Бурако Всес іст 11 кл підручник

говір про розміщення російських баз на території республіки. Москва пообіцяла Тбілісі посприяти у майбутньому повернути Абхазію, де розташовані раніше процвітаючі, а тепер повністю зруйновані чорноморські курорти. Новому президенту Грузії Міхаїлу Саакашвілі, який прийшов до влади у січні 2004 p., доводиться вирішувати складні питання щодо повернення се­ паратистських республік до єдиної держави.

АЗЕРБАЙДЖАН ТА ВІРМЕНІЯ

До численних жертв і руйнувань призвела війна за відок­ ремлення від Азербайджану Нагірно-Карабаської автономної області. Після завершення вірмено-азербайджанської війни, влітку 1994 p., було підписано перемир’я між Нагірним Кара­ бахом і Азербайджаном, за яким карабаська армія контролює всю колишню автономну область, а також прилеглі до неї тери­ торії, перетворені у «пояс безпеки». Самопроголошена держа­ ва міжнародного визнання не одержала.

Воєнні невдачі Азербайджану у війні за Карабах призвели у червні 1993 р. до збройного виступу опозиції. Президента Абульфаза Ельчибея, прихильника орієнтації на Туреччину й на мусульманський світ, було силою усунуто від влади. Держа­ ву очолив Гейдар Алієв - колишній лідер республіканської компартії за радянських часів. У 2003 р. важко хворий прези­ дент передав владу своєму синові Ільхану Алієву, який у тому ж році переміг на виборах.

Війна з Азербайджаном за Нагірний Карабах мала важкі наслідки і для Вірменії. Вона загальмувала здійснення еко­ номічних реформ, викликала енергетичну кризу. Зросла еміграція, особливо серед міського населення. На президентсь­ ких виборах у вересні 1996 р. на повторний термін було обрано Левона Тер-Петросяна. Об’єднана опозиція не визнала резуль­ татів виборів і намагалася силою захопити будинок парламен­ ту. У лютому 1998 р. президент й усе вище керівництво держа­ ви подали у відставку. Новим президентом Вірменії було обра­ но Роберта Кочаряна.

КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ

Після розпаду Радянського Союзу середньоазійські держа­ ви дистанціювалися від Москви. Цьому сприяла відмова Росії від фінансових дотацій, які за радянських часів покривали від 35 до 50 % усіх видатків республік. На початку 1993 р. керівники Узбекистану, Киргизстану, Туркменистану, Таджи­ кистану і Казахстану, зібравшись на нараді в Ташкенті, вирішили спільно розв’язувати економічні проблеми. Там во­ ни запропонували у подальшому називати регіон п’яти держав Центральною Азією (за радянських часів - Середня Азія).

182

Казахстан, за економічним потенціалом - найсильніша дер­ жава Центральної Азії, виступає ініціатором різних проектів співробітництва, таких як, наприклад, створення системи центральноазійської безпеки і заходів довіри, формування Євроазійського союзу й розвитку регіональних економічних зв’язків.

У 1994 р. президент Казахстану Нурсултан Назарбаев та йо­ го узбецький колега Іслам Каримов домовились про формуван­ ня спільного ринку та режиму безмитних кордонів. До них не­ забаром приєднався президент Киргизстану Аскар Акаев. У квітні 1994 р. керівники трьох держав підписали угоду про створення єдиного економічного простору. Лідери цих країн заявили про відкритий характер об’єднання, маючи на увазі вступ до нього Туркменистану, однак Ашгабат не приєднався до спілки.

Туркменський президент Сапармурад Ніязов, незважаючи на те, що економіка республіки своїм рівнем поступається сусідам, претендує на роль лідера у регіоні. У країні розвідано величезні запаси газу, і правляча еліта, спираючись на при­ родні багатства країни, намагається самостійно вирішувати економічні проблеми, заявляючи, що невдовзі республіка ста­ не «другим Кувейтом».

Казахстан та Киргизстан орієнтуються на західну модель розвитку і більше тяжіють до виходу на західний культурний простір. Узбекистан та Туркменистан дотримуються східної, авторитарної моделі розвитку.

Трагічними подіями наповнена історія незалежного Таджи­ кистану. Там у 1992 р. розпочалася громадянська війна: представники кількох регіонів виборювали центральну владу. Першим президентом країни було обрано колишнього керівни­ ка республіканської компартії Рахмона Набієва - вихідця з Ходженту, однієї з найрозвинутіших областей. Серед таджиць­ кої опозиції переважали вихідці з Каратегінської долини та Горно-Бадахшанської автономної області (у грудні 1992 р. про­ голосила себе автономною республікою).

Опозиція пропагувала ідеї ісламізму та демократії. Проти них билися в основному представники Кулябської області, які й вибороли владу. Державу очолив націонал-комуніст, при­ хильник проросійської орієнтації Емомалі Рахмонов. У ході війни застосовувались етнічні чистки. Були вирізані тисячі бадахшанців та гармців (каратегінців). Сотні тисяч біженців залишили Таджикистан, серед них майже все трьохсоттисячне російськомовне населення, понад 200 тис. гармських та бадахшанських таджиків.

183

У 1997 р. за посередництвом Росії у Москві відбулись пере­ говори, де протиборствуючі сторони домовились припинити збройний конфлікт. Таджицька влада зобов’язалась амністу­ вати всіх учасників війни. Міжусобна боротьба паралізувала економічне життя країни. Народне господарство знаходиться у руїнах. У Таджикистані найнижчий серед країн пострадянсь­ кого простору рівень життя населення.

НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ. ЇХ ВІДНОСИНИ З УКРАЇНОЮ

Країни з числа колишніх республік СРСР перебувають на різних рівнях політичного та економічного розвитку, по-різно­ му вони будують і свою зовнішню політику. Естонія, Латвія та Литва, відмовившись від участі у СНД, заявили про свої наміри вступити у члени НАТО. Ця обставина, а також пробле­ ма російськомовного населення створюють напруження у їх відносинах з Росією. Прибалтійські країни прагнуть прилучи­ тися до інтеграційних процесів у Європі, бути прийнятими до Європейського Союзу.

Проти розширення НАТО на схід рішуче виступив білорусь­ кий президент. Він займає активну антизахідну політику з ідео­ логічних міркувань. У своїй зовнішній політиці Білорусь орієнтується на Росію. У свою чергу західні держави заявля­ ють про порушення прав людини у Білорусі.

Колишні республіки СРСР утворили СНД з метою еко­ номічної та політичної співпраці. Однак на практиці перева­ жає військове співробітництво. Держави СНД, за винятком України й Молдови, у 1992 р. в Ташкенті уклали, а через два роки ратифікували Договір про колективну безпеку.

Незалежні держави в тій чи іншій мірі є боржниками Моск­ ви за енергоносії, багато з них пам’ятають криваві локальні конфлікти, де миротворцем виступала Росія, тому змушені бу­ дувати свій зовнішньополітичний курс, оглядаючись на Кремль. Однак із зміцненням економічного та політичного ста­ новища зростає їх критичне ставлення до Росії. Вже у 1999 р. про вихід із Ташкентського договору заявив Узбекистан, який звинуватив Москву у намаганнях представляти від свого імені держави СНД. У 1999 р. Туркменистан запровадив візовий режим для країн СНД.

Прихильником зміцнення СНД та координації зовнішньо­ політичного курсу є Казахстан. Ця країна разом з Росією, Біло­ руссю та Киргизстаном утворили Митний союз. Астана бере ак­ тивну участь в Організації економічного співробітництва, куди входять усі країни Центральної Азії. Чільне місце у зовнішній політиці цих країн відіграють проблеми видобутку та транспор­

184

тування розвіданих величезних запасів каспійської нафти. Якщо Азербайджан, Туркменистан зайняті в основному проб­ лемою транспортування енергоносіїв на захід і південь, то Казахстан підписав вигідну угоду про будівництво нафтопрово­ ду на схід - у Китай. З нафтою пов’язана дипломатична та діло­ ва активність західних країн у Закавказзі та Центральній Азії.

Усі відновлені та нові незалежні держави мають дружні сто­ сунки з Україною, підтримують проекти економічної та політич­ ної співпраці. Добросусідські відносини України з Білоруссю та Молдовою підкріплені рядом вагомих угод. У серпні 1999 p., у ході візиту президента Молдови до Києва, підписано Договір про державний кордон між сусідніми державами. Ряд економічних угод підписано з державами Центральної Азії.

Всередині СНД склалось угруповання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), в рамках якого розробляються проекти економічного співробітництва, зокре­ ма плани видобутку і транспортування каспійської нафти на Захід. Відносини країн пострадянського простору і України бу­ дуються на принципах рівноправності та співробітництва.

У січні 1993 р. на нараді глав держав СНД був підписаний Ста­ тут Співдружності, який набрав чинності через рік. Проте до Ста­ туту не приєдналася Україна, Молдова та Туркменистан. Україна взагалі визнала за потрібне стати асоційованим членом Співдруж­ ності. Таким чином, формально Україна не є членом СНД, хоча фактично бере участь в усіх його важливих структурах.

На зустрічі глав держав СНД у вересні 2004 р. йшлося про по­ дальше економічне співробітництво, проте реальних обрисів на­ буває лише перспектива створення Єдиного економічного прос­ тору (ЄЕП) між Росією, Україною, Білоруссю та Казахстаном.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ_________________________________

1.Визначте основні тенденції в проведенні реформ у постра­ дянських державах.

2.Які відмінності існують між окремими державами у здійсненні демократичних перетворень і економічних реформ? Назвіть країни, які досягли найбільших успіхів у реформуванні суспільства в пострадянський період.

3.Визначте, в яких пострадянських країнах відбувалися збройні конфлікти. В чому причини їх виникнення і які наслідки вони спричинили?

4.Які основні тенденції намітилися у відносинах між країнами СНД? Чи є перспективи подальшого розвитку СНД? Обґрун­ туйте, чому ви так думаєте.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ______________________________________

Підготуйте реферат на тему «Українсько-російські відноси­ ни 1991-2004 pp.».

185

Р О ЗД ІЛ V_____________________________

КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

§ 23. ШЛЯХ ВІД ТОТАЛІТАРИЗМУ ДО ДЕМОКРАТІЇ

Я кі країни Цент ральної та Східної Європи стали у 19381941 pp. жертвами агресії? Я кі країни Цент ральної та Східної Європи були союзниками Німеччини під час Другої світової війни?В які країни Ц ентральної та Східної Європи у 1944-1945 pp. вст упили радянські війська?

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ПАНУВАННЯ У СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

Під час Другої світової війни деякі країни Центральної та Східної Європи (Угорщина, Румунія, Болгарія, Словаччина) перебували в союзі з нацистською Німеччиною, інші (Польща, Чехія, Югославія, Албанія) були окуповані Німеччиною та її спільниками. На завершальному етапі війни, у 1944-1945 pp., радянська армія у ході загального наступу захопила країни Центральної та Східної Європи, витіснивши з них німецькі окупаційні війська. З того часу сім країн регіону, а також ра­ дянська зона окупації Німеччини, потрапили у повну за­ лежність від СРСР і, за образним висловом Вінстона Черчіла, опинилися за «залізною завісою».

Панування над країнами Центральної та Східної Європи Ра­ дянський Союз здійснював за посередництва своєї агентури - комуністичних партій цих країн. Відразу після «визволення» радянською армією східноєвропейських країн у них було сфор­ мовано уряди, в яких комуністи посіли головні пости. Щоправ­ да, в перші повоєнні роки у політичному житті більшості країн регіону брали участь й інші партії лівого та центристського спрямування, але їхній реальний вплив на події був невеликий.

Керовані комуністами уряди здійснювали ряд важливих соціально-економічних заходів, насамперед земельні реформи. Навесні 1945 р. було ліквідовано поміщицьке землеволодіння, а більшу частину вилученої у поміщиків землі поділено між сільськогосподарськими робітниками, наймитами та малозе­ мельними селянами («бідняками»). Згодом націоналізовано більшість промислових підприємств, банківську систему, транспорт і зв’язок.

186

Зміцнивши свої політичні позиції, комуністи розгорнули наступ спочатку проти опозиційних партій і угруповань, домага­ ючись їх ліквідації, а потім і проти своїх союзників по урядових коаліціях, включаючи соціал-демократичні та соціалістичні партії.

Після остаточної ліквідації своїх політичних противників у 1947-1948 pp. у руках комуністів зосередилася вся повнота влади у східноєвропейських країнах. Було оголошено, що в країнах «народної демократії» (так їх називала комуністична пропаганда) встановлено «диктатуру пролетаріату» і розпочи­ нається «новий етап» в їхній історії - «будівництво основ соціалізму». На практиці це означало сліпе копіювання сум­ нозвісного «досвіду соціалістичного будівництва» в СРСР у 30-х роках: проведення форсованої індустріалізації країни, ко­ лективізації сільського господарства і так званої «культурної революції».

У результаті здійснення цих заходів у країнах Центральної та Східної Європи помітно зріс фізичний обсяг виробництва, однак наголос однобічно робився на розбудові важкої індустрії при відставанні сільського господарства й виробництва товарів широкого вжитку. У зв’язку з цим піднесення життєвого рівня населення відбувалося надто повільними темпами. Одночасно проводили колективізацію на селі. Селянські господарства об’єднували у виробничі кооперативи, подібні до радянських колгоспів. Більшість селян чинили опір вступові до коопера­ тивів, їх залучали туди примусово. Головним своїм ворогом на селі комуністична влада оголосила заможних селян-влас- ників, т. зв. «куркулів». Примусова колективізація, руйну­ вання міцних селянських господарств призвели до помітного спаду сільськогосподарського виробництва. Суперечливою була політика комуністичних режимів у сфері культури та освіти, в основі якої було тотальне насаджування ленінськосталінської доктрини, а все, що їй суперечило, усувалося й за­ боронялося.

Після встановлення неподільного панування комуністів сформувалася політична система тоталітарних режимів у дер­ жавах Центральної та Східної Європи. Її склали правлячі комуністичні партії (вони мали різні назви), державний апарат у центрі й на місцях, повністю підпорядковані компартіям професійні спілки, молодіжні, жіночі та інші організації. Ко­ муністичній пропаганді з її безпардонною демагогією вдалося привернути на бік режимів певну частину населення. Однак переважна більшість народу в поневолених країнах тією чи іншою мірою негативно ставилася до комуністичного ладу.

187

У міжнародному плані комуністичні режими східноєвро­ пейських країн теж цілковито залежали від Радянського Сою­ зу. Виняток становила лише Югославія, керівники якої, не змінюючи тоталітарного характеру встановленого там ладу, спромоглись, однак, позбутися радянського домінування над своєю країною. Між СРСР і кожною зі східноєвропейських країн, а також між самими країнами «народної демократії» бу­ ли укладені договори про дружбу і співробітництво, які мали радше декларативний характер. У 1949 р. було створено спільну господарську організацію - Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Коли 1955 р. Федеративну Республіку Німеччини було прийнято до НАТО, радянське керівництво, вбачаючи в цьому посилення загрози для комуністичного табору, вирішило ство­ рити як противагу до НАТО свій військово-політичний блок - Організацію Варшавського Договору (ОВД). До РЕВ і ОВД почат­ ково ввійшли СРСР і всі комуністичні країни Центральної та Східної Європи, крім Югославії. Щодо некомуністичних дер­ жав, то ставлення до них східноєвропейських країн повністю копіювало лінію радянської дипломатії. Ніякої самостійної зовнішньої політики країни-сателіти проводити не могли.

НАРОСТАННЯ ВНУТРІШНЬОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ В КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Початок політичної «відлиги» в СРСР, що послідував за смертю Сталіна у 1953 p., позитивно вплинув на розвиток подій у східноєвропейських державах. Ще більший вплив справив XX з’їзд КПРС (1956), критика «культу особи», що прозвучала на ньому. Комуністичні керівники країн-сателітів змушені були і в себе провести деяку, хоч несміливу й не­ послідовну, лібералізацію політичного курсу.

Під враженням цих подій у деяких країнах Центральної та Східної Європи розгортається широкий демократичний рух, учасники якого вимагали встановлення громадянських і політичних прав та свобод, припинення рабського копіювання радянських порядків. Комуністичні правителі всіляко прагну­ ли недопустити неконтрольованого розвитку подій, проте їм це не завжди вдавалось. У Східній Німеччині, де влада була особ­ ливо жорсткою, в червні 1953 р. спалахнуло повстання, яке вдалося придушити лише з допомогою радянських військ. Улітку і восени 1956 р. гостра політична криза виникла в Польщі. Водночас в Угорщині спалахнула народна революція, її приборкати вдалося лише шляхом широкомасштабної опе­ рації радянської армії. Все це свідчило, що всередині на пер­ ший погляд монолітного комуністичного табору визрівають глибинні кризові процеси.

188

Попри придушення збройних виступів у цілому в ко­ муністичних країнах Центральної та Східної Європи після 1953-1956 pp. відбулися помітні зміни, аналогічні тим, що ста­ лися в Радянському Союзі. Значно послабився політичний терор. Зменшився тиск на селянство. Реалістичнішою стала еко­ номічна політика: більше уваги стали приділяти розвиткові га­ лузей, які задовольняли потреби людей, підвищенню життєвого рівня населення. Більш ліберальною стала політика у сфері культури.

Проте, незважаючи на ширше чи вужче здобуття лібе­ ралізації, наріжні принципи функціонування комуністичних режимів, закладені в післявоєнні роки, залишилися непоруш­ ними. На зламі 50-х і 60-х років у переважаючій більшості східноєвропейських країн було завершено колективізацію сільського господарства. Селянство втратило останні залишки своєї соціально-економічної незалежності. Комуністична про­ паганда проголосила, що східноєвропейські країни виходять на етап будівництва «розвинутого соціалістичного суспільства».

Однак реалізація поставленого завдання від самого початку наштовхнулася на значні труднощі. Вже в 60-ті роки з’явились ознаки буксування народного господарства «соціалістичних» країн, його відставання від економіки передових капіталістич­ них держав, яка розвивалася в умовах науково-технічної рево­ люції. Ще більш загрозливим явищем став широкий демокра­ тичний рух 1968 р. в Чехословаччині, для ліквідації якого дове­ лося вдатись до військової інтервенції СРСР і країн-сателітів, а також безупинні політичні кризи 60-80-х років у Польщі.

Починаючи з 60-х років на відносинах між СРСР і його східноєвропейськими «союзниками» позначилось різке загост­ рення відносин між двома найбільшими комуністичними державами - Радянським Союзом і Китайською Народною Рес­ публікою. Досі монолітний комуністичний блок (або, як його іменувала офіційна пропаганда, «світова соціалістична систе­ ма») розколовся. Переважна більшість комуністичних країн залишилася на боці Радянського Союзу, складаючи разом з ним так звану «соціалістичну співдружність». Лише маленька Албанія стала на бік КНР. Крім того, стала дещо дистансувати від Радянського Союзу Румунія.

РЕВОЛЮЦІЇ КІНЦЯ 80-х - ПОЧАТКУ 90-х РОКІВ

Новий шлях розвитку східноєвропейських країн. Криза ко­ муністичних режимів, яка поступово, але невідворотно зріла протягом десятиліть, у другій половині 80-х років набула за­ гального і всеосяжного рівня. Економіка тоталітарних країн остаточно зайшла в глухий кут, дедалі помітнішими ставали

189

розлад і деградація в їх політичній системі. Прихід до влади в СРСР нового партійно-державного керівництва на чолі з М. Горбачовим (1985), початок проведення ним політики «пе­ ребудови» і «гласності» сприяли активізації опозиції у країнах-сателітах. Стало зрозумілим, що тоталітарні режими в дотеперішньому вигляді існувати не можуть.

Однак з правлячої верхівки східноєвропейських країн не­ минучість докорінних змін усвідомили лише лідери Польщі й Угорщини. Вони пішли на діалог з опозицією («круглий стіл»), і в обох країнах влада мирним шляхом перейшла до рук демо­ кратичних сил. Натомість комуністичні правителі інших країн вперто чіплялися за владу. Восени 1989 р. спалахнули революції в НДР, Болгарії, Чехословаччині. Вони мали антитоталітарний, демократичний, визвольний характер. Революції відзначалися спонтанністю і масовістю. Авангардну роль у них відігравали інтелігенція, молодь, масову базу становив робітничий клас. Ре­ волюційні події, незважаючи на їх масові масштаби та бурхли­ вий характер, відбулись у цивілізованих формах, без будь-яких випадків насильства з боку опозиції. Перемоги революцій було досягнуто порівняно легко, оскільки в жодній із східноєвро­ пейських країн не знайшлося, по суті, ніяких суспільних сил, які піднялися б на захист комуністичної влади, а керівники СРСР цим разом відмовилися від будь-яких спроб втручання у події. Лише в Румунії заворушення, що вибухнули наприкінці 1989 p., набрали характеру жорстокої збройної боротьби.

Результатом революційного процесу в шести східноєвро­ пейських державах було повалення тоталітарних режимів і звільнення цих країн з-під радянського панування. Розвалив­ ся «соціалістичний табір», впала «залізна завіса», а з ними пе­ рестав існувати й поділ Європи. Перед східноєвропейськими країнами відкрилася перспектива повернення в єдину сім’ю європейських держав, а щодо НДР - шлях возз’єднання в єдиній Німецькій державі.

Революційний процес не обмежився країнами радянського блоку. Згодом він охопив і дві комуністичні держави на Балка­ нах, що не належали до «соціалістичної співдружності» - Албанію і Югославію. Коли в Албанії - найвідсталішій з ко­ муністичних держав Європи - тоталітарний лад зазнав демонта­ жу мирним шляхом, то події в Югославії набули драматичного характеру. їх особливість - поєднання розвалу режиму з між­ усобною війною та розпадом держави. Особливо трагічні події відбувалися протягом 1992-1995 pp. у Боснії та Герцеговині.

Революції кінця 80-х - початку 90-х років - явище особли­ вої історичної ваги: вони вивели з-під комуністичного пану­ вання на шлях свободи, національної незалежності й демо­ кратії регіон зі 140 млн населення.

190