4.2. Закон суперечності

Мислення людини повинно бути не тільки визначеним і точним але й несуперечливим. Сутність вимоги несуперечливості мислення розкривається в формально-логічному законі суперечності.

Закон суперечності (від лат. Lex contradictionis, Lex – закон; contradictionis – протиріччя), визначається так: не можуть бути одночасно істинними дві протилежні думки про один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні.

Наприклад: не можуть бути разом істинними судження: „Електрон має корпускулярно-хвильові властивості” і „Електрон не має корпускулярно-хвильових властивостей”; „Усі обвинувачувані мають право на захист” і „Деякі обвинувачувані не мають права на захист”.

Закон суперечності не вирішує питання про те, яке із протилежних суджень є істинним, а яке хибним. З визначення закону суперечності випливає, те що із двох протилежних суджень одне буде обов’язково хибним. Яким буде інше судження – істинним чи хибним закон суперечності не визначає. Тому із істинності одного із протилежних суджень з необхідністю випливає хибність іншого, бо вони не можуть бути разом істинними. Але із хибності одного із протилежних суджень не завжди витікає істинність іншого, бо вони можуть бути разом хибними.

Наприклад: судження „Усі метали тонуть у воді” і „Жоден метал не тоне у воді” є разом хибними.

Закон суперечності діє по відношенню до суджень А – Е (відношення протилежності), А–О і Е–І (відношення протиріччя).

Закон протиріччя не діє в наступних випадках:

а) Якщо в одному судженні стверджується про належність предмету однієї ознаки і в той же час заперечується належність даному предмету іншої ознаки.

Наприклад: не буде протиріччя між судженнями: „Фейєрбах був матеріалістом” і „Фейєрбах не був діалектиком”;

б) Якщо мова йде про різні предмети.

Наприклад: не буде протиріччя між судженнями „Петренко знає німецьку мову” і „Петренко не знає німецької мови”, якщо говориться про різних людей, які мають однакове прізвище;

в) Якщо ми дещо стверджуємо про предмет і теж саме заперечуємо, але в різний час.

Наприклад: “Восени Петренко не знав німецької мови, а влітку він уже може її знати”;

г) Якщо предмет розглядається у різному відношенні. Тобто, коли не визначено, згідно з законом тотожності, зміст поняття „знає німецьку мову”. В одному відношенні “знає німецьку мову” означає, що говорить і перекладає з словником, а в іншому – володіє вільно .

Символічно даний закон позначається так:

Те, що дана формула є законом логіки видно з таблиці (рис. 29).

	А
і	і
і	х

Рис. 29

Поняття суперечність вживається у різному сенсі. В діалектиці суперечність визначається як така взаємодія між протилежностями, яка характеризується їх взаємо виключенням і в той же час взаємозумовленістю і взаємопроникненням одна в одну.

Діалектична суперечність притаманна усім предметам і явищам буття. Усі речі суперечливі по своїй природі.

Наприклад: рух Землі навколо Сонця здійснюється завдяки взаємодії протилежних сил протягування і відштовхування, розвиток живих організмів не може здійснюватися без взаємодії таких протилежностей як асиміляція і дисиміляція.

Порушення закону суперечності є наслідком недостатньо розвинутого, непослідовного мислення. Нерідко в суперечність з самим собою попадають люди, які попали в скрутну ситуацію і намагаються вийти з неї. Ці люди усвідомлено спочатку дещо стверджують, а потім теж саме заперечують.

Наприклад: в судово-слідчій діяльності бувають випадки, коли обвинувачуваний дає суперечливі показання: спочатку він стверджує, що скоїв злочин, а потім заявляє, що ніякого злочину не скоював.

Інколи протиріччя, які допускаються в мисленні, мають форму парадоксів: „Люди жорстокі, але людина добра”, „Бажаєш миру – готуйся до війни” і т.п.

Про людей, які порушують закон суперечності гарно сказано в російських прислів’ях: „Начал за здравие, а закончил за упокой”, „Начал про Фому, а закончил про Ярему”.