Структура навчальної дисципліни «українська мова (за професійним спрямуванням)»

галузі знань 0306«Менеджмент і адміністрування»

за напрямом підготовки 6.030601 «Менеджмент»

галузі знань 0304 «Право»

за напрямом підготовки 6.030401 «Право», 6.030402 «Правознавство»

галузі знань 0501 «Інформатика та обчислювальна техніка»

за напрямом підготовки 6.050101 «Комп’ютерні науки»

галузі знань 0301 «Соціально-політичні науки»

за напрямом підготовки 6.030103 «Практична психологія»

галузі знань 1301 «Соціальне забезпечення»

за напрямом підготовки 6.130102 «Соціальна робота»

галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» всіх напрямів підготовки

заочної форми навчання

№ п/п	Змістові модулі	Кількість годин
		Всього	Лекції	Практичні заняття	Консультаційна робота	СРС
ЗМ 1 (Т. 1-3) Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкування
Т.1	Державна мова – мова професійного спілкування	10	-	-	-	10
Т.2	Стилі сучасної української літературної мови	10	-	-	-	10
Т.3	Основи культури української мови	11	1	-	-	10
ЗМ 2 (Т. 4-6) Лексико-граматичні норми професійного спілкування
Т.4	Лексичні особливості ділового мовлення	11	--	1	-	10
Т.5	Українська термінологія у професійному спілкуванні	11	1	-	-	10
Т.6	Застосування та роль морфологічних і синтаксичних засобів у ділових паперах	11	-	1	-	10
-
Т.7	Спілкування як інструмент професійної діяльності	10	-	-	-	10
Т.8	Культура усного професійного спілкування	11	-	1	-	10
Т.9	Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації	11	-	1	-	10
Т.10	Проблеми перекладу і редагування професійних текстів	12	-	-	-	12
Форма контролю – письмова контрольна робота
Усього з курсу		108	2	4	-	102

Зміст навчальної дисципліни за змістовими модулями

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ №1

ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Тема 1. Державна мова – мова професійного спілкування План практичного заняття

1. Літературна мова, форми її реалізації.

2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

3. Державний статус української мови.

4. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

Основні поняття: літературна мова, національна мова, державна мова, мовнокомунікативна компетенція, мовна політика, престиж мови.

Під час опрацювання цієї теми студентам необхідно засвоїти основні поняття, знати законодавчі акти, що стосуються статусу української мови, розумітися на питаннях мовної політики.

Після засвоєння теоретичного матеріалу необхідно закріпити вивчене на практиці, виконавши ряд завдань.

Національна українська мова – це мова українського народу, української нації, яка об’єднує літературну форму загальнонародної мови, її територіальні та соціальні діалекти. Національна мова забезпечує збереження історичної пам'яті народу, надбань його духовної культури, єдність, функціонування і розвиток нації.

Літературна мова –вища, окультурена, відшліфована форма загальнонародної мови. Їй притаманні такі ознаки як поліфункціональність, уніфікованість, стандартність, унормованість, розвинена система стилів. Літературна мова обслуговує всі сфери життя і діяльності суспільства та має дві форми реалізації – усну та писемну.

Українська літературна мова є державною мовою України.Державна мова– закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики[енциклопедія «Українська мова» ]. Вона «є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування(мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом» [ст. 10 Конституції України]. Державний статус українській мові було надано Законом УРСР «Про мови в УРСР», ухваленим у 1989 році, та закріплено в Конституції України у 1996 році. Про статус і функціонування державної мови на території України йдеться також в інших законах: рішенні Конституційного Суду України від 14.12.1999 про застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її в навчальному процесі вищих навчальних закладів; законах «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про видавничу справу», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні».

Державна мова виконує в суспільстві ряд важливих функцій:

• забезпечує цілісність державних структур, армії, єдність громадянства;

• формує ідеологічну надбудову;

• виступає засобом спілкування на всіх рівнях державного й суспільно-виробничого життя;

• виконує функції знаряддя дипломатичних відносин.

Престиж мови– це її авторитет у міжнародному, міжнаціональному спілкуванні. Він залежить від багатьох чинників. Проте найголовнішим з них єінформативністьмови, тобто застосування її як носія найновішої та найважливішої інформації. Престиж мови не залежить від кількості людей, що нею послуговуються. Китайською мовою, наприклад, розмовляє більше мільярда людей, але вона не входить до числа престижних мов.

На сьогодні престижною визнано сучасну англійську мову. Це пояснюється тим, що більше 75% наукової продукції світу друкується цією мовою.

Забезпечити статус престижності для своєї мови можна двома шляхами:

• через всебічний розвиток суспільства;

• через утиск інших мов політичними, економічними та військовими засобами.

Про високий престиж української мови у минулому свідчать такі факти: вона використовувалась як державна у Великому Литовському князівстві; як актова мова Молдавського князівства; у дипломатичному спілкуванні при дворі польських королів, у листуванні бахчисарайських ханів з турецькими султанами.

Мовна політика – це політика, яка ведеться в одномовних та багатомовних державах, де стикаються інтереси різних народів, у тому числі й мовні. У багатомовних державах мовна політика є складником національної політики і віддзеркалює принципи панівної ідеології. Вона може бути спрямована на утвердження панівної мови або на підтримку регіональних мов з метою зняття міжетнічної напруженості.

В різних державних утвореннях, до яких входили українські землі, велася політика витіснення, заборони, нищення української мови. В одних державах ця політика була менш жорстокою і завуальованою, в інших – відвертою і тотальною, як, наприклад, у Російській імперії.

Важливою складовою професійної підготовки майбутніх спеціалістів є мовнокомунікативна компетенція. Мовна компетенція– знання учасниками комунікації правил творення й видозміни мовних конструкцій, що сприяє формуванню комунікативної грамотності й забезпечує ефективне спілкування в усній та писемній формах, знання законів, правил і засобів усної та писемної комунікації. Мовна компетенція є елементом компетентності індивіда щодо певної сфери діяльності. Мовна компетентність, в свою чергу, є елементом комунікативної компетентності як компетентності спілкування взагалі.

Мовна компетентність має таку структуру:

– особистісні якості мовця;

–знання мовностилістичних і невербальних засобів спілкування, комунікативних стратегій, загальнокультурних аспектів спілкування;

– уміння створювати й сприймати повідомлення, орієнтуватися в ситуації, долати комунікативні бар’єри.

Мовна компетентність передбачає обов’язкове врахування специфіки мовних актів у певних сферах діяльності. [В.І. Пуцов].