Бурако Всес іст 11 кл підручник

сані важливі документи: «Основи взаємовідносин між СРСР та США», Договір про обмеження систем протиракетної оборони, Тимчасова угода про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1) (травень 1972 p.), Угода про відвернення ядерної війни (червень 1973 р.) та ін. Вищезгадані політичні кроки знаменували собою початок нової зовнішньої політики - розрядки міжнародної напруженості, яку почали проводити обидва супротивні блоки.

Радянський Союз узяв активну участь у підготовці та прове­ денні Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі, ро­ бота якої успішно завершилась у столиці Фінляндії Гельсінкі влітку 1975 р. Керівники всіх європейських держав (крім Ал­ банії, де комуністичний режим дотримувався політики са­ моізоляції), а також CHLA та Канади підписали підсумковий документ - Заключний акт Наради. Учасники зобов’язалися дотримуватися принципів мирного співіснування та поважати права людини.

Курс на розрядку міжнародної напруженості дав змогу пе­ репочити загнаній у перегонах озброєнь економіці СРСР і, вод­ ночас, справляв значний пропагандистський ефект, оскільки відповідав прагненням народів світу покласти край загрозі ядерної війни. Радянська зовнішня політика 70-х років здійснювалася під гучним гаслом «програми миру», яка носи­ ла декларативний характер. А як тільки трапилася мож­ ливість насадити комуністичний режим на південних кордо­ нах СРСР, брежнєвське керівництво, не вагаючись, у грудні 1979 р. дало наказ про вторгнення радянської армії у суверен­ ний Афганістан. Ця акція грубо порушила норми міжнародно­ го права, вона безоглядно відкинула політику розрядки й усі гельсінкські домовленості. Агресія СРСР принесла людські жертви і руйнування. У війні загинуло понад 15 тис. радянсь­ ких солдатів і офіцерів.

Рішення СРСР про розміщення у країнах-сателітах ракет середнього радіусу дій у 1979 р. прозвучало різким дисонан­ сом закликам Москви до миру. Наприкінці 1983 р. держави НАТО вирішили розмістити на своїх територіях амери­ канські ракети аналогічного типу з метою запобігти зростан­ ню радянської переваги на Європейському континенті. Наро­ ди світу, які сподівалися на продовження політики розрядки, у середині 80-х років через агресивну політику СРСР опини­ лися перед загрозою чергового витка перегонів ядерних озброєнь.

151

ДОКУМЕНТИ________________________________________________

РУХ ЗА ПРАВА ЛЮДИНИ НА ТЛІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 1978 р.

(Витяг)

...Людство увійшло в нову епоху суспільних відносин і проблем. В центрі уваги і надалі залишились державні інтереси, але факто­ ром міжнародної політики, міжнародних відносин стали права лю­ дини. Гельсінський прикінцевий акт став для Радянського Союзу болючою скалкою...

Вперше за багато десятиріч в СРСР конкретно оформилася мо­ ральна опозиція, виникли групи сприянь виконанню Гельсінського прикінцевого акту на Україні, в Росії, Литві, Грузії, Вірменії. Саме вони заманіфестували думки і прагнення людей доброї волі, лю­ дей непересічних, талановитих, людей чистих, ентузіастів, що за­ гальнонародні інтереси поставили вище власних і свідомо при­ несли себе в жертву...

Проте в Радянському Союзі при галасливості заяв, декларацій уряду і його пропаганди маємо такий стан речей, що за два роки існування Української Групи Сприяння Виконанню Гельсінських угод із 10 її членів-засновників Групи шість арештовано і засудже­ но до максимальних термінів ув’язнення, а інші піддаються нечуваному цькуванню.

За ув’язненими не було ніяких злочинів, вони діяли в рамках ра­ дянської конституції і за кожним з них єдиний злочин - статті правозахисного порядку, або тільки участь у групі... Радянський уряд показав, що в СРСР конституція не має ніякої сили, закони слу­ жать інтересам партії, а людина не має найелементарніших прав...

(Українська Гельсінська Група. 1978-1982. Документи і матеріали. - Торонто, 1983. - С. 31-32).

РАДЯНСЬКІ СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ

(З національної розвідувальної оцінки 1977 p., підготовленої для вищого керівництва США американськими спецслужбами)

(Витяг)

Цілі радянської глобальної політики далекосяжні. Світосприй­ няття радянського керівництва, як і колись, змальовує бороть­ бу двох великих систем, у якій їхня система у кінцевому підсум­ ку переможе. Цей погляд опирається як на захисні, так і на екс­ пансіоністські уявлення, що мають історичне коріння і зміцнені зростанням російської могутності та престижу в післявоєнний період. Зовнішня та військова політика СРСР спрямовані не на довготривалу рівновагу між двома системами, а на поступове нарощування своєї могутності та впливів.

Ведучи цю боротьбу на різних фронтах, Ради розглядають військову силу як найважливіший засіб для досягнення своїх стратегічних цілей без війни...

Ради прагнуть досягти переваг у збройних силах. Вони про-

152

довжують штовхати вперед широку й активну програму поси­ лення радянського військового потенціалу для підтримки своїх політичних цілей.

Разюча риса цих програм - не прискорення їх в останні кілька років, а більш-менш стійкі темпи зростання впродовж одногодвох десятиріч. Ми очікуємо продовження цього зростання...

(Документ N° 9 НРО 11-4-09 от 12 января 1977 года / / Новая и новейшая история. - 1996. - № 3 .- С. 117).

ВИСЛОВЛЮВАННЯ А. САХАРОВА У 1980 р. ПІД ЧАС ЗАСЛАННЯ В ГОРЬКОМУ

МІЖНАРОДНІ ПИТАННЯ

В 60-70-ті роки СРСР, використовуючи свій зрослий, хоч і однобічний економічний і науково-технічний потенціал, здійснив кардинальне переобладнання і розширення своїх озб­ роєнь. Відбулася (і продовжує посилюватися) серйозна зміна співвідношення сил у світі. Звичайно, розвиток нової техніки і кількісне нагромадження озброєнь відбулося не тільки в СРСР, але й в інших технічно розвинутих країнах (майже в усіх), це взаємно підштовхуючий процес. У СІЛА, зокрема, в деяких галузях розвиток йшов, можливо, на більш високому науково-технічному рівні, і це, з свого боку, викликало триво­ гу в СРСР. Проте для оцінки ситуації дуже важливі особли­ вості СРСР - закритої тоталітарної держави з фактично міліта­ ризованою економікою і бюрократично-централізованим уп­ равлінням, які роблять його посилення відносно більш небез­ печним...

РЕПРЕСІЇ В СРСР ДЕЯКІ ДУМКИ ПРО НАШІ ВНУТРІШНІ ПРОБЛЕМИ

Захист прав людини став світовою ідеологією, яка об’єднує на гуманній основі людей всіх національностей і найрізно­ манітніших переконань...

Десятиріччя тотального терору, старі й нові забобони, примада відносного добробуту після поколінь розрухи... постійна необхідність «ловчити», «комбінувати», порушувати правові норми - все це глибоко спотворило свідомість найширших мас населення. Ідеологія радянського міщанина - (я говорю про гірших...) складається з декількох нескладних ідей.

1.Культ держави, в якій поєднуються в різних комбінаціях схиляння перед силою, наївна впевненість, що на Заході гірше, ніж у нас, вдячність «благодійнику» державі й у той же час страх і лицемірство...

2.Егоїстичне прагнення забезпечити свій і своєї сім’ї добро­ бут, «живучи як усі», - з допомогою блату, крадіжок, які прикриваються начальством, і обов’язкового лицемірства...

153

3. Ідея національної переваги. Важких історичних погром них форм набуває вона у деяких росіян, але не тільки у них...

Це дуже тривожні симптоми після 60 років проголошуваної «дружби народів».

Офіційно комуністична ідеологія - інтернаціоналістична, але тихо використовуються націоналістичні забобони... поси­ лено експлуатується загальнонародна трагедія війни і та гордість, яка пов’язана у людей з їхньою участю в історичних подіях цього часу... Посилено експлуатується загроза війни, сумнозвісні американські бази, які оточили нашу країну, куль­ тивується почуття підозрілості до підступів «імперіалістів». Народ, який пережив страшні втрати, жорстокості та воєнні руйнування, понад усе хоче миру...

Проте і прагнення людей до миру експлуатується, і це, мож­ ливо, найстрашніший обман. Воно використовується для вип­ равдання всього негативного в нашому житті - економічних негараздів, надмілітаризації, для виправдання нібито «захис­ них» зовнішньополітичних акцій - чи в Чехословаччині, чи в Афганістані, для виправдання закритості суспільства... Насе­ лення країни покірно сприймає всі нестачі (вдома воно то ремствує) - м’яса, молока, багато іншого, терпить кричущу соціальну нерівність еліти і народу, терпить сваволю і жорс­ токість властей на місцях...

(Сахаровский сборник. - М., 1991. С. 24).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ__________________________________

1.Чиї інтереси виражали організатори відставки М. Хрущова?

2.В чому полягала мета економічної реформи, пов’язаної з ім’ям О. Косигіна? Чому провалилися плани будівництва «розвинуто­ го соціалізму» і комунізму?

3.Які факти свідчили про наростання кризи у промисловості та сільському господарстві у 60-70-ті роки? В чому полягали ос­ новні причини відставання радянської економіки?

4.Охарактеризуйте дисидентський рух в СРСР. Які внутрішні і зовнішні фактори спричинили його посилення?

5.Які характерні ознаки дисидентського руху відзначає документ Української Гельсінкської групи?

6.Прочитайте висловлювання А. Сахарова про політичне життя в СРСР і його зовнішню політику. Визначте характерні риси політики комуністичного керівництва періоду «застою».

154

§ 20. «ПЕРЕБУДОВА» ТА РОЗПАД СРСР (1985-1991)

КУРС НА «ПРИСКОРЕННЯ» СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Після смерті у 1982 p. JI. Брежнєва його спадкоємцями на найвищій партійно-державній посаді були хворі люди похило­ го віку - Юрій Андропов (помер у 1984 р.) та Костянтин Чер­ ненко (помер у 1985 p.). У березні 1985 р. дещо оновлене політбюро ЦК КПРС висунуло на посаду генерального секрета­ ря наймолодшого із своїх членів - 54-річного Михайла Горба­ чова. Новий лідер усвідомлював економічний занепад держави і намагався реформувати, підправити «скривлену» будівлю соціалізму, у той же час не порушуючи її фундаменту.

Уквітні того ж року на пленумі ЦК КПРС він закликав по­ долати застійні явища і розпочати перебудову усіх сфер життя країни. Гасло перебудови з ентузіазмом зустріло населення країни. Відкривались перспективи демократизації суспіль­ ства, подолання усього негативного, що накопичилось у роки «застою». Основою перебудови мав стати курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Горбачов закликав до створення нового господарського механізму, до широкого впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Пріоритетним напрямом прискорення повинен був стати розвиток машинобудування як базової галузі економіки. Ре­ форма передбачала надання підприємствам самостійності, пе­ реведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна платня стала пов’язуватися з результатами господарської діяльності. Робітники отримали право обирати керівників підприємств. Перші вибори директора відбулись на Ризькому автомобільному заводі. З метою підняти якість продукції (ли­ ше 7 % її відповідали міжнародним стандартам) на підпри­ ємствах вводилось держприймання.

У1987 р. були опубліковані закони «Про індивідуальну тру­ дову діяльність», «Про кооперацію» та інші, які відкривали шлях ринковій економіці й розвитку її приватного сектору.

Устолиці відкрився приватний ресторан. Почали виникати комерційні фірми, приватні магазини, з’явились багаті люди, серед них і комуністи, які розбагатіли на законній основі.

Однак кооперативний рух упродовж короткого часу було спотворено. Все більше з’являлось посередницьких фірм при заводах і фабриках, господарями яких через родичів або підставних осіб були керівники цих же підприємств, корумпо­ вані державні та партійні чиновники. Фірми нічого не вироб-

155

глибинні причини полягали у невдоволенні шахтарів діями уряду, неспроможного втілити у життя курс на «прискорення» соціально-економічного розвитку. У страйкову боротьбу втягу­ валися інші загони трудящих. Поступово страйки стають звич­ ними, завдаючи дедалі більшої шкоди народному господарству.

Провал горбачовського курсу «прискорення» ставав очевид­ ним. Спад виробництва не припинявся, порожніла державна казна. Становище загострювали стихійні лиха та аварії. 26 квітня 1986 р. трапилася жахлива Чорнобильська катастро­ фа. Вона мала глобальний характер. Увесь світ бив на сполох, і лише керівники СРСР намагалися приховати наслідки аварії від своїх громадян.

ПОЛІТИКА «ГЛАСНОСТІ». ПОСИЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ

Усічні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС М. Горбачов висунув ініціативу з розвитку гласності і демократизації суспільства. Зростало критичне осмислення пройденого країною шляху. Було створено комісію для додаткового вивчення матеріалів про сталінські репресії, яка дійшла висновку про цілковиту не­ обґрунтованість звинувачень, пред’явлених партійно-держав­ ним діячам минулого.

Зусиллями редакційних колективів у журналах «Огонек», «Знамя», «Дружба народов», «Новый мир» були опубліковані твори А. Рибакова «Діти Арбату», В. Гроссмана «Життя і до­ ля», А. Приставкіна «Ночувала золота хмаринка», Д. Граніна «Зубр», публіцистичні статті Ю. Карякіна, А. Нуйкіна,

Ю.Черниченка й інших авторів, які критично оцінювали історію радянського суспільства, наводили читачів на роздуми щодо аморальності та антигуманно! сутності комуністичного режиму. З політикою гласності значно зросли тиражі газет і журналів, визначилася конфронтація у пресі між захисника­ ми «чистоти ідей соціалізму» та їх критиками.

Протистояння у засобах масової інформації відбивало бо­ ротьбу у вищих ешелонах влади. На жовтневому 1987 р. пле­ нумі ЦК КПРС перший секретар Московського міськкому КПРС Борис Єльцин піддав різкій критиці роботу секретаріату ЦК і вніс пропозицію створити демократичні механізми керівництва партією та державою, які б виключали концент­ рацію влади вузькою групою осіб. За це він був виведений із політбюро і потрапив у неласку до генерального секретаря.

Угрудні 1989 р. компартія Литви в особі її лідера Альгірдаса Бразаускаса на своєму з’їзді оголосила про радикальну зміну програми і про організаційний вихід із складу КПРС. Цей безпрецедентний крок викликав бурхливу реакцію Кремля.

157

До Вільнюса негайно вилетів Горбачов. Однак ні умовляння, ні погрози з боку лідера КПРС не похитнули позиції литовських націонал-комуністів.

Консервативне крило КПРС, зі свого боку, стало ініціатором утворення Російської комуністичної партії як ударного загону КПРС. Її лідери закликали боротися з будь-якими спробами відійти від марксистсько-ленінського вчення.

З часом М. Горбачов переконався, що всередині партії недос­ татньо сил, які могли б здійснити перебудову. Він спробував шукати опори в усьому суспільстві. За його пропозицією до конституції були внесені зміни, які стосувалися структури ви­ щих органів державної влади. Утворено два законодавчі орга­ ни - З ’їзд народних депутатів і Верховну Раду.

Вибори народних депутатів СРСР відбулися у березні - квітні 1989 р. у гострій політичній боротьбі. У них взяли участь нові неформальні політичні організації, фронти і рухи, які виникли у багатьох республіках. Вони активно домагалися виборів на альтернативних засадах, реєстрації своїх канди­ датів у бюлетенях для голосування. У багатьох регіонах, де рівень політичної активності населення був високим, ком­ партійні функціонери зазнали відчутної поразки (Москва, Ленінград, Свердловськ, Київ, західноукраїнські області, рес­ публіки Прибалтики та ін.).

25 травня 1989 р. відкрився І З’їзд народних депутатів СРСР. Більшість з них обиралася на альтернативній основі. Були обранці і від громадських організацій (Академії наук, Спілки художників, Спілки кінематографістів та ін.), а також 100 чоловік від КПРС. Понад 80 % з 2250 обраних депутатів бу­ ли комуністами, однак багато з них не погоджувалися з офіційною партійною платформою.

Пряма телевізійна трансляція роботи з’їзду стала визнач­ ною суспільно-політичною подією і втіленням політики «глас­ ності». Вперше вся країна протягом 12 днів спостерігала по­ леміку між прихильниками комуністичної системи та її кри­ тиками. Виявилось, що можна вступати в аргументовані супе­ речки із самим генсеком. Трансляція позбавила тоталітарну систему багаторічної недоторканності. На З’їзді сформувалась міжрегіональна депутатська група, яка відкрито стала в опо­ зицію до компартії. Спочатку вона нараховувала 60, а до кінця роботи форуму близько 150 депутатів. Її лідери - Андрій Саха­ ров, Гавриїл Попов, Анатолій Собчак та інші виступали за впровадження демократичних реформ.

На II З’їзді народних депутатів СРСР, який відбувався у грудні 1989 p., депутати-демократи спробували ввести до по­ рядку денного питання про скасування ст. 6 конституції СРСР

158

1977 p., яка закріплювала монопольну владу компартії. Однак «агресивно-слухняна більшість», як її назвав депутат Юрій Афанасьев, відкинула цю пропозицію.

Напередодні III З’їзду народних депутатів СРСР (березень 1990 р.) у суспільстві жваво дискутувалося питання про запро­ вадження у державі посади президента. Підтримана Горбачо­ вим, ця ідея набула реального змісту. III З ’їзд прийняв пакет конституційних доповнень, у тому числі й щодо всенародного обрання президента країни та скасування ст. 6 конституції СРСР. Ліквідація монопольної влади КПРС знаменувала собою перемогу демократичних сил країни. Партійні бонзи зро­ зуміли, що програли, і почали готувати собі тили, таємно пе­ реправляючи фінансові ресурси КПРС за кордон. З ’їзд зробив «виняток» і сам, без всенародного голосування, обрав прези­ дентом СРСР М. Горбачова. Ця посада забезпечила лідерові КПРС свободу маневру в структурах влади, однак не збільши­ ла довір’я до нього народів Радянського Союзу.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ РУХИ

Загальна економічна і політична криза супроводжувалася боротьбою народів СРСР за звільнення з-під опіки Москви. Найактивнішими були республіки Прибалтики. Там у 1988 р. виникли могутні національні організації - Народний фронт Естонії, литовський «Саюдіс» («Єдність»), Народний фронт Латвії, які вперше аргументовано заговорили про вихід із Ра­ дянського Союзу. У листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонсь­ кої РСР проголосила державний суверенітет Естонії. Це був, по суті, початок кінця Союзу.

У лютому 1990 р. «Саюдіс» переміг на виборах у Литві. Нас­ тупного місяця Верховна Рада Литви оголосила відновлення державної незалежності своєї країни. У відповідь З’їзд народ­ них депутатів СРСР прийняв закон, який регулював порядок виходу із Радянського Союзу, або скоріше зводив таку мож­ ливість нанівець. Закон вимагав не менше двох третин голосів населення республіки за вихід, потім вона протягом 5 років за­ лишалась у складі СРСР, а відтак треба було знову проводити референдум і таким же числом голосів підтверджувати свій вибір. Спроби Москви вплинути на Литву економічною блока­ дою наштовхнулися на твердий намір народу відстояти свою незалежність.

На початку 1989 р. виникла, а у вересні того ж року була структурно сформована організація Народний рух України за перебудову. «Рух» швидко став впливовою політичною силою в Україні, опозиційною до компартії. Центром політичної бо­ ротьби у республіці були західні області, зокрема м. Львів. Ба­

159

гатотисячні мітинги та демонстрації у цьому старовинному місті неодмінним гаслом висували незалежність України. Зро­ зумівши облудність лозунгів Горбачова, рухівці зняли із назви організації слова «за перебудову* (жовтень 1990 p.).

Вимогу виходу з СРСР висунув Народний фронт Молдови. Ситуація там ускладнювалася боротьбою російськомовного на­ селення Придністров’я, гагаузів та болгар за надання їм авто­ номії у районах компактного розселення.

Своєрідно складалися міжнаціональні відносини у рес­ публіках Закавказзя і Середньої Азії. Невизначеність етнічних кордонів, складні соціальні, демографічні й екологічні пробле­ ми, питання про землекористування стали основою міжнаціо­ нальних зіткнень. У 1989-1990 pp. міжнаціональні конфлікти мали прояв у Фергані (Узбекистан), Новому Узені (Казахстан), Андижані (Узбекистан), Душанбе (Таджикистан). Вони супроводжувалися людськими жертвами, руйнуванням бу­ динків, вигнанням національних меншин із районів їхнього розселення.

Особливо гостра ситуація виникла у Нагірно-Карабаській автономній області Азербайджанської РСР. Більшість населен­ ня цього краю - вірмени - весною 1988 р. під час виборів в ор­ гани влади області проголосували за представників національ­ ної організації «Карабах», яка виступала за приєднання до Вірменії. Парламент автономії ухвалив рішення про вихід ав­ тономної області із складу Азербайджану. У червні 1988 р. сесії Верховних Рад Вірменської й Азербайджанської рес­ публік прийняли взаємозаперечуючі рішення щодо Карабаху. Між республіками виникла ворожнеча. Злочинні елементи взимку 1989-1990 pp. вчинили вірменські погроми у містах Сумгаїт та Баку. Величезні юрби біженців, рятуючись від на­ сильства, залишили домівки. Це були перші спалахи вірменоазербайджанської війни, яка тривала до 1993 р.

У червні 1990 р. Декларацію про державний суверенітет Росії прийняв І З’їзд народних депутатів цієї республіки. У ній наголошувалося про рішучість росіян створити демократичну правову державу у складі оновленого СРСР. На З ’їзді у гострій боротьбі відбулися вибори голови Верховної Ради Росії. Після проведення декількох турів голосування перемогу здобув Б. Єльцин. У червні 1991 р. його ж всенародним голосуванням було обрано першим президентом Росії.

16 липня 1990 р. новообрана Верховна Рада України прий­ няла історичну Декларацію про державний суверенітет України. Цей документ відбивав віковічну мрію українського народу про незалежність і свободу. Декларації про державний суверенітет проголосили парламенти Білорусі, Молдови,

160