12

ПЛАН

1. Загальна характеристика територій у міжнародному праві. Визначення та види територій у МП, їх правовий статус і правовий режим

2. Правовий режим державної території

3. Міжнародні території

4. Території з особливим та спеціальним режимом

5. Території зі змішаним режимом:

5.1. Прилегла зона

5.2. Виняткова економічна зона

5.3. Континентальний шельф

5.4. Міжнародні протоки

5.5. Міжнародні канали

5.6. Міжнародні ріки

1. Загальна характеристика територій

У міжнародному праві

Визначення та види територій у мп, їх правовий статус і правовий

режим

Уміжнародному праві вже цілком чітко склалися загальновизнані поняття, що стосуються території.

У широкому значенні слова, під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Таким чином, термін «територія»використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим. Поняття«правовий статус» і «правовий режим»використовуються в якості критеріюдля юридичної класифікації територій. Хоча багато юристів-міжнародників ототожнюють ці поняття, вважається, що вони усе ж мають різне тлумачення.Під правовим статусомтериторії слід розуміти її базисну правову характеристику, визначення її основної приналежності відповідно до міжнародно-правової класифікації територій (наприклад, державна територія, міжнародна територія й ін.).Правовий режимвиступає у вигляді визнаних у міжнародному праві й у законодавстві держав специфічних рис і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання.

Підтвердженням наших висновків є те, що території, які мають однакову юридичну природу й утворюють єдину просторову категорію, можуть відрізнятися специфічними особливостями свого правового режиму. Наприклад, у категорії державної території можуть існувати такі правові режими, як внутрішні морські води і територіальні води (територіальне море), а в категорії міжнародних просторів — відкрите море, морське дно за межами національної юрисдикції і т.д. І навпаки, правовий режим територій, що мають різну юридичну природу, може мати багато спільного, наприклад, правовий режим міжнародних каналів і відкритого моря.

Слід зазначити, що розуміння міжнародним правом території переважно в просторовому аспекті не має нічого спільного з поняттям території в її природному значенні, як середовища існування земної фауни і флори, місцезнаходження природних багатств і ресурсів, середовище проживання людини і матеріальної основи її існування, хоча останнє і враховується в нормах міжнародного і національного права, що стосуються природокористування.

Більшість авторів сходяться в тому, що територія в міжнародному праві відіграє важливу роль із позицій її приналежності або неприналежності визначеному територіальному суверену (державі) або можливості її використання всіма державами — членами світового співтовариства. Звідси виділяють таківиди територій:а) державну; б) міжнародну; в) території зі змішаним режимом; г)території з особливим режимом.

2. Правовий режим державної території

Державна територія – це частина поверхні землі, що знаходиться під суверенітетом незалежної держави і яка складається з сухопутної території, водної території (акваторії), надр, що під ними знаходяться, повітряного простору, який знаходиться над сушею та водами, а також «штучної» території держави.

Для визначення меж державної території використовується термін державний кордон, який у вузькому розумінні означає лінію, по якій проходить вертикальна площина.

Залежно від місця проходження державні кордони поділяють на:

- сухопутні – визначають сухопутні території суміжних держав, встановлюються на підставі договорів між суміжними державами і відзначаються на місцевості);

- водні;

- повітряні – встановлюють бічні та висотні межі повітряного простору;

- кордони надр.

Визначення кордонів держав є одним із спірних питань в історії людства, оскільки саме визначення та закріплення кордону часто є причиною багатьох міждержавних конфліктів. Як правило, кордони мають договірну природу. Але в міжнародному праві існує також поняття історично сформований кордон. Такі кордони мають звичаєву природу – протягом тривалого часу вони дотримувалися і були визнані суміжними державами, тому, на відміну від договірних кордонів, їх точне положення не визначене в договорі. Договірне визначення лінії кордону та нанесення її на мапу з детальним описом її проходження по конкретним природним чи штучно обраним орієнтирам та характерним ознакам рельєфу місцевості носить назву делімітації. Це поняття не треба плутати з демаркацією – позначенням за допомогою спеціальних прикордонних знаків лінії кордону на місцевості у відповідності з договором про делімітацію. Результати демаркації оформлюються протоколом про демаркацію. На сухопутному кордоні споруджується прикордонна полоса шириною близько 6 метрів зі встановленими прикордонними стовпами та іншими знаками. Варто зауважити, що детальний опис кожного з таких знаків (вид, розмірі, колір, матеріал) заноситься до протоколу про демаркацію. Але дуже часто у випадках дружніх стосунків держав така прикордонна полоса відсутня.

Кінцевість і стабільність встановлення кордонів гарантуються принципами міжнародного права, зокрема, принципом недоторканості і непорушності кордонів, закріплених в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975р.

Держави-учасники розглядають як непорушні всі кордони один одного, як і кордони всіх держав у Європі, і тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони. Вони будуть, відповідно, утримуватися також від будь-яких вимог або дій, спрямованих на захоплення й узурпацію частини чи всієї території будь-якої держави-учасника.

Держави можуть змінити кордони тільки відповідно до міжнародного права, мирним шляхом і за згодою. Порушення кордону вважається міжнародним злочином (у такому випадку до держави-порушника застосовується весь спектр примусових заходів, передбачених у Статуті ООН). Договори про кордони не містять положень про їх денонсації, не підлягають їй. Виникнення війни не припиняє дії договору про кордон. Новація договору про кордон можлива тільки за згодою сторін.

Надра, що знаходяться під сухопутною чи водною поверхнями держав, не мають жодного обмеження за глибиною ані в національному, ані в міжнародному праві. Найбільш розповсюдженою точкою зору є підхід обмеження глибинних меж державної території рівнем найбільшої розробки надр.

До сухопутної території відноситься вся суша в межах кордонів держави. Сюди також включаються острови, анклави, напіванклави, анклави відкритого моря.

Водну територію (акваторію) держави складають внутрішні (національні) води і територіальні води (територіальне море).

До внутрішніх вод держави відповідно до класифікації Конвенції ООН з морського права 1982 р. відносяться: води рік, струмків, озер та інших водойм, у тому числі прикордонні води в межах границь державної території; морські води, розташовані убік берега від прямих вихідних ліній, що прийняті для відліку ширини територіального моря; води заток, бухт, лиманів, берега яких належать одній державі, якщо їх ширина не перевищує 24 морських миль, а також історичні затоки; води портів.

Правовий режим внутрішніх вод визначається внутрішнім законодавством держави.

Внутрішні морські води перебувають під повним суверенітетом держави й іноземні судна можуть заходити в них тільки з дозволу прибережних держав. Винятком є вимушений захід (форс-мажорні обставини).

Територіальні води та їх ширина визначається прибережною державою самостійно з урахуванням норм міжнародного морського права, зокрема Конвенції ООН з морського права 1982 р. Кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує дванадцяти морських миль, вимірюваних від вихідних ліній, визначених відповідно до чинної Конвенції (ст. 3). Прибережна держава здійснює повний суверенітет над територіальними водами, над повітряним простором над цими водами, та над морським дном і надрами. Конвенція передбачає право мирного проходу морських суден усіх флотів через територіальні води будь-якої держави.

Питання віднесення об’єктів до «штучної» державної території вирішується в міжнародному морському, повітряному та космічному праві. Зокрема, у Конвенції ООН з морського права 1982 р. закріплюються положення щодо віднесення до державної території таких об’єктів, як військові судна; штучні острови; підводні кабелі; підводні трубопроводи тощо.

Крім того, державною територією вважається також територія державних представництв, космічних об’єктів у відкритому космосі і державних некомерційних суден у відкритому морі.