3.2. Судження і речення

Як і інші форми мислення, судження фіксується, зберігається і передається з допомогою мовних засобів. Мовною формою вираження судження є речення, яке є його матеріальною оболонкою.

Незважаючи на те, що між судженням і реченням є органічний взаємозв'язок між ними є певні відмінності.

По – перше ,одне й теж судження можна виразити різними граматичними формами.

Наприклад: думка „Все змінюється” може бути виражена реченням „Ніщо не зостається незмінним”. Зазначимо також, що одна і таж думка може бути виражена взагалі різними національними мовами. Судження „Я сьогодні черговий” можна виразити німецькою мовою: „Ich bin heute klassen Ordner”

По – друге, судження, як було сказано, складається і трьох елементів: суб'єкта, предиката і зв'язки, а речення може складатися із різної кількості елементів.

Наприклад: у судженні „Громадяни України мають право розвивати свою національну культуру” вісім слів, але три терміни.

Судження може бути виражено і одним словом: „Весна”, „Темніє”.

По-третє, судження як форма мислення є не матеріальним, а ідеальним.

Речення - це звукова матеріальна оболонка судження, засіб з допомогою якого люди спілкуються один з одним, обмінюються думками, а інколи враженнями чи емоціями.

В літературі по логіці існує думка про те, що судження можуть висловлюватись розповідними реченнями, а інші типи речень, питальні чи окличні, нібито не є формою вираження судження. Але є питальні і окличні судження, які інколи теж можуть дещо стверджувати або заперечувати. Речення: „Кому може сподобатися така робота?”, „Чи я хотів його образити”, висловлюють такі думки як, відповідно, „Робота виконана неякісно”, „Я не хотів його образити”.

3.3. Види простих суджень

Як було зазначено, просте судження – це судження, яке складається із трьох елементів і має структуру: S є P.

Поняття „просте судження” можна ділити на різних підставах. В залежності від того, що стверджується або заперечується в судженнях – належність ознаки предмету, відношення між предметами або факт існування предмета, - вони поділяються на атрибутивні, судження з відношенням, або судження про відношення, судження існування або екзистенціальні.

В атрибутивних (від лат. attributio – властивість, ознака) судженнях виражається належність ознаки предмету або належність предмета до якогось класу предметів.

Наприклад: в судженні „Полин - гіркий” говориться про належність ознаки предмету, а в судженні „Полин – лікарська рослина” стверджується про належність полину до класу лікарських рослин.

Атрибутивні судження в літературі по логіці називаються також категоричними (від грец. kateqorikos – стверджуючий, рішучий, безумовний).

Судженням з відношеннямназивається таке судження, в якому відображається відношення двох предметів, властивостей по величині, часовій послідовності, положенню в просторі, по зв’язку причини і наслідку, інтенсивності процесів, родинним та іншим ознакам.

Наприклад: „Сатурн більше Венери”, „Ракета летить значно швидше літака”, „Київ знаходиться значно ближче до Харкова аніж Львів”, „Тертя – джерело тепла”, „Іван брат Петра” тощо.

Судженням існування (екзистенціальним від лат. existentia – існування) називається такий вид простих суджень, в яких виражається сам факт існування або не існування предмета судження.

Наприклад: „Диму без вогню не буває”, „Існують необачливі люди”. В першому судженні заперечується факт існування диму без вогню, а у другому стверджується про те що існують необачливі люди.