- •15.Правопорушення: поняття і ознаки.
- •17. Поняття і предмет правового регулювання конституційного права України.
- •18. Система конституційного права України.
- •19. Джерела конституційного права України.
- •20. Поняття і види Конституції.
- •22.Підстави набуття громадянства України:
- •24. Особисті (громадянські) права і свободи людини — це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини.
- •28.Конституційний статус Верховної Ради України.
- •29.Вибори до Верховної Ради України.
- •30. Організація і порядок роботи Верховної Ради України.
- •31.Функції і повноваження Верховної Ради України.
- •32.Конституційний статус Президента України.
- •33.Функції і повноваження Президента України.
- •34.Обрання і припинення повноважень Президента України.
- •35.Поняття і процедура імпічменту.
- •36. Статус Кабінету міністрів України.
- •Класифікація правових статусів особи
- •41. Конституційний Суд України: компетенція і порядок формування.
- •45. Зміст цивільних правовідносин.
- •46. Суб’єкти і об’єкти цивільних правовідносин.
- •47.Юридичні особи: поняття, ознаки, види.
- •51. Право власності: зміст і форми.
- •52. Порядок спадкування за заповітом.
- •53. Порядок спадкування за законом
- •61. Реалізація права.
- •63. Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
- •65. Правове регулювання сімейних відносин. Джерела сімейного права.
- •68.Права і обов’язки батьків і дітей.
28.Конституційний статус Верховної Ради України.
Законодавча влада здійснюється загальнонаціональним колегіальним представницьким органом, який у різних країнах світу може мати свою назву: конгрес, національні збори, народні збори, меджліс та ін. Проте загальна назва органу законодавчої влади - парламент. У конституціях деяких країн світу застосовується лише загальна назва органу -"парламент". Так, Конституція Чехії від 16 грудня 1992 року визначила таку назву законодавчого органу.
Парламент - це вищий загальнонаціональний представницький колегіальний виборний орган держави. Термін "парламент" походить від лат. слова "parlare" - говорити, розмовляти.
Батьківщиною парламенту прийнято вважати Англію, оскільки відомо, що парламент існував у Ісландії ще в 950 році. Попередниками парламенту можна вважати і представницькі органи Стародавньої Греції (Рада чотирьохсот) та Стародавнього Риму (Сенат, Народні збори). Походження парламенту тісно пов'язане з подіями, що відбувалися в Англії в XIII - XIV століттях. Влада монарха частково обмежувалася зібранням великих феодалів, вищого духовенства, знатних осіб - представників міст, сільських общин. Проте парламенти у сучасному їх значенні виникли в буржуазних державах, оскільки зібрання феодальної доби були дорадчими органами при монархові.
У науці конституційного права виокремлюють кілька етапів становлення та розвитку парламентів:
І етап (XIV - XVIII століття) - вироблення способів формування (організації) та діяльності парламенту як органу державної влади;
ІІ етап (XIX - поч. XX століття) - "золотий вік парламентаризму", парламенти формувалися на основі цензового виборчого права;
ІІІ етап (поч. XX - 70-80-ті роки XX століття) - "криза парламентаризму" зумовлена обмеженням повноважень парламенту в суспільстві та посиленням ролі різних політичних партій, які виражали інтереси певних соціальних груп. Головне завдання парламенту вбачалося не в керівництві державою, суспільством загалом, а у формуванні суспільної думки та здійсненні контролю за діяльністю уряду;
IV етап (90-ті роки XX століття і дотепер) - відродження ролі парламенту, поява міжнародних парламентів - Європарламент.
Уперше у вітчизняній науці права термін "парламент" вчені почали застосовувати на початку XX ст., а документальне його застосування відбулося у програмах партій, які утворювалися на теренах України на поч. XX століття - Української народної партії, Української соціал-демократичної робітничої партії та інших. У програмних документах цих партій зазначалося, що парламент - представницька інституція, якій належить законодавча влада в усій її повноті. Цікаво, що нормативне закріплення терміна "парламент" в Україні відбувалося досить складно та значно пізніше, ніж в інших європейських державах. Так, ні Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, ні в Конституціях УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 років) ця дефініція не використовувалася. Правники радянської доби застосовували термін "парламент" у контексті характеристики "буржуазної державності".
Стримане ставлення вітчизняних правників до поняття парламенту спостерігалося і в перші роки незалежності України. Так, Верховна Рада Української PCP не називалася парламентом у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Відсутнє таке поняття і в Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Автори проекту Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 року також оминули цей термін. Уперше на законодавчому рівні термін "парламент" (як складова конституційної дефініції Верховної Ради України) було закріплено в Законі України "Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України" від 7 жовтня 1993 року. Так, ст. 1 цього Закону встановила: "Органом законодавчої влади України є Верховна Рада України" . Нормативне закріплення поняття "парламент" знайшло