24. Причини й результати змін сполук *ort, *olt, *tort, *tolt, *tert, *telt.

Якщо сполучення *or, *ol, *er, *el у середині слова стояло перед наступним голосним, то при складоподілі воно розривалося і тому не суперечило дії закону відкритого складу. Якщо після плавного стояв j, то таке сполучення закономірно давало r’, l’. У позиції перед наступним приголосним склад був закритим. Частина закритих складів праслов’янської мови у середині слова відкривалася шляхом опускання кінцевого приголосного, але сонанти *r, *l ніколи з вимови не зникали. Більшість дослідників пов’язує особливості зміни цих сполучень з різним акцентом довготи. У мовах південних слов’ян, а також у словацькій і чеській довгота зосереджувалася на голосному, тому закономірно змінилося ō>а, ē>ять(ĕ). Склад у цій мові відкривався шляхом метатези (*tort>*tart>*trat). У старослов’янській мові ці новостворені сполучення було представлено у вигляді –ра-, -ла-, -р ять-, -л ять-, які прийнято називати не повноголосними, бо у східнослов’янських мовах їм відповідають повноголосні сполучення –оро-, -оло-, -ере-, -еле-. У мовах східних і західних слов’ян довгота зосереджувалася не на голосному, а на сонорному *r, *l. Подальша доля цих сполук була різною: у східних слов’ян утворилися так звані повноголосні сполучення *torot, *tolot, *teret, *telet, а у західних діалектах давній голосний, який стояв перед сонорним, поступово ослаблював свою артикуляцію і зникав: *to-rot>*trot.

25. Складотворчі [р] і [л], їх походження та функціонування у старослов’янській мові. Доля складотворних приголосних у сучасних слов’янських мовах.

На письмі ці сонорні завжди виступали у сполученнях ръ, лъ, рь, ль. Ці сполучення мали подвійний вияв: 1. Нескладовий р, л + складовий ъ, ь (бръвь, плъть). Таким сполученням у сучасних східнослов’янських аналогах відповідає той же порядок складових елементів: голосний стоїть після сонорного – кров, плоть. 2. Складовий р, л + нескладовий ъ, ь (гръло, връхъ). У їх сучасних східнослов’янських відповідниках порядок елементів зворотний – горло, верх. Південнослов’янські і західнослов’янські мови здавна мали складотворні сонорні r, l, що підтверджується сучасними формами. У болгарській мові плавні втратили складотворчість уже в історичний період, вони замінилися сполученнями р, л + ъ: верба, вълк. У мовах північно-західних та східних слов’ян немає складотворних сонорних, їм відповідають сполучення о, е + р, л: вовк, верба.

26. Поняття про стару основу іменників. Поділ іменників на відміни за старою основою.

Поділ за відмінами або за іменними основами склався ще в індоєвропейську епоху і визначався суфіксом, на чкий закінчувалася іменна основа. Якщо цей суфікс складався лише з голосного, то така основа називається основою на голосний, якщо ж до суфікса входив ще й приголосний – основою на приголосний. На час створення найдавніших слов’янських пам’яток індоєвропейські іменні основи вже змінилися, але давнє групування традиційно зберігається, тобто групування за старою основою. Іменники в старослов’янській мові утворювали шість типів відмін, що відображало давні відмінності іменників за кінцевим звуком основи: 1. *-ā, (*-jā). 2. *-ŏ, (jŏ). 3. *-ŭ. 4. *-ĭ. 5. *-ū. 6. *-en, *-es, *-et, *-(t)er.