15. Консультування батьків

Демократизація освіти в Україні гостро поставила проблему розвитку активності, моральності та здібностей її громадян. Успішність вирішення цього завдання знач­ною мірою залежить від того, як відобразяться на держав­ному рівні зміни, що відбуваються в освітньому просторі.

У бага­тьох закладах сформувалися психологічні служби, які з оп­тимізмом беруться за вирішення найскладніших питань, виявлення проблеми; її аналіз; надання рекомендацій сто­совно вирішення цієї проблеми; допомога в разі необхід­ності у виконанні певних дій (психоконсультація).

Одна з найбільш поширених проблем консультативної роботи — скарги батьків на труднощі у взаєминах зі своїми дорослими дітьми. Як правило, із такими скаргами най­частіше приходять матері, але буває, що звертаються обоє батьків або навіть один батько. При цьому, зрозуміло, факт свого звернення до консультанта за допомогою вони хочуть зберегти в таємниці від дітей. Це означає, що із самого по­чатку бесіди психолог повинен спрямовувати зусилля на вирішення конфлікту "силами присутніх" без залучення додаткової інформації, не маючи можливості глянути на дану ситуацію очима "звинувачуваних — дітей. Оскільки в нашому посібнику йдеться лише про проблеми консуль­тування дорослих і не передбачається розгляд особливос­тей дитячої психології, ми будемо аналізуватися труднощі у взаєминах батьків із дітьми, що старші 15—16 років, тоб­то йдеться основному про труднощі підліткового віку.

Дуже умовно скарги батьків на дітей можна поділити на такі чотири групи:

1. Відсутність контакту з дітьми: нерозуміння того, як вони живуть, чим цікавляться, неможливість відверто поговорити з ними, відчуття своєї батьківської неспро­можності й т. п. Для клієнтів із такими проблемами характерні висловлення на зразок: "Я його (її) зовсім не розумію", або "Я нічого про її не знаю, де вона бу­ває, хто її друзі", або "Він мені нічого про себе не роз­повідає, не довіряє" й т. п.

2. Неповажне, різке ставлення дітей до батьків, постійні суперечки й конфлікти з ними через дрібниці. Для та­ких скарг характерні висловлювання на зразок: "Він постійно мене ображає , або "Він абсолютно нічого зі мною не погоджує".

3. Тривога за дітей, викликана тим, що вони живуть не так, як це повинно було б бути, з погляду батьків. Ча­сто при цьому батьки сприймають своїх дітей як не­щасливих, безталанних, самотніх і т. п., що і є причи­ною для звернення в консультацію. Скарги зазвичай формулюються так: "У моєї доньки дуже погані сто­сунки з чоловіком, я б хотіла допомогти їй налагодити сімейні стосунки, але не знаю, як це зробити", або

Мій син залишив інститут, у якому навчався чотири роки", або "Дочці дев'ятнадцять років, а вона вже зро­била два аборти".

2. Проблеми, пов'язані з такими обставинами, як "Моя донька вживає наркотики, як можна їй допомогти ки­нути?", "Мій син — член банди, що займається спеку­ляцією й злодійством. Що мені робити?".

Природно, якою б не була скарга клієнта, перше за­вдання консультанта — розібратися в суті проблеми, зро­зуміти, наскільки претензії й оцінки батьків відповідають дійсності, поставити свій діагноз проблеми. Найбільш оче­видний шлях для цього — збір конкретних фактів. Най­частіше, прийшовши на прийом, батько (або мати) як бала­кучий клієнт охоче, без навідних запитань розповідає свою історію. І все-таки для того, щоб одержати інформацію про конкретні ситуації, консультантові доводиться спеціально ставити питання про те, як саме розгортається взаємодія дитини з батьком (матір’ю), що вони говорять один одно­му, чому і як спалахують суперечки, що саме є підставою для занепокоєння й підозр.

Важливими моментами в постановці точного психо­логічного діагнозу, що дозволяє висувати й формулювати подальші гіпотези, є:

а) з'ясування того, наскільки серйозна причина занепо­коєння батьків з приводу дитини; інакше кажучи, чи є дитина "нормальною", тобто чи є в неї труднощі, вади або особливості поведінки з проявами незалежності, самостійності, уявленнями про життя, відмінними від батьківських, або в її поведінці, висловлюваннях і ре­акціях дійсно є деякі особливості, що свідчать про будь-які психічні й соціальні відхилення;

б) з'ясуванння справжньої позиції батьків стосовно ди­тини, що примусило його звернутися за допомогою в консультацію: щире хвилювання за сина (доньку), прагнення допомогти йому (їй) чи власні проблеми — бажання знайти допомогу й підтримку для себе й поз­бутися власних страхів, переживань провини, не­потрібності й т. п.

Нерідко трапляються ситуації, коли вірно і те, й інше, тим більше, що негаразди, невпевненість у собі, неадек­ватність позиції самих батьків — це завжди підстави для того, щоб у дитини в житті також були труднощі й пробле­ми. Але оскільки реальним клієнтом, що звернувся за кон­сультацією, усе-таки є батько або мати, основну увагу кон­сультант повинен спрямувати на те, щоб допомогти їм розібратися у власних страхах і проблемах, зрозуміти, на­скільки доречні й доцільні переживання за дитину.