- •10. Правила та умови вживання апострофа.
- •11. Вживання великої літери.
- •12. Предмет і завдання лексикології. Слово та його лексичне значення.
- •13. Пряме і переносне значення слова. Типи переносних значень. Словниковий склад за стилістичним вживанням.
- •14. Правила та умови вживання м’якого знака.
- •15. Словниковий склад мови за активністю вживання. Історизми. Архаїзми. Неологізми. Терміни.
- •16. Спеціальна лексика. Терміни. Жаргонізми. Діалекти. Арготизми.
- •17. Фразеологія. Джерела і одиниці фразеології. Стилістичне використання фразеологізмів.
- •18. Лексикографія. Види словників та застосування їх на практиці.
- •20. Стилістика. Поняття стилю. Види та мовні особливості стилів.
- •21. Культура мови. Мовні норми літературної мови.
- •23. Морфологія. Принципи виділення частин мови.
- •24. Іменник, його значення. Граматичні категорії іменника.
- •25. Іменник та його лексико-граматичні категорії. Типи відмін іменників, поділ їх на групи.
- •26. Поділ іменників на відміни і групи. Особливості відмінювання іменників.
- •27. Лексико-граматичні розряди прикметників. Повні і короткі форми прикметників. Відмінювання прикметників.
- •28. Ступені порівняння якісних прикметників. Явище субстантивації прикметників.
- •29. Способи словотворення в сучасній українській літературній мові.
- •30. Числівник. Його значення, розряди за значенням і граматичними ознаками.
- •31. Числівник. Відмінювання і правопис числівників.
- •32. Займенник. Морфологічні ознаки та синтаксичні функції його. Групи займенників за значенням і граматичними ознаками.
- •35. Дієприкметник як форма дієслова. Особливості творення.
- •36. Дієприслівник як форма дієслова. Особливості творення та правопису.
- •37. Прислівник як частина мови. Розряди прислівників за значенням. Особливості правопису прислівників.
- •38. Службові частини мови за вживанням, походженням та морфологічною будовою.
- •39. Прийменник. Поняття про прийменник.Класифікаці прийменника.
- •40. Сполучники та їх класифікація.
- •51. Відокремлені другорядні члени речення.
- •54. Складне речення як синтаксична одиниця. Основні типи складного речення.
- •55. Складносурядні речення, їх різновиди. Засоби поєднання частин складносурядних речень.?
- •56. Складнопідрядні речення. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень. ?
- •58. Текст, його структура. Засоби зв’язку між компонентами складного синтаксичного цілого.
- •41.Частка. Поняття про частку. Розряди часток за значенням і вживанням: формотворчі і словотворчі частки.
- •42.Вигук. Групи вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова.
- •44.Синтаксис. Речення, його ознаки. Просте речення. Види речень за метою висловлення. Окличні речення.
- •1.Смислова закінченість
- •6.Наявність головних членів як організуючих центрів.
- •46.Поняття про односкладні речення. Структурна особливість їх?. Види односкладних речень.
- •50. Другорядні члени речення. Додаток: прямий і непрямий. Означення: узгоджене і неузгоджене.
50. Другорядні члени речення. Додаток: прямий і непрямий. Означення: узгоджене і неузгоджене.
Другорядними називаються члени речення, що пояснюють головні або інші другорядні члени й синтаксично залежать від пояснювальних слів. Другорядні члени речення поділяються на означення, додатки та обставини.
Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета й відповідає на питання який? чий? котрий? скількох?: Візьми моє маленьке я. Скоро народився і третій син. Узгоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі й відмінку: Батьківська тепла і привітна хата давно, давно заждалася тебе. Неузгоджені означення приєднуються до означуваного іменника керуванням (народ України) або приляганням (прохання заспокоїтись).
Прикладка — різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі. Прикладка дає іншу, паралельну назву означуваному: Слався й ти, могутня Дніпро-ріка. Всіх владарка-ніч покорила.
Додаток означає предмет, який є об’єктом дії. Відповідає на питання непрямих відмінків. Додатки бувають прямими і непрямими. Прямий додаток означає предмет, на який дія спрямована безпосередньо; виражається формою знахідного відмінка без прийменника або родового відмінка: Море било й гризло його як прибережну скелю. Непрямий додаток означає об’єкт, який тільки певною мірою причетний до дії; виражається непрямими відмінками: Ніч осіння на дощ та туман багата.
Обставина — другорядний член речення, що характеризує дію або ознаку з погляду їхньої якості, кількості, інтенсивності, місця, часу, мети, причини. Обставини поділяються на такі групи:
- ступеня і способу дії (як? у який спосіб?): Іван заговорив достойно та урочисто.
- місця (де? куди? звідки?): Здалеку повіяло вогкістю, недалеко була мета.
- часу (коли? відколи? доки?): Другого дня рано небо було синє надзвичайно, садок був веселий, барвінок усміхався.
- причини (чому? через що? з якої причини?): Тарас аж крякнув з досади, спересердя.
- мети (для чого? з якою метою?): Роман наготувався стрибнути на допомогу.
- умови (за якої умови?): Отак жив Чіпка, виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах;