- •1. Місце старослов’янської мови серед слов’янських мов.
- •2. Поняття про праслов’янську мову, її зв’язок зі старослов’янською.
- •3. Питання про народну основу старослов’янської мови.
- •4. Джерела вивчення старослов’янської мови.
- •5. Значення вивчення старослов’янської мови.
- •7. Діяльність братів Кирила та Мефодія зі створення слов’янських азбук.
- •8. Порівняльна характеристика слов’янських азбук.
- •9. Загальна характеристика голосних фонем старослов’янської мови.
- •10. Основні фонетичні закони розвитку праслов’янської системи голосних.
- •11. Зредуковані голосні [ъ] та [ь] у старослов’янській мові IX ст.
- •12. Сильна і слабка позиції зредукованих. Їхні позиційні варіанти [і] та [ы].
- •13. Доля зредукованих голосних наприкінці X – в XI ст. Відображення результатів цих змін у писемних пам’ятках.
- •15. Класифікація старослов’янських приголосних за участю голосу й шуму, за місцем і способом творення.
- •16. Класифікація старослов’янських приголосних за твердістю-м’якістю.
- •17. Перша палаталізація задньоязикових та її наслідки.
- •18. Друга палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.
- •19. Третя палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.
- •20. Зміни губних і сонорних у сполученні з *j.
- •21. Зміни приголосних *d, *t, *z, *s, *r, *l, *n у сполученні з *j.
- •22. Зміни в групах приголосних у праслов’янській мові у зв’язку із дією закону відкритого складу.
- •23. Фонетична структура складу старослов’янської мови IX ст.
- •24. Причини й результати змін сполук *ort, *olt, *tort, *tolt, *tert, *telt.
- •25. Складотворчі [р] і [л], їх походження та функціонування у старослов’янській мові. Доля складотворних приголосних у сучасних слов’янських мовах.
- •26. Поняття про стару основу іменників. Поділ іменників на відміни за старою основою.
- •27. Іменники *-ā, *-jā-основи. Їх відмінювання.
- •28. Іменники *-ŏ, *jŏ-основи. Їх відмінювання.
- •29. Іменники *-ŭ -основи. Їх відмінювання.
- •30. Іменники *-ĭ -основи. Особливості їх відмінювання.
- •31. Особові займенники в старослов’янській мові, їх склад і відмінювання.
- •32. Предметно-особовий займенник, його значення й уживання.
- •33. Вказівні займенники в старослов’янській мові.
- •34. Поняття про прикметник. Творення повних прикметників у старослов’янській мові, їх відмінювання і функціонування.
- •35. Походження прикметника як частини мови. Відмінювання і функціонування коротких прикметників.
- •36. Класи дієслів, принципи поділу на класи. Дієвідмінювання в теперішньому (простому майбутньому) часі в однині дієслів I-IV класів.
- •37. Атематичні дієслова, їх склад і дієвідмінювання в теперішньому (простому майбутньому) часі.
- •38. Поняття про абсолютні та відносні часи дієслова. Зразок дієвідмінювання в абсолютному часі.
- •39. Способи дієслів у старослов’янській мові. Дійсний спосіб. Дієвідмінювання дієслова в одному з часів.
- •40. Дієвідмінювання дієслів у теперішньому часі. Зв’язок дієвідмінювання і класу дієслова.
- •41. Форми майбутнього часу в старослов’янській мові.
- •43. Аорист, його значення й різновиди. Простий аорист, його утворення й уживання.
- •44. Сигматичний аорист, його утворення й уживання.
- •45. Імперфект, його утворення й уживання.
- •46. Перфект, його утворення й уживання.
- •47. Умовний спосіб, його утворення й уживання.
- •48. Наказовий спосіб дієслова, його утворення й уживання.
- •49. Іменні форми дієслова. Давальний самостійний.
- •50. Дієприкметники в старослов’янській мові, особливості їх творення й відмінювання.
48. Наказовий спосіб дієслова, його утворення й уживання.
Наказовий спосіб дієслова утворювався від основ дієслів теперішнього часу I, II класу. У ньому були і синтетичні, і аналітичні форми в різних особах. Синтетичні форми вживалися в 2 і 3 особах однини і в 1, 2 особах множини і двоїни. Аналітичні форми вживалися в 1 особі однини і в 3 особі всіх чисел. Складалися з частки да і форми теперішнього або майбутнього простого часу (да разум ять ваjєтъ).
49. Іменні форми дієслова. Давальний самостійний.
Іменними, або не особовими, формами називаються утворення від дієслівних основ, які зберігаючи окремі дієслівні граматичні категорії, характеризуються показниками іменних частин мови. Серед них виділяють невідмінювані форми (інфінітив, супін), відмінювані (дієприкметник) та скам’яніла дієприкметникова форма (дієприслівник). Інфінітив. Характерною ознакою старослов’янського інфінітива був суфікс -ти, який приєднувався до інфінітивної основи. Інфінітив передає загальну назву дії без чіткої її характеристики та додаткових ознак. Супін. Показником супіна було закінчення -тъ, яке приєднувалося до основи інфінітива. У реченні виступав обставиною мети і вживався при дієсловах руху. Його поступово почали витісняти форми інфінітива. Дієприкметник. Був дуже поширеним у старослов’янській мові. Поєднував категорії дієслова і прикметника. Має 3 категорії дієслова і 4 категорії прикметника. За категоріями стану та часу дієприкметники діляться на 4 типи: 1. Активні теперішнього часу. 2. Активні минулого часу. 3. Пасивні теперішнього часу. 4. Пасивні минулого часу. Особливістю старослов’янських текстів було вживання дієприкметникових зворотів з давальним самостійним. Такий зворот був смисловою єдністю і входив до складу прост. речення як граматично не залеж. відокремлений зворот, поєднаний з реченням сурядним зв’язком. Він складався з 2 частин: дієприкм. та узгодженого з ним іменника чи займенника у формі давального відмінка.
50. Дієприкметники в старослов’янській мові, особливості їх творення й відмінювання.
Дієприкметник був дуже поширеним у старослов’янській мові. Поєднував категорії дієслова і прикметника. Має 3 категорії дієслова і 4 категорії прикметника. За категоріями стану та часу дієприкметники діляться на 4 типи: 1. Активні теперішнього часу. Утворювалися від основ дієслів теперішнього часу за допомогою суфіксів -юс вел шт-, -юс мал шт-. Суфікс -юс вел шт- вживався в усіх класах, крім IV, -юс мал шт- приєднувався до основ дієслів IV класу. Активні дієприкметники теперішнього часу мають коротку та повну форми. Короткі дієприкметники ч. та с. родів у Н. в. однини не мають типових суфіксів, а закінчуються на -ы та -юс мал. Короткі дієприкметники ж. роду в Н. в. однини після типових суфіксів мають закінчення –и. Повні дієприкметники утворювалися додаванням до вказівних займенників и, jа, jє. 2. Активні минулого часу. Означають дію, яка відбулася раніше ніж основна дія. Утворювалися від основи інфінітива за допомогою 3 варіантів суфіксів -ъш-, -въш-, -ьш-. Вживання певного суфікса залежало від того, на що закінчувалася основа інфінітива. -ъш- вживався, коли основа інфінітива закінчувалася на приголосний, -въш-, коли основа інфінітива закінчувалася на голосний, крім и, -ьш-, коли основа інфінітива закінчувалася на и. Дієслова, в яких основа інфінітива історично закінчувалася на приголосний (носовий), утворювали дієприкметники за першим зразком. 3. Пасивні теперішнього часу. Утворювалися за допомогою суфікса -м-, який приєднувався до основи за допомогою тематичних звуків: у I, II, V класх – о, у III – jє, у IV – и. 4. Пасивні минулого часу. Утворювалися за допомогою суфіксів -н-, -єн-, -т- від основи інфінітива. Суфікс -н- вживався, коли основа інфінітива закінчувалася на а, ять, -єн-, коли основа інфінітива закінчувалася на приголосний або и.