- •1. Місце старослов’янської мови серед слов’янських мов.
- •2. Поняття про праслов’янську мову, її зв’язок зі старослов’янською.
- •3. Питання про народну основу старослов’янської мови.
- •4. Джерела вивчення старослов’янської мови.
- •5. Значення вивчення старослов’янської мови.
- •7. Діяльність братів Кирила та Мефодія зі створення слов’янських азбук.
- •8. Порівняльна характеристика слов’янських азбук.
- •9. Загальна характеристика голосних фонем старослов’янської мови.
- •10. Основні фонетичні закони розвитку праслов’янської системи голосних.
- •11. Зредуковані голосні [ъ] та [ь] у старослов’янській мові IX ст.
- •12. Сильна і слабка позиції зредукованих. Їхні позиційні варіанти [і] та [ы].
- •13. Доля зредукованих голосних наприкінці X – в XI ст. Відображення результатів цих змін у писемних пам’ятках.
- •15. Класифікація старослов’янських приголосних за участю голосу й шуму, за місцем і способом творення.
- •16. Класифікація старослов’янських приголосних за твердістю-м’якістю.
- •17. Перша палаталізація задньоязикових та її наслідки.
- •18. Друга палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.
- •19. Третя палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.
- •20. Зміни губних і сонорних у сполученні з *j.
- •21. Зміни приголосних *d, *t, *z, *s, *r, *l, *n у сполученні з *j.
- •22. Зміни в групах приголосних у праслов’янській мові у зв’язку із дією закону відкритого складу.
- •23. Фонетична структура складу старослов’янської мови IX ст.
- •24. Причини й результати змін сполук *ort, *olt, *tort, *tolt, *tert, *telt.
- •25. Складотворчі [р] і [л], їх походження та функціонування у старослов’янській мові. Доля складотворних приголосних у сучасних слов’янських мовах.
- •26. Поняття про стару основу іменників. Поділ іменників на відміни за старою основою.
- •27. Іменники *-ā, *-jā-основи. Їх відмінювання.
- •28. Іменники *-ŏ, *jŏ-основи. Їх відмінювання.
- •29. Іменники *-ŭ -основи. Їх відмінювання.
- •30. Іменники *-ĭ -основи. Особливості їх відмінювання.
- •31. Особові займенники в старослов’янській мові, їх склад і відмінювання.
- •32. Предметно-особовий займенник, його значення й уживання.
- •33. Вказівні займенники в старослов’янській мові.
- •34. Поняття про прикметник. Творення повних прикметників у старослов’янській мові, їх відмінювання і функціонування.
- •35. Походження прикметника як частини мови. Відмінювання і функціонування коротких прикметників.
- •36. Класи дієслів, принципи поділу на класи. Дієвідмінювання в теперішньому (простому майбутньому) часі в однині дієслів I-IV класів.
- •37. Атематичні дієслова, їх склад і дієвідмінювання в теперішньому (простому майбутньому) часі.
- •38. Поняття про абсолютні та відносні часи дієслова. Зразок дієвідмінювання в абсолютному часі.
- •39. Способи дієслів у старослов’янській мові. Дійсний спосіб. Дієвідмінювання дієслова в одному з часів.
- •40. Дієвідмінювання дієслів у теперішньому часі. Зв’язок дієвідмінювання і класу дієслова.
- •41. Форми майбутнього часу в старослов’янській мові.
- •43. Аорист, його значення й різновиди. Простий аорист, його утворення й уживання.
- •44. Сигматичний аорист, його утворення й уживання.
- •45. Імперфект, його утворення й уживання.
- •46. Перфект, його утворення й уживання.
- •47. Умовний спосіб, його утворення й уживання.
- •48. Наказовий спосіб дієслова, його утворення й уживання.
- •49. Іменні форми дієслова. Давальний самостійний.
- •50. Дієприкметники в старослов’янській мові, особливості їх творення й відмінювання.
15. Класифікація старослов’янських приголосних за участю голосу й шуму, за місцем і способом творення.
За місцем творення: 1. Губні: губно-губні: б, п, м, губно-зубні: в, ф. 2. Язикові: передньоязикові: д, т, з, с, z, ц, л, н, ж, ч, ш, р, середньоязикові: й, задньоязикові: г, к, х. За способом творення: 1. Проривні: б, п, д, т, г, к. 2. Щілинні: в, ф, з, с, ж, ш, х, й. 3. Африкати: z, ц, ч. 4. Зімкнено-прохідні: м, н, р, л. 5. Складні: жд, шт. За участю голосу й шуму: 1. Сонорні: м, н, р, л, й. 2. Шумні: -дзвінкі: б, д, г, в, з, ж, z, -глухі: п, т, к, ф, с, ш, ц, ч, х.
16. Класифікація старослов’янських приголосних за твердістю-м’якістю.
За цією характеристикою приголосні діляться на: - постійно тверді: г, к, х, - постійно м’які: й, z, ц, ж, ч, ш, жд, шт, Ψ, - решта приголосних залежно від позиції у слові могли бути твердими або пом’якшеними. Після постійно твердих приголосних могли стояти лише голосні непереднього ряду, які не потребували пом’якшення попереднього приголосного.
17. Перша палаталізація задньоязикових та її наслідки.
Перша палаталізація задньоязикових приголосних - це процес зміни твердих задньоязикових приголосних на м'які шиплячі передньоязикові приголосні перед голосними переднього ряду у процесі словозміни і словотворення. Ця палаталізація відбулася у ранній праслов’янський період, ще до монофтонгізації дифтонгів, тому засвідчена в усіх слов’янських мовах. Задньоязикові постійно тверді *g, *k, *ch не могли пом’якшуватися, а тому, попадаючи у позицію перед голосним переднього ряду є, ь, юс малий, и, які вимагали обов’язкового пом’якшення, вони змінилися на dž>ž, č, š. У результаті цього процесу в праслов’янській мові з’явилися нові приголосні ž, č, š. Першу палаталізацію широко представлено в сучасній українській літературній мові у вигляді чергувань задньоязикові – шиплячі. Перша палаталізація задньоязикових приголосних зумовила появу в слов'янських мовах чергування задньоязикових і шиплячих приголосних у тих випадках, коли в корені були наявні давні чергування голосних, а також на кінці морфем при словотворенні і словозміні: рекох'-рече, отрокъ-отроче. У результаті дії палаталізацій задньоязикових у мовах слов’ян з’явилося чергування приголосних: г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с, але вони не однаковою мірою представлені в усіх слов’янських мовах.
18. Друга палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.
Друга палаталізація задньоязикових приголосних - це процес зміни твердих задньоязикових приголосних *k, *g, *ch на свистячі [c], [z] [s] перед голосними переднього ряду дифтонгічного походження в процесі словозміни. Дія другої палаталізації задньоязикових була обумовлена тим, що після монофтонгізації дифтонгів *oi, *аі, *еі, що починалися на голосний, змінилася позиція для задньоязикових приголосних: вони знову потрапили в положення перед голосними переднього ряду [i], [м]. Оскільки діяв закон звукового сингармонізму, то тверді задньоязикові повинні були зазнати палаталізації. Наслідки другої палаталізації спостерігаються найчастіше в кінці основи слова, дуже рідко засвідчені на початку слова. Найчастіше цей процес відбувався у таких випадках: - у формах Д. і М. в. однини і множини іменників і прикметників (влъкъ-влъц ять); - у формах Н. в. множини іменників і прикм. ч. р. (влъци); - у формах наказового способу дієслів (помог юс великий – помози); - у формах Н. в. двоїни іменників ж. р.; - у формах коротких прикметників (высокъ-высоци); - у деяких займенникових формах. У результаті дії палаталізацій задньоязикових у мовах слов’ян з’явилося чергування приголосних: г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с, але вони не однаковою мірою представлені в усіх слов’янських мовах.