51. Право власності: зміст і форми.

Власність і право власності тісно пов'язані між собою, але це різні категорії. Власність – це відношення особи до належної її речі, як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб в ту сферу гос-го панування, на яку поширюється влада власника Право власність – це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з привласненням мат.бляг громадян, юр.особами і державою, які надають нзваним суб’єктам рівні права і обов’язки щодо володіння, користування і розпорядження майном. Виділяють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукуп- ність норм, які врегульовують відносини права власності в суспільстві. Зміст права власності в суб'єктuвному розумінні становлять його правомочності - право володіння, користування і розпорядження. 

Право володіння означає юр.забезпечену можливість власника мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного гос-го впливу.  Право користування - це юр.закріплена можливість гос-го використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.  Право розпорядження - це юр.закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.  Суб'єктивне право власності має абсолютний характер. Це означає, шо власникові протистоїть необмежена і безпосередньо не визначена кількість осіб, яким забороняється порушувати таке суб'єктивне право та створювати перешкоди для його здійснення. 

Форми власності: приватна власність – це власність фіз.осіб, громадян, іноземних громадян, громадян без громадянства; юр.особи, певного колективу людей; держ.власність: комунальна власність (власність адміністративно-територіальних одиниць); власність укр.народу.

52. Порядок спадкування за заповітом.

Спадкування – це перехід майна від померлого до інших осіб. Сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна від померлого до інших осіб, називають спадковим правом,

У спадковому праві розрізняють такі основні поняття:

–    спадкодавець – власник, після смерті якого залишилося майно;

–    спадкоємець – особа, до якої майно переходить після смерті власника;

–    час відкриття спадщини – день смерті спадкодавця або день набрання законної сили рішення суду про оголошення його померлим;

–    місце відкриття спадщини = останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадщина може складатися з прав і обов’язків спадкодавця, тобто до її складу можуть входити невиконані зобов’язання або неопла-чені кредити. Спадкоємець має право відмовитися від такої спадщини, але він не може прийняти тільки права і відмовитися від обов’язків спадкодавця.

Спадкування буває двох видів – за законом та за заповітом, Інколи частина майна успадковується за законом, інша частина – за заповітом.

Спадкоємцями можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи і держава. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті І народжені після його смерті.

Спадкоємцями не можуть бути особи, які позбавили життя спадкодавця або інших спадкоємців чи вчинили замах на їх життя, а також особи (в т. ч. повнолітні діти), які злісно ухилялися від утримання спадкодавця, якщо це підтверджено у судовому порядку.

Спадкування за заповітом є поширеним видом спадкування. Заповіт – це розпорядження власника своїм майном на випадок смерті, Заповіт набуває чинності лише після смерті спадкодавця.

Вимоги до заповіту:

–    може бути укладений лише дієздатною особою;

–    укладається у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто спадкодавцем і нотаріально засвідчений;

–    спадкоємцем за заповітом може бути будь-яка фізична особа, юридична особа чи держава.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач може в будь-який час змінити чи скасувати заповіт, як правипо, шляхом складання нового заповіту.

Неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померпого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше-двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов’язкова частка). При визначенні розміру обов’язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.