Бурако Всес іст 11 кл підручник

економічних зв’язків, що утворювали єдиний загальносоюз­ ний народногосподарський комплекс, тотальне розкрадання (під виглядом «приватизації») величезного суспільного над­ бання, створеного сумлінною працею поколінь трудівників, формування на цій основі кланово-олігархічних та мафіозних структур, відплив величезних капіталів за кордон, слабкість і корумпованість властей - усе це призвело до всеосяжної глибокої кризи, яка охопила нові незалежні країни. І тільки на рубежі

ХХ-ХХІ ст. ці країни почали виходити з кризи.

Зрізною мірою демократизму формується державно-полі­ тичний лад у пострадянських країнах. При цьому в Білорусі, у більшості держав Центральної Азії та Закавказзя встановилися, по суті, авторитарні режими, ледве прикриті «демократичними» шатами.

Революції у Центральній і Східній Європі, розпад СРСР зав­ дали нищівного удару комуністичній системі держав, проте не означали цілковитої її ліквідації. На Азіатському континенті комуністичний режим повністю зберігся в Китаї - найбільшій за кількістю жителів (близько 1 млрд 300 млн) країні світу. Керівництво КНР, що прийшло до влади у другій половині 70-х років, започаткувало період глибоких економічних пере­ творень ринкового характеру. Вони дали феноменальний ре­ зультат, значно прискоривши господарський розвиток країни. Натомість у політичному житті КНР ніяких суттєвих змін не відбулося, режим нітрохи не змінив свого тоталітарного харак­ теру. Схожі процеси відбуваються у В’єтнамі. На відміну від них, у майже первозданному вигляді зберігся комуністичний режим у Північній Кореї, а також на Кубі.

Коли країни Латинської Америки за останні 10-15 років до­ моглися подальших успіхів у демократизації свого суспільнополітичного ладу, то в більшості країн Азії й, особливо, Африки ознаки політичного поступу майже не помітні: здебільшого тут панують авторитарні режими, військово-поліційні диктатури. Деякі з цих країн за останні роки стали «гарячими точками» - осередками збройних внутрішніх або міждержавних конфліктів.

Економічний простір різних країн і регіонів світу в період, що розглядається, відбувався складно й неоднозначно. В індустріально розвинутих державах господарське піднесення 80-х років у 19911993 pp. змінив черговий економічний спад. Проте він виявився неглибоким: абсолютне падіння промислового виробництва склало 1-2 %. Західні країни досить швидко вийшли зі стану депресії. В наступні роки, аж до нині, тривало економічне підне­ сення у СІЛА: тут темпи зростання валового внутрішнього про­ дукту становили 3,5-4,5 % на рік. У країнах Західної Європи спо­ стерігалися хоча й нижчі, проте так само стабільні показники

41

господарського розвитку: щорічний приріст ВВГІ складав 2—2,5 %, проте з 2002 р. економічне становище тут почало ускладнювати­ ся. Загалом упродовж останнього десятиліття минулого і початку нинішнього століття в індустріально розвинутих країнах світу да­ валося взнаки скорочення темпів економічного зростання, яке проявилося ще в 70-80-ті роки. Це явище пов’язане з нерів­ номірністю та циклічністю розвитку світового господарства.

Суттєво змінили свої позиції нові індустріальні країни й те­ риторії: Сінгапур, Тайвань, Гонконг, Південна Корея. Небаче­ ними темпами продовжував розвиватися Китай: впродовж останніх десятиліть середньорічний приріст ВВП країни стано­ вив не менше 10 %. Поряд з Китаєм швидко нарощує свій по­ тенціал Індія. З іншого боку, серйозних втрат економіці завда­ ла фінансова криза в Південно-Східній Азії, яка спалахнула в 1997 р. й охопила Японію, Індонезію, Таїланд, Філіппіни та інші країни. Відлуння цієї кризи болісно позначилося й на дер­ жавах інших регіонів, зокрема Росії та Латинської Америки.

У більшості країн, що розвиваються, впродовж останніх де­ сятиліть спостерігалися порівняно високі темпи економічного зростання. Однак показник ВВП на душу населення в них у середньому становить лише 15 % від розвинутих країн.

Розвал радянського блоку, а незабаром і самого СРСР, за­ вершення «холодної війни», зникнення біполярної системи справили сильний вплив на світовий розвиток, на характер та інтенсивність економічних, політичних і культурних зв’язків між різними державами. Зокрема, найважливішою тен­ денцією розвитку економіки світу стала її глобалізація. Одним з її проявів є розширення та поглиблення інтеграційних про­ цесів, передусім у Європі. «Спільний ринок» з господарського об’єднання впродовж 10-15 років перетворився на могутню економічну, валютно-фінансову та політичну співдружність - Європейський Союз, до складу якого нині входять 25 держав з населенням 450 млн осіб. Посилення інтеграційних проявів має місце і на Американському континенті. Важливим заходом

у цьому напрямку стало укладення у 1994 р. між СІЛА, Канадою

іМексикою угоди про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі. Поряд із цим швидко інтернаціоналі­ зується виробництво (у першу чергу на основі подальшого розши­ рення діяльності транснаціональних корпорацій), збільшується обсяг міжнародної торгівлі та іноземних інвестицій.

При цьому глобалізація не зводиться лише до економічних процесів: вона знаходить прояв також в інтенсифікації міжнарод­ ної політики, культурного обміну, туризму, спорту тощо. Таким чином, глобалізація дедалі більше визначає обличчя сучасного світу, стає однією з найвиразніших рис суспільного прогресу.

42

Разом з тим саме на рубежі XX і XXI ст. з особливою пе­ реконливістю з’ясувалося, що стрімкий економічний і тех­ нічний прогрес не позбавлений і зворотного боку: в сучасному світі нагромадився комплекс глобальних проблем, спричинених негативними рисами та суперечностями сучасної цивілізації. Це насамперед екологічна криза - деградація природного середови­

ща життя людини внаслідок забруднення атмосфери мільярдами тонн техногенних газів та інших відходів промисловості, енерге­ тики і транспорту (головним чином автомобільного), а земної поверхні і водоймищ - різними отруйними речовинами. Серйоз­ ну проблему становить демографічна криза, викликана неконтрольованим зростанням чисельності населення планети: впродовж другої половини XX ст. воно збільшилося з 2,5 до 6,3 млрд, тоб­ то в 2,5 раза. Швидке зростання народонаселення та збільшення споживання викликали загрозу продовольчої кризи. Назріває енергетична та сировинна криза: вичерпуються традиційні дже­ рела енергії та сировини, родовища корисних копалин.

Нарешті, перед світом, який щойно позбувся «холодної вій­ ни» та пов’язаної з нею міжнародної напруженості, з’явилися нові глобальні небезпеки. Найбільшою з них стає міжнародний тероризм. Його основним осереддям є крайні, екстремістські уг­ руповання ісламу, зокрема таємна розгалужена організація «Аль-Каїда», що діє в усьому мусульманському світі від Марок­ ко до Індонезії. Ця структура ставить своєю стратегічною метою насильницьку ісламізацію всього світу, фізично знищуючи усіх, хто стоїть або навіть випадково опинився на їхньому шляху. При цьому головним своїм ворогом ісламські терористи визна­ чили Сполучені Штати Америки. 11 вересня 2001 р. вони ор­ ганізували повітряний напад на об’єкти у Нью-Йорку та Вашин­ гтоні, у результаті якого загинуло кілька тисяч людей.

У зв’язку з виходом тероризму на міжнародну арену особливу загрозу становить поширення зброї масового знищення - ядерної,

хімічної, бактеріологічної, передовсім небезпека заволодіння такою зброєю терористичними структурами.

Майже шістдесят років, що минають з часу закінчення Другої світової війни, становили переломну епоху в історичному розвитку людства. Її характерними рисами виявилися страте­ гічні перемоги демократії над тоталітаризмом, прав людини над жорстокістю й сваволею. Симптоматично, що вихідною точкою цього періоду став розгром фашизму, а її підсумком - крах комуністичної системи. Таким чином, було покінчено з двома найнебезпечнішими суспільно-політичними хворобами XX ст., що загрожували поневоленням усього людства. Друга половина XX ст. характеризується прискореним розвитком продуктивних сил, який уможливила науково-технічна

43

революція. Передові країни світу досягли стадії постіндустріального суспільства. Водночас більшість людства продовжує жити в умовах соціально-економічної відсталості, політичного безправ’я. Поряд з цією проблемою на передній план висува­ ються питання перенаселеності земної кулі, захисту навко­ лишнього середовища, протистояння міжнародному терориз­ му тощо. Однак не викликає сумніву те, що подальший прогрес людства, єдність дій світової співдружності дадуть змогу пос­ тупово розв’язати ці надзвичайно складні завдання.

Країни світу на порозі XXI ст.

Валовий внутрішній продукт найбільш розвинутих країн сучасного світу

44

ріальне становище населення. Спираючись на міцну господар­ ську основу, США посіли панівні позиції у світовій економіці. Щодо їх військової могутності, то лише Радянський Союз міг з більшим чи меншим успіхом з ними конкурувати. США моно­ польно володіли найгрізнішою на той час зброєю - атомною, мали у своєму розпорядженні потужну стратегічну авіацію. Рятуючись від нацизму, до США емігрувало багато видатних учених із Європи. Вони значно посилили науково-технічний потенціал країни.

Наприкінці війни сталися важливі зміни на вершині влади. 12 квітня 1945 р. помер президент Ф. Рузвелт і, відповідно до конституції, президентське крісло перейшло до віце-прези­ дента Гаррі Трумена, який обіймав цю посаду до 1952 р.

Г. Трумен, якому йшов тоді 61 рік, не являв собою значної політичної постаті, проте визначався самостійністю, цілеспрямо­ ваністю, послідовністю. У складних умовах переходу від війни до миру, різкого ускладнення міжнародної обстановки і гострої внутрішньополітичної боротьби Г. Трумен виявився на висоті завдань, що постали перед його адміністрацією. Він продемон­ стрував непоступливість і рішучість у протистоянні з СРСР і до­ тримувався цієї лінії впродовж усього свого президентства.

Після закінчення війни перед адміністрацією постало над­ звичайно складне завдання - перевести економіку країни на мирний шлях розвитку. Зокрема необхідно було створити умови для працевлаштування демобілізованих військовослуж­ бовців. Для цього потрібні були величезні кошти. Не в останню чергу завдяки державному регулюванню це було здійснено до­ сить успішно.

У повоєнний період скоротилися державні замовлення, зменшився попит на робочу силу. Зарплатня робітників на де­ який час скоротилася, й це спричинило могутню хвилю страй­ кового руху, особливо в 1946 р. Невдоволені страйками праце­ давці вимагали «приборкання» профспілок як організаторів і керівників страйкового руху, а також суворішої регламентації проведення самих страйків. Конгрес пішов назустріч власни­ кам підприємств, прийнявши у 1947 р. Акт про регулювання трудових відносин (закон Тафта - Гартлі), яким суттєво обме­ жувалися можливості проведення страйків, а діяльність профспілок ставилася під жорсткий урядовий контроль.

Яскравим проявом «холодної війни» у самих США стала кам­ панія викриття «підривної діяльності». Цю діяльність припису­ вали комуністам та їхнім прихильникам. У першій половині 50-х років конгрес ухвалив закони, що різко обмежували діяльність Комуністичної партії, яку було офіційно оголошено агентом ворожої іноземної держави, тобто Радянського Союзу. Те, що

47

ри, останні нарешті змушені були відповідно зреагувати. На­ прикінці 1954 р. сенат США ухвалив резолюцію з осудженням діяльності Дж. Маккарті. Цього виявилося достатньо для кра­ ху політичної кар’єри несамовитого сенатора, а одночасно і для припинення роздмуханої ним кампанії. Наступ ультраправих сил, досягши свого піку, пішов на спад.

Період, що припав на другу половину 50-х років, дістав назву «згоди», «консенсусу». Його суть полягала в тому, що обидві головні політичні партії США - республіканці й демократи - відмовилися від взаємних запеклих нападок на основі посту­ пок з ключових проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Саме тоді було ухвалено закони про громадянські права, що стало позитивним відгуком законодавців на посилення руху чорношкірого населення. Важливе значення мав закон про освіту *(1958), який передбачав на федеральному рівні ряд за­ ходів, спрямованих на підвищення якості навчання в середній і вищий школі.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК.

ПОЧАТОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Після закінчення війни американська економіка отримала нові імпульси зростання: збільшився попит на товари масового споживання всередині країни, а за кордоном - на американські продовольчі товари. З середини 50-х років настала доба НТР. Саме Сполучені Штати стали першою в світі країною, де НТР розпочалася й набрала обертів. Набагато зросли капіталовкла­ дення в економіку. Характерними рисами НТР стали автомати­ зація виробництва, впровадження електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів). НТР оновила весь виробничий апарат, піднесла його на новий щабель.

Рівень безробіття та інфляції в 50-ті роки був порівняно неви­ соким. Постійно зростали доходи населення. Наприклад, серед­ ня зарплата у США перевищувала заробітки англійських чи західнонімецьких робітників утричі. Невпинно зростали серед­ ні верстви, розширювався прошарок американців - посідачів акцій. Коли раніше жменці заможних громадян протистояли маси людей найманої праці, які ледве зводили кінці з кінцями, то тепер ця соціальна полярність суттєво зменшилася.

Проте розвиток американської економіки не був лише посту­ пальним: у 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958 і 1960-1961 pp. сталися економічні спади. І хоча вони були нетривалими й не­ глибокими, темпи розвитку американської промисловості у 50-ті роки були нижчими, ніж в інших розвинутих країнах (за ви­ нятком Великої Британії). Не останню роль у відставанні США за цим показником відігравав високий рівень заробітної плати

49

робітників і службовців, що збільшувало собівартість амери­ канських товарів, а отже, знижувало рентабельність виробни­ цтва. Як наслідок, частка СПІА у світовому промисловому виробництві (без країн комуністичного блоку) зменшилася з 62 % у 1946 р. до 45 % у 1960 р.

РОБІТНИЧІ ВИСТУПИ.

РУХ ЗА ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА

Відразу по війні трудності, пов’язані з переведенням еко­ номіки на рейки мирного розвитку, зокрема тимчасове зни­ ження заробітної плати, різко активізували страйковий рух. У 1946 р. страйкували 4,5 млн чоловік. У наступні роки через стабілізацію економіки кількість страйків зменшилась, однак робітничий рух залишався досить активним. Страйкову боро­ тьбу очолювали робітники сталеливарної промисловості. Вони провели кілька загальнонаціональних страйків, у кожному з яких брали участь понад півмільйона працюючих.

На відміну від західноєвропейських країн, у США так і не виникла масова робітнича партія. Профспілки ж охоплювали близько чверті всієї робочої сили. Тим не менш існували два профспілкові центри - поміркованіша за своїм політичним спрямуванням Американська федерація праці (АФП) і радикальніший Конгрес виробничих профспілок (КВП), які у повоєнні ро­ ки зблизилися. Це уможливило їх об’єднання наприкінці 1955 р. Об’єднаний профцентр став називатись АФП-КВП. До нього вві­ йшли близько 15 млн працівників різних галузей господарства.

Помітним явищем у суспільно-політичному житті СПІА ста­ ло розгортання руху, спрямованого проти поширеної, особливо у південних штатах, расової нерівноправності чорношкірих американців. Пожвавлення їхньої боротьби проти дискримінації, за свої громадянські права було викликано низкою чинників. Насамперед змінювалася соціальна структура афроамериканського населення, яке становило 10-11% людності країни. Якщо раніше воно здебільшого проживало у сільській місце­ вості південних штатів, то під час і після війни відбувається масове переселення чорношкірих у міста. Причому не тільки Півдня, а й значною мірою Півночі й Заходу СПІА, де вони по­ повнювали лави робітництва, становлячи найубогішу верству міського населення. Активна участь афроамериканців у збройних силах СПІА у війні, залучення їх до міського життя, нарешті зростання національно-визвольного руху в колоніальних і за­ лежних країнах, насамперед в Африці, - все це сприяло підви­ щенню самосвідомості чорношкірих американців. їх найбільше обурювала расова сегрегація - політика примусового відокрем­ лення негрів від білих, що існувала в південних штатах у на­

50