Тема 3. Основи культури української мови План практичного заняття № 1

1. Ознаки культури мовлення.

2. Мовні норми, їх види.

3. Редагування професійних текстів.

План практичного заняття № 2

1. Мовний, мовленнєвий та спілкувальний етикет.

2. Двомовність і культура спілкування.

3. Спілкування у стандартних етикетних ситуаціях. Парадигма мовних формул.

Перелік питань до самостійної роботи

1. Шляхи підвищення культури мовлення. Роль словників у підвищенні мовної культури.

2. Засоби невербальної комунікації.

3. Спілкувальний етикет у сперечанні.

4. Антиетикет у спілкуванні.

Основні поняття: культура мови і культура мовлення, культура ділового спілкування, етикет, мовний етикет, групи мовленнєвого етикету, нормативність мовлення, суржик.

В. Сухомлинський писав, що мовна культура є живодайним коренем культури розумової, всього розумового виховання, високої, справжньої інтелектуальності. Особливого значення це набуває в епоху процесів глобалізації в суспільній, екологічній, економічній сфері.

Культура мови – наука, яка виробляє норми літературної мови, вимагає їх дотримання в усному та писемному мовленні. В широкому розумінні культура мови передбачає високий рівень національно-мовної свідомості індивідів, їх дбайливе ставлення до рідного слова, усвідомлення його значення для розвитку інтелектуальної та емоційної культури нації. Культура мови залежить від мовної політики, суспільних функцій мови, поширення престижу літературної мови через освіту, театр, видавничу діяльність, засоби масової інформації[енциклопедія «Укр. мова», с. 286].

Культура мовлення – це сукупність комунікативних якостей мовлення; володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній і писемній формі мовлення. Ознаками культури професійного мовлення є нормативність, точність, ясність, чистота, логічність, послідовність викладу думок, доречність, змістовність, різноманітність, дотримання правил мовленнєвого етикету.

Змістовність передбачає знання теми та основної думки висловлювання, вміння розкрити їх повно, з різнобічною інформацією; уникнення зайвого, другорядного, багатослів'я.

Нормативність – це дотримання норм літературної мови в усному та писемному мовленні: орфоепічних, лексичних, орфографічних, граматичних, стилістичних, пунктуаційних.

Точність – вміння найточніше передавати зміст висловлювання, так добирати слова й будувати речення, щоб зміст сказаного або написаного було передано точно і зрозуміло. Точність мовлення залежить від уважного ставлення до мови, доброго знання лексичного значення слів, правильного слововживання, чіткості синтаксично-смислових зв'язків між членами речення. Точність визначається інтелектуальним рівнем мовця, його етикою.

Чистота – вміння чітко висловлювати думку та вживання нормативних слів і словосполучень, доречних у відповідному стилі чи ситуації, уникнення жаргонних висловів, грубих слів, відсутність суржику.

Логічність – це послідовне, правильне мовлення з дотриманням внутрішньої закономірності на основі законів логіки. Логічність пов'язана зі знанням мови, є ознакою кожного функціонального стилю, зокрема для наукового стилю – це систематизація дібраного матеріалу, дотримання логіки викладу, забезпечення смислових зв'язків між словами і реченнями в тексті; для офіційно-ділового – правильна побудова тексту, послідовність, смислова узгодженість частин тексту.

Доречність – це передусім доцільність вживання мовних засобів відповідно до мети, ситуації та комунікативних завдань.

Різноманітність – багатство лексичних, граматичних, синтаксичних засобів мовлення, його естетична привабливість.

На думку Н. Бабич, культуру мовлення формує запас знань, любов до рідної мови, прагнення до самовдосконалення.

Норма літературної мови – це закріплені правила реалізації мовної системи на певному етапі розвитку суспільства. Мовна норма – категорія історична. Мовні норми можуть зазнавати змін. Всі, хто користується українською мовою, повинні дотримуватись норм української літературної мови в усному та писемному мовленні. Українська літературна мова має розвинену систему орфоепічних, орфографічних, лексичних, граматичних, синтаксичних, стилістичних, пунктуаційних норм.

Орфоепічні норми регулюють правила вимови звуків, звукосполучень, наголошування слів. В основі орфоепічних норм лежать відповідні фонетичні закономірності, властиві українській мові: вимова звуків дж, дз, г, ґ та інші.

Орфографічні норми визначають правила правопису слів, наприклад, написання слів з великої чи малої літери, написання складних слів, правопис частки не з різними частинами мови тощо.

Лексичні норми регулюють правила вживання слів у властивому їм значенні, правильне поєднання слів у словосполученні або реченні. Наприклад, брати(взяти) участь замість приймати участь, протягом року замість на протязі року тощо.

Граматичні норми визначають правила змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень, речень. Наприклад, відмінкові закінчення іменників чоловічого роду на позначення осіб за фахом чи родом діяльності (давальний відмінок) – ові,-еві(– єві), – у, –ю: деканові, ректорові; паралельні форми іменників чоловічого та жіночого роду: зал – зала, клавіш – клавіша тощо.

Пунктуаційні норми визначають правила вживання розділових знаків.

Нормативність мовлення передбачає дотримання норм літературної мови в усному й писемному мовленні та відсутність у ньому суржику.

Суржик (букв. суміш зерна різних культур) – це штучне змішування елементів різних мов, що є порушенням норм літературної мови. Тобто суржик – низьковартісна мова. Наприклад, існує українсько-польський, українсько-словацький, українсько-англійський, українсько-російський суржик тощо. Проте найчастіше під суржиком розуміють структурно-функціональний компонент українського просторіччя з домішкою русизмів [Енциклопедія «Укр. мова»]. Причин виникнення українсько-російського суржику чимало. Серед них – несприятливі умови розвитку та функціонування української мови, домінування російської мови, повільне утвердження української літературної мови та ін. Суржик свідчить не тільки про низьку мовну та мовленнєву культуру особистості, а й рівень загальної культури, інтелекту, національної свідомості. Суржик є явищем негативним і шкідливим, бо він спотворює мову, яка формувалася протягом багатьох століть, і, врешті-решт, може призвести до її зникнення.

Культура мови є основою для забезпечення ефективності ділового спілкування. Сферою офіційно-ділового спілкування є ділові стосунки між організаціями й установами, між членами суспільства та ін. До такого спілкування висуваються певні вимоги: нормативність, стислість, точність, впливовість. Вони досягаються стандартизацією професійних текстів, правильним вживанням слів, граматичних та синтаксичних конструкцій.

Культура ділового спілкування – це вміння встановлювати, розвивати, підтримувати партнерські стосунки з дотриманням норм етикету, зокрема мовленнєвого.

Етикет – (з фр. – етикетка, ярлик) норми поведінки й спілкування людей у суспільстві. Попри універсальний характер етикету, існують певні особливості його використання в різних сферах, зокрема й у професійній.

Діловий етикет – це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей у професійній діяльності. Дотримання правил і вимог етикету є обов'язковим для всіх, адже це допомагає створити сприятливий клімат для людей, зайнятих загальним виробничим процесом. Мовленнєвий етикет є невід'ємним складником спілкування у професійній сфері.

Мовленнєвий етикет – система стійких мовних формул, вироблених національним суспільством для встановлення контакту та підтримання спілкування у певній тональності. Мовленнєвий етикет поділяється на групи: вітання, прощання, поздоровлення, вибачення, представлення, прохання, незгода, вдячність тощо. Наприклад, діловий етикет передбачає звертання на Ви навіть близьких людей, звертання до старших за посадою людей на ім'я та по батькові. Неприпустимим є «тикання» керівника до підлеглих тощо.

Вправи на закріплення

Вправа 1.Серед наведених слів та словосполучень є мовленнєві помилки. Знайдіть їх і виправте.

Постачальник, учбовий, багаточисельний, нечисленний, міроприємство, співставляти, збігатися, слідуючий, діючий, співіснувати, підприємство, багатогалузевий, крупний, керуючий, займати (посаду), ведучий (фахівець), завідуючий, професійний, відігравати значення, будинок з каменя, з п'ятидесяти осіб, подовжити ініціативу, завдати поразку, більш ґрунтовніша відповідь, ця думка передова і прогресивна, одностайно схвалити рішення, корупціонер.

Вправа 2.В поданих реченнях знайти русизми та невдало вжиті слова. Відредагувати речення.

1.Темпи економічного росту України самі найвищі серед країн з перехідною економікою. 2.Найбільш складними, багаточисленними, довготривалими і нудотними є цивільні справи. 3.Ними ( відмінниками) вважаються студенти, які на минулій, тобто літній сесії здали на «відмінно» усі іспити. 4.Учені виявили, що унікальна, спіралевидна траєкторія звуку, отримана від удару у дзвін, має згубний вплив на багатьох хвороботворних мікробів. 5.Хоча очевидно, що державна політика поставила водія між молотом і накувадлом. 6.Урядові фахівці стверджують, що сума, необхідна для забезпечення усіх пільг, рівна річним видаткам усіх місцевих бюджетів. 7.Кримінальні справи завжди доволі складні, але завдяки нерідким випадкам низької слідчої кваліфікації наших правоохоронних органів залишають адвокатові достатнє поле для діяльності. 8. Мер планує подавати гарячу воду круглодобово (За матеріалами мас-медіа).

Вправа 3.Вставте пропущені розділові знаки.

1.Хто хоче оволодіти вмінням гарно говорити повинен навчитися висловлюватись чітко. 2.Культура мовлення це ще й загальноприйнятий етикет типові формули вітання побажання запрошення тощо. 3.Мабуть ніхто не буде заперечувати що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності. 4.Основний текст протоколу поділяється на розділи які відповідають пунктам порядку денного. 5.Якщо нарада закінчується постановкою конкретних завдань то учасники звісно повинні мати повноваження виконувати їх. 6.Група у якій спільно працюють безпосередні начальники і безпосередні підлеглі не може працювати ні ефективно ні творчо оскільки її члени намагатимуться і при такій формі організації праці зберігати своє становище зазначає Драгомир Карич. 7.Відомо що проголошуючи промову я повинен передусім потурбуватися про те, щоб переконати своїх слухачів. 8.Не те добре що кричать великим голосом але те є велике коли говорять доцільно.