Бурако Всес іст 11 кл підручник

ізменшення податків для заохочення нових капіталовкладень

векономіку. Загалом економічна стратегія Дж. Картера продов­ жувала започаткований Дж. Фордом курс на згортання державно­ го регулювання економіки; шляхом надання пільг корпораціям уряд заохочував розширення інвестицій.

Характерною рисою суспільно-політичних рухів 70-х років був помітний спад їхньої активності порівняно з бурхливими 60-ми аж до цілковитого занепаду таких донедавна могутніх рухів, як антирасистський, молодіжний, антивоєнний. Пішов на спад також профспілковий рух: кількість членів профспілок помітно скоротилася. Зате у зв’язку з ускладненням еконо­ мічного становища країни зросла страйкова активність. Знову, як у післявоєнні роки, відродилися загальнонаціональні страйки, хоча їх розмах тепер був значно меншим.

Натомість у 70-ті роки у США, як і в інших країнах, розгор­ нувся новий масовий рух - екологічний, або рух «зелених». Причиною його зародження було погіршення довкілля внаслідок надмірної й непродуманої його експлуатації. Саме на екологічну тематику переключилося чимало учасників масових рухів 60-х років. Першим масштабним виступом на захист навколишнього середовища було урочисте відзначення 22 квітня 1970 р. Дня Землі, в якому взяли участь близько 10 млн чоловік. Уже в 70-ті роки під впливом екологістів було ухвалено законодавчі акти, які створили правовий механізм державного регулювання при­ родокористування та контролю за якістю довкілля.

ЕКОНОМІЧНІ ТРУДНОЩІ. ДРУГИЙ ЕТАП НТР

Розвиток американської економіки в 70-ті роки був склад­ ним і неоднозначним. Основною її тенденцією (як в усіх індуст­ ріально розвинутих країнах загалом) було зниження темпів господарського зростання. Тричі протягом цього періоду еко­ номіка США зазнавала кризових спадів: у 1969-1970, 19741975 і з 1979 pp. Депресія 1974-1975 pp. була найглибшою за весь повоєнний період: абсолютне падіння промислового ви­ робництва склало близько 9 %. Ще серйознішою загрозою стала інфляція, яка під час економічних спадів не тільки не вгавала, як це завжди було раніше, а, навпаки, посилювалася. Чималої шкоди завдала американській економіці світова енергетична криза.

Потужне американське господарство протистояло трудно­ щам. На світове подорожчання енергоресурсів воно зреагувало переведенням виробництва на ресурсозберігаючі технології. Це вимагало докорінної перебудови всієї технологічної бази економіки. Згаданий процес розпочався 1977 р. й одержав назву «реіндустріалізація». Робилися величезні приватні та державні

61

інвестиції, у першу чергу в такі галузі, як машинобудування, електроенергетична, видобудовна та хімічна промисловість.

На вищий щабель піднялась автоматизація виробництва. Звичним стало застосування ЕОМ, мікропроцесорів, верстатів з програмним управлінням, автоматизованих ліній і промис­ лових роботів. Автоматизація, незважаючи на великі почат­ кові затрати, забезпечувала значний техніко-економічний ефект: скорочувалися загальні витрати виробництва, підвищу­ валася продуктивність праці та якість продукції.

Саме американська економіка проторувала шлях другому етапові НТР, який з середини 70-х років розгорнувся в індуст­ ріально розвинутих країнах. Важливим було й те, що призупи­ нилося відставання темпів економічного розвитку США від інших передових країн.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ІНІЦІАТИВИ США І ПРОЦЕС РОЗРЯДКИ

Основні засади зовнішньої політики США впродовж кінця 60-х і 70-х років зазнали певного перегляду. Р. Ніксон змушений був зважати на нарощування стратегічних озброєнь радян­ ським блоком, у результаті чого на початку 70-х років встано­ вилася приблизна військова рівновага (паритет) обох світових блоків. Через це Р. Ніксон вважав за необхідне у відносинах із СРСР та його союзниками робити наголос на переговорах, а не на погрозі застосування сили.

Ці засади втілилися насамперед у підході до в’єтнамської проблеми, яка залишалася найболючішою для США. Спочатку Р. Ніксон намагався вийти з цього глухого кута шляхом «в’єтнамізації» війни, переклавши основний її тягар на південнов’єтнамську армію, реорганізовану й оснащену амери­ канцями. Натомість переважна більшість американських військ мала бути виведена з В’єтнаму. Це намагання, однак, не мало успіху. Нарешті, на початку 1973 р. було підписано угоду про припинення війни та відновлення миру у В’єтнамі.Тоді ж завершилося виведення американських військ з Індокитаю. Ніксон назвав це «почесним миром».

Однак мир виявився для Сполучених Штатів зовсім не по­ чесним. У в’єтнамській війні США втратили 56 тис. чоловік убитими. їхні загальні видатки на війну перевищили 110 млрд доларів, що вдвічі перевищувало затрати на війну у Кореї. Ре­ зультати війни завдали Америці величезної морально-політичної шкоди. Вони означали суттєве порушення територіального балансу між двома світовими блоками, що склався у післявоєнні роки, на користь комуністичного табору. Весь Індокитай неза­ баром опинився під комуністичною владою. І все ж сам факт

62

припинення в’єтнамської війни став важливим зовнішньо­ політичним кроком адміністрації Р. Ніксона. До того ж невдача США у В’єтнамі зовсім не означала повної втрати їхніх позицій у Південно-Східній Азії.

Другою визначною дипломатичною ініціативою Р. Ніксона було врегулювання відносин з комуністичним Китаєм, які досі мали виразно конфронтаційний характер. На початку 1972 р. Р. Ніксон здійснив офіційний візит до Пекіна, де провів пере­ говори з китайськими керівниками, домовившись про подальшу нормалізацію відносин між обома країнами. Пізніше, 1979 p., було укладено угоду про взаємне визнання і встановлення дип­ ломатичних відносин.

Налагоджуючи відносини з «червоним» Китаєм, американ­ ська дипломатія водночас прагнула до поліпшення стосунків з СРСР. У 1972-1974 pp. відбувся ряд американо-радянських зустрічей на найвищому рівні. В результаті переговорів було підписано низку важливих документів. Серед них - «Основи взаємовідносин між США і СРСР», де зазначалося, що в ядер­ ну епоху не існує іншої основи для підтримання відносин між обома державами, крім мирного співіснування. Також було ук­ ладено два надзвичайної ваги пакти, спрямовані на отримання гонки озброєнь: Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і Тимчасову угоду про деякі заходи обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1).

Американо-радянські домовленості відіграли значну роль не лише в розвитку двосторонніх відносин. Вони стали най­ важливішим чинником у процесі загальної розрядки міжна­ родної напруженості в 70-ті роки. Свідченням того, як далеко зайшов прогрес у відносинах між обома наддержавами, став спільний американо-радянський космічний політ та стикування кораблів «Аполлон» і «Союз» у липні 1975 р.

У червні 1979 р. у Відні відбулася зустріч між президентом США Дж. Картером і головою Президії Верховної Ради СРСР JI. Брежнєвим, у ході якої було підписано Договір про обмежен­ ня стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-2). Ці обмеження сягали значно далі Тимчасової угоди 1972 р.

Однак поряд з прогресом у відносинах між СПІА та СРСР на­ громаджувались і взаємні претензії, зберігались обопільні побою­ вання та недовір’я. Незважаючи на укладені договори та угоди, гонка озброєнь тривала, і Радянський Союз попри всю миролюбну риторику всіляко намагався випередити Сполучені Штати. На­ прикінці грудня 1979 р. СРСР вчинив інтервенцію в Афганістан, й розрядку було зірвано. Адміністрація Дж. Картера призупинила процедуру ратифікації договору ОСО-2 (він так і не набув чин­ ності). Відносини між наддержавами знову загострилися.

63

На роки президентства Дж. Картера припало особливе наро­ щування Радянським Союзом своєї військової могутності, роз­ ширення ним свого військово-політичного впливу в деяких державах Африки і навіть Латинської Америки. Дж. Картера американці звинувачували в тому, що його адміністрація доз­ волила Радянському Союзові випередити Сполучені Штати у гонці озброєнь, розширити експансію в світі. Президентові до­ коряли, що його реакція на радянське вторгнення в Афганіс­ тан була недостатньо рішучою. За Дж. Картером закріпилася репутація слабкого і невдалого президента.

Всі ці обставини негативно вплинули на передвиборну пре­ зидентську кампанію демократів, які 1980 р. знову висунули Дж. Картера своїм кандидатом. Найбільше однак підірвала його шанси несприятлива економічна кон’юнктура: з кінця 1979 р. США вступили у смугу чергової економічної кризи. Натомість республіканці прийшли до виборів згуртованішими за своїх су­ перників. їхній кандидат Рональд Рейган - лідер правого крила Республіканської партії - здобув перемогу.

1. Проаналізуйте і визначте характерні ознаки для США в 70-ті роки: а) політичного життя; б) економічного розвитку; в) зовнішньої політики.

§ 10. США У 80-90-х РОКАХ XX ст. ТА НА ПОЧАТКУ XXI ст.

ПРЕЗИДЕНТСТВО Р. РЕЙГАНА, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ

У січні 1981 р. Р. Рейган приступив до виконання своїх обов’язків. Він народився 1911 р. і, отже, став президентом у 70-річному віці. Походить з ірландської родини, батько був торгівцем. Замолоду Р. Рейган був актором у Голлівуді, потім працював на радіо і телебаченні. В роки війни перебував на військовій службі, проте безпосередньої участі в боях не брав. У 60-ті роки змінив професію й став активним політичним діячем Республіканської партії. У 1968 і 1976 pp. прагнув до­ могтися висунення своєї кандидатури у президенти, але не одержав підтримки на з’їздах республіканців.

Рейган став президентом у час, коли країна переживала гостру економічну кризу, яка супроводжувалась інфляцією. Тому в ділянці внутрішньої політики новий президент поставив своєю найголовнішою метою докорінне оздоровлення розлад­ наної економіки. Р. Рейган висунув свою економічну програму

64

під назвою «Новий початок для Америки: програма відновлен­ ня економіки». Газети придумали для неї свої назви: «рейганоміка» і навіть «рейганівська революція». Основною метою цієї програми було приборкання інфляції, зменшення безро­ біття, виведення економіки з застою, поступове збалансування державного бюджету. Поставленої мети Р. Рейган мав намір досягти загальним зменшенням податків, що мало допомогти пожвавленню ділової активності; різким скороченням феде­ ральних видатків, зокрема на соціальні потреби, з метою при­ боркання інфляції; суттєвим послабленням державного втру­ чання в економіку.

Методи, які обрав Р. Рейган для розв’язання економічних проблем, були досить незвичними. Усі його попередники, по­ чинаючи від Ф. Рузвелта, з метою подолання економічних труднощів вдавалися до державного регулювання. Щоправда, вже Дж. Форд і особливо Дж. Картер стали відмовлятися від цього механізму, який у складній і суперечливій обстановці 70-х років ставав дедалі менш ефективним. Р. Рейган же пішов значно далі. Він вбачав засіб досягнення своєї мети в тому, щоб звільнити приватну ініціативу від державних пут, які її сковують, скасувати обтяжливе регламентування, тобто звести до мінімуму втручання держави в економічне життя.

«Рейганоміка» мала стати основою далекосяжних планів адміністрації. Першою метою була згадувана вже «реіндустріалізація», тобто повне оновлення промислового потенціалу США. Ця програма вимагала величезних коштів - 1,5-2 трлн доларів протягом найближчих 15 років. Друга мета, що також потребувала чималих затрат, - докорінне підвищення військо­ вої могутності країни.

Багато серйозних економістів відразу ж поставили під сум­ нів дієвість економічних рецептів адміністрації. Все ж конгрес затвердив з деякими змінами цю програму.

ЕКОНОМІЧНЕ ПІДНЕСЕННЯ 80-х РОКІВ

Тим часом економічну кризу, яка в 1982 р. досягла своєї найнижчої позначки, змінило швидке відновлення виробництва. На 1983-1989 pp. припало найтриваліше за весь повоєнний період господарське піднесення. На другому етапі НТР небаче­ ними темпами впроваджувались у виробництво найновіша тех­ ніка і технологія, зокрема в обробці інформації, засобів зв’язку, контрольно-вимірювальних приладів. Використання комп’ю­ терів зросло майже у 20 разів. В економіці наростали глибокі структурні зміни. Протягом попередніх десятиліть питома вага матеріального виробництва неухильно скорочувалася за раху­ нок зростання невиробничої сфери (торгівлі, фінансів, освіти,

охорони здоров’я). Уже в середині 50-х років кількість зайнятих

увиробничій і невиробничій галузях зрівнялась, а наприкінці 80-х років частка зайнятих у сфері послуг наближалася до 70 %. Це було яскравим свідченням того, що економічний розвиток СПІА досяг якісно нового, постіндустріального щабля.

Разом з тим у 80-ті роки рельєфно виявилися й хронічні слабкості американського господарства, які виявили себе уже в попередні десятиліття і які не вдалося подолати. Значно зріс імпорт продукції до СІЛА, наприклад, автомобілів, верстатів та устаткування, побутової електротехніки, товарів широкого вжитку. Це свідчило про загострення конкуренції на внутріш­ ньому американському ринку, куди швидко просувалися вироби з Японії, Західної Європи, «нових індустріальних країн».

Все ж, незважаючи на низку нерозв’язаних проблем, 80-ті ро­ ки були сприятливим періодом в економічному розвиткові СПІА. Реформи Р. Рейгана призвели до суттєвого зниження інфляції (з 10-12 % наприкінці 70-х років до 3 -4 %), до зменшення без­ робіття (майже з 10 % у 1985 р. до 5,4 % у 1988 p.). Знизилися податки, особисті доходи американців збільшилися майже на 13 %, поліпшилося пенсійне забезпечення та медичне обслуго­ вування населення. Ці позитивні результати «рейганоміки» населення високо оцінювало.

Разом з оновленням економіки найголовнішою турботою адміністрації Р. Рейгана було розгортання широкомасштабного військового будівництва, щоб випередити СРСР у гонці озброєнь. Видатки на військові потреби було доведено до небаченого раніше рівня: у 1981-1988 pp. вони становили 3,2 трлн дола­ рів. Реалізувалася прийнята в 1981 р. довгострокова програма нарощування стратегічних озброєнь, розміщувалися міжкон­ тинентальні балістичні ракети (МБР), атомні підводні човни, стратегічні бомбардувальники, крилаті ракети великої даль­ ності, ракети середньої дальності, нейтронні боєприпаси.

У1983 р. Білий дім ухвалив рішення про розробку високо­ ефективної протиракетної оборони - програми стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), або, як її назвала преса, - «зоряних воєн». Програма передбачала розгортання принципово нової, високоефективної протиракетної оборонної системи, здатної відбити або принаймні значно ослабити удар противника.

При втіленні в життя економічної та військової стратегії Р. Рейгана виявились і її недоліки, насамперед гостра нестача фінансових ресурсів. Усе це призвело до зростання державного боргу, який збільшився з 900 млрд доларів у 1980 р. до 2,6 трлн

у1988 р.

На виборах 1984 р. Р. Рейгана було переобрано на другий строк. Однак останні роки його президентства були позначені

66

наростанням внутрішньополітичних труднощів. У 1986 р. спа­ лахнув новий політичний скандал. Стало відомо, що Сполучені Штати таємно продавали зброю Іранові. Враховуючи вкрай ворожі відносини між обома країнами, американська громадськість була особливо обурена й шокована такими торговельними опе­ раціями. З ’ясувалося також, що частина сум, виручених від продажу, використовувалася для надання допомоги нікарагуанським антикомуністичним партизанам. Причому всі операції здійснювалися без відома уряду та конгресу США. Ця афера, яка за аналогією з «Уотергейтом» одержала найменування «Ірангейт», привернула до себе увагу всієї країни. Хоча при­ четність Р. Рейгана до цієї справи й не було доведено, з його адміністрації не знімалася відповідальність за те, що сталося.

У зв’язку із закінченням передбаченого конституцією мак­ симального 8-річного терміну перебування на посту президента, Р. Рейган не міг бути переобраним. Президентом у 1988 р. було обрано республіканця Джорджа Буша, який протягом обох строків урядування Р. Рейгана обіймав посаду віце-президента.

На відміну від Р. Рейгана Дж. Буш не мав чітко сформульо­ ваної програми, наслідуючи в основному методи свого поперед­ ника. Слушно вважаючи однією з першорядних проблем еко­ номічної політики зростаючий бюджетний дефіцит, президент зобов’язався ліквідувати його до 1993 р. шляхом «глибокого заморожування» державних видатків. У ділянці зовнішньої політики пріоритетом, як підкреслив Дж. Буш, стало створення безпечного миру. Громадська думка досить стримано оцінила ці програмні настанови, зауваживши, що в запропонованих заходах відчувається брак свіжої думки.

Саме на роки президентства Дж. Буша припав останній еко­ номічний спад. Він розпочався у СІЛА ще наприкінці 1989 р. - раніше, ніж у Західній Європі та Японії, й досяг найнижчої точки у перші місяці 1992 р. Спад виявився неглибоким: скорочення промислового виробництва склало лише декілька відсотків. Не відбулося зниження реальної зарплати робітників і службовців.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Прийшовши до влади, адміністрація Р. Рейгана стала прово­ дити жорсткий курс, спрямований на посилення ролі США у світі, на рішучу протидію Радянському Союзові. Американорадянські відносини знову набули конфронтаційності, супро­ воджуючись посиленням гонки озброєнь і взаємоспрямованої пропагандистської кампанії.

У відповідь на розгортання Радянським Союзом в європей­ ській частині СРСР ракет середньої дальності, націлених на захід, з кінця 1983 р. почалося розміщення у п’яти країнах

Непросто складалися відносини США з КНР. З одного боку, візити до Пекіна президентів Р. Рейгана і Дж. Буша свідчили про те, що Китай продовжує посідати значне місце у зовнішній політиці США. Однак підтримка Сполученими Штатами тра­ диційних відносин з Тайванем, включаючи поставки останньому озброєння, зустрічало спротив з боку КНР, і це вносило розлад в американо-китайські відносини. Після жорстокої розправи китайських комуністичних властей над студентами-маніфес- тантами в Пекіні у червні Ї989 р. сенат США схвалив пакет санкцій проти КНР, який включав відмову від багатьох спіль­ них економічних і торговельних програм.

На Близькому Сході США продовжували підтримувати Ізраїль і добиватися його примирення з арабськими державами

йОрганізацією визволення Палестини.

У1989-1991 pp. виникла гостра міжнародна криза у Пер­ ській затоці в зв’язку з анексією Іраком держави Кувейт. СІНА та їхні союзники здійснили військову акцію проти Іраку. Було визволено Кувейт, відновлено його незалежність, запроваджено суворі військово-політичні та економічні санкції проти тоталі­ тарного режиму Саддама Хусейна в Іраку. Нова фаза америка- но-іракського протистояння припала на 1998-1999 pp., коли іракський лідер зробив спробу порушити накладені санкції. Американська військова авіація піддала бомбардуванню обо­ ронні об’єкти в Іраку.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КУРС В. КЛІНТОНА

На виборах 1992 р. переконливу перемогу здобув Вільям (Білл) Клінтон - кандидат від Демократичної партії, губернатор штату Арканзас. 42-й президент СІЛА народився 1946 р. в штаті Аркан­ зас у незаможній сім’ї. Навчався у Джорджтаунському, Оксфорд­ ському (Велика Британія) та Єльському університетах. За фахом - юрист. 1976 р. у 30-річному віці його було обрано генеральним прокурором Арканзасу, а через два роки - губернатором штату.

Економічна програма В. Клінтона головними цілями адмі­ ністрації проголошувала подолання спаду в економіці, ство­ рення нових робочих місць, підвищення рівня доходів амери­ канців, значного скорочення дефіциту державного бюджету. Останнє намічалося здійснити за рахунок зменшення витрат, зокрема оборонних (у зв’язку з крахом СРСР і докорінною змі­ ною міжнародної обстановки) та збільшення податків, хоча під час виборчої кампанії В. Клінтон обіцяв їх зменшити. План президента передбачав інвестиції у провідні галузі економіки. Важливою статтею видатків залишилися соціальні заходи.

Характерною рисою економічної програми В. Клінтона, схваленою конгресом, було те, що федеральні органи одержали

69

більші повноваження для управління економікою. Отже, на­ ріжні принципи економічної політики В. Клінтона протилежні тим, що їх проводили Р. Рейган і Дж. Буш.

За президентства В. Клінтона, після господарського спаду 1989-1992 pp., відбувається динамічне зростання економіки, причому за темпами СПІА випередили як західноєвропейські країни, так і Японію. Кількість безробітних, яка в 1998 р. ста­ новила лише 4,2 % працездатного населення, є найнижчою за чверть століття. Так само на низькому рівні залишалась інфляція. Безперечною заслугою адміністрації демократів стала ліквідація бюджетного дефіциту. У 1998 р. вперше за багато літ доходи держави перевищили видатки. Тривало зростання середнього класу, який нині охоплює від 50 до 60 % населення.

Важче йшли справи із здійсненням соціальних проектів Клінтона. Конгрес, в якому республіканці на проміжних вибо­ рах 1994 р. завоювали більшість в обох палатах, заблокував програму реформування системи охорони здоров’я, яка мала б зробити її доступнішою ширшим верствам населення.

На виборах 1996 р. В. Клінтона було переобрано президен­ том на другий термін. Не останню роль у цьому, як уже не раз бувало, відіграла сприятлива економічна кон’юнктура в країні. Незабаром намітився компроміс між президентом і конгресом (його продовжують контролювати республіканці): під тиском законодавців узято курс на зниження податків, а В. Клінтон, зі свого боку, домігся збільшення асигнувань на охорону здоров’я, освіту та інші соціальні потреби.

Пекучою проблемою для Клінтона стало оприлюднення засоба­ ми масової інформації різних аморальних, і навіть незаконних вчинків, начебто зроблених ним як раніше, так і під час своєї пре­ зидентської кар’єри. Голосним скандалом став його «роман» з мо­ лодою практиканткою, що працювала в Білому домі. Щоб зам’яти цей неприємний інцидент, Клінтон вдався до заходів, які можна було розцінювати як порушення закону. З ініціативи рес­ публіканців у конгресі було порушено питання про імпічмент, однак для усунення президента з посади забракло голосів у сенаті. Все ж по репутації Клінтона було завдано дошкульного удару.

США разом із європейськими країнами доклали зусиль у справі ліквідації воєнних конфліктів на території колишньої Югославської федерації: у Боснії та Герцеговині (1995), Косові (1999).

ПРЕЗИДЕНТСТВО ДЖ. БУША (МОЛОДШОГО)

На виборах 2000 р. кандидатами на президентський пост виступали від демократів Альберт Гор, який впродовж уряду­ вання В. Клінтона займав посаду віце-президента країни, а від

70