Бурако Всес іст 11 кл підручник

ознаками. Сьогодні Індія - федеративна республіка, що скла­ дається з 25 штатів та 6 союзних територій. Звичайно ж, уря­ довцям не вдалося провести розмежування, яке б задовольняло всі народи, що проживають в Індії. Наприклад, народ телугу опинився у різних штатах. Пенджабці й таміли виступили про­ ти запровадження мови хінді як державної. Національне питання залишалось гострою проблемою і породжувало національні рухи деяких народів Індії за самовизначення.

Виник і набув широкого розмаху релігійний рух общини сикхів, до якої належить переважна більшість населення шта­ ту Пенджаб. Очолювала його партія «Акалі дал» («Партія без­ смертних»). Найбільш радикальні організації сикхів виступи­ ли за відокремлення Пенджабу і створення суверенної держави Халістан (Країна сикхів).

Узовнішній політиці уряд Індії дотримувався ідей «позитивного нейтралітету», неприєднання до військовополітичних блоків. Індія намагалась впровадити ідеї солідар­ ності незалежних народів Азії у боротьбі проти колоніалізму, дотримуватись дружніх відносин із сусідами.

У1954 р. Індія та Китай підписали угоду про торгівлю та відносини між Тибетськими районами обох країн. Тут уперше було зафіксовано п’ять принципів мирних стосунків (мовою хінді - панча шила): 1) взаємне поважання територіальної цілісності та суверенітету; 2) взаємний ненапад; 3) невтручан­ ня у внутрішні справи один одного; 4) рівність і взаємні виго­ ди; 5) мирне співіснування.

Дж. Неру був одним із ініціаторів скликання Бандунзької міжнародної конференції країн Азії й Африки в Індонезії у квітні 1955 р. У підсумкових документах конференції втілилися принципи панча шила, засуджувалася расова дискримінація та колоніалізм «в усіх його проявах, як зло, яке треба швидко ліквідувати».

Індія рішуче позбулася залишків колоніалізму на своїй території. У грудні 1961 р. індійські війська звільнили ко­ лонію Гоа на заході Індії від португальських колонізаторів.

На початку 60-х років погіршилися індійсько-китайські відносини. Репресії китайського керівництва проти національно-визвольного руху народів Тибету і ламаїстської релігії призвели до втечі її глави - далай-лами з 20 тис. прихильників до Індії. У жовтні 1962 р. поодинокі пору-шен- ня кордонів переросли у широке вторгнення китайської армії до гірських областей Індії. Індійська армія зазнала поразки, а війська КНР окупували частину її території, яку утримують і

дотепер.

У 1964 р. помер Дж. Неру. До керма влади став відомий діяч ІНК Лал Бахадур Шастрі. Під час його урядування спалахнула

271

лася «зелена революція» —посилене фінансування сільськогос­ подарського виробництва, впровадження прогресивних ме­ тодів обробітку землі, поліпшення насіннєвого фонду тощо. «Зелена революція», особливо у районах зрошувального земле­ робства, сприяла зростанню продуктивності сільського госпо­ дарства, самозабезпеченню країни зерном. Разом з тим, демографічний вибух, що охопив у той час країну, десятимільйонний потік біженців зі Східної Бенгалії, викликаний репресіями пакистанської влади, хронічне безробіття пород­ жували соціальну напруженість у країні.

Гострою була і зовнішньополітична ситуація. У грудні 1971 р. Індія розпочала війну проти Пакистану на підтримку національно-визвольної боротьби бенгальського народу. Воєнні операції проходили на двох фронтах - західному та східному - і завершилися через два тижні капітуляцією пакис­ танських військ. На території Східної Бенгалії утворилася нова суверенна держава - Народна Республіка Бангладеш.

Улипні 1972 р. в м. Сімлі (Індія) було підписано індійсько-па­ кистанську мирну угоду.

Перемога Індії сприяла зростанню престижу уряду І. Ганді. Під час виборів 1972 р. її партія домоглася відчутної переваги. Разом з тим, війна, хоч і короткочасна, підірвала бюджет країни. Значна кількість програм уряду, у тому числі й «програма боротьби із злиднями», залишилася без фінансу­ вання і провалилася. Економічні труднощі, і як наслідок, під­ вищення цін, інфляція, спекуляція, безробіття призвели до зростання народного невдоволення політикою влади.

Цю ситуацію використала опозиція і впевнено повела на­ ступ на І. Ганді, звинувативши її у незаконному посіданні де­ путатського мандата, у фальсифікації результатів виборів. Справу прем’єра розглядали у суді, який позбавив її мандата. Країною прокотилася хвиля антиурядових демонстрацій.

Уцих умовах влітку 1975 p. І. Ганді запровадила у країні над­ звичайний стан. Опозиція небезпідставно розцінила це як замах на демократію. Авторитет уряду стрімко падав. Знизилася виконавська дисципліна на місцях. І. Ганді оголосила нові вибори до парламенту.

На виборах у березні 1977 p. ІНК зазнав нищівної поразки. Вперше за ЗО років незалежності партія була позбавлена вла­ ди. Блок опозиційних партій - «Джаната парті» («Народна партія») здобув перемогу і сформував уряд на чолі з М. Десаї.

Поразка призвела до остаточного розколу ІНК. У 1978 р. І. Ганді оголосила про створення партії своїх прихильників - Індійський національний конгрес (Індіри). Партія ІНК (І) ого­ лосила себе спадкоємницею традицій Конгресу часів Махатми Ганді та Дж. Неру.

273

РОЗВИТОК ІНДІЇ У 80-90-х РОКАХ

Блок «Джаната парті» виявився нестійким. Постійні чвари партнерів по коаліції відволікали членів уряду від розв’язання економічних проблем. Чергова криза призвела у 1980 р. до но­ вих виборів. ІНК (І) здобув на них перемогу - дві третини місць у парламенті. І. Ганді повернулася до влади.

Діяльність нового уряду розпочалася на загальному тлі етнічних, релігійно-общинних та кастових конфліктів. У 19801981 pp. відбувалися зіткнення на релігійному ґрунті між му­ сульманами та індусами у північно-західному штаті Джамму і Кашмір. Деякі організації штату висунули гасло самовизна­ чення кашмірців. Криваві сутички спостерігалися і на проти­ лежному кінці Індії - у північно-східному штаті Ассам, де місцеве населення виступило проти розселення на їх землях бенгальських біженців. У 80-х роках почастішали мусуль­ мансько-індуїстські конфлікти у штатах Уттар-Прадеш, Біхар. У штаті Західна Бенгалія посилився рух за об’єднання з Бангладеш.

Гостра ситуація склалась у Пенджабі. Сикхські екстремісти вдалися до жорстокого терору. Його жертвами стали переважно мирні жителі. Уряд І. Ганді намагався врегулювати сикхську проблему переговорами з партією «Акалі дал» щодо розширен­ ня автономії штату. Однак екстремісти відкидали можливість переговорів.

Навесні 1984 р. сикхські терористи захопили Золотий храм в Амрітсарі. За віруванням сикхів, у храм, крім прихильників їхньої релігії, ніхто не має права входити. Тому наказ уряду провести військову операцію з метою очищення Золотого храму від терористів став відправним пунктом подальшого трагічного розвитку подій.

31 жовтня 1984 р. особисті охоронці, сикхи за віруванням, кількома автоматними чергами вбили І. Ганді у її резиденції. Постріли в Делі призвели до кривавих сутичок між індуїстами і сикхами.

На національній хвилі співчуття та симпатії до трагічно загиблого лідера її партія на загальних виборах у грудні 1984 р. одержала рекордну кількість депутатських мандатів - 401. Прем’єр-міністром став син Індіри - Раджив Ганді. У програмі уряду передбачалось підвищення життєвого рівня населення, ліквідація безробіття і неписьменності, зменшення майнової нерівності.

За час правління уряду Р. Ганді (1984-1989) і в наступне де­ сятиліття республіка досягнула значних успіхів у розвитку народного господарства. Індія стала індустріально-аграрною країною, яка запускає у космос власні супутники, має атомні

274

електростанції, електронну, автомобільну та інші високотехнологічні галузі промисловості.

Разом з тим промисловий розвиток породив складні еко­ логічні проблеми. У грудні 1984 р. у м. Бхопалі (штат Мадх’я- Прадеш) через порушення технологічного процесу на хімічному заводі однієї американської компанії стався викид в атмосферу токсичних речовин. Наслідки катастрофи були жахливими - 2,5 тис. мешканців міста загинули від задухи, понад 50 тис. ста­ ли інвалідами.

Індія - авторитетна держава на міжнародній арені. Уряд Р. Ганді рішуче виступив за збереження єдності Шрі-Ланки. Влітку 1987 р. за наказом прем’єр-міністра Індії й за погод­ женням із президентом Шрі-Ланки на острів було перекинуто індійські війська, які взяли участь у розз’єднанні військових угруповань двох народів, що там проживають, - тамілів та син­ галів. Однак миру індійські війська на острів не принесли.

У листопаді 1989 р. відбулися чергові парламентські вибо­ ри, які принесли несподівані результати. Жодній партії не вда­ лося набрати достатньої кількості мандатів для формування однопартійного уряду. Партія ІНК (І) відмовилася від спроби створити коаліцію і перейшла в опозицію.

В травні 1991 р. від рук тамільських терористів загинув Раджив Ганді. На виборах, які відбулися того ж року, повер­ нувся до влади ІНК (І). Прем’єр-міністром став Нарасімха Рао. Новий уряд рішуче взявся за перебудову індійської економіки, зокрема, намагався зламати систему жорсткого адміністратив­ ного регулювання, повів боротьбу проти всесилля бюрократії, відкрив шлях до іноземних інвестицій. З метою прискорення інтеграції Індії у світове господарство були знижені податки для іноземного капіталу, заохочувалася зовнішня торгівля. Зросли темпи економічного розвитку ( понад 5 % щороку).

Незважаючи на успіхи уряду ІНК (І), авторитет партії без її традиційних лідерів - членів родини Неру - послабився. Вод­ ночас посилився вплив регіональних політичних сил в окре­ мих штатах, що загрожувало розпадом єдиної Індії. Знову на політичному житті Індії позначилися міжнаціональні та міжконфесійні зіткнення. Конфлікт навколо мечеті у місті Айдох’я (штат Уттар-Прадеш), зруйнованої у грудні 1992 р. індуїстськими фанатиками, набув міжнародного розголосу. 53 держави - члени Організації «Ісламська конференція» - засудили цей акт вандалізму та масові погроми мусульмансь­ ких кварталів. Організація - «Бхаратія джаната парті» (ВДП) - розпалювала релігійні почуття індусів і закликала до створен­ ня «чистої» індуїстської держави, яка повинна замінити світську.

275

Уряд Н. Рао провів арешти активістів БДП, силою армійсь­ ких підрозділів розігнав мітинги їхніх прихильників. Опо­ зиція кваліфікувала ці дії як антидемократичні й антиконституційні. Вона розпочала масову кампанію за відставку Рао, достроковий розпуск парламенту і проведення позачергових виборів. Разом с посиленням БДП проходила консолідація політичних сил противників конгресистів навколо організації Об’єднаний фронт (ОФ). Парламентські вибори, що відбулися у травні 1996 р. продемонстрували протиборство трьох основних політичних об’єднань - ІНК, БДП, ОФ. Перемогу святкувала «Бхаратія джаната парті», але вона не змогла сформувати свого уряду. Тут же виникла коаліція нещодавніх суперників - конг­ ресистів та ОФ. Уряд очолив лідер ОФ Х.Д. Деве Гоуда, якого незабаром змінив його соратник по партійному блоку І.К. Гуджрал. Однак вже в листопаді 1997 р. коаліція розпала­ ся, що спровокувало позачергові парламентські вибори. На них у березні 1998 р. перемогла БДП. Її голова Атал Біхарі Ваджпаї, спираючись на союзників у парламенті, очолив коаліційний уряд, який теж виявився нестабільним. На виборах влітку 1999 р. ІНК( І) очолила вдова Р. Ганді, Соня Ганді, італійка за походженням. Однак партія не здобула достатньої кількості мандатів для формування однопартійного уряду, як, зрештою, і

їїсуперники. Сформовану коаліцію знову очолив Ваджпаї. Значна частина населення Індії проживає в злиднях, близь­

ко половини населення залишається неписьменною, наявний високий рівень безробіття. Серед соціально-економічних, національних та релігійних проблем актуальною для Індії є й демографічна. Населення Індії щороку зростає на 14 млн чоловік і нині перевищує 1 млрд.

Активною залишається зовнішньополітична діяльність країни. Зокрема, налагоджуються українсько-індійські зв’язки. Протягом тривалого часу українські підприємства традиційно співробітничають з індійськими компаніями: на багатьох індійських підприємствах впроваджені й працюють українські технології, машини та обладнання. Взаємовигідна торгівля між Україною та Індією є важливим фактором зміцнення співробітництва між обома країнами.

_

ЗВИСТУПУ ІНДІРИ ГАНДІ ПО ВСЕІНДІЙСЬКОМУ РАДІО 20 СІЧНЯ 1966 р.

Зхвилюванням душі берусь я за вирішення величезних проблем, що стоять перед нами. Сили та впевненості додають мені вчення, що його заповіли Ганді та мій батько, а також власна моя безмеж­ на віра в індійський народ. В останні роки, як і в минулому, він

276

продемонстрував своє прагнення та спроможність справитися з новими труднощами. На цій традиційній для Індії основі ми здатні протистояти будь-яким випробовуванням... Сьогодні я знову пов­ торюю клятву вірності ідеям творців нашого суспільства - ідеям демократії та секуляризму, планової економіки і соціального прог­ ресу, миру та дружби між народами.

(Ганди И. Статьи, речи и интервью. - М., 1975. - С. 149-150, 153).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ_________________________________

1.Які фактори спричинилися до здобуття незалежності Індії?

2.Чому на території колишньої британської колонії виникло дві держави - Індія та Пакистан?

3.Охарактеризуйте внутрішню і зовнішню політику уряду Джавахарлала Неру.

4.Чим відзначалася політика уряду Індіри Ганді?

5.Які труднощі проявлялись у політичному житті й економічному розвитку Індії у 80-90-ті роки?

6.Визначте основні напрями зовнішньої політики Індії у після­ воєнний період.

7.Які політичні, економічні, національні і зовнішньополітичні проблеми розв’язує Індія на порозі XXI ст.?

§34. КРАЇНИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

До складу яких колоніальних імперій входили країни Півден­ но-Східної Азії? Я ким чином події Другої світової війни впли­ нули на пробудження народів Південно-Східної Азії?

Розгром мілітаристської Японії створив сприятливі умови для розвитку визвольного руху народів країн ПівденноСхідної Азії. Специфіка моменту полягала у тому, що демо­ ралізовані японські окупанти були неспроможні здійснювати контроль, попередні ж колонізатори - англійці, французи, голландці - ще не встигли повернути свою адміністрацію.

ФРАНЦУЗЬКИЙ ІНДОКИТАЙ

У березні 1945 р. японці витіснили французьку адміністра­ цію з Індокитаю і встановили формально незалежний уряд на чолі з тодішнім імператором Бао Даєм. Тож на момент поразки Японії французи були тимчасово усунуті, й коли тисяча бійців впливової національної організації В’єт-Мінь (Ліга незалеж­ ності В’єтнаму), керованої комуністами, увійшли у Ханой, то не зустріли жодного опору. Бао Дай зрікся престолу і невдовзі виїхав до Франції.

2 вересня 1945 р. керівник Компартії Індокитаю Хо Ші Мін проголосив утворення Демократичної Республіки В’єтнам

277

(ДРВ). Він опинився у виграшній ситуації, оскільки не мав противників серед націоналістів у боротьбі за владу. Більш загрозливими були міжнародні проблеми.

За рішенням Потсдамської конференції держав-перемож- ниць у Другій світовій війні, для роззброєння японців у Фран­ цузький Індокитай на північ від 17-ї паралелі були введені війська Китайської Республіки, а на південь від цієї межі - військові сили Великої Британії. Британці захопили Сайгон і підготували Південь для заміни своїх військ на французькі. Чанкайшисти ж мали чималі проблеми всередині своєї країни, тому не надавали особливого значення виконанню своєї місії на Півночі.

У1946 р. війська Китайської Республіки та Великої Бри­ танії були виведені з Індокитаю. Франція спромоглася лише зміцнитися на Півдні. Хо Ші Мін розумів, що будь-які плани щодо майбутнього В’єтнаму вимагають схвалення Парижем і тому намагався провести переговори з французьким урядом. До складу повоєнних урядів Франції входили міністри-ко- муністи, і Хо Ші Мін сподівався на прихильне ставлення до в’єтнамських справ. Однак імперські амбіції давалися взнаки. Після того як Франція зробила ставку на нашвидкуруч сфор­ мований маріонетковий уряд на чолі з Бао Даєм, воєнні питан­ ня вийшли на перший план.

Улистопаді 1946 р. французи бомбардували місто-порт Хай­ фон. У відповідь в’єтнамські комуністи розгорнули наступ на французькі гарнізони. Війна швидко набула жорстокого, кри­ вавого характеру. До неї виявили інтерес лідери наддержав.

Усічні 1950 р. СРСР та КНР визнали уряд Хо Ші Міна, наступ­ ного місяця США та Велика Британія визнали уряд Бао Дая.

Утворення комуністичного Китаю справило суттєвий вплив на хід франко-в’єтнамської війни. КНР зброєю, радниками, а подекуди і «добровольцями» активно підтримала своїх в’єтнамських однодумців. У листопаді 1950 р. на півночі Індо­ китаю у районі міста Лангшона французи вперше зазнали серйозної поразки. Вирішальною подією стала облога 16-ти- сячного французького гарнізону північно-західної фортеці Дьєнб’єнфу. Після 55-денних боїв весною 1954 р. французькі війська капітулювали.

Франції довелося піти на переговори з ДРВ. На Женевській нараді міністрів закордонних справ Франції, Великої Британії, КНР, СРСР та СІЛА (квітень-липень 1954 р.) за участю деле­ гацій країн Індокитаю були підписані угоди, за якими війна у цьому регіоні припинилась. Ще до наради, у 1953 p., Франція визнала незалежність Лаосу та Камбоджі. Згідно з Женевськи­ ми угодами територія В’єтнаму поділялася по 17-й паралелі:

278

територія на північ від неї залишалася за ДРВ, на південь - за профранцузьким урядом Республіки В’єтнам. Возз’єднання обох країн мало відбутися у 1956 р. шляхом проведення за­ гальних виборів. Однак відразу ж після наради розпочалася конфронтація між обома в’єтнамськими державами, яка на довгий час відклала цю подію.

ІНДОНЕЗІЯ. ПЕРЕМОГА НАЦІОНАЛЬНИХ СИЛ ІНДОНЕЗІЇ

17 серпня 1945 р. лідер визвольної боротьби народів Індо­ незії Ахмед Сукарно урочисто проголосив незалежність країни. Наприкінці вересня 1945 р. на о. Ява висадилися англійські війська для роззброєння японської армії. Невдовзі прибули й колишні колонізатори - голландці. Війська Нідер­ ландів зайняли основні політико-адміністративні центри архіпелагу. Між ними і силами національного визволення ви­ никло збройне протистояння.

Улипні 1947 р. голландський експедиційний корпус розпо­ чав вторгнення у глибинні райони Яви та Суматри. Хоча республіканська армія чисельно переважала, проте, погано озброєна та недосвідчена, вона не змогла стримати наступ колоніальних військ.

Урозпалі боїв між голландцями та республіканською армією Рада Безпеки ООН обговорила індонезійське питання і прийняла резолюцію, що закликала сторони припинити воєнні дії і приступити до переговорів. Голландія виконала резо­ люцію Ради Безпеки, однак уже у грудні 1948 p., після арешту Сукарно та його соратників, війна відновилась. Під тиском світової громадськості, впертого опору національних сил Нідерланди у грудні 1949 р. визнали незалежність Індонезії.

Післявоєнний розвиток Індонезії позначений ідеологічним впливом президента Сукарно, який був поборником створення цілісної держави в надзвичайно строкатій у національному і релігійному відношенні країні. З середини 50-х років прези­ дент почав здійснювати політику так званої «керованої де­ мократії». Він уміло маневрував між основними політичними угрупованнями, широко використовував популістські гасла, закликав до боротьби з імперіалістами Заходу. Останнє забезпе­ чувало йому підтримку СРСР та Китаю на міжнародній арені.

З1960 р. в Індонезії запанував одноосібний авторитарний режим Сукарно; він ліквідував парламентську систему, обме­ жив діяльність усіх партій рамками державної політики,

призупинив чинність конституції.

На початку 60-х років центральним політичним питанням країни стала боротьба проти створення біля її кордонів Фе­ дерації Малайзії з колишніх англійських колоній - Малайї,

279

Сінгапура, Сабаху, Сараваку і Брунею. Проти створення Фе­ дерації виступили Філіппіни, які висунули претензії на територію султанату Сабах.

16 вересня 1963 р. у Куала-Лумпурі було проголошено нову державу - Федерацію Малайзію, а наступного дня вчинено збройний напад на малайзійське посольство у Джакарті. Дип­ ломатичні відносини молодої країни з Індонезією, а також і з Філіппінами були розірвані.

Антималайзійська кампанія виснажувала економічні й політичні ресурси Індонезії. У прикордонних районах відбува­ лися збройні сутички. Погіршення життєвого рівня та загаль­ нополітичної ситуації викликали невдоволення народів Індо­ незії. У країні назрівала політична криза, супротивними сторонами у якій виступали Компартія й армія.

Увечері ЗО вересня 1965 р. Компартія розпочала збройний виступ. Він дістав назву - «Рух ЗО вересня». У цей день загони комуністів захопили кількох генералів і розстріляли їх на місці. Наступного дня головнокомандувач військовоповітряних сил приєднався до «Руху». Президент Сукарно ухилився від оцінки подій. Здавалося, «Рух ЗО вересня» переміг. Однак у вирішальний момент на політичну арену вий­ шов генерал Мохаммед Сухарто, командувач стратегічним резервом армії. Він прийняв командування сухопутною армією і повів рішучий наступ на бази заколотників. Через кілька днів господарем становища у країні стала армія під командуванням Сухарто.

Військові повністю розгромили Компартію, розстріляли тисячі її членів. У березні 1966 р. існування Компартії було поставлено поза законом, який зокрема забороняв прапаганду марксистсько-ленінської ідеології. Розслідування комуністич­ ного заколоту привело до усунення у 1967 р. президента Сукарно від влади. Військові звинуватили його у бездіяльності під час вересневих подій. Президентом Індонезії став Сухарто.

В’ЄТНАМСЬКА ВІЙНА

Американо-в’єтнамська війна надзвичайно загострила ста­ новище в регіоні. Вона стала головною подією міжнародного життя кінця 60-х - початку 70-х років.

Після підписання Женевських угод дві в’єтнамські держави не зробили жодного кроку для мирного возз’єднання. Навпа­ ки, ДРВ обрала шлях збройного приєднання Півдня країни. У грудні 1960 р. згідно з рішенням з’їзду комуністів ДРВ ут­ ворено Національний фронт визволення Південного В’єтнаму. На південь «стежкою Хо Ші Міна» почали перекидати війсь­ кові підрозділи, зброю, техніку. «Стежка» була розгалуженою

280