53. Порядок спадкування за законом

Спадкування за законом відбувається у випадках, якщо:

• спадкодавець не залишив заповіту;

• заповіт визнано недійсним;

• заповідано лише частину майна або заповіт визнано недійсним в одній із частин;

• спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв;

• спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця;

• спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування відповідно до закону.

Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права на спадкування. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Черговість одержання права на спадкування може бути змінено після відкриття спадщини шляхом укладання нотаріально посвідченого договору заінтересованими спадкоємцями. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

ЦК встановив п'ять черг спадкоємців.

До першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу спадкоємців включено рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері.

Рідні дядько та тітка спадкодавця мають право спадкувати в третю чергу.

До числа спадкоємців четвертої черги включено осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж 5 років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Порядок встановлення ступеня споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, але народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

До п'ятої черги включено і утриманців спадкодавця, які не були членами його сім'ї. А утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менше ніж 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

54. Поняття і ознаки підприємництва.Підприємництво − це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.З цього визначення випливає, що підприємницькою є не будь-яка діяльність щодо виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг, а лише така діяльність, що характеризується певними ознаками.Ознаками підприємницької д-сті, зокрема, є наступні:

1) Економічна самостійність: суть цієї ознаки полягає в тому, що суб’єкти підприємництва самостійно, тобто на власний розсуд і своєю волею, вільно обирають види підприємницької діяльності, а також способи, час та місце її здійснення.

2) Ініціативність: ця ознака вказує на активне становище підприємця у здійсненні своєї діяльності. Підприємницька діяльність може проявлятися лише у вчиненні активних дій. Нездійснення тривалий період часу жодних видів підприємницької діяльності не може вважитися підприємництвом. Ініціативність підприємницької діяльності також вказує на її особисте здійснення зареєстрованим суб’єктом підприємництва. Заняття підприємницькою діяльністю через представника, третіх або підставних осіб не допускається.

3) Систематичність: систематичною визнається підприємницька діяльність, яка здійснюється неодноразово, і розрахована на невизначену кількість повторювань, а також тривалий або невизначений період у часі.

4) Здійснення такої діяльності на власний ризик: у процесі здійснення підприємницької діяльності її мета – одержання прибутку − з різних причин не завжди може бути досягнута. Навпаки, він може не отримати запланований прибуток, а також зазнати збитків або шкоди, за які ніхто не несе відповідальності. Такі випадки називаються підприємницьким ризиком. Підприємницький ризик – це певна подія, яка призвела або може призвести до негативних наслідків для підприємця і має ознаки ймовірності та випадковості настання.

5) Здійснення такої діяльності з метою одержання прибутку: згідно з п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати”, прибуток  –  сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Причому, під доходами розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів  або  зменшення  зобов’язань,  які призводять до зростання власного  капіталу  (крім  зростання  капіталу  за рахунок внесків власників). Витратами є зменшення  економічних  вигод  у  вигляді вибуття активів  або  збільшення  зобов’язань, які призводять до зменшення власного  капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

6) Правомірність: ця ознака, в свою чергу, включає в себе дві частини. По-перше, правомірною вважається підприємницька діяльність, що зареєстрована у встановленому законом порядку. І, по-друге, правомірною є така підприємницька діяльність, що здійснюється у відповідності до актів законодавства та установчих документів суб’єкта підприємництва.

55. Принципи конституційно-правового статусу особи. Одним із важливих елементів конституційно-правового статусу особи в Україні є його принципи, тобто вихідні засади, на основі яких здійснюються права, свободи та обов’язки особи і визначається місце особи в державі і суспільстві.

Такими принципами є: 1) належність людині основних прав і свобод від народження і їх невідчужуваність; 2) відповідність правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які склалися в міжнародному співтоваристві; 3) поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави і суспільства; 4) загальність та загальнодоступність конституційних прав, свобод і обов’язків; 5) юридична рівність громадян України, їх рівноправність; 6) гарантованість конституційного статусу особи; 7) заборона на незаконне обмеження конституційних прав і свобод громадян України; 8) гуманістична спрямованість основ правового статусу особи;

56. Гарантії реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків громадян України. Гарантії основних прав і свобод людини й громадянина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у сукупності додержання прав та свобод і законних інтересів особи.

Система гарантій прав і свобод людини включає передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Система гарантій – це умови, засоби й методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи.

Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, якими охоплюється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин й перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії – правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права й свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права.

Загальні гарантії прав і свобод можна класифікувати на економічні, політичні й організаційні.

57. Поняття і порядок ліцензування Ліцензування - видача, переоформлення і анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про ліквідацію порушень законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону "Про ліцензування... " розповсюджується на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічній діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики і використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно із законами, які регулюють відносини в цих сферах. вства у сфері ліцензування.Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, а з іншого - орган ліцензування. Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган місцевих рад щодо ліцензування певних видів господарської діяльності.Суб'єкт господарювання, який має намір проводити певний вид ліцензійної господарської діяльності, звертається у відповідний орган ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, завірена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані в Законі.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

- документи оформлені з порушенням вимог Закону.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється у письмовій формі з вказівкою підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду в 10-денний термін.Після усунення причин, що є підставою для винесення ухвали про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому Законом.Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі в строк не пізніше 10 робочих днів з дати надходження вищезгаданих документів, якщо інше не встановлене спеціальним законом.Повідомлення про ухвалення рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії прямує заявникові у письмовій формі протягом 3 робочих днів з дати ухвалення відповідного рішення.

Підставами для ухвалення рішення про відмову у видачі ліцензії є:

1) невірогідність даних в документах, представлених заявником, для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві.У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних в документах, представлених заявником, про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати в орган ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати ухвалення рішення про відмову у видачі ліцензії.У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати в орган ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.Термін дії ліцензії на проведення певного виду господарської діяльності встановлюється КМУ за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути менше 3 років. В ухвалі КМУ "Про термін дії ліцензії на ведення певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу" від 29.11.2000 р. № 1755 встановлено, що термін дії ліцензії на ведення діяльності за поданням послуг радіозв'язку (з використанням радіочастот) складає 10 років, за поданням послуг телефонного зв'язку (окрім відомчих об'єктів) - 15 років, з технічного обслуговування мереж телерадіомовлення - 5 років. Таким чином, у вказаній ухвалі КМУ вказані як загальний термін дії ліцензій (3 роки), так і спеціальні терміни, встановлені для деяких вищеназваних видів підприємницької діяльності.Видача ліцензії на термін менший 3 років або відмову в продовженні терміну ліцензії дають суб'єктові підприємництва право звернутися до суду або господарського суду за захистом своїх інтересівГосподарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України.Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.Для кожної філії, кожного відособленого підрозділу ліцензіата, які проводитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату завірені ним копії ліцензії, які підтверджують право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на проведення певного виду господарської діяльності.За видачу копії ліцензії стягується плата у розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Державного бюджету України.У випадку якщо ліцензіат має намір проводити вказаний в ліцензії вид господарської діяльності після закінчення терміну її дії, він повинен отримати нову ліцензію в порядку, встановленому справжнім Законом. Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше останнього робочого дня дії раніше виданої ліцензії.Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для проведення господарської діяльності.

Плата за ліцензію - це разовий платіж, що вноситься суб'єктом господарювання за отримання ліцензії. Плата за видачу ліцензій вноситься після ухвалення рішення про видачу ліцензії.

Підставами для переоформлення ліцензії є:

1) зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім'я та по-батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

2) зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зміни, пов'язані з проведенням ліцензіатом певного виду господарської діяльності.

У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов'язаний протягом 10 робочих днів подати органу ліцензування заява про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, і відповідними документами або їх нотаріально завіреними копіями, які підтверджують вказані зміни.Орган ліцензування протягом 3 робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії і документів, що додаються до нього, зобов'язаний видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, вказаних в заяві про переоформлення ліцензії.Термін дії переоформленої ліцензії не може перевищувати терміну дії, вказаного в ліцензії, яка переоформлялася.За переоформлення ліцензії стягується плата у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за переоформлення ліцензії зараховується до Державного бюджету України.Ліцензіат, який подав заяву і відповідні документи про переоформлення ліцензії, може проводити свою діяльність на підставі довідки про прийом заяви про переоформлення ліцензії на проведення певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування при подачі заяви про переоформлення ліцензії.

Підставами для видачі дубліката ліцензії є:

- втрата ліцензії;

- пошкодження ліцензії.У разі втрати ліцензії ліцензіат зобов'язаний звернутися в орган ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії, до якого додається документ, що засвідчує внесення плати за видачу дубліката ліцензії. Якщо бланк ліцензії не придатний для користування унаслідок його пошкодження, ліцензіат подає також відповідному органу ліцензування непридатну для користування ліцензію.Термін дії дубліката ліцензії не може перевищувати терміну дії, який указувався у втраченій або пошкодженій ліцензії.Ліцензіат, який подав заяву і відповідні документи для видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої, може проводити свою діяльність на підставі довідки про подачу заяви про видачу дубліката ліцензії на проведення певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування при подачі заяви про видачу дубліката ліцензії.

Орган ліцензування зобов'язаний протягом 3 робочих днів з дати отримання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.За видачу дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої ліцензії стягується плата у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за видачу дубліката ліцензії зараховується до Державного бюджету України.Анулювання ліцензії - позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на проведення певного виду господарської діяльності. підстави її анулювання. Це: заява ліцензіата про анулювання ліцензії;акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов (повторне порушення - здійснення ліцензіатом протягом терміну дії ліцензії повторного порушення певних ліцензійних умов після застосування санкцій за аналогічне порушення); рішення про відміну державної реєстрації суб'єкта господарювання;тощо.

58. Трудові правовідносини та їх учасники. Трудові правовідносини — це суспільні зв'язки, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу реалізації першим своєї здібності до продуктивної праці, врегульовані норма­ми трудового права, а \х учасники виступають у ролі носіїв суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Тобто це — правовідносини, що виникають на підставі укладення трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець у свою чергу зобов'язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Суб'єкти правовідносин — це особи, які є або можуть бути їх учасниками. Особа, щоб стати учасником правовідносин, по­винна мати набір певних якостей, за наявності яких її поведінка у конкретних відносинах стає небайдужа праву. Суб'єктів тру­дових правовідносин визначає ч. 1 ст. 21 КЗпП — це працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним органом чи фізична особа, яка наймає на роботу. 

59. Норми права. Норма права - формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

60. Трудовий договір: поняття, зміст, порядок укладення. Трудовий договір є двосторонньою угодою, що укладається між роботодавцем і працівником, згідно з якою роботодавець зобов’язується надати працівникові роботу за обумовленою трудовою функцією (спеціальністю, кваліфікацією або посадою), забезпечити умови праці, своєчасно та в повному обсязі виплачувати працівникові заробітну плату, а працівник зобов’язується особисто виконувати визначену цією угодою трудову функцію, дотримуватися чинного в організації внутрішнього трудового розпорядку.Як вбачається з цієї дефініції, сторонами трудового договору є роботодавець і працівник. 

Зміст трудового договору складає сукупність умов, які встановлюють взаємні права та обов’язки сторін трудового договору. Серед умов трудового договору розрізняють дві групи: необхідні та факультативні (додаткові). Необхідними умовами є ті, що обов’язково повинні бути передбачені трудовим договором: визначення місця роботи, трудової функції, компенсацій і пільг працівникам за роботу у важких, шкідливих або небезпечних умовах, умов оплати праці (розмір тарифної ставки або посадового окладу працівника, доплати, надбавки та заохочення), режим праці та відпочинку, строк дії і час початку роботи. Факультатив­ними умовами є ті, що не повинні бути обов’язково передбачені трудовим договором, а саме встановлення випробування, нерозголошення комерційної та службової таємниці, суміщення професій, соціально-побутових пільг тощо.

Порядок.Відповідно до Конституції України забороняється будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні й припиненні трудового договору в залежності від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанню громадян, роду і характеру занять та місця проживання.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми трудового договору є обов’язковим в таких випадках:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладанні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладанні контракту;

4) у випадку коли працівник наполягає на укладанні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладанні трудового договору з неповнолітнім;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

При укладанні трудового договору громадянин повинен пред’явити паспорт або інший документ, що засвідчує особистість, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), а також про стан здоров'я.

У разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.

При укладанні трудового договору сторонами може бути зумовлене випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Така умова повинна бути вказана у наказі при прийом на роботу. Термін випробування не може перевищувати 3 місяців, а для робітників - 1 місяця. Випробувальний термін обчислюється у календарних днях. Якщо працівник у період випробування був відсутній на роботі з поважних причин, термін випробування може бути продовжений на відповідну кількість днів.

Для певних категорій працівників випробування встановлене бути не може: осіб, які не досягли 18 років; молодих робітників після закінчення професійних закладів; осіб, звільнених в запас після військової або альтернативної служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи; при прийомі на роботу в іншу місцевість; при прийомі за конкурсом та в інших випадках, передбачених законодавством.

Якщо внаслідок випробування була встановлена невідповідність працівника роботі, для виконання якої він був прийнятий, власник має право розірвати трудовий договір. Коли випробувальний термін закінчився, а працівник продовжує працювати, він вважається таким, що витримав випробування і його подальше звільнення можливе лише на загальних підставах.

Після укладання трудового договору перед допуском до роботи власник або уповноважений ним орган зобов’язаний роз'яснити працівнику його права й обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їхнього впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним договором; визначити працівнику робоче місце та забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, гігієни праці та протипожежної охорони.