5.3. Континентальний шельф

У самому широкому значені під континентальним шельфом розуміється підводна окраїна материка до його переходу на великі глибини. Юридичне поняття континентального шельфу має істотні відмінності від геофізичного.

Основними міжнародно-правовими актами, що регулюють режим континентального шельфу, є два міжнародних договори: Женевська конвенція про континентальний шельф 1958 р. (Конвенція 1958 р.) і Конвенція ООН по морському праву 1982 р. (Конвенція 1982 р.). Необхідно відразу відзначити, що обидві зазначені конвенції не містять принципових розходжень у частині встановлюваного ними міжнародно-правового режиму континентального шельфу, однак по-різному підходять до його визначення.

Конвенція 1982 р., частина VI якої присвячена континентальному шельфу, у ст. 7б встановлює, що континентальний шельф прибережної держави містить у собі морське дно й надра підводних районів, що простираються за межі його територіального моря на всій протяжності природного продовження його сухопутної території до зовнішньої границі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня границя підводної окраїни материка не простягається на таку відстань.

Якщо ж окраїна материка простягається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, то континентальний шельф прибережної держави не може простягатися далі 350 морських миль від вихідних ліній або не далі 100 морських миль від 2500-метрові ізобати, що являє собою лінію, що з'єднує глибини в 2500 метрів.

Отже, залежно від ширини власне морського шельфу, можливі три варіанти визначення зовнішньої границі юридичного континентального шельфу прибережної держави:

1) якщо ширина шельфу менша 200 морських миль, відлічуваних від вихідних ліній, то шельфом буде вважатися все морське дно і його надра до зовнішньої границі, що проходить на відстані в 200 морських миль, відлічуваних від тих же вихідних ліній;

2) якщо ширина шельфу більша 200 морських миль, але менша 350 морських миль, відлічуваних від вихідних ліній, то шельфом буде вважатися все морське дно, його надра до зовнішньої границі, що проходить на відстані не далі 350 морських миль від зазначених вихідних ліній або не далі 100 морських миль від 2500-метрові ізобати;

3) якщо ширина шельфу більше 350 морських миль, відлічуваних від вихідних ліній, то шельфом буде вважатися все морське дно і його надра до зовнішньої границі, що проходить на відстані не далі 350 морських миль від зазначених вихідних ліній або не далі 100 морських миль від 2508-метрові ізобати.

Дані про границі континентального шельфу за межами 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, представляються відповідною прибережною державою в Комісію з границь континентального шельфу, створену відповідно до Додатка II до Конвенції 1982 р. на основі забезпечення справедливого географічного представництва. Комісія складається з 21 члена, які є фахівцями в області геології, геофізики або гідрографії, обираними державами-учасниками Конвенції із числа своїх громадян. Комісія дає Прибережним державам рекомендації з питань, що стосується встановлення зовнішніх границь їхнього континентального шельфу: Границі шельфу, встановлені прибережною державою на основі зазначених рекомендацій, є остаточними й для всіх обов'язкові.

Зазначені положення Конвенції 1982 р. не застосовуються, коли мова йде про делімітації континентального шельфу між державами із протилежними або суміжними узбережжями. У цьому випадку делімітація континентального шельфу здійснюється на основі відповідних обопільних умов.

Таким чином, юридичне поняття континентального шельфу включає, крім самого шельфу, прибережні райони морського дна, де континентального шельфу в його буквальному значенні немає, а також райони морського дна за межами континентального шельфу. Крім того, якщо з географічної точки зору шельф починається від берега моря, те з юридичної - від зовнішньої границі територіального моря, оскільки територіальне море, морське дно і його надра в рамках територіального моря входять до складу державної території прибережної держави.

Згідно ст. 2 Конвенції 1958 р. і ст. 77 Конвенції 1982 р. прибережна держава здійснює відносно континентального шельфу суверенні права з метою його розвідки й розробки його природних ресурсів.

Під природними ресурсами розуміються мінеральні й інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, що ставляться до "сидячих видів", тобто організми, які в період, догда можливий їхній промисел, або перебувають у нерухомому стані на морському дні або під ним, або не здатні пересуватися інакше, як перебуваючи в постійному фізичному контакті з морським дном або його надрами.

Розглянемо особливості здійснення таких суверенних прав прибережної держави на континентальний шельф.

По-перше, такі права є винятковими в тому значенні, що, якщо прибережна держава не здійснює розвідку континентального шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може робити це без явно вираженої згоди прибережної держави.

По-друге, права прибережної держави на континентальний шельф не залежать від ефективної або фіктивної окупації нею шельфу або від прямої про це заяви.

По-третє, такі права мають строго обмежений характер, тобто прибережна держава не може здійснювати інші виключні права, які не стосуються розвідки й розробки природних багатств його континентального шельфу.

В зв'язку з цим слід зазначити, що права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають ні правового статусу відкритого моря, що покриває даний шельф, ні правового статусу повітряного простору над цими водами. Отже, прибережна держава не може, наприклад, перешкоджати здійсненню свободи судноплавства іноземних судів у зазначених водах або свободи польотів у повітряному просторі, що перебуває над такими акваторіями. Прибережна держава також не може перешкоджати прокладці або підтримці в справності підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі, крім тих випадків, коли воно здійснює своє право вживати розумних заходів для розвідки шельфу й розробки його природних багатств.

По-четверте, прибережна держава, здійснює свої суверенні права без шкоди для прав інших держав.

Розвідка континентального шельфу й розробка його природних багатств не повинні створювати невиправданих перешкод судноплавству, рибальству або охороні живих ресурсів моря, а також перешкоджати фундаментальним науковим дослідженням. Разом з тим прибережна держава має виключне право дозволяти й регулювати бурові роботи на континентальному шельфі для будь-яких цілей.

По-п'яте, інші держави також мають певні права відносно континентального шельфу іноземної держави. Так, згідно ст. 79 Конвенції 1982 р. всі держави мають право прокладати підводні кабелі й трубопроводи на континентальному шельфі, зрозуміло, з урахуванням інтересів прибережної держави. Траса прокладки таких трубопроводів визначається за згодою прибережної держави.

Прибережна держава в континентальному шельфі має виключне право споруджувати, а також дозволяти й перебільшувати створення, експлуатацію й використання островів, установок і споруджень. Прибережна держава здійснює виняткову юрисдикцію над такими штучними островами, установками й спорудженнями, у тому числі юрисдикцію у відношенні митних, фіскальних, санітарних й імміграційних законів і правил, а також законів і правил, що стосуються безпеки. Штучні острови, установки й спорудження й зони безпеки навколо них не можуть установлюватися, якщо це створює перешкоди для використання визнаних морських шляхів, що мають істотне значення для міжнародного судноплавства. Штучні острови, установки й спорудження не наділяються статусом островів. Вони не мають свого територіального моря, і їхня наявність не впливає на визначення границь територіального моря, виняткової економічної зони або континентального шельфу.

Особливий режим розробки континентального шельфу встановлений за межами 200 морських миль. Згідно ст.82 Конвенції 1982 р. прибережна держава провадить відрахування або внески натурою у зв'язку з розробкою неживих ресурсів континентального шельфу за межами 200 морських миль, відрахованих від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря. Відрахування й внески провадяться щорічно відносно всієї продукції на ділянці після закінчення перших п'яти років видобутку на цій ділянці. Розмір відрахувань або внеску за шостий рік становить один відсоток вартості або обсягу продукції на даній ділянці. Цей розмір збільшується на один відсоток кожний наступний рік до закінчення дванадцятого року й потім зберігається на рівні семи відсотків. Держава, що розвивається, і що є безпосереднім імпортером якої-небудь корисної копалини, що добуває на його континентальному шельфі, звільняється від таких відрахувань або внесків у відношенні цієї корисної копалини.

Відрахування або внески робляться через Міжнародний орган з морського дна, що розподіляє їх між державами - учасниками Конвенції 1982 р. на основі критеріїв справедливості, беручи до уваги інтереси й потреби держав, що розвиваються, особливо тих з них, які найменш розвинені й не мають виходу до моря.