Феніна В.А. Історія України: новітній період 10

Лекція 8

3.4 Культура і духовне життя в Україні 1917-1920 рр.

Форма проведення заняття: тематична лекція.

Мета: сприяти засвоєнню студентами зв’язку культури зі змінами в інших сферах життя; розкрити процес розвитку культури в Україні у 1917-1920 рр., виявити її своєрідність і суперечливість; використати між предметні зв’язки з курсами української літератури, музики тощо; розвивати інтерес до культурних процесів.

Ключові слова та поняття: “Просвіта”, Українська академія наук; культурне будівництво; ідеологізація культури; робітничі факультети; комуністичне виховання.

Основні дати: жовтень 1917 р. – відкриття Української академії мистецтв; серпень 1918 р. – заснування Національної бібліотеки України в Києві; листопад 1918 р. – заснування Української академії наук; лютий 1919 р. – створення у складі РНК УСРР наркомату агітації і пропаганди; березень 1919 р. – реорганізація радянською владою вищої школи; весна 1920 р. – розгортання кампанії з ліквідації неписемності; червень 1920 р. – постанова наркому освіти УСРР “Про запровадження до життя єдиної трудової школи”.

Особистість в історії: Михайло Грушевський, гетьман Павло Скоропадський, Симон Петлюра, Володимир Вернадський, Павло Тичина, Максим Рильський, Лесь Курбас, Гнат Юра.

План:

1. Умови розвитку культури в 1917-1920 рр.

2. Розвиток освіти.

3. Стан науки. Утворення Академії Наук.

4. Література і мистецтво.

5. Релігійне життя в Україні.

Рекомендована література:

1. Гупан Н.М., Пометун О.І. Новітня історія України: 1914-1939: 10 кл.: Навч. посіб. – К., 2003. – С. 178-194.

2. Гусєв В.І. та ін. Історія України: Навч. посіб. /В.І. Гусєв, Ю.О. Калінцев, С.В. Кульчицький; За ред. С.В. Кульчицького. – К., 2003. – С.241-242.

3. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1999.

4. Розовик Д. Центральна Рада і українська культура //УІЖ. – 1993. - №4.

5. Семчишин М. Тисяча років української культури. – К., 1993.

6. Чоповський В.Ю. Будителі національного руху. (Про діяльність культурно-освітніх товариств “Просвіта” та “Рідна школа” на західноукраїнських землях). – Львів, 1993.

Хід заняття:

Перевірка й оцінювання навчальних досягнень: опитування (здійснюється перевірка домашнього завдання).

Вивчення нового матеріалу:

1. Події1917—1920 рр. відкрили нову сторінку в історії України. Національно-визвольна боротьба і громадянська війна, збройні інтервенції інших держав негативно позначилися на всій матеріальній інфраструктурі суспільства. Проте культурний процес продовжував розвиватися.

Питання до студентів: Які фактори сприяли тому, що культурний процес продовжував розвиватися?

Падіння Російської імперії з її багатовіковою русифікаторською політикою; драматичні події періоду створення суверенної держави; глибокі соціально-економічні перетворення, що викликали в суспільстві хвилю нових сподівань; по тяг народних мас до культурних надбань.

Питання до студентів: Які фактори негативно впливали на стан культури в 1917-1920 рр.?

Жорстока класова і національно-визвольна боротьба; політизація свідомості суспільства, його розмежування на ворогуючі табори; часта зміна політичних режимів; знищення матеріальних і культурних цінностей; знецінення людського життя; еміграція багатьох діячів культури за кордон.

Проміжний підсумок: Розвиток культури і духовного життя України у 1917—1920 рр. відбувався в непростих, суперечливих умовах, за небувалої активізації народних мас.

Політика більшовиків у сфері культури:

Найактивнішою культурною політикою відзначився у 1919 р і особливо в 1920 р. більшовицький уряд X. Раковського.

Основні засади і напрямки політики більшовиків у сфері культури:

1. культура — важливий чинник у політичній боротьбі;

2. ідеологізація культури;

3. поєднання ідеології і культури — шлях до зміцнення влади;

4. підпорядкування культурно-просвітницьких закладів державі;

5. створення палаців культури, народних університетів, клубів, хат-читалень, бібліотек, народних театрів (до кінця 1920 р. в Україні діяло майже 15 тис. культурно-освітніх установ різного типу);

6. більшовизація «Просвіт».

Питання до студентів: Що ви знаєте про ці організації?

На початок осені 1917 р. в Україні діяло 952 «Просвіти», а наприкінці 1920 р. їх було вже 4 тис. Поряд з кількісним зростанням не менш активно йшла ідеологізація цих установ. У 1921 р. “Просвіти” були ліквідовані більшовицьким режимом (тому, що більшовики не змогли поставити “Просвіти” під свій контроль);

7. закриття буржуазних газет, зростання випуску періодичних видань, пропагандистської, агітаційної літератури комуністичного спрямування;

8. монументальна пропаганда більшовиків;

9. розвиток кінематографа як засобу агітації і пропаганди.

Висновок: Період боротьби за відродження та збереження української державності позначився сплеском розвитку української культури. Що став невід’ємною складовою українського державотворення.

2. 1917—1920 рр. характеризувалися ліквідацією старої системи освіти, пошуками нових форм, які б відповідали меті та завданням політичних режимів, що змінювали один одного.

• ЦР проводила таку політику щодо загальноосвітньої школи: будівництво української школи, засновано 53 українські гімназії, створено навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації школи.

• У цій галузі також проводив політику гетьман П. Скоропадський: міністерство народної освіти утримувалося від реорганізації російських шкіл, а тільки запроваджувало українську мову, історію і географію України як обов'язкові предмети. Було надруковано кілька мільйонів підручників. Наприкінці 1918 р. працювало 150 українських гімназій.

• Політика щодо загальноосвітньої школи була і у уряду Директорії: українізація школи, але швидка зміна політичної ситуації не дала змоги закріпити досягнуте.

Головними засадами і напрямками політики більшовиків у сфері загальноосвітньої школи були:

1. відмова від дореволюційного досвіду;

2. переслідування вчителів україномовних дисциплін;

3. соціальне реформування школи, підпорядкування її завданням «комуністичного виховання». У червні 1920 р. виходить Постанова Наркому освіти УСРР «Про запровадження в життя єдиної трудової школи». Єдина трудова школа була семирічною і поділялась на два ступені — перший (чотири класи) і другий (три класи);

4. відкриття педагогічних інститутів (у 1920 р. їх з'явилося 20 а також 48 педагогічних технікумів і близько сотні учительських курсів);

5. ліквідація неписьменності (у серпні 1920 р. створено республіканську комісію з ліквідації неписьменності, яку очолив голова ВУЦВК Г. Петровський);

6. загальноосвітня школа не сприяла незалежному і критичному оцінюванню культурної спадщини — населення ставало об'єктом політичних маніпуляцій правлячого режиму.

Складні й суперечливі процеси відбувалися у вищій школі:

Свого часу ЦР розробила план створення вищих навчальних закладів з українською мовою викладання. Частково його було реалізовано в період Гетьманату.

Було відкрито перший Державний український університет у Києві, другий — у Кам'янець-Подільському.

Напрямки й засади політики більшовиків у вищій школі:

1. переслідування старої професури, критично настроєного до нової влади студентства;

2. реорганізація вищої школи в березні 1919 р. (радянська влада надавала пріоритет у прийомі до вищих навчальних закладів вихідців з робітничої і сільської бідноти — таким чином здійснювався класовий підхід до формування студентського контингенту);

3. створення робітничих факультетів;

4. скасування автономії вищих навчальних закладів;

5. запровадження інституту комісарів (ідеологізація вищої освіти);

6. ліквідація університетської освіти, створення на її основі галузевих навчальних закладів.

Висновок: Отже, у період визвольних змагань в Україні здійснювався активний процес формування національної системи освіти. Політика різних урядів сприяла розбудові цього процесу, але кожен з них намагався трансформувати в ньому свої ідеологічні принципи й підпорядкувати його власним інтересам.

3. Незважаючи на негаразди революційного часу, українські науковці доклали значних зусиль, аби продовжувати дослідницьку роботу у різних галузях знань. У вишах і науково-дослідних центрах України продов­жували працювати видатні вчені:

А. Писаржевський — хімік; О. Палладій — біохімік; Є. Патон — мостобудівник; А. Кримський — філолог, істо­рик, сходознавець; Д. Багалій — історик; Г. Проскура — гідромеханік; В. Маковський — засновник вітчизняної школи газотрубобудування.

Багато вчених опинилося в еміграції.

24 листопада 1918 р. — за часів Гетьманату відкрилася Україн­ська академія наук (УАН). Очолив УАН Володимир Іванович Вернадський.

Першими дійсними членами (академіками) були призначені:

В. Вернадський (президент), А. Кримський, Б. Кістяківський, Д. Багалій, М. Кащенко, В. Косинський, О. Левицький, К. Петров, В. Липський, С. Смаль-Стоцький, М. Птуха, М. Сумцов, О. Фомін, Ф. Тарновський, М. Туган-Барановський, П. Тутковський та ін.

В умовах радянської влади УАН продовжувала діяти, але її склад дещо змінився. Гурт видатних вчених-академіків опинився в еміграції.

УАН мала три відділи:

1. Історико-філологічний (на чолі стояли Д. Багалій, С. Єфремов, А. Кримський).

2. Фізико-математичний (очолював М. Кащенко).

3. Соціально-економічний (очолював М. Туган-Барановський).

У 1919—1920 рр. учені академії розробили новітні правила українського правопису. Почалося академічне видання творів Т. Шевченка та І. Франка.

4. Під впливом піднесення національно-визвольного руху значно урізноманітнились тематика та спрямованість української літератури. Письменництво дедалі більше висловлювало своє ставлення до гострих соціальних проблем того часу, показувало посилення активності мас у боротьбі з існуючим ладом, викривало його сутність та нездатність вести країну цивілізованим шляхом розвитку.

Продовжували жити і творити майстри старого покоління — П. Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Васильченко, А. Кримський.

Але з’явилося й нове покоління поетів.