Бурако Всес іст 11 кл підручник

Грошова реформа 1961 р. викликала деякі інфляційні тен­ денції і негативно вплинула на життєвий рівень населення. Фор­ мально її метою була зміна загального масштабу цін і зарплати (зменшення у 10 разів). Фактично ж вона призвела до підвищен­ ня, хоч і у новому масштабі, роздрібних цін на продукти й това­ ри широкого вжитку. Разом з тим, розуміючи важливість сти­ мулювання виробників в інтересах зростання сільгосппродукції (а її нестача відчувалася чимраз більше), керівництво вирішило підвищити закупівельні ціни. Це дещо полегшило життя колгосп­ ників - найзнедоленішої верстви населення, однак відчутно вдарило по бюджету робітників та службовців, оскільки підви­ щення закупівельних цін примусило у 1962 р. підвищити і роздрібні ціни: на масло - на 50 %, на м’ясо - на 25-40 %. Неврожай 1963 р. викликав розладнання у постачанні населен­ ня продуктами, особливо хлібом. Хліб випікали з домішкою го­ рохового борошна, у магазинах з’явилися довгі черги. СРСР уперше змушений був закупити продовольче та фуражне зерно за кордоном, надалі така практика стала звичайною.

Низький рівень життя, перебої у постачанні, відсутність елементарних громадянських прав і політичних свобод, свавілля властей спричиняли спалахи протесту. Найгостріші демонстрації і страйки пройшли у травні 1962 р. у м. Новочер­ каську (Ростовська обл.). За наказом Хрущова проти демон­ странтів кинули війська. Десятки мешканців міста були вбиті, сотні поранені. Як і завжди, засоби масової інформації СРСР ста­ ранно замовчували факти спротиву комуністичному режимові. Новочеркаський розстріл продемонстрував неприйняття насе­ ленням політики непослідовних економічних перетворень Хрущова.

Зміни у зовнішній політиці СРСР у післясталінські роки відбивали тенденцію «відлиги». Лідер СРСР почав здійсню­ вати офіційні візити в інші країни. Свій перший виїзд Хру­ щов зробив у Китай, де сторони домовились про повернення Радянським Союзом КНР військово-морської бази Порт-Ар- тур. Москву теж почали відвідувати керівники інших дер­ жав. Велике враження на радянських людей справив візит прем’єр-міністра Індії Джавахарлала Неру з донькою Індірою Ганді. Тисячі людей зустрічали керівника Індії на вулицях Москви та Ленінграда. Візит широко висвітлювався радянсь­ кою пресою.

У липні 1955 p., вперше після війни, відбулась зустріч у вер­ хах лідерів СРСР, СІЛА, Великої Британії та Франції. На зустрічі в Женеві (Швейцарія) не було прийнято конкретних рішень, однак вона показала готовність радянського керівника до переговорів.

142

Основою зовнішньополітичної діяльності уряд СРСР декла­ рував боротьбу за мир і роззброєння. Саме з цим була пов’язана спроба Хрущова нав’язати конструктивний діалог з країнами Заходу. У 1955 р. СРСР, СПІА, Велика Британія і Франція підписали договір щодо Австрії, згідно з яким з цієї країни ви­ водилися війська держав-переможниць. Сама Австрія набула постійного статусу нейтральної держави. Цього ж року Москву відвідала урядова делегація ФРН на чолі з канцлером Конра­ дом Аденауером. Між обома державами були встановлені дип­ ломатичні відносини. У 1957 р. СРСР погодився на ре­ патріацію німецьких військовополонених.

Суттєві зрушення відбулися в радянсько-американських відносинах. Хрущов вважав, що обидві країни можуть мирно співіснувати і змагатися виключно в економіці. Вперше в історії відбулися візити на вищому рівні. Влітку 1959 р. Ра­ дянський Союз відвідав віце-президент СПІА Річард Ніксон. Восени того ж року до США з офіційним візитом прибув Хру­ щов. Перші контакти керівників обох наддержав викликали величезний інтерес у світі, породжували сподівання щодо при­ пинення «холодної війни». Однак несподівано для багатьох СРСР пішов на різке загострення відносин із Заходом, викорис­ товуючи інцидент з американським літаком-розвідником, зби­ тим над радянською територією у травні 1960 р. Радянському керівництву і надалі потрібний був зовнішній ворог, щоб згур­ товувати союзників по соціалістичному табору і власний народ.

Хрущов розпочав реформи не лише у своїй країні, а й чинив тиск на керівників країн-сателітів, щоб ті наслідували прик­ лад Москви. Для того щоб «соціалістична система» трималася купи і піддавалась управлінню, вона мала діяти за єдиними правилами. У 1955 р. СРСР утворив військовий блок союзних країн -- Організацію Варшавського Договору.

У країнах-сателітах Кремль поводився як господар. Коли у червні 1953 р. вибухнуло народне повстання у НДР, за наказом Москви радянські солдати, дислоковані у НДР, силоміць наве­ ли «порядок». Восени 1956 р. радянські війська придушили революцію в Угорщині.

Критику сталінізму в СРСР схвально зустрів комуністич­ ний лідер Югославії Броз Тіто, який намагався побудувати у своїй країні соціалізм за власним планом. Відносини між СРСР і Югославією, розірвані за часів Сталіна через спротив марша­ ла Тіто наказам з Москви, почали нормалізуватися з 19541955 pp. Однак нові спроби Москви втягнути Югославію до сво­ го табору призвели до нової напруженості між країнами.

Розвінчання культу особи Сталіна викликало болісну ре­ акцію керівників Китаю й Албанії. Вожді цих країн у цей період створювали власні культи. Мао претендував на вивіль­

143

нене місце лідера у міжнародному комуністичному русі, яке традиційно належало керівникові Кремля. Стосунки між СРСР, з одного боку, Китаєм і Албанією, з іншого, погіршува­ лися аж до політичної конфронтації. У результаті обидві країни опинилися поза радянським блоком.

Напруженим моментом у повоєнних міжнародних відноси­ нах стала Карибська криза 1962 р. Радянський Союз почав розміщувати свої ракети під боком СІНА, на території союз­ ниці - Куби. У відповідь американці вирішили встановити бло­ каду острова і перевіряти усі кораблі, які прямували на Кубу, що було порушенням міжнародних законів. Світ впер­ ше опинився перед загрозою ядерної війни. У цей напружений момент керівники обох наддержав - СРСР та СІНА - зуміли відшукати компроміс. Москва погодилася демонтувати базу на Кубі в обмін на гарантії СІІІА не загрожувати Острову Свободи (так називали революційну Кубу радянські пропагандисти).

Карибська криза та її подолання ще раз засвідчили безперс­ пективність ядерного протистояння, надали поштовху процесові роззброєння. СРСР, СІНА і Велика Британія 5 серпня 1963 р. підписали у Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї у трьох середовищах: атмосфері, космосі та під водою.

Зовнішня політика СРСР за часів Хрущова значно активізу­ валась. Усі його зарубіжні поїздки широко висвітлювали засоби масової інформації Радянського Союзу. Мимоволі вони сприя­ ли розвінчанню міфу про «імперіалістичних хижаків» Заходу, які силою зброї намагаються, мовляв, розвалити соціалістич­ ний табір.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ__________________________________

1.Які прояви лібералізації спостерігалися у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики після смерті Й. Сталіна? Чому критика сталінізму носила обмежений характер?

2.Обґрунтуйте судження, що економічні реформи Хрущова носи­ ли непослідовний характер і не могли розв’язати назрілих проблем.

3.У чому полягали спільні риси і відмінності зовнішньої політики СРСР за керівництва Й. Сталіна і М. Хрущова?

§19. РОКИ «ЗАСТОЮ» (1964-1985)

УСУНЕННЯ ВІД ВЛАДИ М. ХРУЩОВА

Опора комуністичного режиму - партійно-державна номен­ клатура - сприйняла спроби лібералізації суспільного життя й економічні реформи з глухим ремствуванням, вбачаючи в них замах на свої кастові інтереси. Відчутним ударом по бю­ рократії стало рішення про систематичне оновлення складу

144

парторганів. Передбачалося, що керівні посади в КПРС займа­ тимуть не більше, ніж два терміни по чотири роки. Невдоволеною правлінням Хрущова була і значна частина військових. У країні відбулося значне скорочення збройних сил. Відсутність соціальних гарантій офіцерам, нестача житла, складність з працевлаштуванням звільнених у запас та відставку сприяли критиці керівництва з боку військовослуж­ бовців. Свої претензії до Хрущова мали й чекісти, працівники КДБ, які за його правління втратили певну самостійність і підлягали пильному контролю з боку партійних органів.

Серед верхівки партапарату, армії і КДБ - трикутника, на якому базувався тоталітарний комуністичний режим, - виник­ ла думка про усунення Хрущова від влади. Змову очолили ви­ суванці партійного лідера - секретарі ЦК КПРС Леонід Брежнєв, Микола Підгорний, Олександр Шелепін, голова КДБ Володимир Семичастний.

Переворот запланували на час відпочинку керівника держа­ ви на Чорному морі. Щоб не викликати підозри, змовники також пороз’їжджалися поза межі Москви у службові відря­ дження та відпустки. 12 жовтня 1964 р. вони з’їхалися до сто­ лиці і провели засідання президії ЦК КПРС, на якому одно­ стайно проголосували за зняття Хрущова з усіх посад. Два дні по тому терміново скликаний пленум ЦК, на який прибув лідер партії, ухвалив рішення «задовольнити прохання т. Хрущова М. С. про увільнення його від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС, члена президії ЦК КПРС та голови Ради міністрів СРСР у зв’язку з похилим віком та погіршенням ста­ ну здоров’я». Першим секретарем ЦК КПРС було призначено Л. Брежнєва. Процедура усунення від влади керівника партії і держави відбивала ті політичні зміни, які відбулися у часи йо­ го правління: з’явилася можливість відсторонити від влади вождя, який не задовольняв верхівку партії, не піддаючи само­ го колишнього лідера репресіям.

Помер Хрущов у 1971 р. Утискуваний ним Ернст Нєізвєстний згодом став автором надгробку на могилі, у якому досить влучно відобразив суть правління покійного лідера, склавши рівновеликі брили білого та чорного мармуру. Конт­ растність їх символізує суперечливість особи М. Хрущова та його правління: з одного боку, боротьба зі сталінізмом, а з дру­ гого - утвердження власного авторитаризму, непослідовність у проведенні реформ.

Одним з перших кроків правління JI. Брежнєва стала не­ гласна заборона критики Й. Сталіна. Сталіністи відчули себе

шпальт газет та з ефіру. Епоху Хрущова розглядали лише в

145

темних барвах, як період панування «волюнтаризму» та «суб’єктивізму». Більшість реформ Хрущова були визнані хибними і в найкоротші строки демонтовані.

Леонід Брежнєв своє правління оголосив ерою побудови «розвинутого соціалізму», своєрідного передпокою комунізму. У створенні власного культу новий вождь був ще більше по­ збавлений почуття міри, ніж його попередник. Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород (він мав 220 радянських і зарубіжних орденів і медалей) увінчалася присвоєнням собі звання маршала, нагородженням орденом Перемоги (всупереч його статутові), 4 зірками Героя Радянського Союзу та зіркою Героя соціалістичної праці. Хизування вигаданими військови­ ми подвигами нового лідера партії призвело до абсурдного зве­ личення локальної операції німецько-радянської війни біля Новоросійська («Мала земля»), де він брав участь, мало не до рівня Сталінградської битви. Фронтовики жартували: «Де ви були під час війни: героїчно билися на «Малій землі» чи відсиджувалися в окопах Сталінграда? ».

Брежнєв не відзначався принциповістю і працелюбністю. Це влаштовувало його оточення, яке почало використовувати своє службове становище для власного збагачення. У верхніх ешелонах влади зросла корупція. У зв’язках із злочинним світом були замішані деякі члени родини Брежнєва, керівники міністерства внутрішніх справ. Вища бюрократія, чиновницт­ во менших рангів відповідно до своїх можливостей запускали руки у державну казну. Розкрадання державного майна, ха­ барництво, зловживання службовим становищем стали харак­ терними злочинами того часу і свідчили про деградацію всієї системи. «Брежнєвщина» стала символом аморальності й кри­ зи тоталітарного режиму.

«КОСИГІНСЬКА» РЕФОРМА ТА її РЕЗУЛЬТАТИ

Пошуки шляхів піднесення економіки не припинялися. Пленум ЦК КПРС (вересень 1965 р.) схвалив реформу, яка увійшла в історію під назвою «косигінської» - за прізвищем голови Ради міністрів Олексія Косигіна, відповідального за втілення її у життя. Насамперед, було розширено права підприємств. На заводах і фабриках утворили фонди ма­ теріального заохочення робітників. Для одержання грошової винагороди підприємству вже недостатньо було випустити за­ плановану продукцію - її треба було ще й реалізувати. Тим са­ мим стимулювалося підвищення якості товарів. Випуск про­ дукції, передбаченої планами «за валом», тобто на запланова­ ну суму, підштовхував адміністрацію випускати продукцію до­ рожчу - витрачати на неї якомога більше матеріалів, енергії,

146

людської праці. За реформою «валові показники» відходили на другий план. Тепер заохочувалося розширення асортименту товарів, їх конкурентоспроможність.

Хоча реформа і не була комплексною, вона все ж принесла певні результати. За роки восьмої п’ятирічки (1966-1970) до ладу стали близько двох тисяч нових підприємств. Серед них - Красноярська ГЕС, Західносибірський та Карагандинсь­ кий металургійні комбінати, Волзький автомобільний завод та інші гіганти індустрії. З випуском у 1970 р. автомобілів «Жигулі» розпочалась справжня автомобілізація країни.

Держава розпоряджалася «матеріальними фондами» - си­ ровиною, машинами, верстатами та ін., які розподіляла через міністерства та відомства. Це обмежувало діяльність підприємств через надмірну централізацію економіки. Рефор­ му на місцях здійснювали партійні органи, які намагалися урочисто відрапортувати про удавані успіхи, а по суті спускали її на гальмах. Консервативні кола не могли змиритися з тим, щоб творчість «знизу», самостійність підприємств поставили під загрозу існування всієї бюрократичної системи. Партномен­ клатура взагалі боялася всіляких реформ, а недовіра Брежнєва до перетворень зробила експеримент приреченим на невдачу. Спроби реформувати економіку припинилися. Будь-які нама­ гання впровадити методи матеріального стимулювання засу­ джувалися, в той же час методи примусу вже не діяли.

ПАДІННЯ ТЕМПІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Світова енергетична криза 1973 р. відкрила Радянському Союзові, найбільшому виробникові нафти, блискучі перспек­ тиви збагачення на міжнародному ринку палива. Потік «нафтодоларів» дав змогу керівництву СРСР забути про «косигінську реформу» і створити ілюзію відносного добробуту у державі. За рахунок доходів від експорту енергоносіїв у Європу там закуповували товари широкого вжитку, які частково задо­ вольняли внутрішні потреби. В той же час у країні хронічно не вистачало комп’ютерів, робототехніки, передового устатку­ вання та прогресивної технології. Світова науково-технічна революція обминала народне господарство СРСР. Це познача­ лося на продуктивності праці радянського робітника, яка була у декілька разів нижчою, ніж на Заході.

Неефективність «соціалістичних» методів господарювання виразно виявилась у таких важливих галузях індустрії, як ме­ талургія, металообробна промисловість, машинобудування. СРСР виплавляв сталі більше, ніж СІЛА. Однак, на відміну від Америки, металу катастрофічно не вистачало. Причиною цього була недосконала технологія (значна частина металу перетво­

147

рювалася на стружку), безгосподарність (гори металу іржавіли під відкритим небом), розбазарювання та розкрадання. Приб­ лизно кожна четверта з виплавлених тонн сталі опинялася се­ ред відходів.

Попри висунуте Брежнєвим гасло - «Економіка повинна бу­ ти економною», вона ставала все більш затратною. Народно­ господарські плани вимагали кількісного зростання. Прагнен­ ня його досягнути призводило до будівництва нових підприємств, цехів при занедбаності існуючих. Безробіття не існувало, що розцінювалось як важливе досягнення соціалістичної економіки. Більш того, будівництво нових про­ мислових об’єктів постійно потребувало робочих рук, яких не вистачало.

Як і в попередні роки, сільська молодь масово мігрувала у міста, де мала можливість хоч якось задовольнити свої про­ фесійні, соціально-культурні та побутові потреби. У великих містах вона, звичайно, займала непрестижні робочі місця. Місцева влада встановлювала ліміти на прийом такої молоді на роботу, і «лімітникам» доводилося роками жити у перенаселе­ них гуртожитках під загрозою виселення та звільнення з робо­ ти за найменшу провину, при цьому вважаючи, що їм у житті пощастило.

Середні доходи населення у брежнєвські часи зростали, од­ нак придбати необхідні товари ставало дедалі важче. В умовах падіння якості товарів вітчизняного виробництва особливим попитом користувався імпорт. Величезні черги за «дефіцитом» стали прикметою тогочасного життя. Відчувалась і гостра не­ стача продуктів харчування, особливо м’ясо-молочних виробів.

Відсутність матеріальних стимулів до праці, занедбана соціальна сфера, комуністична заідеологізованість життя призводили до глибокої апатії суспільства і, як наслідок, до падіння дисципліни, моралі. Різке падіння трудової дис­ ципліни було одним із чинників уповільнення темпів еко­ номічного розвитку, подальшого відставання від передових індустріально розвинутих країн світу. Економіка перейшла у стан стагнації (застою), що стало характерною ознакою брежнєвського керівництва.

ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ

Дисидентський рух (лат. дисиденс - незгодний) як незалеж­ ний суспільний, опозиційний комуністичній владі нурт виник ще за часів хрущовської «відлиги» і поширився у 60-70-х роках. Рух існував тільки у формі інакодумства. Це була єдина допус­ тима форма опору, оскільки тоталітарний режим придушував найменші прояви незалежного суспільно-політичного життя.

148

конституцією «розвинутого соціалізму» 1977 р. Вперше 5 грудня 1965 р. (день прийняття сталінської конституції) не­ велика група дисидентів зібралася біля пам’ятника Пушкіну у Москві. Найкрамольнішим їх гаслом було: «Поважайте власну конституцію».

Після Гельсінкської наради країн Європи, де керівники дер­ жав, у тому числі СРСР, зобов’язались поважати права люди­ ни, виникли нові об’єднання активістів дисидентського руху (так звані гельсінкські групи). Перша група виникла у Москві

втравні 1976 р. Її організатори - фізик Юрій Орлов, робітник Анатолій Марченко (загинув у 1985 р. у в’язниці під час голодування протесту), філолог Лариса Богораз та ін. Згодом гельсінкські групи виникають по всій країні. У листопаді 1976 р. утворилася Українська гельсінкська спілка (письмен­ ник Микола Руденко, журналіст В’ячеслав Чорновіл, юрист Іван Кандиба та ін., усього 37 осіб). Учасники руху боролися за дотримання зобов’язань, що їх узяв на себе СРСР.

Правозахисники домагалися цілком законних речей і діяли

вмежах закону, однак влада нещадно їх переслідувала. По всій країні відбувались судові процеси над правозахисниками. Звинувачення, що їм пред’являлися, підганялися під статті кримінального кодексу. Піднесення дисидентського руху в СРСР відбивало загальну глибоку кризу комуністичної то­ талітарної системи.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА СРСР

Друга половина 60-х років позначилася загостренням відно­ син між двома найбільшими комуністичними державами - СРСР і КНР. Навесні 1969 р. розгорнулися бої на радянськокитайському далекосхідному кордоні.

У відносинах з «табором соціалізму» радянське керівництво взяло на озброєння так звану доктрину «обмеженого суве­ ренітету». СРСР демонстрував неприхований намір тримати під своїм контролем внутрішнє і зовнішнє життя східноєвро­ пейських країн, а в разі загрози - організувати каральні опе­ рації проти «відступників». У серпні 1968 р. Москва разом із сателітами здійснила поліцейську акцію, придушивши паро­ стки демократії у Чехословаччині.

Війна Сполучених Штатів проти ДРВ та збройні сутички між СРСР та КНР схиляли керівників обох протилежних військово-стратегічних блоків до пошуку компромісів. Вира­ зом цієї тенденції стали візити американського президента Річарда Ніксона у Москву (1972 і 1974) та радянського лідера JI. Брежнєва до Вашингтона (1973). У результаті були підпи­

150