Бурако Всес іст 11 кл підручник

Більшість українців Румунії за віросповіданням - право­ славні, належать до Румунської православної церкви. У м. Сігеті створено український вікаріат, який опікується розв’язанням релігійних проблем.

Д О КУ М ЕНТИ__________________________________________________

«ЗОЛОТА ЕПОХА» ЧАУШЕСКУ

За спогадами очевидців [у Брашові 15 листопада 1987 року] ...

близько 7 тис. робітників зібрались біля будинку мерії (вона ж - повітовий комітет РКП), вимагаючи хліба, купити який неможливо було навіть за талони, припинення систематичних перебоїв у водо­ постачанні та зменшення вирахувань, які досягли 40 % зарплати. Мер (він же - секретар повітового комітету РКП) погрожував робітникам, що через місяць вони та їхні діти раді будуть їсти соло­ му. Коли робітники штурмом взяли мерію, вони виявили там бен­ кетні столи, що ломились від усяких наїдків з приводу обрання «першої повітової особи» до Великих національних зборів. Обурені робітники зірвали зі стін кабінетів портрети Чаушеску і спалили їх на площі перед мерією. Виступ робітників Брашова було потоплено в крові, багато з них зникли безслідно.

(Язькова АЛ. Крах «золотой эпохи» Чаушеску / / Вопросы истории. - 1991. - JV? 9-10. -С . 21-22).

?ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ___________________________________

1.Які заходи вжили радянські власті та комуністи Румунії для встановлення комуністичного режиму?

2.У чому знайшло прояв наслідування практики СРСР у «будівництві соціалізму» в Румунії?

3.Які факти свідчать про прояви непослуху Москві в проведенні зовнішньої політики у 60-80-ті роки?

4.На конкретних прикладах покажіть назрівання економічної та політичної кризи в Румунії у 80-ті роки.

5.Як було повалено режим Н. Чаушеску?

6.Розкрийте нову розстановку політичних сил Румунії та її еко­ номічні проблеми після повалення тоталітарного режиму.

7.Охарактеризуйте становище українців у Румунії.

§ 28. БОЛГАРІЯ

Я кі наслідки для Болгарії мала Перша світова війна? Я ку зовнішню політ ику проводила Болгарія напередодні і під час Другої світової війни? Я кі зміни відбулись у Болгарії восени 1944 p.?

ФОРМУВАННЯ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ

На початку вересня 1944 р. радянські війська з Румунії всту­ пили на територію Болгарії. Заздалегідь опрацьованим планом підпільне комуністичне керівництво, спираючись на свої

221

озброєні загони, в ніч на 9 вересня вчинило державний перево­ рот. Було утворено уряд Вітчизняного фронту (ВФ) - об’єднан­ ня антифашистських сил країни, очолюване комуністами.

Опорою нового уряду стали радянські військові власті. На­ прикінці жовтня 1944 р. було підписано перемир’я з державами антигітлерівської коаліції. Відповідно до його умов, Болгарія вступила у війну з Німеччиною. Нагляд за виконанням угоди про перемир’я здійснювала Союзна контрольна комісія (СКК), очолювана радянським генералом.

Комуністи усунули стару Регентську раду - найвищий дер­ жавний орган, що після смерті в 1943 р. царя Бориса правив країною в зв’язку з неповноліттям нового царя Симеона II. Парламент - Народні збори - було розпущено. Розформовано жандармерію та поліцію, проведено чистку в армії. Заборонено праві партії й організації. Спираючись на органи державної безпеки і внутрішніх справ, комуністи з перших днів після за­ хоплення влади розгорнули тотальний терор проти представ­ ників поваленого ладу і взагалі проти всіх потенційних політичних противників. Багато з них - колишніх регентів, міністрів попередніх урядів, депутатів Народних зборів, гене­ ралів - було розстріляно.

Розправившись з противниками, компартія прагнула обме­ жити політичний вплив своїх партнерів по ВФ. їй вдалося роз­ колоти впливову селянську партію Болгарський землероб­ ський народний союз (БЗНС), а також Соціал-демократичну партію (СДП) і забезпечити собі більшість на сфальсифікова­ них виборах до Народних зборів, що відбулися восени 1945 р. (опозиційні партії їх бойкотували). Було сформовано новий уряд, до якого представники демократичної більшості БЗНС і СДП не ввійшли.

Після того як комуністи позбулись опозиції в парламенті і сформували цілком підлеглий собі уряд, вони отримали мож­ ливість розгорнути наступ на економічні позиції заможних верств населення. У 1946 р. було експропрійовано 2300 підпри­ ємств, обмежено розміри земельної власності (великого поміщицького землеволодіння в Болгарії не було), встановлено прогресивний подоходний податок.

Не влаштовувало комуністів й існування, навіть формаль­ не, монархічної форми правління. Восени 1946 р. було прове­ дено референдум з питання про державний лад Болгарії - зали­ шатися їй монархією, чи стати республікою. Переважна більшість учасників референдуму висловилася за ліквідацію монархічного ладу. Держава одержала назву Народна Рес­ публіка Болгарія (НРБ).

222

Таким чином, комуністи порівняно легко добилися встанов­ лення тоталітарного режиму в країні. Значно складнішою була справа з його міжнародним визнанням. США і Велика Британія не визнавали ні уряду ВФ, ні результатів парламент­ ських виборів 1945 р. Прагнучи забезпечити більшу «легітимність» своєму режимові, особливо під час підготовки мирного договору з Болгарією, комуністи змушені були пого­ дитися на проведення восени 1946 р. виборів до Великих на­ родних зборів (ВНЗ), покликаних опрацювати нову консти­ туцію. Цього разу у виборах взялц участь й опозиційні партії, зокрема БЗНС, очолюваний Николою Петковим, і СДП на чолі

зКостою Лулчевим. Комуністи та їхні прихильники одержали на виборах 70 % голосів. Новий уряд очолив лідер компартії Георгій Димитров, який восени 1945 р. повернувся до Болгарії

змосковської еміграції.

Улютому 1947 р. було укладено мирний договір з Бол­

гарією. США і Велика Британія нарешті визнали болгарський уряд. СКК, в якій були й представники названих держав, при­ пинила своє існування. Тепер комуністи могли остаточно роз­ правитися з опозицією.

За тим же сценарієм, що і в сусідніх країнах, органи дер­ жавної безпеки розкрили «антидержавну змову», в якій начеб­ то брало участь керівництво опозиційного БЗНС. «Змовників» заарештували й засудили, зокрема Н. Петкова, депутата ВНЗ,

-до страти. Очолювану ним партію було розпущено.

Утаких умовах ВНЗ наприкінці 1947 р. прийняли консти­ туцію НРБ. У ній, зокрема, проголошувалося, що «загальнона­ родна» власність є головною опорою держави, а приватна власність може бути обмежена і відчужена. Відповідно до цього, ВНЗ прийняли закони про націоналізацію промислових підприємств і банків. Тепер практично все промислове вироб­ ництво зосередилось у руках держави. Одночасно почався наступ на заможні верстви селянства. В них відібрали млини, маслобойні, сільськогосподарський реманент.

Було ліквідовано залишки багатопартійної системи. Як і в інших країнах регіону, Соціал-демократичну партію «очисти­ ли» від «опортуністичних елементів», а відтак у 1948 р. її приєднано до компартії. Інші партії змушені були саморозпуститися. Єдиною з них, яку комуністи з тактичних міркувань вважали за доцільне зберегти, був БЗНС на чолі з Г. Трайковим. Однак це угруповання було позбавлене всякої са­ мостійності й стало чисто фасадовою структурою. На з’їзді Болгарської комуністичної партії (БКП) наприкінці 1948 р. проголосили, що її стратегічною лінією є побудова соціалізму.

223

Відбулися персональні зміни на найвищому щаблі влади. Після раптової смерті в 1949 р. Г. Димитрова лідером БКП став Вилко Червенков, який незабаром також очолив і уряд.

Процеси й події, які розпочалися в Болгарії на зламі 40-50-х років, подібні до тих, що відбувалися в інших східноєвропейсь­ ких країнах. Було ухвалено перший п’ятирічний план на 1949-1953 pp., в основі якого лежала програма індустріалізації країни. Одночасно розпочалася колективізація сільського господарства, що незабаром стала масовою кампанією, яку проводили шляхом адміністративного тиску на селянство. Комуністичний режим забезпечував своє існування, застосову­ ючи політичний терор. Було створено концентраційні табори, які проіснували аж до початку 60-х років.

ДИКТАТУРА Т. ЖИВКОВА

Політична «відлига» в СРСР позитивно вплинула на Бол­ гарію. У 1954 р. керівництво БКП очолив Тодор Живков, змінивши на цьому посту прихильника жорсткої лінії В. Червенкова і поступово витіснивши останнього з правлячої верхівки. У квітні 1956 р. Живков став по суті єдиновладним правителем Болгарії.

Нове керівництво дещо пом’якшило попередній курс, зок­ рема в аграрній політиці. Проте воно не відмовилося від про­ ведення колективізації й до 1958 р. завершило цей процес - раніше, ніж в усіх інших країнах «народної демократії».

Правління Живкова мало стабільний характер, було позбав­ лене різких стрибків і поворотів (за винятком останніх років перебування при владі). Період з кінця 50-х і аж до середини 80-х років, як і в інших східноєвропейських країнах, виявився скупим на суспільно-політичні події. Від своїх попередників Г. Димитрова і В. Червенкова Живков успадкував безмежну відданість КПРС, Радянському Союзові та їх керівникам. Бол­ гарський лідер старанно копіював усі ідеологічні «новації» КПРС. Так, у 1971 р. з’їзд БКП проголосив стратегічним зав­ данням побудову «розвинутого соціалістичного суспільства». У цьому ж дусі було складено нову конституцію НРБ, в якій закріплювалася керівна роль комуністичної партії в суспільстві і державі.

Болгарське керівництво багато уваги приділяло проблемам економіки, зокрема індустріалізації країни. За роки комуністич­ ного режиму значно зріс економічний потенціал Болгарії. За даними офіційної статистики, національний доход на душу насе­ лення в середині 80-х років порівняно з довоєнним рівнем збіль­ шився у 9 разів. Найважливішими галузями промисловості ста­ ли енергетика, машинобудування, хімія, металургія, в останні

224

роки також електроніка та електротехніка. Однак болгарська економіка, сформувавшись як планово-бюрократична за своїм характером, успадкувала всі притаманні цій системі вади. З 80-х років стали спадати темпи промислового виробництва.

Гострі проблеми виникли і в сільському господарстві. Ще на початку 70-х років з метою концентрації виробництва коопера­ тивні землеробські господарства, держгоспи, а також підприємства харчової промисловості були об’єднані в аграр­ но-промислові комплекси. Одержувані ними прибутки роз­ поділялися централізовано, а селяни-кооператори по суті перетворювались у сільськогоспоіарських робітників, мало зацікавлених у результатах діяльності підприємств. З середи­ ни 80-х років Болгарія змушена була імпортувати зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. В країні відчувалася нестача продовольства. Зростала зовнішня заборгованість. Знижувався життєвий рівень народу.

У національній політиці чимраз виразніше виявлялися ри­ си великодержавного шовінізму. З середини 80-х років розпо­ чалася кампанія, спрямована на асиміляцію турецької національної меншини.

З початком у 1985 р. політичних змін в СРСР Живков почав маневрувати. Партійне керівництво оголосило програму «докорінної перебудови» болгарського суспільства. Однак ці «пе­ ретворення» були показними, косметичними. Проводити карди­ нальні соціально-економічні й політичні зміни режим Живкова не мав ніякого наміру. В країні назрівала глибока криза.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1989 р. І ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА 90-х РОКІВ

Під впливом політичних подій у Польщі, Угорщині та НДР болгарське керівництво зважилося на зміну свого лідера. З бо­ ку Москви заперечень не було, і 10 листопада 1989 р. пленум ЦК БКП усунув Живкова з поста генерального секретаря. На наступних пленумах із складу керівництва було виведено найбільш скомпрометованих діячів. Було вжито заходів щодо демократизації державного ладу, зокрема: скасовано закони, що обмежували громадянські права і свободи, анульовано стат­ тю конституції про керівну роль БКП, ліквідовано політичні органи у збройних силах і міністерстві внутрішніх справ, ре­ абілітовано громадян, що зазнали політичних переслідувань.

Тоталітарний режим, отже, було ліквідовано. При цьому БКП, проводячи демократичні реформи, намагалася до­ корінно реформувати саму себе, не випускаючи влади зі своїх рук. У 1990 р. партія змінила свою програму, статут і навіть назву - стала йменуватися Болгарською соціалістичною партією (БСП).

Разом з тим уже незабаром після початку революційних подій почали виникати нові політичні партії й угруповання. Кільканадцять з них уже на початку грудня 1989 р. об’єднали­ ся у коаліцію Союз демократичних сил (СДС). Як БСП, так і опозиційні сили розпочали боротьбу за перемогу на виборах до Великих народних зборів. БСП виступала за мирний перехід до демократичного соціалізму, СДС - за створення суспільства й держави на засадах демократії та приватної власності. На ви­ борах, що відбулись у червні 1990 p., БСП одержала понад 50 % і сформувала уряд. Однак президентом Болгарії було обрано лідера опозиції, видатного філософа і соціолога Желю Желєва. Великі народні збори провели чималу роботу у справі створен­ ня нового державного ладу. У липні 1991 р. вони прийняли но­ ву демократичну конституцію Республіки Болгарії (так стала тепер іменуватися держава). Виконавши свою основну місію, ВНЗ саморозпустилися.

Між тим гостре політичне суперництво СДС і БСП тривало. На виборах до Народних зборів, що відбулись у вересні 1991 p., обидва угруповання одержали майже однакову кількість го­ лосів, причому ні одне, ні друге не мало більшості в парламенті. Змінювались уряди. Оскільки не було перспектив сформувати стабільний кабінет, президент Ж. Желєв розпустив парла­ мент. Дострокові вибори до Народних зборів, що відбулись у 1994 p., принесли впевнену перемогу БСП.

Одним з найпекучіших питань внутрішньополітичної бо­ ротьби були економічні перетворення. СДС, перебуваючи при владі, намагався проводити безкомпромісні ринкові реформи, однак вони наштовхнулися на опір лівих сил і частини суспільства. БСП, на відміну від правих, виступала за помірко­ вані темпи реформ, наголошуючи на необхідності заходів, спрямованих на соціальний захист населення. Водночас парла­ мент прийняв закон про землю, за яким вона поверталася ко­ лишнім власникам або їхнім спадкоємцям, а створені в роки комуністичного режиму кооперативи розпускалися.

Тим часом економічне становище Болгарії погіршувалося. Спад виробництва становив 60 % рівня 1989 р. В результаті безробіття, інфляції, що досягала 150 % на рік, різко впав ма­ теріальний рівень життя населення: три чверті болгар перебу­ вали за межами рівня бідності. Після приходу в 1994 р. БСП до влади господарське становище ще більше загострилося. У країні відчувалася нестача продовольства, особливо хліба. Уряд виявився нездатним справитися з труднощами.

Це не в останню чергу спричинило посилення позицій СДС. Його лідер Петр Стоянов у 1996 р. був обраний президентом Болгарії. У 1997 р. було проведено дострокові парламентські

226

вибори, на яких СДС здобув перемогу. Новий уряд, очолюваний Іваном Костовим, узяв курс на прискорення економічних ре­ форм. З 1998 р. відновилося, нарешті, зростання виробництва.

Зовнішня політика нової Болгарії орієнтована на Захід. Країна є кандидатом на прийняття в наступні роки до Євро­ пейського Союзу. Уряд СДС домагається вступу Болгарії до НАТО. Разом з тим вона підтримує добросусідські відносини з країнами Центральної та Східної Європи, а також з новими не­ залежними державами, у тому числі з Україною. У 1992 р. в Софії підписано Договір про дружні відносини та співробітницт­ во між Україною та Болгарією, розвиваються економічні та ку­ льтурні зв’язки. У 2004 р. Болгарію було прийнято до НАТО. Вона є кандидатом на прийняття в найближчі роки до Євро­ пейського Союзу.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ_____________________

1.Як формувалася політична система управління в Болгарії?

2.На конкретних фактах покажіть, як комуністи Болгарії насліду­ вали практику «соціалістичного будівництва» в СРСР. Що зумо­ вило таку залежність від Москви?

3.Визначте проблеми економічного розвитку Болгарії у 60-80-ті роки.

4.Охарактеризуйте перехід до демократії і визначте основні проблеми соціально-економічного розвитку країни після пова­ лення тоталітаризму.

§29. ЮГОСЛАВІЯ. НОВІ ПІВДЕННО­ СЛОВ’ЯНСЬКІ ДЕРЖАВИ

Які народи ввійшли до складу Югославської держави у 1918р.?

Які проблеми існували в Ю гославії у проведенні національ­

ної політики? Я к було поділено територію Ю гославії під час Другої світової війни? Я кі політичні сили брали участь у русі Опору?

ВИЗВОЛЕННЯ КРАЇНИ І ФОРМУВАННЯ КОМУНІСТИЧНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

У квітні 1941 р. Югославія стала жертвою агресії з боку Німеччини та її союзників. Однак загарбники відразу ж на­ штовхнулися на збройний опір. Зокрема, широкого розмаху набрав партизанський рух, організований компартією Юго­ славії. На його чолі став лідер КПЮ Йосип Броз Тіто. На базі партизанських загонів сформувалися регулярні військові час­ тини - Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ). У 1944 р. вона вже контролювала значну частину території країни. В ході антифашистської боротьби створювалися владні струк­ тури майбутньої комуністичної диктатури.

Тим часом радянські війська у вересні 1944 р. ввійшли на югославську територію і з’єдналися з НВАЮ. 20 жовтня спіль­ ними зусиллями було визволено Белград. У березні 1945 р. ут­ ворився Тимчасовий народний уряд Югославії, який очолив Й. Броз Тіто. У квітні 1945 p., під час перебування югославсь­ кої урядової делегації на чолі з Тіто в Москві, було підписано югославсько-радянський договір про дружбу, взаємну допомо­ гу та післявоєнне співробітництво. Бої НВАЮ, яка навесні 1945 р. налічувала 800 тис. бійців, за визволення Югославії тривали до середини травня 1945 р. За роки війни країна втра­ тила 1,7 млн чол. Було знищено 2/3 промислових підприємств.

Після закінчення війни комуністи, застосовуючи методи грубого терору, зміцнювали свою владу в країні. У листопаді 1945 р. проведено вибори до Установчої скупщини (зборів). Ви­ борчий механізм повністю перебував у руках компартії, й вона забезпечила потрібний результат: за КПЮ та її прибічників «проголосували» 90 % виборців. Комуністи одержали прак­ тично всі місця у скупщині.

29 листопада 1945 р. Установча скупщина проголосила Югославію Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ). У січні 1946 р. було ухвалено конституцію, згідно з якою Юго­ славія ставала союзною державою, до складу якої увійшло шість республік: Сербія (з двома автономними утвореннями - Воєводина і Косово), Хорватія, Словенія, Боснія та Герцегови­ на, Македонія, Чорногорія.

Одночасно з формуванням політичної системи тоталітарно­ го режиму комуністи приступили до економічних перетворень. Згідно з законом про аграрну реформу, ухваленим у серпні 1945 p., підлягали вилученню у приватних власників земельні ділянки розміром понад 25-35 га. Наприкінці 1946 р. Скупщи­ на прийняла закон про націоналізацію промисловості, внаслідок чого 90 % промислового виробництва перейшло до рук держави. Було ухвалено перший п’ятирічний план на 1947-1951 pp., який ставив завданням перетворення Югославії в розвинуту індустріально-аграрну державу.

РОЗРИВ ТІТО З МОСКВОЮ.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ «САМОВРЯДНОГО СОЦІАЛІЗМУ»

На відміну від керівників інших східноєвропейських країн, які були не більш ніж маріонетками Москви, Тіто і його сорат­ ники відігравали самостійнішу роль. КПЮ спиралася на до­ сить широку соціальну базу, мала репутацію організатора ма­ сової боротьби проти окупантів. В Югославії не було радянсь­ ких військ та й взагалі СРСР знаходився на значній відстані від країни. Враховуючи ці обставини, югославське керівництво

228

Зазнала змін і політична система країни. На з’їзді КПЮ в 1952 р. було відзначено, що партія, залишаючись «провідною силою» югославського суспільства, не повинна бути безпосе­ реднім оперативним керівником у господарському, державно­ му чи громадському житті. Саму партію було перейменовано в Союз комуністів Югославії (СКЮ). У 1953 р. було ухвалено конституційний закон про основи суспільного і політичного устрою ФНРЮ, згідно з яким розширювалися повноваження парламенту - Союзної народної скупщини, встановлювався пост президента (його посів Тіто). Закон закріплював принцип громадського самоврядування в общинах, районах, госпо­ дарських організаціях. Отже, було зроблено перші кроки по шляху лібералізації режиму.

У галузі зовнішньої політики Югославія досить швидко вийшла з дипломатичної ізоляції, встановила зв’язки із СІЛА, країнами Західної Європи й «третього світу». Разом з тим, з ініціативи післясталінського радянського керівництва було нормалізовано відносини з СРСР. При цьому про повернення ФНРЮ під владу Москви не було й мови.

Запровадження «самоврядного соціалізму» з елементами рин­ кової економіки сприяло пожвавленню господарської діяльності. До середини 60-х років у країні в результаті індустріалізації провідними стали такі галузі, як машинобудування, радіотех­ ніка, нафтопереробна, хімічна, легка промисловість.

Після розриву з Кремлем протягом багатьох років у вищому керівництві країни точилася прихована боротьба між при­ хильниками традиційної сталінської моделі розвитку і речни­ ками демократичних реформ. Наприкінці 50-х і в першій поло­ вині 60-х років гору брала ортодоксальна тенденція. У галузі економіки було зроблено наголос на посилення планових засад. У 1963 р. прийнято нову конституцію, в якій підкреслю­ валося, що основою існуючого ладу є суспільна власність на засоби виробництва. Держава дістала назву Соціалістична Фе­ деративна Республіка Югославія (СФРЮ).

Однак із середини 60-х років реформаторські сили в юго­ славському керівництві стали здобувати перевагу. Було опра­ цьовано програму широкої суспільно-економічної реформи, зокрема впровадження ринкових елементів у господарство. Поліпшився загальний політичний клімат у країні. Юго­ славські громадяни одержували більший доступ до джерел інформації, можливість поїздок за кордон.

Лібералізація суспільно-політичного життя винесла на по­ верхню національні суперечності. Зростання національної свідомості й прагнення югославських народів до більшої са­ мостійності наштовхнулися на фактичне переважання сербів у

230