5.2. Виняткова економічна зона

Виняткова економічна зона (exclusive economic zone) являє собою район, що перебуває за межами територіального моря й прилеглій до нього, що підпадає під особливий правовий режим, передбачений положеннями Конвенції ООН поморському праву 1982 р.

Головна особливість цього режиму полягає в тому, що в зазначеній зоні права і юрисдикція прибережної держави, а також і права й волі інших держав установлені зовсім чітко й виразно відповідними положеннями Конвенції 1982 р. Тому помилково вважати, що режим виняткової економічної зони може встановлюватися прибережною державою за своїм розсудом.

Характерні риси правового режиму виняткової економічної зони наступні.

По-перше, виняткова економічна зона перебуває за межами території прибережної держави, на неї не поширюється суверенітет останнього. Права прибережної держави мають тут винятково обмежений характер.

По-друге, виняткова економічна зона виник як результат компромісу, до якого прийшли держави в ході підготовки й проведення III Конференції ООН по морському праву. Це був компроміс між державами, що претендували на значно більшу ширину територіального моря, чим 12 морських миль (до 200 морських миль), і країнами, які, будучи зацікавленими в забезпеченні багатобічної морської діяльності, заперечували проти такого розширення територіальних меж суверенітету прибережних держав. Держави, що претендували на розширення територіального моря, особливо ряд країн Африки, Азії й Латинської Америки, прагнули головним чином до встановлення свого контролю відносно природних ресурсів прибережних районів, а також проведення в них наукових досліджень і захисту морського середовища. Країни, що переслідували цілі, пов'язані зі здійсненням мореплавання, включаючи військове, погодилися на розширення прав прибережних країн у просторовому відношенні в справі забезпечення їхніх економічних інтересів. Можливість узгодження інтересів кожного із прибережних держав й інших країн, що є потужними й традиційними морськими державами, з'явилося одним з невід'ємних елементів того "пакета", що і привів, в остаточному підсумку, до вироблення й остаточного прийняття Конвенції.

Прибережна держава у винятковій економічній зоні здійснює:

а) суверенні права з метою розвідки, розробки й збереження природних ресурсів, як живих, так і неживих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні й у його надрах, а також з метою керування цими ресурсами, і відносно інших видів діяльності по економічній розвідці й розробці зазначеної зони, таких, як виробництво енергії шляхом використання води, плинів і вітру;

б) юрисдикцію, передбачену положеннями Конвенції, у відношенні: створення й використання штучних островів, установок і споруджень; морських наукових досліджень; захисти й збереження морського середовища;

в) інші права й обов'язки, передбачені Конвенцією. Здійснюючи свої права, прибережну державу зобов'язане належним чином ураховувати права інших держав в виключній економічній зоні.

Таким чином, по-перше, прибережна держава володіє у винятковій економічній зоні не суверенітетом, а суверенними правами, тобто правами, установленими в строго певних цілях і чітко обмеженому обсязі. По-друге, суверенні права встановлені лише з метою розвідки, розробки й збереження живих і неживих природних ресурсів. Це означає, зокрема, що прибережні держави здійснюють суверенні права у відношенні всіх рибних ресурсів, включаючи прикріплені до морського дна (наприклад, вид ракоподібних), мінеральних ресурсів - нафта, газ й ін., а також енергії від використання морських течій, вітри й води. По-третє, зазначені права мають винятковий характер: ніяка інша держава не має права без згоди прибережної держави здійснювати подібну діяльність у його винятковій економічній зоні.

Точно такий же винятковий характер має передбачена Конвенцією юрисдикція прибережної держави у винятковій економічній зоні. З одного боку, ця юрисдикція здійснюється в точно встановлених обсягах і цілях, але з іншого боку - жодне держава не вправі здійснювати юрисдикцію відносно штучних островів, установок і споруджень. Наприклад, будь-яка держава не вправі встановлювати такі штучні острови, спорудження й установки без згоди прибережної держави. Тільки прибережна держава вправі здійснювати юрисдикцію у зв'язку з якими-небудь порушеннями в сфері захисту морського середовища. Тільки прибережна держава вправі давати дозвіл на проведення морських наукових досліджень у його винятковій економічній зоні. Характерно, що обсяг прав прибережної держави у винятковій економічній зоні досить обмежений, ця держава може здійснювати тільки ті права й обов'язки, які передбачені в Конвенції 1982 р. Іншими словами, ніяка прибережна держава не може претендувати у винятковій економічній зоні на здійснення якого-небудь права, що не встановлено положеннями Конвенції (наприклад, контролювати іноземне судноплавство, здійснювати митний або санітарний контроль і т.д.).

Не дивлячись на повне визнання суверенних прав й юрисдикції прибережних держав у винятковій економічній зоні, інші держави користуються свободами судноплавства й польотів, прокладки підводних кабелів і трубопроводів й іншими правомірними з погляду міжнародного права видами використання моря, що відносяться до цих свобод, такими, як пов'язані з експлуатацією судів, літальних апаратів і підводних кабелів і трубопроводів, і сумісними з іншими положеннями Конвенції 1982 р. (ст. 58, п.1). До числа інших правомірних видів використання моря у винятковій економічній зоні можна віднести, наприклад, застосування штучних супутників Землі для здійснення космічного зв'язку між судами й береговими службами за допомогою супутникової системи зв'язку.

Ширина виняткової економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, відлічуваних від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

Держави здійснюють юрисдикцію над штучними островами, установками й спорудженнями, у тому числі юрисдикцію у відношенні митних, фіскальних, санітарних й імміграційних законів і правил, що стосуються безпеки. Закони встановлюють особливості відповідальності за його порушення. Наприклад, арештоване іноземне судно і його екіпаж звільняються негайно після надання Російській Федераціях розумної застави або іншого забезпечення.

Громадяни і юридичні особи, притягнуті до відповідальності за порушення законів або міжнародних договорів, не звільняються від відшкодування нанесеної шкоди.