Бурако Всес іст 11 кл підручник

Грузії, Вірменії. У Вірменії було проведено референдум відповідно до прийнятого союзного закону, і абсолютна більшість населення проголосувала за її незалежність.

Комуністична влада намагалася силою зберегти СРСР і вда­ валась до насильства. У розгоні демонстрантів брали участь спеціально створені загони міліції особливого призначення (ЗМОП). Увечері 9 квітня 1989 р. змопівці й армійські підрозділи перекрили усі виходи з центральної площі Тбілісі, де кілька днів тривав багатотисячний мітинг на підтримку не­ залежності Грузії. Несподівано військові напали на людей і по­ били їх саперними лопатками. Криваве побоїще у Тбілісі (серед вбитих були здебільшого жінки) вразило світову громадськість

ірадянське суспільство.

Усічні 1990 р. за наказом Москви було запроваджено над­ звичайний військовий стан у Баку. Через рік на вулиці Риги та Вільнюса для залякування населення були виведені танки. 13 січня 1991 р. при розгоні демонстрантів, які виступали за незалежність Литви, біля вільнюського телецентру знову про­ лилася кров. Від куль військових загинули беззбройні люди.

РОЗПАД СРСР

Ужовтні 1990 р. Верховна Рада СРСР надала президентові

М.Горбачову надзвичайні повноваження. З цього часу у керівництві країни посилилися реакційні тенденції. Це насам­ перед виявилося у кадрових змінах. Представники консерва­ тивної партноменклатури впевнено зайняли важливі державні посади. Горбачов зробив спробу мирним шляхом врятувати імперію від розпаду. В березні 1991 р. було проведено всесоюз­ ний референдум з питання збереження СРСР. Брати участь у ньому відмовились Грузія, Вірменія, Молдова та всі При­ балтійські республіки. Хоча більшість учасників референдуму проголосувала за Союз, подальша його доля залишалась не визначеною.

Горбачов запропонував проект нового союзного договору, за яким передбачалось значне розширення прав республік. Керівники республік мали підписати його наприкінці серпня 1991 р. в урядовій резиденції Ново-Огарьово. Однак консерва­ тивне оточення президента вирішило враз повернути до дикта­ тури традиційного типу. Сформувалася група заколотників з представників вищого ешелону влади - голови Верховної Ради СРСР, віце-президента, прем’єр-міністра, голови КДБ, міністрів оборони та внутрішніх справ. Багато фактів тих днів ще не з’ясовані, зокрема роль президента СРСР у підготовці

цих подій.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА СРСР

Зростаючі труднощі певною мірою підштовхували Кремль до пошуків нових підходів на міжнародній арені. Виявом цього стало висунення Горбачовим концепції «нового політичного мислення» у зовнішній політиці. Головна її ідея полягала у ви­ знанні того, що ядерна війна не може бути засобом досягнення політичних, ідеологічних і жодних інших цілей. На такі підхо­ ди у міжнародних відносинах вплинула і Чорнобильська катаст­ рофа, яка показала, що чекає людство у разі виникнення війни.

М. Горбачов зробив крок назустріч американцям і запропону­ вав розпочати переговорний процес. На переговорах централь­ ними були проблеми роззброєння. На зустрічах у верхах обгово­ рювалися питання про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, обмеження і припинення ядерних випробувань, забо­ рону хімічної зброї, скорочення звичайних озброєнь. Зокрема, в липні 1991 р. укладено радянсько-американський Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1).

Нова зовнішньополітична концепція відбилася і в ак­ тивізації політики СРСР на азіатсько-тихоокеанському напрямі. Ініціативи М. Горбачова, з якими він виступив під час перебування у Владивостоку влітку 1986 р. передбачали скорочення радянських збройних сил на Далекому Сході, мир­ не розв’язання збройних конфліктів у цьому регіоні. Розпоча­ лася нормалізація радянсько-китайських відносин. Було заяв­ лено про перегляд політики СРСР щодо Афганістану.

15 лютого 1989 p., з виведенням 40-ї армії, радянська інтер­ венція в Афганістані безславно закінчилася. І З ’їзд народних депутатів СРСР засудив рішення про втручання СРСР у внутрішні справи цієї суверенної країни і звинуватив у ньому колишнє політбюро ЦК КПРС на чолі з JI. Брежнєвим.

Горбачов виступив за мирне врегулювання конфліктів у Південно-Східній Азії, зокрема за виведення військ СРВ з те­ риторії суверенної Камбоджі. Нові підходи виявилися і щодо розв’язання близькосхідної проблеми. Було покладено край однобічній орієнтації Радянського Союзу на арабські режими, поступово налагоджувалися стосунки з Ізраїлем, який ра­ дянський уряд досі однобічно вважав основним винуватцем воєнних конфліктів на Близькому Сході.

Разючі зміни відбулися у ставленні СРСР до східноєвро­ пейських країн. Будучи поглинутим справою порятунку влас­ ної імперії, московське керівництво змушене було відмовитися від збройного втручання чи дипломатичного тиску в ході де­ мократизації країн Східної Європи, не чинити перешкод об’єднанню Німеччини. Більше того, під впливом демократич­ них сил своєї країни Кремль змушений був визнати помилко­

164

вим рішення про втручання у внутрішні справи Угорщини у 1956 р. та Чехословаччини у 1968 р.

Революції кінця 80-х років у країнах Центральної та Східної Європи повалили комуністичні тоталітарні режими, відновили демократичні свободи. Декомунізація Європи приз­ вела до припинення діяльності створеного Москвою військо­ во-політичного блоку - Варшавського Договору. На вимогу су­ веренних народів Радянський Союз погодився на поетапне виведення своїх військ із східноєвропейських країн. Розпад СРСР поклав край «холодній війні» і позитивно вплинув на за­ гальну міжнародну обстановку.

УГОДА ПРО СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ

8 грудня 1991 р. (Витяг)

Ми, Республіка Беларусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна, як держави - засновники Союзу РСР, що підписали союзний до­ говір 1922 p., далі іменовані Високими Договірними Сторонами, констатуємо, що Союз РСР як держава - суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування.

Ґрунтуючись на історичній спільності наших народів і зв’язках, які склались між ними, враховуючи двосторонні договори, укладені між Високими Договірними Сторонами, і, прагнучи побудувати незалежні демократичні правові держави... домо­ вились про таке:

Ст. 1. Договірні Сторони приймають рішення про Співдружність Незалежних Держав.

Ст. 2. Високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їх національності або інших відмінностей рівні права і свободи...

Ст. 4. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров’я і охо­ рони навколишнього середовища...

Ст. 5. Високі Договірні Сторони визнають і поважають тери­ торіальну цілісність одна одної і недоторканність існуючих між ними кордонів...

( «Голос України». 10 грудня 1991).

АЛМА-АТИНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ

(Витяг)

Незалежні держави - Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Беларусь, Республіка Казахстан, Рес­ публіка Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерація (РРФСР), Республіка Таджикистан, Туркменистан, Республіка Узбекистан і Україна, прагнучи побудувати демократичні пра­

165

вові держави, відносини між якими розвиватимуться на основі взаємного визнання і поважання державного суверенітету та суверенної рівності, невід’ємного права на самовизначення, принципів рівноправності і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили і погрози силою, економічних та будь-яких інших методів тиску ... та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права...

заявляють про таке:

взаємодія учасників співдружності здійснюватиметься на принципі рівноправності через координуючі інститути, які фор­ муються на паритетній основі ідіють у порядку, що визначається угодами між учасниками співдружності, яка не є ні державою, ні наддержавним утворенням...

Підтверджується відданість співробітництву у формуванні і розвитку спільного економічного простору, загальноєвро­ пейського і євразійського ринків...

1.Визначте суть курсу на «прискорення економічного розвитку» і причини його провалу.

2.Охарактеризуйте політику «гласності» та її результати. Які фак­ ти свідчили про демократизацію радянського суспільства?

3.Розкрийте процес посилення національно-визвольних рухів. Які фактори прискорили розпад СРСР? Чи був альтернативний варіант розвитку подій?

4.Які події передували утворенню СНД? Прочитайте документ і визначте основні цілі й принципи діяльності СНД. Які із зафіксо­ ваних у документі положень реалізуються у взаємовідносинах країн Співдружності?

5.Які позитивні зміни відбулися у зовнішній політиці СРСР у період «перебудови»?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ_____________________________________

Складіть таблицю «Виникнення нових держав на території СРСР» за такою схемою:

166

§ 21. РОСІЯ У 1991-2004 pp.

Правонаступницею СРСР проголосила себе Російська Феде­ рація. Ц е означало, що вона брала на себе зобов’язання дот­ римуват ись усіх угод, підписаних Радянським Союзом, сплат ит и усі зовніш ні та внут ріш ні борги іноземним країнам та населенню колишньої держави. Разом з тим, скориставшись, що валютні резерви та золотий запас СРСР перебували у М оскві, Росія стала одноосібним їх влас­ ником. До неї також перейшло усе нерухоме майно СРСР за кордоном.

ПЕРЕХІД ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Провал горбачовських реформ вимагав від президента Росії Б. Єльцина рішучих дій. Сформований ним восени 1991 р. уряд з радикально настроєних економістів, де вирізнявся Єгор Гай­ дар, проголосив негайний перехід до ринкової економіки західного типу. По-перше, на початку 1992 р. уряд відмовився від фіксованих цін на товари. Було лібералізовано торгівлю, у тому числі зовнішню. По-друге, запущено механізм роздер­ жавлення та приватизації об’єктів народного господарства, створилася власність, яку можна було купувати. По-третє, ліквідовано командний метод роботи, внаслідок чого вся ко­ лишня система управління і розподілу зазнала краху.

Процес переходу до ринку супроводжувався підняттям цін, галопуючою інфляцією, безробіттям, посиленням соціальноекономічного розшарування, що є закономірними явищами. Гайдарівські реформи, що проводили згори, без участі гро­ мадськості, в цілому викликали справедливе невдоволення трудящих. Уряд обіцяв населенню перед лібералізацією цін індексувати їх заощадження, які знецінились за рік більше ніж на 95 %. Але трудящим не тільки не було надано компен­ сації, більш того, їм не збільшували зарплату протягом декіль­ кох місяців, а траплялось, і просто не виплачували зароблені гроші.

У грудні 1992 р. президент Росії призначив головою уряду представника найбільш конкурентоспроможної на світовому ринку паливно-енергетичної галузі Віктора Черномирдіна. Но­ вий прем’єр-міністр намагався поєднати зміцнення державно­ го сектору господарства з подальшим розвитком приватних підприємств, ринкових відносин.

Ціни на товари залишались високими. Урядовці вважали, що директори підприємств, зіткнувшись з обмеженим плато­ спроможним попитом населення, змушені будуть знизити ціни. Цього не сталося. Підприємства були затоварені і очіку­

167

вали подальших дій держави. Між ними виникла криза непла­ тежів. Уряд і Центральний банк почали проводити взаємозаліки, розрахунки на бартерній основі, тобто замість грошей підприємствам дали змогу розраховуватись товарами, власни­ ми або чужими боргами. У подальшому це стало практикою і привело до того, що в російській економіці тільки чверть опе­ рацій купівлі-продажу здійснювалася у грошовій формі, а три чверті - це заліки та бартер. Більшість російських підприємств використовувало гроші лише для виплат зарплати, а подекуди вони вдавались до виплат робітникам заробітку товарами.

Відповідальним завданням, яким в уряді за дорученням президента займався Анатолій Чубайс, була грошова привати­ зація держмайна Росії. Завдяки приватизації об’єктів народ­ ного господарства загальна частка приватного сектору у вироб­ ництві на середину 90-х років сягнула 62 %. Однак при її про­ веденні виявилася безліч зловживань.

До ринкової економіки Росії виявили зацікавленість іно­ земні бізнесмени, які почали ввозити капітали, устаткування, нові технології. На сучасній технологічній і організаційній ос­ нові зазнали реконструкції і заново створювались як окремі підприємства, так і цілі галузі. У конкурентну боротьбу з іно­ земними бізнесменами успішно вступили нові російські. Іно­ земців не допускали у фінансову сферу, і там спостерігались негативні явища. Складалась фінансова олігархія. Відкрива­ лися сумнівні банки, компанії, які вдавались до шахрайства, будівництва так званих «фінансових пірамід». Відбувалась не­ легальна втеча російського капіталу за кордон. На всіх щаблях державного апарату процвітала корупція.

Ціною величезних зусиль урядові Черномирдіна у 1997 р. вдалося зупинити інфляцію, припинити спад виробництва, а в окремих галузях добитися його піднесення. Зросла попу­ лярність прем’єра, який брав активну участь у політичному житті країни. Сформоване ним угруповання «Наш дім - Росія» було впливовою силою на політичній арені. Разом з тим прези­ дент небезпідставно виступав з критикою уряду, що в 1998 р. призвело до його відставки.

Невдоволення діями уряду Черномирдіна стосувалось неза­ довільного надходження податків до держказни. Податковим саботажем займалися як великі компанії (серед них прибут­ кові нафтові та газові), так і дрібні підприємці. В той час як бюджет держави на 1998 р. становив 80 млрд доларів, бюджет реального сектору економіки, за підрахунками аналітиків, об­ числявся сотнями мільярдів. Це негативно позначалось на рівні життя мільйонів людей, які існували лише за рахунок по­ даткових відрахувань.

168

У квітні 1998 р. на посаду голови уряду президент висунув маловідомого політика, заступника міністра палива та енерге­ тики Сергія Кириєнка. Новий уряд мав серйозні наміри покра­ щити економічну ситуацію у країні, але не встиг їх реалізува­ ти. У серпні 1998 р. в Росії вибухнула глибока фінансова кри­ за. З ’ясувалося, що країна жила виключно у борг, а такий спосіб існугіЬння рано чи пізно призводить до економічної ка­ тастрофи. Її тільки зовнішній борг становив 17 млрд доларів, а бюджет на 1999 p., після кризи, дорівнював 20 млрд доларів. Росія постійно витрачала більше, ніж заробляла. Криза спри­ чинила закриття багатьох банків, банкрутства підприємств. У політичному житті активізувались ліві сили.

Восени 1998 р. новий уряд очолив Євген Примаков, що доти був міністром закордонних справ. Перед ним стояло завдання - стабілізувати соціально-економічну ситуацію. У новий уряд увійшли діячі з прокомуністичними поглядами. Кабінет При­ макова намагався виправити становище шляхом призупинен­ ня реформ. Швидкість обертання грошових потоків настільки сповільнилася, що інфляція за декілька місяців знизилась у десять разів.

У травні 1999 р. президент відправив уряд у відставку і за­ пропонував парламенту затвердити на посаді прем’єр-міністра Сергія Степашина - міністра внутрішніх справ у попередньому кабінеті. Депутати підтримали цю кандидатуру, хоча не без ва­ гань. Однак уже в серпні того ж року без усяких пояснень пре­ зидент відставив і цей уряд, призначивши новим прем’єром секретаря Ради безпеки, колишнього директора Федеральної служби безпеки Володимира Путіна. Постійні урядові кризи свідчили про гостру боротьбу у вищих ешелонах влади.

ПОЛІТИЧНА КРИЗА 1993 р.

Протистояння виконавчої (президентської) та законодавчої (парламентської) гілок влади спостерігалось ще з часу виник­ нення незалежної Росії. Воно зросло у грудні 1992 р, коли З’їзд народних депутатів Росії, обраний ще за радянських часів, численними поправками до конституції брежнєвського періоду, по суті, позбавив президента і уряд будь-якої са­ мостійності. За цих умов Єльцин запропонував провести всена­ родний референдум щодо довіри йому як президентові і його курсові подальших реформ. 25 квітня 1993 р. всеросійський референдум висловився за підтримку політики президента. Здавалося б, у такій ситуації парламент повинен був прийняти рішення про саморозпуск і призначити нові вибори, однак цьо­ го не сталося. Парламент своїми рішеннями, по суті, блокував діяльність уряду. Виникло своєрідне двовладдя.

169

21 вересня 1993 р. президент Російської Федерації видав указ про розпуск Верховної Ради та З ’їзду народних депутатів і про формування нового парламенту. Законодавча влада виз­ нала указ неконституційним і, у свою чергу, прийняла неконс­ титуційне рішення про зняття Єльцина з посади президента. «Білий дім», де розташовувалася Верховна Рада, перетворився на своєрідний заколотницький штаб, де готувалися до зброй­ ного протистояння. Оскільки ж на них ніхто не нападав, а напруження зростало, екстремістські організації опозиції вирішили оволодіти будинком московської мерії та теле­ станцією «Останкіно». З та 4 жовтня 1993 р. в результаті сути­ чок пролилася кров. Бачачи, що опозиція вдалася до силових методів боротьби, президент дав команду збройним силам при­ душити заколот. Постріли декількох танків по «Білому дому» змусили заколотників припинити опір.

Угрудні 1993 р. відбулись вибори до нових органів законо­ давчої влади Росії. Одночасно було проведено референдум що­ до прийняття нової конституції. Народи Російської Федерації переважною більшістю голосів схвалили проект основного за­ кону, за яким країна перейшла до президентської форми правління. Президент має право затверджувати або відкидати законодавчі акти, які приймає парламент. Йому безпосередньо підпорядковується уряд, він має право видавати укази, які ре­ гулюють важливі сфери життя держави. Парламент скла­ дається з двопалатних Федеральних зборів: нижньої палати - Державної думи та верхньої - Ради федерації.

Результати перших багатопартійних виборів до Думи проде­ монстрували невдоволення народу господарською політикою урядових кіл. Використовуючи розбрат серед демократів, до неї увійшли депутати правих сил та комуністи, які у більшості регіонів випередили за кількістю голосів демократичні блоки.

Ще більше «почервоніла» Державна дума на парламентсь­ ких виборах 1995 р. Лідер комуністів Геннадій Зюганов склав серйозну конкуренцію Борису Єльцину на президентських виборах 1996 р. Лише реальна загроза реставрації колишньої радянської системи схилили у другому турі голосування пере­ вагу виборців на користь Єльцина.

Угрудні 1999 р. відбулися чергові вибори у Державну думу. Комуністи зберегли найчисельнішу фракцію у парламенті - понад 100 мандатів з 450, однак перемогу святкували у Кремлі; проурядовий блок «Єдність» здобув близько 80 місць, що дало змогу виконавчій владі впевнено тримати Думу під контролем, почергово вступаючи у коаліції то з лівими, то з правими фракціями.

170