40. Сполучники та їх класифікація.

Сполучники — це незмінювані, короткі слова типу: і, а, але, бо, щоб, які вживаються для вираження логіко-семантичних відношень – рівноправності, послідовності, причинно-наслідкові, умови та ін.,  між словами і реченнями. Це — одні з найчастіше вживаних слів. Сполучник суттєво впливає на зміст речення. Сполучник — це службова частина мови, яка служить для поєднання однорідних членів речення або речень.

За походженням сполучники по­ діляють на первинні (непохідні) і вто­ринні (похідні). • До первинних належать дуже давні сполучники, які не поділяються на складові частини. їх усього декіль­ка: і (й ),а , та, чи, але, бо, ні. • До вторинних належать сполучни­ки, що утворилися від непохідних сполучників та слів інших частин мови (займенників і прислівників, часток і прийменників): або, зате, якщо., мовбито, неначебтo, тому що, через те що тощо. За будовою сполучники поділя­ють на прості, складні і складені. • Прості сполучники — у яких не вичленовуються складові частини: і, й, а, та, бо, що, як. • Складні сполучники — у яких можна вичленувати дві (і більше) складові частини: щоб, якщо, якби, ніби, аніж, проте, або, немовби тощо. Це завжди похідні сполучники. • Складені сполучники — являють собою сполучення двох і більше слів, що пишуться окремо: тому що, через те що, так що, для того щоб, як тільки, тимчасом як.

За способом уживання в реченні сполучники поділяються на одинич­ ні, повторювані й парні. • Одиничні: і, й, та, але, проте, зате, однак. • Повторювані: або…або, чи…чи, то…то, чи то…чи то, ні…ні. • Парні: не тільки.., а й; не стільки.., скіЛки; хоч.., але; чим.., тим; як.» і;

За синтаксичними функціями спо­лучники поділяють на два розряди: ♦ сполучники сурядності; * сполучники підрядності.

- допусту (не зважаючи на що?): Незважаючи на малесенький вітерець, парило і робилося душно.

Додатки поділяються на прямі додатки та непрямі додатки.

До прямих додатків можна поставити запитання кого? що?. Вони стоять у реченні в знахідному відмінку.

Я побачив (кого?) гарну дівчину.

Футболісти кидають (що?) м'яч.

Прямі додатки можуть виражатися також родовим відмінком, коли при перехідному дієслові є часткане, або коли дія переходить лише на частину об'єкта:

Я не люблю ненависті в собі (Дмитро Павличко)

Тоня діловито наливає з бідона води (Олесь Гончар)

В усіх інших випадках додатки непрямі. Перед непрямими додатками можуть стояти прийменники:

читати дитині, принести матері, малювати олівцем, розізлитися на дружину.

Означення бувають: узгоджені, неузгоджені

Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово. Узгоджені означення виражаються:

— прикметниками:

Нам жорна ті (Зн. в.) із кам'яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (В. Симоненко);

— дієприкметниками:

Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин (В. Симоненко);

— прикметниковими та дієприкметниковими зворотами:

Десятків зо три вуликів, понакриваних покрівлями череп'яними й з кори, стояло серед гайка (Б. Грінченко);

— займенниками:

На цій землі все мужнє і натхненне, все пройняте любов'ю висоти (Р. Гамзатов);

— числівниками:

Аж на третій яр чути ваш базар (Народна творчість).

Неузгоджені означення пов'язуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання. Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета:

— іменниками в непрямих відмінках із прийменником або без нього:

Година (яка?) для праці настала (Леся Українка). Поволеньки голос (чий?) оповідача тихішає (Остап Вишня);

— займенниками його, її, їх (родовий відмінок від особових він, вона, вони у значенні присвійного): Сили (чиї?) його були вичерпані (І. Франко);

— прислівниками:

Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок);

— неозначеною формою дієслова:

Спочатку у мене була думка (яка?) відмовитись (О. Довженко);

— словосполученням:

Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її в лікарню (О. Копиленко