3 Другої половини XV ст. У Польщі усталилася двопалатна

структура Сейму, який складався з двох ізб — сенаторів і послів; остання

репрезентувала шляхту — виборців. До складу сенаторів входили вищі

достойники Речі Посполитої (воєводи, каштеляни, єпископи). Це було

приблизно 140 осіб, які виконували свої функції пожиттєво. У сенаті не

відбувалося голосувань: сенатори висловлювали свою особисту думку, на

підставі якої король або канцлер формулював конклюзію — спільну

думку сенату. До складу посольської ізби — найвпливовішої частини

сейму — входило 170 послів, обраних на повітових сеймиках. Вони

репрезентували земську шляхту і керувались у своїй діяльності інструк-

ціями (наказами), отриманими на згаданих сеймиках. Після завершення86

сеймової сесії посли звітували на так званих реляційних сеймиках про

виконання наказів.

Спочатку вальні сейми скликалися королем у довільні терміни,

залежно від потреб. Згодом утвердилася практика їх проведення раз на

два роки. У разі нагальної потреби скликалися екстраординарні сейми.

Сеймові ухвали (конституції) розроблялися посольською ізбою, а оста-

точно приймалися на засадах повної одноголосності на спільному зіб-

ранні сейму. Під час прийняття рішень сеймом існувало право liberum

veto — кожен з учасників сейму міг накласти вето на прийняття певного

рішення вимовивши слова “Nie porwalam” (не дозволяю). Звичайно, це

було можливим лише у випадку, коли подібні дії передбачалися наказом

відповідного сеймику.

Найбільш урочистими були засідання конвокаційних сеймів, які

вирішували питання про час, місце й обставини обрання короля, елек-

ційних, на яких короля обирали, та коронаційних, де їх коронували

23

.

На елекційних сеймах сенат засідав у великому королівському

наметі, що звався шопою, а посли воєводств і земель — на майдані,

оточеному ровом, так званому Колі. Присутня на елекції шляхта, участь

якої у виборах не обмежувалася, збиралася в окремих наметах, поза

Колом. Зокрема, від шляхти правобережних воєводств, враховуючи

послів, присутніми на елекції 1632 р. було 186 осіб.

Король Речі Посполитій не був абсолютним володарем. Його влада

була суттєво обмежена обома палатами сейму, а також зобов’язаннями,

взятими на себе під час обрання. У нього були певні законодавчі функції:

право законодавчої ініціативи та затвердження сеймових ухвал. Разом з

тим він здійснював керівництво всією центральною виконавчою владою,

а також призначав усіх місцевих урядовців: загалом 180 земських урядів.

Проте змістити жодного з урядовців він не мав права.

Певні повноваження, причому ширші, ніж у внутрішній політиці,

король мав у зовнішньополітичних акціях. Він був також верховним

головнокомандувачем, роздавав у пожиттєве користування земельні маєт-

ності корони

24

.

У здійсненні державного управління його помічниками були: вели-

кий маршалок, який керував королівським двором, гетьман коронний,

котрий стояв на чолі війська, підскарбій коронний, який відповідав за стан

фінансів у федеративній державі.

Центральний уряд був репрезентований також канцлером коронним

і підканцлером, при яких існував значний канцелярський штат (Коронна

канцелярія). Канцелярія контролювала королівські маєтки, гроди (замки)

в усіх воєводствах. З них Руське, Белзьке, Подільське, як старі землі у

складі Корони, належали до компетенції коронної канцелярії. До них в