- •6. Екзистенційний підхід в консультуванні.
- •7.Етапи консультування – загальна характеристика.
- •8. Загальні вимоги до особистості консультанта.
- •9. Ігрові методи в психологічному консультуванні
- •10. Інтервенція в консультуванні
- •11. Інтернет-консультування та його особливості.
- •12. Клієнт-центрований підхід в консультуванні.
- •13. Консультативна робота з немотивованими клієнтами.
- •14. Консультативний контакт та його складові.
- •15. Консультування батьків
- •16. Консультування вчителів.
- •18. Консультування з проблем самооцінки та самовизначення.
- •19. Консультування з проблем шкільної неуспішності.
- •20. Консультування людей з особливими потребами
- •21. Метод інтерв’ю в консультуванні.
- •22. Методи психодіагностики в консультуванні.
- •23. Мова консультанта – її вплив на перебіг консультативного процесу.
- •24. Надання спеціальної консультативної допомоги
- •25. Опір і способи його подолання в консультуванні.
- •26. Організація психологічного консультування.
- •27. Основи організаційного консультування.
- •28. Основні рамки проведення консультування.
- •29. Особливості консультування підлітків
- •30. Первинний контакт – значення та особливості встановлення.
- •31. Перенесення та контрперенесення в консультуванні
- •32. Перефразування в консультуванні
- •33. Правила завершення консультативного контакту.
- •34. Практичний досвід консультанта.
- •35. Принципи психологічного консультування.
- •36. Професійна деформація консультанта та її профілактика.
- •37. Профорієнтаційне консультування
- •38. Психоаналітичний підхід в консультуванні. Психоаналітичний напрямок
- •39. Психологічне консультування та психотерапія.
- •40. Психологічне консультування як вид діяльності практичного психолога
- •41. Робота із агресією в консультуванні
- •42. Робота із афективними проявами в консультуванні
- •43. Роль і місце емпатії в психологічному консультуванні.
- •44. Роль досвіду консультанта в консультуванні
- •45. Роль уточнення в консультуванні
- •46. Сльози як матеріал для консультативної роботи
- •47. Спеціальні техніки в консультуванні
- •48. Спостереження як метод психологічного консультування.
- •49. Телефонне консультування та його особливості.
- •50. Техніка мовчання в консультуванні
- •51. Типові помилки психолога-консультанта.
- •52. Укладання контракту в консультативній діяльності.
- •1.1.3. Укладання контракту
- •53. Універсальні техніки в консультуванні.
- •54. Функції відкритих запитань
- •55. Функції закритих запитань
- •56. Характеристика заключного етапу
- •57. Характеристика заключного етапу консультування.
- •2.2. Етап четвертий. Заключний
- •2.2.1. Узагальнення висновків щодо зміни поведінки клієнта
- •2.2.2. Закріплення мотивації клієнта щодо змін
- •2.2.3. Обговорення питань, що стосуються подальших відносин клієнта з консультантом
- •58. Характеристика змістовного етапу консультування.
- •1.1.1. Збирання відомостей і встановлення контакту
- •1.1.2. Виявлення очікувань
- •1.1.3. Укладання контракту
- •1.2. Етап другий. Діагностичний
- •1.2.1. Перша фаза: клієнт говорить, консультант слухає
- •59. Характеристика початкового етапу консультування.
- •60. Цілі та завдання психологічного консультування.
12. Клієнт-центрований підхід в консультуванні.
Серед усіх напрямів психотерапії гуманістичний є найбільш різноманітним і еклектичним. Якщо розглядати його широко, то він охоплює більшість підходів, які не можна зарахувати до психоаналітичних і когнітивно-поведінкових. До гуманістичного напряму поряд із традиційними підходами, такими як кліент-центрована психотерапія (К.-Р. Роджерс), логотерапія (В.-Е. Франкл), екзистенціальне консультування (Р. Мей), гештальттерапія (Ф. Перлз), належать психосинтез (Р. Ассаджіолі), психодрама (Я. Морено), трансакційний аналіз (Б. Берн), а також багато напрямів тілесно-орієнтованої і арт-тера-пії. Загалом ці підходи пов'язують між собою недирективний характер та зорієнтованість на актуальну проблематику клієнта.
Клієнт-центрована психотерапія
Автором недирективного, тобто клієнт-центрованого підходу, є американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902-1987), який активно впроваджував у психотерапевтичну практику фундаментальні ідеї суб'єктивізму, стверджуючи, що людина живе в суб'єктивному світі, і все її функціонування є закономірним наслідком реалізації суб'єктивних цілей і вибору. Саме акцентування на суб'єктивному в психотерапії зумовило появу терміна "клієнт-центрована психотерапія"
Клієнт-центрована психотерапія - напрям, орієнтований на актуалізацію за допомогою розуміючого і глибоко особистого контакту між клієнтом і терапевтом уродженої тенденції організму І психіки до розвитку, самоорганізації і самозбереження з метою досягнення внутрішньої гармонії і задоволеності життям.
К.-Р. Роджерс переглянув позиції пацієнта у психотерапії, запропонував поняття "клієнт" для опису рольової позиції суб'єкта терапевтичного впливу, утвердивши визнання особистого потенціалу пацієнта, його самостійності й активності у процесі зцілення. Це потребує іншої форми комунікації між клієнтом і терапевтом порівняно з психодинамічною терапією, для якої клієнт є пацієнтом, або з поведінковою терапією, де він - об'єкт оперантного навчання.
Сутність центрованої на клієнті терапії полягає в такій побудові контакту психотерапевта із клієнтом, за якої пацієнт сприймає терапію не як лікування і вивчення з метою діагностування, а як глибоко особистий досвід. Тому під час її реалізації особливого значення набувають відчуття, що пробуджують людські взаємини, передбачають щирість і обопільну відвертість. Для цього потрібно володіти розвинутою терапевтичною інтуїцією.
Основним рушієм позитивної динаміки терапевтичного процесу є тенденція до актуалізації і подальшої реалізації внутрішнього потенціалу особистості. К.-Р. Роджерс розглядав людську природу з позицій цілісності і вродженої мудрості, здатної спрямувати особу на шлях зцілення. Завдання терапевта зводиться до формування умов, за яких цей потенціал може бути актуалізований, оскільки всі психологічні і соціальні перепони, які йому заважають і спонукають його звертатися за психологічною допомогою до фахівців, спричинені блокуванням прагнення актуалізації власного психічного потенціалу.
Процес обмеження природних імпульсів автентичного саморозкриття блокується помилковими уявленнями про власне Я. Сформульоване Роджерсом поняття "Я-концепція" стало основою клієнт-центрованої терапії.
Я-концепція особистості - стійка система уявлень особистості про себе, яка грунтується на усвідомленні й оцінюванні своїх фізичних, характерологічних та інших властивостей; інтегрований образ власного Я, на основі якого людина формує свої стосунки з Іншими людьми.
Уявлення, що мають переважно когнітивний, інтелектуальний характер, можуть не відповідати власним переживанням, досвіду і відчуттю Я. Тому важливою метою психотерапії є допомога клієнтові у досягненні стану конгруентності між внутрішніми аспектами Я і Я-концепцією і за необхідності - реорганізації Я-концепції.
Конгруентність (лат. congruens - збіг) - рівнозначність, взаємо-відповідність якісно рівноцінних станів, процесів або переживань.
Це одне з центральних понять у більшості напрямів гуманістичної психотерапії. У клієнт-центрованій терапії воно також визначає міру відповідності Я-реального Я-ідеальному. Конгруентність асоційована внутрішньою достовірністю, реалістичністю, відвертістю, природністю особистості. Ідею конгруентності добре ілюструє формула дзен: "Коли я голодний, я їм; коли я втомився, я сиджу; коли я хочу спати, я сплю". Неконгруентність - наявність відмінностей між усвідомленням, досвідом переживань і когнітивними складовими цього досвіду. З погляду динаміки особистісних переживань конгруентність визначає стан, у якому різноманітні психічні зусилля і процеси злагоджені між собою. Цей стан характеризується відсутністю внутрішніх директив, що визначають модус "я повинен", і домінуючою спонукальною силою щодо дій і рішень. Конгруентність особистості виражається в її здатності бути автентичною собі, тобто справжньою. Передовсім вона має бути властива особистості терапевта, що виражається в здатності передати клієнту власні почуття і переживання. Неконгруентність є проявом застою в саморозвитку, порушенням процесу інтеграції подій у досвіді.
Конгруентність і автентичність є важливими умовами терапевтичних відносин, що потребують природності реакцій на дії і переживання клієнта: не можна допускати уникнення і придушення його емоцій у процесі терапії. Клієнта і терапевта слід розглядати як рівноправних і автентичних суб'єктів, що перебувають у спільному полі інтеракцій і приймають особистісні позиції і погляди один одного.
Психотерапевтичний контекст пов'язаний також із концепцією "присутності". Терапія буде ефективною лише в разі контактування терапевта зі своїм внутрішнім Я, що дає змогу ефективніше налагоджувати контакт із внутрішнім інтуїтивним Я клієнта. Така взаємна присутність сприятиме внутрішньому звільненню клієнта і допоможе йому досягти стану природної достовірності. Концепція присутності передбачає здатність терапевта досягати зміненого стану свідомості, за допомогою якого і здійснюється контакт зі своїм інтуїтивним Я, що сприяє психологічному зростанню клієнта.
Однією з умов зцілення і можливості автентичного контакту є здатність терапевта до безумовного позитивного схвалення клієнта, пов'язана з виявом турботи, пошани і позитивної оцінки. К.-Р. Роджерс був переконаний, що процес конструктивних змін клієнта є природним, може мати спонтанний характер і забезпечується мінімальними правильно структурованими зусиллями. Безумовне прийняття клієнта і позитивне ставлення до нього пов'язане з готовністю до схвалення і віддзеркалення будь-яких його почуттів, що вимагає щирості терапевта. Чим відвертіший терапевт у відносинах із клієнтом, тим більше це допомагає йому; для цього терапевту необхідно знати власні почуття настільки добре, наскільки це можливо, а не висловлювати певне почуття або думку, відчуваючи на глибинному чи підсвідомому рівні щось інше.
Емпатія передовсім потребує відчуття переживань і емоційних реакцій клієнта. Вона має стосуватися смислових компонентів особистості і когнітивних аспектів проблемних зон. Потребує вона і відчуття соматичних реакцій, демонстрованих клієнтом у моториці, міміці і виявом вегетативних процесів, тобто психосоматичного резонансу.
Психосоматичний резонанс - психосоматичний відгук у тілі терапевта на процеси й реакції, що відбуваються в тілесній сфері клієнта у процесі психотерапії.
Основне терапевтичне завдання емпатії полягає в посиленні схвалення і розуміння клієнта, що сприятиме передачі йому досвіду розуміння його проблемної ситуації. Психотерапія стає найефективнішою тоді, коли терапевт виявляє сензитивну, інтуїтивну емпатію, турботу про клієнта і конгруентність, тобто природність і справжність у своїх почуттях.
Отже, основними терапевтичними механізмами у клієнт-центрованій терапії є: емпатія (всебічне тілесне і ментальне розуміння клієнта); безоцінність і необмежене схвалення; внутрішня узгодженість (самоконгруент-ність і достовірність); саморозкриття терапевта.