24. Іменник, його значення. Граматичні категорії іменника.

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка.

Рід (чоловічий, жіночий чи середній) притаманний кож­ному іменникові в однині: столяр, орел, шлях; дівчина, пава, хмара; дитя, курча, небо.

В українській мові є іменники спільного роду, фактич­ний рід яких можна встановити тільки за змістом вислов­лювання в контексті. Ці іменники, позначаючи осіб обох статей, можуть бути виражені формою граматичного чоло­вічого роду(професор, інженер, лікар, посол, лауреат) або формою граматичного жіночого роду (сирота, бідолаха, сіро­маха, нахаба, забіяка).

Рід незмінюваних іменників (це переважно запозичені слова) визначається в основному за їхнім лексичним зна­ченням. Наприклад, іменники – назви людей – мають рід відповідно до статі позначуваної особи (портьє, аташе, фазендейро, денді; мадам, міледі, фрау); назви тварин, птахів належать до чоловічого роду (нанду, поні, гну, шимпанзе, фламінго). Родова віднесеність незмінюваних власних назв залежить від граматичного роду означуваної ними загаль­ної назви (співвідношення роду – виду): озеро Онтаріо, ріка Міссісіпі.

Число - морфологічна категорія, яка виявляється у протиставленні значень однини і множини. Більшість імен­ників, змінюючись за числами, мають форми однини і мно­жини: дерево - дерева, думка - думки, воїн - воїни. Проте існують іменники, які вживаються тільки в однині чи мно­жині.

До першої групи належать збірні іменники: людство, кіннота, картоплиння, малеча; частина іменників із речо­винним значенням: масло, кисень, золото; назви абстракт­них понять: молодість, сум, радість, гордість; більшість власних назв: Київ, Дніпро, Полтавщина; Петро, Охріменко, Михайлишин. Інколи від названих іменників може утворюватися форма множини, але при цьому відбуваєть­ся зміщення в лексичному значенні. Зокрема через форму множини конкретне протиставляється більш загальному: мед (взагалі) – меди (різні сорти меду), жаль (взагалі) – жалі(чиїсь, хтось жалкує). Форма множини, утворена від прізвищ, позначає сукупність людей, пов’язаних родинни­ми стосунками: Король - Королі (родина Королів).

Тільки форму множини мають іменники роковини, огля­дини, розкопки, шори, криси (капелюха), дріжджі, зарості, злигодні, сіни, двері, ножиці, гроші, солодощі, пахощі, радощі, гордощі; Лубни, Прилуки, Суми, Черкаси, Чернівці та ін.

Відмінок - одна з найважливіших морфологічних ка­тегорій іменника. Зміна іменника за відмінками дає мож­ливість йому поєднуватися в реченні з іншими словами. Сучасна українська мова має сім відмінків: називний, ро­довий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Серед них виділяють відмінки прямі, у формі яких імен­ник у реченні не залежить від інших слів, і непрямі, які виражають синтаксичну залежність іменника. До прямих належать називний і кличний відмінки, решта відмінків є непрямими. Іменники у формах прямих відмінків завжди вживаються без прийменників; у формі місцевого завжди присутній прийменник; родовий, давальний, знахідний та орудний відмінки можуть вживатися як із прийменником, так і без нього.