45. Основні ознаки звичаїв первісного суспільства

а) звичність реалізації, тобто звичка є внутрішньою причиною поводження, що відповідає звичаям, що означає: звичаї у відповідних умовах реалізуються як своєрідний результат соціалізації, виховання людей, добровільно й механічно, без розподілу поводження на можливе й належне (без розходження прав і обов'язків);б) спонтанність виникнення, тобто звичаї виникали в первісному суспільстві мимовільно як об'єктивно необхідне нормативне вираження закономірностей існування суспільства як єдиного цілого, вираження його загальної волі, спільних нтерес;в) синкретизм, тобто звичаї споконвічно за своїм характером одночасно були нормами організаційними, моральними, релігійними (мононормами). Надалі в процесі соціального нормообразования відбувається видове відокремлення норм: з'являються норми релігії, норми моралі й т.д.

46.     Історичні типи держави.

    Історики та правознавці, які підтримують формаційний підхід щодо класифікації держав, визначають різні історичні типи держави.     Історичний тип держави — це сукупність найбільш істотних ознак, властивих державам однієї суспільно-економічної формації.     Визначають такі основні типи держави.

       Рабовласницькі держави виникли найдавніше. Вони прийшли на зміну первісному суспільству, але деякі країни проминули цей тип держави. У рабовласницьких державах, як правило, залишаються окремі залишки первіснообщинного ладу. Внаслідок цього багато дослідників уважають, що рабовласницька держава є перехідним типом держави. Економічну основу рабовласницької держави становить приватна власність на рабів. Раб у рабовласницькій державі є не суб'єктом, а об'єктом правовідносин, уважається особливим засобом виробництва.     

      Брати участь у суспільному житті, в управлінні державою не мала право більшість членів суспільства — раби. Іноді деякі категорії вільного населення були позбавлені цього права. Державний апарат забезпечував передусім владу рабовласників, утримання в покорі рабів. Для рабовласницької держави характерні жорсткі методи управління.       Назвіть країни, які пройшли у своєму розвитку період рабовласництва..      Феодальна держава в окремих країнах замінила рабовласницьку, а в інших — саме вона була першою, що прийшла на зміну первісному суспільству. У феодальній державі селянин вже є членом суспільства й суб'єктом правовідносин, має певну власність — будинок, сільськогосподарські та інші знаряддя праці, домашні речі тощо. Однак відсутність землі робить селянина залежним від землевласника-феодала. Характерним для феодальної держави є становий поділ суспільства, у багатьох феодальних державах існувало кріпосництво. Більшість феодальних держав були монархіями з досить жорсткою централізацією управління державою. Саме період феодалізму став часом остаточного затвердження «писаних» законів.       Пригадайте відомі вам правові пам'ятки періоду феодалізму в різних державах.       Наступним історичним типом держави є буржуазний (капіталістичний). Основою цього типу держави є товарне виробництво та товарно-грошові відносини. При цьому для буржуазної держави характерні поступове зростання обсягу та рівня забезпечення прав людини, залучення більшості населення до участі в управлінні державою, поширення демократичних норм і традицій. Крім того, саме в цей період формується громадянське суспільство, відбувається поступовий перехід від абсолютних монархій періоду феодалізму до обмежених монархій та республік, характерних для буржуазного типу держави. При цьому суттєво змінюються й методи управління державами — вони стають більш демократичними та м'якими.      Пригадайте, які держави першими перейшли до буржуазного суспільства.     Соціалістичний тип держави виникає вже у ХХ ст. Економічною основою соціалістичної держави є суспільна (державна та колективна) власність на основні засоби виробництва. Характерною рисою держав цього типу є проголошення значного обсягу соціальних прав громадян і водночас менша увага до політичних та особистих прав людини. Для соціалістичного типу держави властива республіканська форма правління.      Наприкінці ХХ ст. науковці прийшли до висновку про появу нового (сучасного) типу держави, який суттєво відрізняється від тих, які існували раніше. Для нього характерна загальнолюдська та соціальна направленість діяльності держави, демократичний політичний режим, панування права в усіх сферах суспільного життя. Сучасна держава забезпечує реальне здійснення й захист основних прав людини. В більшості сучасних держав існує товарне виробництво, різноманітні форми власності на засоби виробництва, рівноправність усіх форм власності.

    Поняття «держава».     Як ви вже знаєте, на зміну первісному суспільству прийшла держава. Одразу з її появою з'являються спроби пояснити її сутність.     Ознайомтеся з визначеннями держави, які були сформульовані в різні часи й різними науковцями і громадськими діячами, та висловіть своє ставлення до них.

    1. Держава — це зосередження влади, що забезпечує політичне життя народу (Арістотель, давньогрецький філософ).     2. Держава — це союз людей, об'єднаних загальними основами права й загальної користі (Цицерон, давньоримський мислитель).     3. Держава — це вплив Бога у світі (Г. Гегель, німецький філософ).     4. Держава — це громадянський союз, де вчиняється примус над вільними людьми (М. Коркунов, російський правознавець).     5. Держава — це правова організація народу, що володіє в усій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ні від кого не залежною, владою (Б. Кістяків-ський, український правознавець).    6. Держава — це машина для під¬тримання панування одного класу над іншим (В. Ленін, російський радянський політичний діяч).

Ознаки держави.     Для держави характерні певні ознаки, які можна поділити на обов'язкові та факультативні (необов'язкові) (на схемі їх позначено зеленим кольором).        Однією із суттєвих ознак держави є територіальний принцип організації суспільства. Первісний людський колектив об'єднувала кровна спорідненість. Однак із часом розвиток господарства порушував ці сімейні зв'язки, більш важливою й необхідною з точки зору ведення господарства стає територія, на якій ведеться господарство. До утворення держави людей поділяли за їхнім походженням, належністю до певної родини, племені тощо. Після появи держави визначальною стала належність людини до спільноти, яка проживає на певній території. Держава виникає на певній території, і громадян держави об'єднує територія, на якій вони проживають і на якій організований певний апарат управління, влади. Сама держава також визначає межі своєї влади за певною територією.       Отже, ознакою держави є організація населення за територіальним принципом, наявність чітко визначеної території, обмеженої кордонами.      У первісному суспільстві всі його члени могли брати участь у діяльності органу, що здійснював владу, — народних зборах. Усі члени суспільства брали участь і в забезпеченні виконання рішень цього органу, у захисті своєї території. З появою держави з'являються спеціальні органи, що здійснюють владу від її імені. Влада відокремлюється від більшої частини суспільства, представляє інтереси насамперед окремої групи людей. Поява відокремленої від суспільства публічної влади, що здійснює лише керівництво державою і діє в інтересах певної частини суспільства, є також ознакою держави. Елементами такої публічної влади стають армія, суди, поліція, чиновництво, що наділені функціями керувати суспільством. На початкових стадіях розвитку держави апарат публічної влади є інструментом утримання влади, панування певного класу, стану, меншості суспільства. З розвитком держави функції публічної влади суттєво змінилися. Нині в багатьох країнах вона діє в інтересах абсолютної більшості людей, проте зберігається відокремлений державний апарат, який має функцію управляти суспільством.      Іноді серед ознак держави визначають наявність апарату примусу, до яких належать, зокрема, спеціальні «силові» структури — суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки тощо. Щоб забезпечити виконання державних рішень, вони використовують різні засоби, у разі потреби й примусові. Наявність апарату примусу — ознака держави. Створення публічної влади, апарату примусу, які мали єдину функцію — управління суспільством і забезпечення виконання рішень публічної влади, вимагало вирішення питання про їх матеріальне забезпечення. Адже ці органи не брали безпосередньої участі в створенні матеріальних благ, тобто не мали змоги самостійно забезпечити своє існування. Основним джерелом утримання апарату публічної влади стає збирання податків, що встановлює держава. Отже, обов'язковою ознакою держави є податкова система. Незважаючи на те, що сучасні держави мають й інші, крім податків, джерела отримання засобів існування державного апарату та й держави в цілому, податкова система залишається обов'язковою ознакою держави.      Кожна держава визначає певні соціальні норми, правила поведінки, які є обов'язковими для всіх. При цьому право видавати закони та інші загальнообов'язкові соціальні норми є виключним правом держави. Наявність системи права також є обов'язковою ознакою держави.        Більшість держав мають збройні сили — армію, яка забезпечує захист незалежності, територіальної недоторканності, суверенітету від зовнішніх ворогів. Однак ця ознака не є обов'язковою. В історії відомі випадки, коли держави не мали чи не мають збройних сил. Після Другої світової війни певний час відповідно до умов капітуляції Німеччина була позбавлена права мати власні збройні сили, формально донині Японія не має армії (лише так звані сили самооборони), багато років тому Ісландія відмовилася від власних збройних сил.        Для сучасних держав характерна також наявність державних символів — прапора, гімну, герба, іноді державного девізу. Однак ця традиція з'явилася набагато пізніше, аніж держава як така. Усі стародавні держави, більшість держав середньовіччя не мали

офіційних державних символів, тому державні символи є факультативною ознакою держави. 

     Багато держав світу мають власну грошову систему, власні грошові одиниці. Проте існування держави без них також можливе. Так, нині деякі країни Європи відмовилися від власної грошової одиниці, замінивши її на загальноєвропейську — євро, але це не заперечує самостійність та існування окремих держав.

    У Зімбабве у 2009 р. національна валюта майже припинила своє існування внаслідок гіперінфляції, яка досягла небувалих обсягів. І хоча економічна ситуація в цій країні надзвичайно складна, існування держави ніхто не ставить під сумнів. Чимало держав визначають одну або декілька державних (або офіційних) мов, які допомагають у консолідації суспільства. У той же час ця ознака не є обов'язковою для існування держави, деякі країни світу не вважають за потрібне визначати державну мову в офіційних документах.

47. Цивілізаційний підхід до типології держави

Сьогодні поряд з формаційним підходом до вирішення питання про співвідношення держави і соціально-економічного ладу застосовується й інший підхід, що отримав в суспільних науках назву цивілізаційного. Поняття «цивілізація» утвердилось в європейській науці в епоху Просвітництва і з тих пір набуло такої ж багатозначності, як і поняття «культура». З урахуванням цієї багатозначності і розробляється сьогодні цивілізаційний підхід вченими Заходу і Сходу. У своїх дослідженнях вони спираються на праці таких найбільших представників філософсько-соціологічної думки, як О. Шпенглер, А. Тойнбі, М. Вебер, С. Ейзенштадт, П. Сорокін, М. Зінгер та інші, які внесли величезний внесок в розвиток даного підходу. У самому загальному вигляді поняття цивілізація (від лат. «Civilis» - «цивільний», «громадський», «державний») можна визначити як соціокультурну систему, що забезпечує високу ступінь диференціації життєдіяльності відповідно до потреб складного, розвиненого суспільства і разом з тим підтримуючу його необхідну інтеграцію через створення регульованих духовно-культурних факторів і необхідної ієрархії структур і цінностей. [42] Це і синонім культури, і рівень, ступінь розвитку матеріальної і духовної культури, і навіть епоха деградації і занепаду культури на противагу її цілісності, обмеженості. [ 43] Тому, в даний час, поняття цивілізації все частіше розглядається в декількох аспектах. У першому аспекті поняття "культура" і "цивілізація" трактуються як синоніми. У другому цивілізація визначається як уречевлення матеріально-технічних і соціально-організаційних інструментів, що забезпечують людям їхню гідну соціально-економічну організацію громадського життя, відносно високий рівень споживання комфорту. У третьому аспекті цивілізація розглядається як історична ступінь розвитку людства, наступна за варварством. Основна відмінність поняття «цивілізація» від поняття «формація» полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід орієнтований на пізнання минулого через усі форми діяльності: трудову, політичну, соціальну - в усьому різноманітті суспільних зв'язків. Людина при такому підході стоїть у центрі вивчення минулого і теперішнього суспільства як справді творча і конкретна особистість, а не як класово знеособлений індивід. [44] Концепція цивілізації виявляється набагато ширше і багатше формаційного підходу у вивченні суспільного життя. Вона дозволяє розрізняти не тільки протистояння класів і соціальних груп, а й сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей, не тільки прояв класових протиріч, а й спільність духовних принципів, які пронизують все поведінка людей в різних областях людської діяльності. Цивілізація формує такі норми співжиття, які, при всій їх відмінності, мають величезне значення для всіх культурних і соціальних груп, утримуючи їх тим самим у рамках єдиного цілого. [45] Цивілізаційний підхід дозволяє, таким чином, бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими. У політичній системі суспільства держава виступає як найважливіший фактор соціально-економічного і духовного розвитку суспільства, консолідації людей, задоволення різноманітних потреб людини. Цивілізаційний підхід до вирішення питання про співвідношення держави і соціально-економічного ладу виходить з прагнення покінчити з абсолютизацією матеріально-економічного начала, з погляду на державу з гранично широких позицій визначального впливу на нього, перш за все духовно-моральних і культурних факторів суспільного розвитку. [46 ] На відміну від формаційної теорії, що обгрунтовує наявність тотальної детермінації держави економічними причинами, цивілізаційна теорія доводить поряд з нею і існування настільки ж загальної детермінації духовними чинниками. Духовно-культурні і моральні чинники можуть блокувати або, навпаки, заохочувати розвиток держави. Прихильники даного підходу аргументують це наступним. В основі держави лежать економічні фактори, але вплив на ці економічні фактори досягається виробленням таких стереотипів поведінки, які або сприяють, або заважають продуктивної праці. А стереотипи поведінки, трудова мораль, менталітет людини формуються саме в сфері людської діяльності, яка позначається терміном «культура» або «цивілізація». У результаті «цивілізація», її рівень, її цінності впливають і на соціальну, у тому числі державну, організацію суспільства. [47] Іншими словами, культурно-ідеологічні принципи життя цілком здатні послабити вплив способу виробництва і тим самим перервати поступальний формаційне розвиток, як виробництва, так і обумовленого ним процесу формування і функціонування держави. Свідчення цьому - приклади циклічного розвитку державних форм в країнах арабського світу, Китаї, Америці до IX ст. і т.д. І навпаки, соціокультурні, духовні фактори можуть різко посилити формаційний процес економіки і державно-правової сфери. Класичний приклад останнього - Європа, в якій, наприклад, протестантська церква з її культом праці та трудової етики зіграла роль каталізатора капіталістичної еволюції регіону і визрівання, адекватних їй державно-правових основ, а так само сучасна Японія. Кожна окрема держава стає полем боротьби двох видів впливу на нього: формаційного, тобто матеріально-виробничого, і культурно-духовного, цивілізаційного. Який з них переможе, заздалегідь сказати не можна. Саме з цим пов'язані альтернативність і багатоваріантність розвитку в державній та інших сферах суспільного життя. Вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що правильне розуміння співвідношення держави з соціально-економічним устроєм припускає використання обох підходів: формаційного і цивілізаційного. Однак історичний досвід державності, узагальнений на теоретичному рівні, показує, що жорстка прив'язка природи тієї чи іншої держави до соціально-економічної формації ще не дає відповіді на багато питань, що виникають у сфері державності. [48] Тут лежить потужний пласт цивілізаційних, соціокультурних, національних чинників і традицій поряд, зрозуміло, і з економічними факторами. У роботах А. Тойнбі, С. Хантінгтона та інших виділяються ті культурні і цивілізовані критерії, які дозволяють класифікувати різні види держав, розуміти події співпраці, протистояння, навіть потужного протиборства між ними. Наприклад, у С. Хантінгтона виділяються християнські, особливо православні, і мусульманські цивілізації, які, за прогнозом С. Хантінгтона, вже увійшли у протистояння. Такий підхід наповнює певним, політико-правовим та економічним змістом такі категорії, як «Схід-Захід», «Північ-Південь». Згідно цивілізаційної теорії тип держави, його соціальна природа визначаються, в кінцевому рахунку, не стільки матеріальними (як у вишкільному підході), скільки ідеально духовними, культурними факторами. Як пише у своїй фундаментальній праці «Розуміння історії» відомий англійський історик і філософ А. Тойнбі, «культурний елемент являє собою душу, кров, лімфу, сутність цивілізації; в порівнянні з ним економічний і тим більше політичний плани здаються штучними, несуттєвими створіннями природи і рушійних сил цивілізації ». [49] Таким чином, підводячи підсумок, можна позначити три важливих принципи співвідношення держави і духовно-культурному житті суспільства, які виділяє цивілізаційний підхід. 1. Природа держави визначається не тільки реально існуючим співвідношенням сил, але і накопиченими в ході історичного процесу і переданими в рамках культури уявленнями про світ, цінностями, зразками поведінки. Розглядаючи державу, необхідно враховувати не тільки соціальні інтереси і діючі сили, але й стійкі, нормативні зразки поведінки, весь історичний досвід минулого. 2. Державна влада як центральне явище світу політики може розглядатися в той же час як частина світу культури. Це дозволяє уникнути схематизації держави і особливо проведеної ним політики як результату абстрактній гри сил і, навпаки, розкрити зв'язок державної влади і престижу, моралі, ціннісних орієнтацій, сформованого світогляду, символіки тощо 3. Різнорідність культур - у часі та просторі - дозволяє зрозуміти, чому деякі типи держав, відповідні одні умов, зупинялися у своєму розвитку в інших умовах. У сфері державного життя особливе значення надається відмінностей, що випливають зі своєрідності національних культур і рис національного характеру.

Формаційний підхід до типології держави

Як відомо марксистсько-ленінська типологія держави грунтується на категорії суспільно-економічної формації. Самепоняття суспільно-економічної формації є ключовим для даного підходу до типології держави.Формація-цеісторичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва. [6] По-іншому (більш розгорнуто), поняття формації можна визначити наступним чином:формація-цеісторично певний тип суспільства, розглянутий в органічному взаємозв'язку всіх його сторін і сфер і виникає на основі певного способу виробництваматеріальнихблаг. У структурі кожної формації виділяються два основних елементи: економічний базис і надбудова.Економічний базис(абовиробничі відносини) - сукупність суспільних відносин, які складаються між людьми впроцесівиробництва, розподілу, обміну та споживання, матеріальних благ.Відповіднодо формаційного підходу найбільш важливими, визначальними сутність формації, є відносини власності на засоби виробництва. Іншим елементом формації єнадбудова,під якою розуміється сукупність політичних, правових,ідеологічних, релігійних,культурнихта інших поглядів, установ і відносин, не охоплених базисом. [7] Проте тип надбудови визначаєтьсяхарактеромбазису, що обмежує її відносну самостійність.Виробничі відносини(тобто економічний базис) і продуктивні сили становлять спосіб виробництва. У поняття«продуктивні сили»входятьлюдияк виробники матеріальних благ (з їхзнаннями, вміннями, трудовими навичками) та засобивиробництва (знаряддя, предмет та засоби праці). Продуктивні сили є динамічним і постійно розвивається елементом способу виробництва, у той час як виробничі відносини щодо статичні і змінюються вкрай повільно протягом багатьох століть. Рівень розвитку продуктивних сил визначає матеріально-технічну базу суспільства, а виробничі відносини, що складаються на однотипної формі власності на засоби виробництва, складають економічний базис суспільства, якомувідповідаютьпевні політичні, державно-правові та інші надбудовні явища. [8] Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається, коли продуктивні сили перестають розвиватися в рамках тих чи інших виробничих відносин. Тоді на місце колишніх, віджилих виробничих відносин приходять нові, досконаліші, здатні задовольнити потребам розвиваються продуктивних сил. Якісні зміни економічного базису з необхідністю тягнуть за собою корінніперетворенняв надбудові. Висновок про те, що вирішальною силою історичногопроцесуєматеріальнівиробничі відносини, дав «тверду основу для представлення розвитку суспільних формаційприродно-історичнимшляхом» [9]. Таким чином, поняття історичного типу в формаційному підході зв'язується з встановленням закономірної залежності класової сутності держави і права від розвитку економічних відносин панівних у певному суспільстві, в певну історичну епоху.Історичнийтип держави в даному випадку висловлює єдність класової сутності всіх держав, що володіють загальною економічною основою (якої є тип власності на засоби виробництва). Крім того єдність економічного ладу всіх країн полягає не тільки в економічному пануванні одного типу власності, але й в економічному пануванні певного класу (володаря цієї власності). [10] Панування виробничих відносин одного типу в різнихкраїнах, що відносяться в силу цього до однієї суспільно-економічної формації, обумовлює спільність класової сутності держави в цих країнах. Тип держави визначається на підставі того, який економічний базис це держава захищає, інтересам якого панівного класу воно служить. При такому підході держава набуває класову визначеність, виступаючи в якості організації диктатури одного класу над іншим. Таким чином, підбиваючи підсумки можна виділити кілька основних принципів, на підставі яких будується формаційний підхід до типології держави: · Уявлення про історію як про закономірний, внутрішньо обумовленому, прогресивно-поступальний, всесвітньо-історичному та телеологічного (тобто, направленому до мети - побудови комунізму) процесі зміни суспільно-економічних формацій; · Уявлення про вирішальну роль матеріального виробництва (економічного базису) у житті суспільства; · Необхідність відповідності виробничих відносин продуктивним силам; · Неминучість переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої.