Бурако Всес іст 11 кл підручник

У рік парламентських виборів пройшла низка терористич­ них актів. У вересні 1999 р. у Москві з інтервалом у чотири дні вночі були підірвані два житлових будинки. Сотні людей загинули. Якщо раніше терористичні акти траплялися на південних околицях країни ( 1995 р. - м. Будьонновськ, Ставро­ польського краю; 1996 р. - м. Кизляр - селище Первомайське, Дагестан), то московські вибухи продемонстрували зростаючу загрозу тероризму і у центрі держави.

Напередодні нового 2000 р. заявив про свою відставку Борис Єльцин. Більш того, він заявив, що хотів би бачити пре­ зидентом діючого главу уряду. За конституцією Росії виконую­ чим обов’язки президента став Володимир Путін.

ВЗАЄМИНИ ЦЕНТРУ ТА РЕГІОНІВ. ВІЙНА В ЧЕЧНІ

Ще в 1990 р. автономні республіки у складі Федерації отри­ мали статус союзних. Коли у березні 1992 р. Москва запропо­ нувала усім республікам підписати новий Федеративний договір, дві з них - Татарстан і Чечня (Ічкерія) відмовились поставити свої підписи під договором і заявили про повний су­ веренітет. Проти багатих нафтою «сепаратистських» рес­ публік центр розпочав економічну війну. Зокрема, російські відомства припинили купувати татарську нафту, багато нафто­ добувних свердловин було закрито, республіка зазнала знач­ них збитків. У лютому 1994 р. Татарстану вдалося домогтися від Москви визнання особливого асоційованого статусу в складі Російської Федерації. Президент Татарстану Мінтімер Шаймієв та президент Росії підписали договір про взаємне де­ легування повноважень. Договір не тільки зміцнив статус рес­ публіки, а й створив прецедент партнерських угод між регіона­ ми і центром. Москві довелося визнати формулу: «Сильні регіони - сильна Росія».

Здавалося, такий варіант розвитку буде запропоновано і Чечні. Однак тут федеральний центр став на шлях підтримки опозиції президенту республіки Джохару Дудаеву. Восени 1994 р. за участю російських військ відбувся збройний марш противників Дудаева на столицю Чечні - м. Грозний. Похід зазнав провалу. Зв’язки опозиції з Москвою згуртували че­ ченський народ навколо Дудаева. Історична образа за депор­ тацію народу у часи сталінізму, існування родових традицій у суспільстві, наявність великої кількості зброї, яка залишилась у республіці під час розпаду СРСР, та інші фактори вимагали обережного підходу до взаємовідносин з Чечнею. Однак в ото­ ченні президента Росії переважали представники силового ме­ тоду розв’язання проблеми.

171

10 грудня 1994 р. російські війська увійшли у Чечню і роз­ горнули наступ на Грозний. Розпочалася широкомасштабна війна із застосуванням ракетно-бомбових ударів по населених пунктах республіки. Особливо запеклого характеру набули бої за столицю. Ціною значних людських втрат з обох сторін, руйнування промислових і житлових об’єктів місто було за­ хоплено російськими військами, що, однак, не припинило війну. Чеченці застосовували партизанські методи боротьби у горах. Російські війська вдавались до каральних заходів. Світову громадськість вразила жорстокість, з якою російські вояки знищили село Семашки. Серед численних жертв були старики, жінки та діти.

Війна була непопулярною у російському суспільстві. З її осудом виступали відомі представники громадськості, депута­ ти Державної думи, більшість засобів масової інформації. З травня 1995 p., враховуючи наближення президентських ви­ борів в Росії, центр розпочав переговори з республікою. Локальні воєнні дії тривали. Через рік під осколками ракети загинув Джохар Дудаев. ЗО серпня 1996 р. перша російсько-че­ ченська війна завершилася. В цей день секретар Ради безпеки Росії Олександр Лебєдь і начальник штабу чеченських військ Аслан Масхадов у селищі Хасав’юрт уклали угоду про припи­ нення війни. У травні 1997 р. у Кремлі підписано договір про мир та «Принципи визначення основ взаємовідносин між Російською Федерацією й Чеченською Республікою». Обидві сторони домовились, що до 2001 р. буде остаточно визначено статус республіки, тобто чи бути їй членом Федерації, чи ні. Москва тим самим відмовилась від утримання Чечні силою у складі єдиної держави. Ряд соціально-економічних угод нада­ ли республіці цілковитий фінансово-економічний суверенітет.

Війна мала тяжкі соціально-економічні наслідки для рес­ публіки. Вона призвела до криміналізації й мілітаризації суспільства. Значної ваги набув ісламізм. У Чечні було запро­ ваджено закони шаріату. Збройні формування і далі діяли на території республіки, не підлягаючи обраному у 1997 р. ново­ му президенту Масхадову. Поширеним «бізнесом» у республіці стало викрадення людей з вимогою їх викупу.

Війна дестабілізувала становище у сусідніх кавказьких рес­ публіках. У Дагестані посилився рух прихильників ваххабізму (одна з найбільш радикальних течій ісламу). Із сусідньої Чечні розпочався силовий тиск «борців за віру» на прикордонні гірські селища Дагестану.

В серпні 1999 р. багатотисячні озброєні загони «борців за віру» з території Чечні напали на сусідній Дагестан. Серед них були найманці з арабських країн, загони під командуванням

172

одного із лідерів Чечні Ш. Басаева. Розпочалася друга російсь­ ко-чеченська війна. Восени 1999 р. федеральні війська відки­ нули ворожі формування з Дагестану і розпочали їх пересліду­ вання на території Чечні. Як перша, так і друга російсько-че­ ченська війна позначені численними жертвами серед мирного населення. У лютому 2000 р. в результаті штурму російських військ перетворилась на руїни столиця Ічкерії - місто Джохар (Грозний). Незабаром практично вся територія Чечні була зай­ нята федеральними військами.

Громадськість Росії, на відміну від першої чеченської війни, цього разу підтримала рішучі дії Кремля. Це позначилося на результатах голосування під час президентських виборів у бе­ резні 2000 р. Із значною перевагою голосів президентом Росії було обрано Володимира Путіна.

Значно посилилися позиції президента Росії у результаті парламентських виборів грудня 2003 р. Партія влади «Єдіная Росія» (створена незадовго перед тим) отримала переконливу перемогу. Вона у блоці з іншими лояльними силами має тепер дві третини голосів й повністю підтримує політику Кремля. Партії опозиційного правореформістського курсу «Яблуко» та «Союз правих сил» не подолали передбаченого 5 % -ного бар’єру поданих голосів і не увійшли до Думи. Таким чином, протисто­ яння між виконавчою та законодавчою гілками влади, харак­ терне у часи президентства Б. Єльцина, змінилося на повну одностайність влади. У березні 2004 р. на чергових президент­ ських виборах із великою перевагою удруге переміг В. Путін.

На посилення позицій Кремля у політичному житті країни відіграє ескалація напруженості у чеченському питанні. У 2002-2004 pp. пройшла низка терористичних актів. У жовтні 2002 р. у театральному центрі Москви на Дубровці сорок два чеченських терористи захопили близько 800 заручників. Під час їхнього звільнення із застосуванням присипляючого газу 129 людей загинуло. Представники преси називали цей теракт «російським 11 вересня» ( по аналогії із катастрофою 2001 р. у Нью-Йорку та Вашингтоні). Проте Росію чекали ще більш жахливі випробування. У серпні 2004 р. терористки-смертниці підірвали бомби біля станції метро «Ризька» у столиці та у са­ лонах двох пасажирських літаків.

1 вересня 2004 р. терористи захопили середню школу у м. Веслані (Дагестан). У заручники потрапили близько півтори тисячі дітей, вчителів та батьків учнів, які прийшли на урочис­ ту лінійку з приводу початку навчального року. Знаходячись у стані наркотичного сп’яніння, терористи підірвали бомби у школі та відкрили вогонь із автоматів по школярах, які нама­ галися втекти. За неповними даними, 338 людей було вбито,

173

ши його лише в квітні 2000 р. В цей же час СПІА порушили пи­ тання щодо перегляду Договору про обмеження систем проти­ ракетної оборони 1972 p., вважаючи, що він морально застарів

іпотребує модернізації, з чим Росія рішуче не погоджується.

У1994 р. завершилось повернення військових частин і з’єднань російської армії, дислокованих за кордоном, на батьківщину. Понад 750 тис. солдатів і офіцерів залишили те­ риторії Німеччини, Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Монголії, Литви, Латвії, Естонії. У результаті багаторічної ве­ ликомасштабної операції демонтовано 260 пускових установок ракет, вивезено понад 13 тис. танків, кілька мільйонів тонн боєприпасів. У «ближньому зарубіжжі» - у країнах СНД - є ще російські солдати, головно прикордонники. Найбільше війсь­ кове з’єднання Росії залишилося в Україні - Чорноморський флот (близько 20 тис. моряків).

Після розвалу радянського блоку відносини Москви зі своїми колишніми союзниками по Організації Варшавського Договору та Раді економічної взаємодопомоги значно послаби­ лися, скоротився товарообіг. Посткомуністичні держави праг­ нули до інтеграції з євроатлантичними економічними, політичними та військовими структурами. Росія ж категорич­ но виступала проти входження країн Східної Європи, а особли­ во колишніх республік СРСР, до НАТО. Росія вважала, що потрібно створити таку систему загальноєвропейської безпеки, яка відповідала б інтересам не окремої групи країн, а держа­ вам Європи у цілому.

Невдовзі відносини Росії із Заходом загострили балканські події та чеченська війна. Москва підтримала позицію Сербії на Балканах, рішуче засудила втручання НАТО у «косовську» кризу і бомбардування Югославії навесні 1999 р. У свою чергу західні країни засудили спроби силового вирішення Росією че­ ченської проблеми, вважаючи, що Москва безпідставно відки­ нула шлях переговорів з президентом Ічкерії А. Масхадовим.

Утой час як погіршилися відносини Росії із Заходом, міцніли її зв’язки із східними країнами, зокрема з Китаєм та Індією - найбільшими за населенням та економічно перспек­ тивними державами світу. У 2004 р. відбувся візит президента В. Путіна у КНР. Росія досягнула нарешті того, чого не зміг зробити СРСР - врегулювала прикордонне питання з Китаєм. Пройшло чітке розмежування кордонів.

Пекін і Делі займають перші рядки у списках торговельних партнерів Москви та покупців російської зброї. Візити на ви­ щому рівні, експорт найновіших російських ліцензій, зростаю­ чий товарообіг Росії з КНР та Індією дали привід засобам масо­ вої інформації, особливо російським, говорити про перспекти­

175

ви складення, на противагу посиленню НАТО, «нового східно­ го блоку», «великого євроазійського трикутника Росія - Китай - Індія». Однак, враховуючи давні суперечності між цими країнами, схоже, що такий проект приречений на невдачу.

Відносини Російської Федерації із сусідньою Японією зали­ шилися досить складними. Остання висловлює готовність зро­ бити значні інвестиції в економіку Росії, допомогти розбудува­ ти господарство Далекого Сходу, але за однієї умови - розв’язання на користь Японії проблеми Курильських ост­ ровів. Зважаючи на політичну нестабільність в країні, прези­ дент Росії не готовий повторити пропозицію М. Хрущова 1956 р. про повернення Японії островів Хабомаї та Шикотан (Курильська гряда). Зовнішньоекономічні зв’язки залишають­ ся між сусідами ледь помітними. На Росію припадає менше од­ ного процента загальної суми експортно-імпортних операцій Японії.

Пріоритетним напрямком зовнішньої політики Росії є відносини з державами «ближнього зарубіжжя». Керівники Федерації намагались захистити права 25 млн росіян, які опинились після розпаду СРСР за межами держави. В деяких місцях виникли локальні збройні конфлікти, зросла напру­ женість між корінним та приїжджим населенням. Росія прийняла мільйони біженців з околиць колишнього СРСР. Міжнаціональні конфлікти загрожували перейти на тери­ торію Федерації. В умовах, коли світова співдружність зали­ шалась байдужою до воєн на пострадянському просторі, Москва вважала, що територія колишнього СРСР є сферою її життєвих інтересів. Російські війська взяли участь у миро­ творчих операціях у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії, Таджикистані.

Пріоритетне значення для Росії, про що неодноразово заяв­ ляли її керівники, мають відносини з Україною. Важливими для обох сторін залишаються економічні зв’язки. Через українську територію пролягають нафтота газопроводи з Росії в Європу. Москва є основним постачальником паливно-енерге­ тичних ресурсів в Україну, а остання - значним експортером продуктів харчування в Росію. Сторони намагаються дійти спільних позицій з багатьох питань підтримки миру у Європі.

В історії становлення відносин між двома державами гост­ рою була проблема поділу Чорноморського флоту та визнання статусу Криму. В російському парламенті та засобах масової інформації лунали голоси проімперських політиків про вик­ лючні права на Крим, м. Севастополь, флот. У самому Криму під цим впливом підняв був голову російський сепаратизм. Ви­ важена політика президентів обох сусідніх держав дала змогу

176

подолати напруження у відносинах. У травні 1997 p., під час візиту до Києва президента Єльцина та прем’єр-міністра Чер­ номирдіна, було укладено Договір про дружбу, співробітницт­ во і партнерство між Росією та Україною. Його підписання оз­ начало визнання суверенітету та територіальної цілісності обох країн. За грошову компенсацію Росія отримала більшу частину Чорноморського флоту і орендувала для його дисло­ кації три севастопольські бухти. Обидві палати російського парламенту, незважаючи на опір деяких проімперськи налаш­ тованих депутатів, ратифікували Договір у лютому 1999 р.

У квітні 2004 р. Державна дума ратифікувала два договори між Росією та Україною (так само поступила й Верховна Рада України): про державний кордон та співробітництво у вико­ ристанні Азовського моря та Керченської протоки, а також про утворення Єдиного економічного простору (ЄЕП) між двома державами.

УКРАЇНЦІ В РОСІЇ

Українці в Росії є найбільшою у світі діаспорою. За даними Всесоюзного перепису населення 1989 p., в Росії проживало 4 млн 363 тис. українців. Понад 40 % з них визнають рідною мовою українську. Існують окремі художні колективи, серед них - широковідомий Кубанський хор, які популяризують українські пісні й танці.

Розпад СРСР, виникнення незалежної України сприяли пробудженню національно-культурного руху серед українсь­ кої діаспори в Росії. Почали створюватися об’єднання та гурт­ ки. У Москві виникло об’єднання «Славутич», очолюване кос- монавтом-українцем Павлом Поповичем. З ініціативи та за підтримки «Славутича» у столиці діють українська школа, бібліотека, проводяться культурно-масові заходи.

У Воронезькій області, на Кубані є осередки товариства «Просвіта». Деякі зрушення в українському національнокультурному житті відбуваються в інших районах Росії. У Тюмені, де на нафтових промислах працюють робітники з України, місцеве телебачення проводить передачі українською мовою. На Далекому Сході діє українське культурне товарист­ во «Славутич - Колима».

У Росії відбуваються Дні української культури, в яких бе­ руть участь кращі творчі колективи України. В свою чергу, в Україні проходять Дні російської культури.

177

£ ОКУМВНГИ__________________________________________________

НОМЕНКЛАТУРНА ДЕМОКРАТІЯ

(Витяг з виступу під час «круглого столу» в редакції журналу «Об­ щественные науки и современность» члена редколегії цього жур­ налу Г. Водолазова. 1994 р.)

... Те, що існує сьогодні в Росії, - це правління небагатьох (олігархія, як сказав би античний класик). І це вже мало хто за­ перечує. Елітарний характер теперішніх політичних партій, механізм виборів, створений спеціально для руху вгору еліти, вузькогрупові інтереси, що домінують у діяльності парламен­ ту і державно-чиновницьких структур, стали на сьогодні настільки очевидними, що навіть російський президент був змушений відзначити безсумнівний факт, що все більше по­ глиблюється відчуження влади від народу. У цьому й полягає основна відмінність режиму, що склався в Росії, від спра­ вжньої демократії.

Тепер співставимо його з режимом сталінсько-брежнєвських часів. Спільне в них те, що той і інший - форма правління неба­ гатьох, меншості, еліти. Подібні у них і механізми формування цієї елітарної пануючої меншості. Еліта, керівні групи форму­ ються не на арені відкритої демократичної конкуренції талантів під наглядом і впливом усіх верств громадянського суспільства. Думка, позиція не відіграють ніякої суттєвої ролі. Всі основні імпульси йдуть по вертикалі згори вниз. Люди приз­ начаються на керівні посади волею вузьких, закритих верхов­ них груп, деколи освячуючи подібні призначення голосуванням якогось низового органу...

Такий метод утворення керівних структур... називається номенк­ латурним, а еліта, що таким чином формується, - номенклату­ рою.

(Демократия в России: самокритика и перспективы / / Общественные науки и современность. - 1995. - № 2. - С. 40-41).

ЗАПИТАННЯ ГА ЗАВДАННЯ___________________________________

1.Охарактеризуйте перші кроки в розбудові ринкової економіки Росії. Які труднощі виникли під час проведення реформ?

2.В чому суть політичної кризи 1993 p.?

3.Які тенденції спостерігаються у взаємовідносинах центру і регіонів Росії?

4.Які причини війн у Чечні? Які негативні риси внутрішньополітич­ ного життя країни вони висвітлили?

5.Проаналізуйте основні напрямки зовнішньої політики Росії в 90-ті роки. Дайте оцінку українсько-російських відносин на су­ часному етапі.

178

§ 22. ДЕРЖАВИ СНД (1991-2004)

БІЛОРУСЬ

Влада в Білорусі намагалася зберегти планово-централізо- вану економіку і цим утримати від падіння життєвий рівень населення. Такий курс на короткий час дав позитивний ре­ зультат. Але незабаром розрив народногосподарських зв’язків, скорочення попиту на промислові товари всередині країни та неконкурентоспроможність їх на зовнішньому рин­ ку, відмова від радикальних ринкових реформ призвели до економічної кризи. Білоруська економіка майже повністю орієнтована на Росію, і в суспільстві зростали об’єднавчі, інтег­ раційні настрої.

На цій хвилі на перших у Білорусі президентських виборах влітку 1994 р. переміг Олександр Лукашенко, колишній ди­ ректор радгоспу, який, будучи депутатом парламенту, висту­ пав з гострою критикою влади, звинувачуючи її в бездарності й корумпованості. Президент країни оголосив програму інтег­ рації з Росією, встановлення жорсткого державного контролю за економічною діяльністю, боротьби із злочинністю.

У травні 1995 р. відбувся ініційований президентом рефе­ рендум, на якому більшістю голосів були схвалені пропозиції щодо об’єднання з Росією, надання статусу офіційної російській мові, повернення до старої радянської державної символіки. Президент одержав право розпускати парламент. Після референдуму Лукашенко повів гостру боротьбу по ви­ коріненню у країні опозиції. Її лідери опинились в еміграції або зазнали судових переслідувань. Він розпустив парламент, звинувативши частину депутатів у корумпованості і призна­ чив своїм указом новий. Влада припинила діяльність тих за­ собів масової інформації, які піддавали критиці дії президента або звинувачували його у відтворенні авторитарної моделі керівництва.

Весною 1996 р. президенти Єльцин та Лукашенко підписали Договір про утворення співтовариства двох держав, а в грудні 1999 р. - Договір про союзну державу. Реальних рис набирає військово-політичне об’єднання: сторони домовились про ство­ рення спільного Прикордонного комітету, про концепцію спільної безпеки та ін. На території Білорусі розташовано дві воєнні бази Росії. Набагато складнішими є перспективи еко­ номічної інтеграції. Росія, незважаючи на труднощі, досягну­ ла певних успіхів в економіці, росіяни багатші за своїх сусідів, їхня грошова одиниця сильніша за білоруський рубль. Москва погодилась продавати Мінську газ удвічі дешевше, ніж іншим

179

країнам СНД, однак рішуче стала на захист свого ринку авто­ мобільних вантажоперевезень. В умовах, коли у Білорусі швидкими темпами загострюється інфляція, а в Росії ще не подолано наслідки серпневої кризи 1998 p., процес утворення союзу двох держав проходить з труднощами.

В жовтні 2004 р. у Білорусі відбувся ініційований О. Лука­ шенком референдум з приводу зміни конституції країни, а саме можливості балотуватися на посаду президента поза установ­ лений термін. Референдум президент виграв, однак його результати викликали масові виступи опозиції у Мінську, осуд із боку урядів країн Західної Європи та США. Проти режиму Лукашенка уведено ряд міжнародних санкцій.

ЗБРОЙНІ КОНФЛІКТИ У МОЛДОВІ ТА ГРУЗІЇ

Після проголошення незалежності Молдови у серпні 1991 р. націонал-радикали закликали до возз’єднання з етнічно близь­ кою Румунією. Така перспектива викликала занепокоєння се­ ред російського та українського населення, що компактно про­ живає на лівобережжі Дністра. Після прийняття закону про мови, який вимагав від посадових осіб знання державної мол­ давської мови, на лівому березі Дністра посилилися сепара­ тистські тенденції за утворення так званої Придністровської Молдавської республіки. Невелика гагаузька община, яка про­ живає в одному із сільських районів півдня, теж виступила за створення окремої республіки.

Основні події відбувались у Придністров’ї. У березні 1992 р. розгорнулися бойові дії між підрозділами армії Молдови та формуваннями сепаратистів, яких підтримали формально нейтральні військові частини розквартированої там 14-ї російської армії. Влітку того ж року війна набула запеклого ха­ рактеру з численними жертвами з обох сторін. З тим, щоб зупи­ нити кровопролиття, у конфлікт втрутилася Росія. У 1994 р. було досягнуто згоди про виведення з території Молдови 14-ї армії.

8 травня 1997 р. у Москві за посередництва президентів Росії та України було підписано угоду про широку автономію та самоврядування Придністров’я. Економіка республіки після воєнного конфлікту опинилась у скрутному становищі: адже за Дністром зосереджена майже половина промислового потенціалу Молдови. Кишинів має величезні борги перед Росією та Україною за енергоносії.

Жорстокі війни не оминули і Закавказзя. У 1989 р. інтелігенція Південної Осетії утворила Народний фронт, який повів боротьбу за перетворення автономної області Грузії у су­ веренну державу. Починалося все традиційно - з мітингів, де­

180