Верховна Рада України розглядається як вищий законодавчий орган країни, який розробляє і приймає закони та інші законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та окремих її сфер. Слід зазначити про нове змістовне наповнення функцій парламенту щодо державного управління, до яких слід віднести регулятивну, кадрову, контрольну та установчу.

Регулятивна функція Верховної Ради України полягає у правовому (законодавчому) врегулюванні організації і діяльності системи органів державного управління.

Кадрова функція Верховної Ради України полягає у призначенні на посади та звільненні з посад в органах державного управління одноособово чи за пропозицією відповідної посадової особи чи органу державної влади.

Реалізуючи кадрову функцію, Верховна Рада України:

1) призначає на посаду за поданням Президента України, виходячи з пропозиції коаліції депутатських фракцій, Прем'єр-міністра України;

2) призначає за поданням Прем'єр-міністра України на основі пропозицій коаліції депутатських фракцій, членів Кабінету Міністрів України;

3) призначає за поданням Президента України до складу уряду Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України;

4) звільняє членів Кабінету Міністрів України з посад;

5) вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

6) призначає на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

7) призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України Голову Національного банку України;

8) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

9) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України Голову Антимонопольного комітету України,

Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Контрольну функцію Верховна Рада України здійснює безпосередньо або через утворювані нею органи. Парламент здійснює контроль за: забезпеченням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України; додержанням законів та інших актів, які приймає Верховна Рада України; за виконанням загальнодержавних програм і бюджету; за діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує.

Органом, який здійснює контрольні функції парламенту щодо використання коштів Державного бюджету є Рахункова палата, яка є постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, який утворюється верховною Радою України і підзвітний їй.

Парламентський контроль за діяльністю органів державного управління щодо дотримання прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Контрольні повноваження Верховна Рада України здійснює і при проведенні Верховною Радою України Днів Уряду.

Результатом проведення Дня Уряду є прийняття постанови Верховної Ради України та внесення пропозицій Кабінету Міністрів України чи членам Уряду.

Сутність установчої функції загалом полягає в утворенні, реорганізації і ліквідації організацій. Установча функція в діяльності Верховної Ради щодо системи державного управління полягає в праві затверджувати загальну структуру та чисельність Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України.

32.Конституційний статус Президента України.

Президент - це, як правило, одноособовий виборний глава держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на 4-7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу (з майже 200), решта - має монархічну форму правління, яка характеризується:

- спадковістю влади (хоча в ОАЕ, Малайзії монархи обіймають свою посаду на основі виборів);

- довічністю влади;

- відсутністю відповідальності монарха перед народом. Уперше інститут президента виник у СІЛА. Іноді він може бути колегіальним. При цьому встановлюється розподіл повноважень глави держави між колегіальним органом і його головою.

У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави, по суті, виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) верховних представницьких органів державної влади.

Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів.

У деяких країнах Латинської Америки, Азії та Африки особи, які обіймають посаду глави держави та іменуються президентами, не обиралися, а були призначені військовими колами та іншими політичними угрупованнями в результаті державних переворотів (пронунціа-менто).

Основними цензами, передбаченими конституціями зарубіжних держав щодо президентів, є:

- громадянство відповідної держави (причому у США, Колумбії, Монголії президент повинен мати громадянство за народженням, а не в результаті натуралізації);

- проживання на її території протягом певного часу (не менше 10-15 років);

- певне володіння громадянськими і політичними правами;

- досягнення певного віку (мінімально допустимий - 25 років). Іноді встановлюється верхня вікова межа перебування особи на посаді президента (хоча у демократичних країнах система виборів, як правило, виключає можливість приходу до влади осіб, які через вік не зможуть здійснювати ефективне управління державою).

У країнах з однопартійною системою необхідною умовою для заняття поста президента є приналежність до правлячої партії, а в державах з великим впливом певної релігії кандидат на пост президента має сповідувати відповідну релігію.

У деяких країнах існують спеціальні вимоги до кандидата на пост президента: мати незаплямовану репутацію, досвід фінансової діяльності, середню або вищу освіту, знати державну мову тощо.

У конституціях зарубіжних держав по-різному вирішується питання щодо обмежень балотування однієї і тієї самої особи на посаду президента:

- не більше двох разів за своє життя;

- не більше двох разів підряд;

- особа може обиратися лише один раз (деякі країни Латинської Америки);

- немає обмежень (Франція).

Урочистий вступ президента держави на посаду називається інаугурацією (від лат. inaugurare - посвячувати), що включає зазвичай складення присяги.

Статус президента має відмінності залежно від різновиду форми правління.

У парламентській республіці президент є лише главою держави і виконує функції переважно представницького характеру. Міністри та уряд у цілому не підпорядковані та не відповідальні перед ним (Італія, ФРН). Президент здійснює свої повноваження через інститут, тобто акти президента діють лише за умови скріплення їх підписом прем'єр-міністра або міністра, відповідального за виконання нього акта.

У президентських республіках президент є главою держави і главою виконавчої влади одночасно (США, Бразилія). Йому підпорядковані міністри як у випадку, коли вони складають уряд, так і у випадку, коли колегіального органу вони не утворюють. Посада прем'єр-міністра у таких державах є символічною або взагалі відсутня, оскільки фактичним керівником уряду є сам президент.

Остаточно статус Президента України був визначений Конституцією України, відповідно до ст. 102 якої Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.