41.Частка. Поняття про частку. Розряди часток за значенням і вживанням: формотворчі і словотворчі частки.

Частка — це службова частина мови, яка надає слову чи реченню додаткового відтінку або служить засобом творення форм слів та похідних слів.

Формотворчі частки використовуються для творення форм дієслова: би (б) - умовного способу; хай, нехай — наказового способу: жити — жив би, жила б, жило б, жили б (у цих краях). Наприклад: Тим часом дідова каша википіла, присмалилась і, мабуть, зовсім згоріла б, коли б не каменоломи … (Яків Баш); Хай моя й хай твоя пісенька зіллються, хай лунають у гаях, до світанку в ’ються (Леся Українка). Частка б може стояти після дієслова, перед ним або відділятися від дієслова кількома словами, може об’єднуватися з деякими сполучниками підрядності (аби. щоб, якби, ніби, мдвбито). Наприклад: Чи ще Марко не приїхав? Ох. якби я знала. Що діждуся, що побачу… (Т. Шевченко). Словотворчі частки служать для творення слів, а тому з часом перетворюються на суфікси або префікси. Так, заперечна частка мі служить для творення заперечних за­ йменників (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки) і прислівників, похідних від займенників (ніде, ніколи, ніяк, нізвідки, нітрохи); частка не функціонує як пре­ фікс, за допомогою якого творяться прикметники і похідні від них прислівники (високий — невисокий — невисоко, давній — недавній — недавно); частка ся пере­ творилася на дієслівний словотворчий суфікс (лити- литися, вітати — вітатися); так само частки аби, де, чи, що, як, будь, небудь, казна, хтозна та деякі інші, що служать для творення займенників і прислівників, зближуються з суфіксами та префіксами (абихто, абиколи, деякий, деінде, чимало, щодня, якнайскоріше, будь-що, будь-коли, скільки-небудь, як-небудь, казна-що, хтозна-де).

42.Вигук. Групи вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова.

Вигук — це незмінна частина мови, що виражає почуття, емоції, спонукання до дії, наслідування звукам, проте не називає їх: А! А-а-а!О! О-о! Ага! Ой! У! Ех! Ух! Ай-яй-яй! Жах1! Агов2!

3 групи вигуків 1. Вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію, подив і т. д.: о, ой, ах, ай, ех, тьху, овва та ін. Наприклад: Ох, і щука ж була! Ех, і щука… (М. Стельмах); Ух ти! Як зуби вишкірив (М. Стельмах); Ой, рятуйте, задавить супоня (І. Карпенко-Карий); Русалка: Овва! А батько мій їх всіх потопить (Леся Українка). 2. Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії: агей, гей, гов, агов, на, нате, стоп, марш, тпру, цабе. Наприклад: Та цитьте, чортові сороки! - Юпітер грізно закричав (І. Котляревський); Агов! Чи чуєш? Щось тріщить у лісі! (І. Франко); — Марш мені зараз малину рвати! (М. Коцюбинський). — Ану, стоп! - Віталій нахилився до водія, торкнув його за плече (О. Гончар). 3. Вигуки, що виражають етикет — вітання, подяку, побажання, вибачення тощо: добрий день (добридень), доброго рангу, на добраніч, прощайте, дай боже, боже поможи, на здоров ‘я, спасибі, хай йому грець. Наприклад: Добрий вечір, люди добрі (М. Коцюбинський); [Старшина] — А нехай їй біс, тій Парасці (І. Карпенко-Карий). Звуконаслідувальні слова: гав-гав, кахи-кахи, ку-ку-рі-ку, тьох-тьох, кап-кап. Наприклад: — Кахи! Кожум ’яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь! (Нар. творчість); Що рибка смик — то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує (С. Гулак-Артемовський); А з степу, з далини, як відгук: — М у-у! (А. Головко).

У реченні після вигуків першої групи ставиться кома, а при підвищеній інтонації — знак оклику; всередині речення вигук виділяється комами з обох боків: Ту смертну дорогу багрову йому не забути, о, ні! (Сос). Вигукового значення можуть набувати самостійні слова: — Ой лихо! Пожежа!; — Здоров, друже! 43.Синтаксис. Предмет, завдання, одиниці синтаксису. Види словосполучень.

Си́нтаксис (грец. σύνταξις — «побудова, порядок, складання») — розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.

Предметом синтаксису є також словосполучення —  синтаксично і за змістом зв'язані між собою об'єднання слів, які  характеризуються властивими їм граматичними ознаками і   функціями в різноманітних реченнях.

Основним завданням синтаксису є вивчення логічного змісту висловлень.

Типи синтаксичних одиниць В українській лінгвістиці виділяють три основні синтаксичні одиниці: речення, словосполучення і мінімальну синтаксичну одиницю. Речення. Є предикативною (лат. prаedicatum — сказане) одиницею, оскільки його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спонукальність, бажальність, теперішній, минулий, майбутній час) співвідноситься з дійсністю. Воно є основною і найбільшою синтаксичною одиницею в мовній системі, напр.: Вийшла в поле руська сила, корогвами поле вкрила (І. Франко); Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? (Леся Українка); Поминули літа. Зацвітає Шевченкова круча (А. Малишко); Тоді, схилившись наді мною, сиділа ніжна Мавка цілу ніч (П. Воронько). Словосполучення. Непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом. Речення (як предикативна одиниця) і словосполучення (як непредикативна одиниця) різняться кількісним складом компонентів (реченням може бути й одне слово), пор.: Світає; Вечір; Тихо; слухати музику; сонячний ранок; батько і мати. Мінімальна синтаксична одиниця. Функціонує лише в межах речення чи словосполучення, тобто є їхнім складником. Її виділяють з урахуванням синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних (смислових) відношень. У формально-синтаксичній структурі простого речення мінімальними одиницями є члени речення, у семантико-синтаксичній — синтаксеми. Члени речення виділяють на основі синтаксичних зв’язків, а синтаксеми — на основі семантико-синтаксичних відношень. Синтаксичні одиниці перебувають в ієрархічних зв’язках. Вершиною цієї ієрархії є речення, якому підпорядковані словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця. Відмінності між синтаксичними одиницями зумовлені передусім граматично, оскільки за змістом вони можуть бути лексично тотожними, пор.: Упорядковували землю (речення) — упорядковування землі (словосполучення) — землевпорядкування (мінімальна синтаксична одиниця, наприклад, у реченні У селищі здійснювались роботи із землевпорядкування). Найбільшою мірою така співвідносність виявляється в простому і складному реченнях, меншою мірою — у словосполученні і реченні, напр.: вечірня прогулянка до міста (словосполучення) — Увечері прогулювались до міста (просте речення) — Коли настав вечір, прогулювались до міста (складне речення). У наведених прикладах різні синтаксичні одиниці називають ту саму подію і диференціюються лише за граматичними відмінностями. Синтаксичні одиниці мають лексичні (мовленнєві, індивідуальні) і граматичні (мовні, загальні) значення. Розглянемо два ряди словосполучень: 1) сонячний ранок, високий будинок, зелена трава; 2) писати листа, читати книгу, бачити море. Кожне з наведених слово-  сполучень має своє лексичне значення, що зумовлене лексичними значеннями слів, які його утворюють. Окрім того, обидва ряди словосполучень різняться граматичним значенням: предмет і його ознака (перший ряд), дія і предмет, на який вона переходить (другий ряд). Речення Робітники працюють, Учні вчаться, відрізняючись індивідуальним змістом, мають спільне граматичне значення —  «суб’єкт і його діяльність». Отже, синтаксична семантика — це типова семантика, спільне значення синтаксичних одиниць однакової будови.

Види словосполучень

1. Узгодженням називається такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово вживається в тій самій формі (роду, числа, відмінка), що й головне, тобто залежне слово узгоджується з головним: чарівний голос, чарівна музика, чарівне дзеркало.

При узгодженні зміна форми головного слова вимагає зміни форми залежного: чарівного голосу, чарівної музики, чарівним дзеркалом.

Повним називається узгодження, за якого залежне слово повністю узгоджує всі свої форми з формами головного. Як правило, це узгодження прикметників, порядкових числівників, окремих розрядів займенників, дієприкметників з іменниками: рання весна, п'ятий клас, своя людина, наш друг, виконане завдання, різальний інструмент.

Неповними називають узгодження залежного слова з головним, але не в усіх формах: село Дем'янівці, село Піски (немає узгодження в граматичних формах числа); село Гайшин, місто Яготин, лікар Ярова (немає узгодження в граматичних формах роду).

2. Керуванням називають такий спосіб підрядного зв'язку, за якого головне слово керує залежним, тобто вимагає, щоб залежне слово стояло у певному відмінку: співати пісню, писати листа, думати про справу, піклуватися про батьків, сказати друзям.

В українській мові розрізняють так і види керування: прийменникове, безприйменникове, сильне і слабке.

Безприйменникове (безпосереднє) — керування, за якого залежне слово не має прийменника: написати твір, приготувати обід, ввімкнути апарат, зустріти гостей.

Прийменникове (посереднє) — керування, за якого залежне слово має при собі посередника — прийменник: вчиться у школі, прийшов до нас, перемога за нами, працювати з металом.

За міцністю підрядного зв'язку розрізняють сильне і слабке керування.

Сильним називають керування, за якого головним словом є перехідне слово і воно вимагає від залежного форми тільки знахідного чи родового відмінка: готувати обід, випускати продукцію, складати іспити, не мати боргів, не ображати нікого, купити молока.

Слабке керування спостерігається у всіх інших словосполученнях, воно не вимагає тільки певного відмінка, здійснюється за допомогою прийменника: їхати до сестри, святкувати з сестрою, їхати на олімпіаду, спати на ліжку, спати до ранку, яблуко на яблуні, яблуко переді мною, яблуко для вас.

3. Прилягання — це такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово приєднується («прилягає») до головного тільки за змістом. Зв'язком прилягання приєднуються незмінювані слова і форми:

— прислівники: ходити швидко, відповідати впевнено, сміятися радісно, вставати вранці, працювати добре, погано, сумлінно;

— неозначена форма дієслова: збиралися вчитися, любила грати, хотів їхати;

— дієприслівники: сидів думаючи, ішов вагаючись, читати лежачи, співають ідучи, виступав хвилюючись, дивитись стоячи.