8. Порівняльна характеристика слов’янських азбук.

Пам'ятки старослов’янської писемності, що дійшли до нас, написані двома різними азбуками: глаголицею та кирилицею, які мали багато спільного, але й істотні відмінності. Вже в Х столітті існували дві азбуки: глаголицею були записані Київські листки, а кирилицею - напис царя Самуїла. І хоча Х вік фіксує наявність двох слов'янських азбук, жодне історичне свідоцтво не говорить про дві азбуки: житіє Кирила-первоучителя повідомляє тільки про те, що їм були винайдені слов'янські письмена, церковник Хоробрий також говорить тільки про одну азбуку. Немає свідоцтв і про те, що Кирило або Мефодій де-небудь створили нову, другу азбуку. Тому питання про умови появи в старослов’янській писемності двох азбук, про їх порівняльну старовину, про їх джерела і про їх укладачів було довгий час одним з найдискусійних. Кирилиця і глаголиця мали однакову кількість літер. З 43 глаголичних літер 39 передавали майже одні й ті самі звуки, що й літери кирилиці. Літери кирилиці та глаголиці мали абсолютно однакову назву і майже однаковий порядок розміщення, але дуже різнилися за формою. Форма кириличних літер була геометрично простою, чіткою і зручною для письма. З 43 літер кирилиці 24 були запозичені з грецького письма, а решта 19 – з інших мов чи власноручно створені з дотриманням єдиного графічного стилю. Форма ж літер глаголиці, насичена гачками, петлями, заокругленостями, була дуже складною. Незважаючи на значну відмінність у написанні алфавітів, все одно глаголичні літери за формою наближаються до відповідних кириличних. Особливо це виявляється у тих літерах, які не запозичені з грецького письма, а створено для передачі специфічних слов’янських звуків ж, ц, ч, ш. Глаголична азбука менш досконала за своїм складом ніж кирилична. У кирилиці є спеціальні позначення для йотованих голосних, розрізняються а та ять. У глаголиці цифрове значення літер відповідає порядку алфавіту, у кирилиці ж цифрове значення мають лише знаки, запозичені з грецького письма.

9. Загальна характеристика голосних фонем старослов’янської мови.

Голосні фонеми старослов’янської мови якісно розрізнялися за рядом. Вони могли бути переднього ( , , , , ), середнього ( ) і заднього ( , , , , ) рядів. За ступенем піднесення голосні були низького ( , ), середнього ( , , , , , ) і високого піднесення ( , , ). Також голосні поділялися на носові( , ) та ротові (всі інші). За тривалістю усі звуки поділяються на голосні неповного творення ( , ) та повного творення (всі інші). Позиційно редукованими були також ы та и, які утворилися з ъ або ь перед j або і. У зредукованих голосних виділяється сильна або слабка позиція. За участю губ голосні поділялися на лабіалізовані ( , , ) та не лабіалізовані (всі інші).

10. Основні фонетичні закони розвитку праслов’янської системи голосних.

У старослов’янській мові діяли ті самі фонетичні закони, що і в праслов’янській мові. Три закони: 1. У старослов’янській мові діяв закон висхідної звучності (відкритого складу). Усі склади були відкритими, закінчувалися на голосний. У межах одного складу звуки могли розташовуватися тільки в порядку наростання їх звучності. Але цей закон не діяв, наприклад, на прийменники. 2. Закон звукового сингармонізму. В багатьох випадках закон проявлявся в зміні приголосних перед або після голосного переднього ряду у сполуці з [j]. Також виявлявся у чергуваннях і змінах голосних після постійно м’яких приголосних. 3. Закон переходу кількісних відмінностей у якісні. У старослов’янській мові виявилися наслідки цього закону – старослов’янська система голосних.