку.