35.Поняття і процедура імпічменту.

Імпі́чмент (англ. impeachment) — в конституціях деяких держав процедура притягнення до суду парламенту вищих посадових осіб держави. Результатом імпічменту, як правило є дострокове припинення повноваженьпрезидента або іншого посадовця і усунення його з посади. При імпічменті голови держави таке рішення приймається конституційною більшістю парламенту. Різні країни окремо визначають процедуру імпічменту відповідно до власного законодавства. У демократичних державах імпічмент є одним з елементів контролю над владою країни і необхідний для збереження стабільності суспільного і конституційного ладу. Імпічмент є також засобом недопущення авторитаризму і механізмом гарантування національної безпеки.

Конституція України, а саме стаття 111 Основного Закону дає визначення імпічменту. У Конституції імпічмент визначається як особлива процедура притягнення до відповідальності Президента України, що поєднує юридичну, кримінальну і конституційну відповідальність, які реалізуються шляхом осуду Президента, дострокового припинення його повноважень і усунення з посади. Конституція України визначає підставою для імпічменту вчинення державної зради або іншого злочину, які підпадають під дію кримінального закону (частина 1 ст. 111).

21 лютого 2014 року було зареєстровано проект закону про імпічмент Президента України

22 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла постанову № 757-VII про усунення президента зі своєї посади і призначила проведення позачергових президентських виборів на 25 травня 2014 року, але за іншим законопроектом. Прийняття цього законопроекту пояснюється заміною формулювання «імпічмент» на «самоусунення» у зв'язку з особливими обставинами.

Процедура імпічменту

• не менш як 226 народних депутатів ініціюють питання про усунення Президента України з поста;

• парламент створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі;

• висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України;

• за наявності підстав не менш як 300 народних депутатів приймають рішення про звинувачення Президента України;

• Конституційний суд виносить висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент;

• Верховний Суд України підтверджує наявність у діях обвинувачуваного ознак державної зради чи іншого злочину;

• не менш як 338 парламентаріїв приймають рішення про усунення Президента України з поста;

36. Статус Кабінету міністрів України.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, колегіальним органом державної виконавчої влади загальної компетенції.

Його правовий статус визначається Конституцією України, іншими законодавчими актами. Він відповідальний перед Президентом України, до повноважень якого належить припинення повноважень Прем'єр-міністра України та прийняття рішення про його відставку (п. 9 ст. 106 Конституції), припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України (п. 10 ст. 106 Конституції), реорганізація та ліквідація міністерств за поданням Прем'єр-міністра (п. 15 ст. 106 Конституції), скасування актів Кабінету Міністрів України (п. 16 ст. 106 Конституції). Водночас Кабінет Міністрів України підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України. Парламент України розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України, надає згоду на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (пункти 11—ІЗ ст. 85 Конституції). Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри до нього більшістю від конституційного складу Верховної Ради (ст. 87 Конституції).

Структура Кабінету Міністрів визначається ст. 114 Конституції України. До його складу входять Прем'єр-міністр України, перший віце-прем єр-міністр, три віце-прем єр-міністри, міністри..

Кабінет Міністрів України згідно з Конституцією має значні повноваження: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; відповідно до закону здійснює управління об'єктами державної власності; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає парламенту України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

37. Функції і повноваження Уряду України. Верховна Рада України розглядається як вищий законодавчий орган країни, який розробляє і приймає закони та інші законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та окремих її сфер. Слід зазначити про нове змістовне наповнення функцій парламенту щодо державного управління, до яких слід віднести регулятивну, кадрову, контрольну та установчу.Регулятивна функція Верховної Ради України полягає у правовому (законодавчому) врегулюванні організації і діяльності системи органів державного управління. Кадрова функція Верховної Ради України полягає у призначенні на посади та звільненні з посад в органах державного управління одноособово чи за пропозицією відповідної посадової особи чи органу державної влади.

Реалізуючи кадрову функцію, Верховна Рада України:

1) призначає на посаду за поданням Президента України, виходячи з пропозиції коаліції депутатських фракцій, Прем'єр-міністра України;

2) призначає за поданням Прем'єр-міністра України на основі пропозицій коаліції депутатських фракцій, членів Кабінету Міністрів України;

3) призначає за поданням Президента України до складу уряду Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України;

4) звільняє членів Кабінету Міністрів України з посад;

5) вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

6) призначає на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

7) призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України Голову Національного банку України;

8) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

9) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України Голову Антимонопольного комітету України,

Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України.Контрольну функцію Верховна Рада України здійснює безпосередньо або через утворювані нею органи. Парламент здійснює контроль за: забезпеченням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України; додержанням законів та інших актів, які приймає Верховна Рада України; за виконанням загальнодержавних програм і бюджету; за діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує.

Органом, який здійснює контрольні функції парламенту щодо використання коштів Державного бюджету єРахункова палата, яка є постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, який утворюється верховною Радою України і підзвітний їй.

Функції Кабінету Міністрів України та функціональні повноваження членів уряду:

Кабінет Міністрів України є органом загальної компетенції, тому його функції є численними та різноманітними. Серед них виокремлюються наступні. Політична - полягає у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики держави, засади якої визначаються парламентом. До цієї функції слід також віднести забезпечення державного суверенітету і національної безпеки, що передбачає здійснення урядом низки заходів щодо відвернення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці, підтримання обороноздатності держави, створення належних умов для розбудови суверенної держави. Економічна - полягає у забезпеченні проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; організації і забезпеченні здійснення зовнішньоекономічної діяльності і митної справи; управління об'єктами державної власності. Бюджетна - полягає в розробці проекту основних напрямів бюджетної політики на наступний рік, проекту закону про Державний бюджет України; в забезпеченні виконання затвердженого парламентом Державного бюджету України та звітності про його виконання. Соціальна - полягає в реалізації політики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, розробці і здійсненні загальнодержавних програм соціального розвитку України. Гуманітарна - полягає в реалізації політики у сфері освіти, науки, культури, розробці та здійсненні загальнодержавних програм науково-технічного і культурного розвитку. Екологічна - полягає у забезпеченні охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування. Адміністративно-організаційна - полягає у спрямуванні і координації роботи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій; забезпеченні виконання Конституції, законів, актів Президента і Кабінету Міністрів України; контролі за поточною діяльністю органів виконавчої влади.

38. Центральні органи виконавчої влади в Україні.Відомо, що будь-яка держава для здійснення своїх завдань і реалізації управлінських функцій створює систему відповідних органів держави, державних підприємств і установ, серед яких тільки органи державної влади наділяються владними повноваженнями та відповідною компетенцією для здійснення управління в державі. Органи державної влади в своїй сукупності утворюють апарат держави, з діяльністю якого тісно пов’язана теорія поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову. У нашій державі такий розподіл закріплений ст. 6 Конституції України. Отже, під органом виконавчої влади як окремої гілки державної влади необхідно розуміти організацію, яка є складовою державного апарату, наділена владними повноваженнями та відповідною компетенцією в сфері державного управління і має юридичний статус, закріплений законом чи іншим нормативним правовим актом. Чітку вказівку на види органів виконавчої влади містить Конституція України. За ст. 113 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України; ст. 114 вказує на існування центральних органів виконавчої влади; ст. 118 визначає місцеві державні адміністрації як місцеві органи виконавчої влади. Крім зазначених у Конституції України, чинне законодавство наділяє статусом органів виконавчої влади без подальшого його уточнення Раду міністрів Автономної Республіки Крим (п. 1 ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим) і міліцію (ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p.)

I. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:Міністерство аграрної політики України;Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України;Міністерство внутрішніх справ України;Міністерство вугільної промисловості України;Міністерство економіки України;Міністерство закордонних справ України;Міністерство культури і туризму України;Міністерство оборони України;Міністерство освіти і науки України;Міністерство охорони здоров'я України;Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;Міністерство палива та енергетики України;Міністерство праці та соціальної політики України;Міністерство промислової політики України;Міністерство транспорту та зв'язку України;Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту;Міністерство фінансів України;Міністерство юстиції України.

II. Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів:Вища атестаційна комісія України;Головне контрольно-ревізійне управління України;Державна служба автомобільних доріг України;Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації;Державний комітет архівів України;Державний комітет лісового господарства України;Державний комітет телебачення і радіомовлення України;Державний комітет України з державного матеріального резерву;Державний комітет України по водному господарству;Державний комітет України по земельних ресурсах;Державний комітет України у справах національностей та міграції;Пенсійний фонд України.

III. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — це орган, який має особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань:

Адміністрація Державної прикордонної служби України;Головне управління державної служби України;Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;Державна митна служба України;Державна податкова адміністрація України;Державна служба експортного контролю України;Державна судова адміністрація України;Державний департамент України з питань виконання покарань;Державне агентство України з інвестицій та інновацій;Державний комітет статистики України;Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики;Державний комітет фінансового моніторингу України;Державний комітет ядерного регулювання України;Міністерство економіки України;Національна комісія з питань регулювання зв'язку України;Національна комісія регулювання електроенергетики України;Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсівНаціональне космічне агентство України.

39. Поняття і зміст конституційно-правового статусу особи. Правови́й ста́тус осо́би — це положення людини у правовій реальності, що відображає її (людини) фактичний стан у взаємовідносинах з суспільством і державою.

Правовий статус особи — це сукупність суб'єктивних прав,юридичних обов'язків і законних інтересів суб'єктів права.

Розрізняють конституційно-правові статуси людини; індивіда; особи; особистості; громадянина; іноземця; особи без громадянства.

Усі громадяни України володіють конституційно-правовим статусом, який містить наступні елементи:

1. громадянство;

2. права і свободи за галузями;

3. обов'язки;

4. гарантії прав і свобод