Течії в поезії:

1) Романтизм, представники:

Володимир Сосюра — служив у військах С. Петлюри до лютого 1920 р. Потім став червоноармійцем, вступив до більшовицької партії.

У 1920 р. вийшла друком його поетична збірка "Черво­на зима". Талант поета зміцнів за радянської доби, але українська національна революція наклала свій відбиток на всю його подальшу творчість. Тому радянська влада і зви­нувачувала його в “українському буржуазному націоналізмі”.

Василь Чумак — член партії боротьбистів, у 1919 р. розстріляний денікінцями. Після смерті було надруковано його збірку “Заспів”, яка показала всю силу його літера­турного обдарування (навести приклад, див. Гупан Н.М., Пометун О.І. Новітня історія України: 1914-1939: 10 кл.: Навч. посіб. – К., 2003. – С. 187).

Павло Тичина у 1917 р. написав поему “Золотий гомін”, присвячену річниці з дня проголошення І Універса­лу Центральної Ради.

Романтичні настрої поет виразив у збірці “Сонячні кларнети” (1918 р). Поет співав гімн новому світлому життю, висловив віру у перемогу національних поривань.

Григорій Чупринка — прихильник самостійної Української народної Республіки, непримиренний против­ник більшовизму; у 1921 р. загинув у боротьбі з ним.

2) “Неокласики” — молоді українські літератори, які об'єдналися навколо журналу “Книгар”, — М. Зеров, П. Філіпович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, М. Могилянський, О. Бургардт (Юрій Клен).

3) Символізм, представники: Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський.

4) Панфутуризм, представник М. Семенко.

Прозаїки, які розпочали свій творчий шлях у ці бурхливі роки, — А. Головко, О. Донченко, Іван Ле, О. Вишня, С. Скляренко.

Письменники, які емігрували з України:

Олександр Олесь. Народився на Сумщині, дістав вищу освіту і працював у Харківському земстві лікарем. У 1911 р. став одним із редакторів київського журналу “Літературно-науковий вісник”. У 1919 р. разом із військами Директорії дійшов до західного кордону. Потім виїхав до Будапешта і Відня. З 1924 р. працював у Празі, де мешкав останні 20 років життя. Його твори сповнені безмежної любові до рідної України. Чимало його віршів покладено на музику.

Також слід відзначити М. Вороного, В. Cамійленка.

Театр:

У 1917 р. в Києві було засновано “Молодий театр”, який очолив Лесь Курбас.

За часів Гетьманату (1918 р.) було засновано Укра­їнський театр драми та опери, який радянським урядом був перетворений у 1-й театр Української Радянської Респуб­ліки ім. Т. Шевченка.

У ньому працювали майстри української сцени — О. Мар'яненко, Г. Борисоглібська, Л. Такебуш, О. Сердюк, К. Кошевський.

У 1919 р до театру влився колектив молодих митців на чолі з Лесем Курбасом.

Відчутних змін зазнав у цей період і театр під керівництвом М. Садовського. В його репертуарі були п’єси Т. Шевченка, І. Карпенко-Карого, П. Мирного, І Франка, М. Старицького, Л. Українки.

У січні 1920 р. у Вінниці засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став Гнат Юра. У 1923 р. цей театр переїхав до Харкова, а 1926 р. — до Києва.

Проте театральне життя не обмежувалося лише столицею. Продовжували свою діяльність Харківський міський театр, Одеська російська опера, Маріупольський драматичний театр та ін.