Бурако Всес іст 11 кл підручник

У перші роки Четвертої республіки економічне становище Франції залишалося тяжким. Уряд 1947 р. прийняв перший в історії Франції загальний план модернізації та реконструкції. У 1948 р. обсяг промислового виробництва перевищив до­ воєнний рівень. Процес стабілізації економіки проходив нерівномірно. Тільки в 1954 р. розпочалося бурхливе піднесен­ ня. Вже у 1956 р. обсяг промислової продукції у 2 рази переви­ щив довоєнний рівень. Головними причинами економічного піднесення стали розгортання науково-технічної революції, структурні зміни у промисловому виробництві, оновлення ос­ новного капіталу і державне фінансування провідних галузей промисловості та сільського господарства.

В умовах стабілізації економіки поступово втрачали силу популістські лозунги комуністів. У політичній боротьбі 50-х років їх потіснили на задній план «Об’єднання французького народу» (РПФ), створене з ініціативи генерала де Голля, а та­ кож соціалісти, радикали і МРП. У 1951-1956 pp. у Франції формувалися правоцентристські уряди, куди соціалісти не входили.

З приходом до влади у листопаді 1947 р. коаліції «третьої сили» у зовнішній політиці Франції відбулися значні зміни. Франція виступила одним з ініціаторів інтеграції західноєвро­ пейських країн. Вона приєдналася до «плану Маршалла», одержавши допомогу на суму - 3,2 млрд доларів. У квітні 1949 р. Франція вступила до НАТО.

Колоніальна політика всіх урядів у ці роки поєднувала репресії, відкриті воєнні дії з політичними маневрами. Франція проводила криваві колоніальні війни: з 1946 по 1954 р. у В’єтнамі, а з 1956 по 1962 р. - в Алжирі. В результаті розгор­ тання національно-визвольних рухів поневолених народів Париж змушений був у 1954 р. надати незалежність В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі, а в 1956 р. - Марокко і Тунісу.

Постійні зміни урядів, зростаюча інфляція викликали за­ гострення політичної ситуації в країні. Коли у квітні 1958 р. розпочалася чергова урядова криза, що затягнулася на п’ять тижнів, військові 13 травня підняли заколот, вимагаючи сформувати у Франції уряд «національного порятунку» на чолі з генералом де Голлем. 1 червня 1958 р. Національні збори за­ твердили де Голля главою уряду. У поданій Національним зборам програмній декларації він вимагав для уряду надзви­ чайних повноважень, щоб опрацювати нову конституцію. Дру­ гого дня уряд отримав надзвичайні повноваження, а Національні збори були розпущені. Четверта республіка при­ пинила своє існування.

101

П’ЯТА РЕСПУБЛІКА

28 вересня 1958 р. під час референдуму понад 79 % виборців схвалили конституцію П’ятої республіки. Нова конституція суттєво відрізнялася від попередньої, перетворивши Францію у президентську республіку. Центральне місце у владних структурах належало президентові, якого обирали на сім років усі виборці країни. Згідно з конституцією, президент є главою держави і головнокомандувачем збройних сил, призначає прем’єр-міністра й усіх вищих цивільних та військових поса­ дових осіб. Президент підписує і публікує закони, має право повернути на повторний розгляд або винести на референдум будь-який законопроект. У разі конфлікту з парламентом президент має повноваження розпустити Національні збори і призначити нові вибори.

Законодавча влада за конституцією П’ятої республіки нале­ жить двопалатному парламентові: Національним зборам і Сенату. Депутати Національних зборів обираються загальним таємним голосуванням терміном на п’ять років. Сенат формується шляхом непрямого голосування й оновлюється кожні три роки на трети­ ну депутатів. Конституція П’ятої республіки значно розширюва­ ла права населення «заморських територій», яким надавалась автономія в усіх внутрішніх справах.

Прихильники де Голля у жовтні 1958 р. створили нову політичну партію «Союз на захист нової республіки» (ЮНР), яка під час парламентських виборів у листопаді 1958 р. здобу­ ла перемогу. За винятком комуністів усі головні партії країни оголосили себе прихильниками де Голля. У грудні того ж року його було обрано першим президентом П’ятої республіки.

Увнутрішній політиці уряд взяв курс на стабілізацію фінансової системи і підвищення конкурентоспроможності французької промисловості та сільського господарства. З цією метою було проведено девальвацію франка, випущено акції внутрішньої позики, що дало змогу створити стабілізаційний фонд і викупити на міжнародних ринках 150 т золота. Уряд збільшив податки, підвищив тарифи на газ, електроенергію, транспорт.

У60-х роках у Франції триває розвиток науково-технічної ре­ волюції, яка призвела до змін у структурі продуктивних сил. Кількість осіб найманої праці збільшилася до 70 % всього са­ модіяльного населення, зростала кількість спеціалістів з вищою освітою. Продовжувало скорочуватися сільське населення.

Усфері зовнішньої політики уряд де Голля також здійснив певні зміни. Він зайняв більш реалістичну позицію щодо

національно-визвольного руху в колоніях. У 1960 р. уряд ви­ знав незалежність 14 французьких володінь в Африці.

102

Ще у 1959 р. де Голль визнав на словах право алжирського народу на самовизначення, проте воєнні дії в Алжирі тривали. Вони обтяжували державний бюджет, викликали протести у зв’язку з численними жертвами. Проти політичного шляху розв’язання проблеми виступали ультраправі. Вони двічі - у січні 1960 р. і квітні 1961 р. - піднімали заколоти в колонії, загрожували висадити десанти у Франції й розпочати грома­ дянську війну. Створивши «Таємну збройну організацію» (ОАС), ультраправі організували терористичні акти, які при­ звели до жертв серед населення в окремих містах Франції та в Алжирі. Уряд де Голля в березні 1962 р. підписав Евіанські угоди, якими визнавалась незалежність Алжиру. Із визнанням незалежності Алжиру фактично розпалася французька ко­ лоніальна імперія.

Взявши курс на утвердження самостійної позиції Франції у світі, уряд де Голля оголосив у березні 1966 р. про вихід країни з військової структури НАТО. Цього ж року де Голль одним з перших із західноєвропейських лідерів відвідав СРСР, підпи­ савши ряд спільних угод. Такі різкі кроки викликали обурен­ ня навіть серед колишніх прихильників де Голля. До середини 60-х років проти нього склалась опозиція, яка піддавала критиці його за надмірний націоналізм і тенденції до особистої влади. Все ж таки на президентських виборах 1965 р. де Голль знову переміг конкурентів. Однак вибори свідчили, що де Голль поступово втрачав популярність серед населення.

Піднесення економіки країни у 60-х роках не завжди супроводжувалося підвищенням заробітної плати. У зв’язку із структурною перебудовою промисловості збільшилася кількість безробітних. Щорічно підвищувалися прямі й непрямі податки. Отже, до 1968 р. практично всі категорії на­ селення були незадоволені соціально-економічною політикою уряду.

Навесні 1968 р. Францію охопили масові заворушення. У Латинському кварталі Парижа 10 травня відбулася де­ монстрація студентів і робітників, котрі вимагали звільнення заарештованих напередодні активістів Сорбонни - паризького університету, реформи вищої школи. Поліція розігнала де­ монстрантів, десятки людей було поранено. На знак протесту проти розправи 13 травня відбулися масові демонстрації в усій Франції й одночасно розпочався загальний страйк, що охопив понад 10 млн робітників. Страйкуючі вимагали підвищення зарплати, поліпшення соціального забезпечення, ліквідації безробіття. Під час виступів лунали заклики до повалення уряду і встановлення комуністичної диктатури, анархістські елементи здійснювали погроми магазинів і установ.

103

25 травня 1968 р. уряд підписав з представниками проф­ спілок угоди, які передбачали реформу вищої школи, підви­ щення заробітної плати, збільшення допомоги безробітним і багатодітним сім’ям. Уряд оголосив про розпуск Національних зборів і проведення нових виборів. Страйковий рух і масові де­ монстрації різко пішли на спад.

У червні 1968 р. відбулися дострокові вибори в парламент. Більшість населення віддала голоси прихильникам де Голля. Компартія та інші ліві угруповання, які брали участь в організації демонстрацій, зазнали відчутної поразки.

Внаслідок інфляції до кінця 1968 р. було зведено нанівець підвищення зарплати, здійснене під тиском травневих де­ монстрацій. У березні 1969 р. відбулися нові багатолюдні страйки. Одночасно загострилася політична боротьба проти по­ силення влади президента, котрий запропонував реформувати сенат і провести новий адміністративний поділ країни. Під час референдуму більшість виборців висловилась проти цих реформ де Голля, і він заявив про свою відставку.

ФРАНЦІЯ У 70-х РОКАХ

Новим президентом у 1969 р. було обрано Жоржа Помпіду, висунутого голлістською партією, перейменованою в «Союз де­ мократів на захист республіки» (ЮДР). Продовжуючи курс де Голля, Ж. Помпіду шукав компромісу з опозицією. Було ого­ лошено програму створення «нового суспільства», в якому трудящі могли б брати участь у керівництві виробництвом. З цією метою уряд підготував колективні договори, згідно з якими адміністрація націоналізованих підприємств зобов’язу­ валася щорічно підвищувати зарплату, встановлювався новий порядок визначення мінімуму заробітної плати, яка із зростан­ ням цін переглядалася. Розширювались повноваження місце­ вих органів влади.

У зв’язку з раптовою смертю Ж. Помпіду в травні 1974 р. відбулися позачергові президентські вибори, на яких переміг представник партії «незалежних республіканців» Валері Жискар д’Естен. Програма нового уряду передбачала створен­ ня «передового ліберального суспільства» із «збереженням порядку». У зовнішній політиці проголошувався курс на при­ скорення політичного об’єднання Європи і поліпшення відно­ син із СІЛА, співробітництво з СРСР.

Виконання цієї програми збігалося в часі з початком світо­ вої енергетичної кризи. Уряд виділяв додаткові субсидії нафто­ вим компаніям для закупівлі нафти на світових ринках, проте врятувати країну від енергетичного голоду не вдалося. У 1975 р. вперше за роки існування П’ятої республіки скоротилося

104

промислове і сільськогосподарське виробництво. Це призвело до різкого підвищення цін на товари першої необхідності і зрос­ тання кількості безробітних. Спроби уряду підвищити заробітну плату і сімейну допомогу викликали новий виток інфляції.

З 1976 р. уряд Жискар д’Естена перейшов до політики «еко­ номії», проте стабілізувати виробництво не вдалося. Політику уряду піддавала гострій критиці ліва опозиція - соціалісти, комуністи, а також представники правлячої коаліції.

ФРАНЦІЯ У 80-90-х РОКАХ

На президентських виборах у Франції 1981 р. переміг пред­ ставник Соціалістичної партії Франсуа Міттеран. Після 23-річної перерви вибори до Національних зборів також принесли перемогу лівій коаліції, сформованій із соціалістів і комуністів.

З перших же днів своєї діяльності новий парламент прийняв закон про націоналізацію 18 банків і п’яти найбільших фірм. Частка державного сектору в промисловості зросла до 32 %. Розмір мінімальної зарплати збільшився на 10 %, пенсій і сімейної допомоги - на 20-25 %.

Заходи уряду прискорили інфляцію і фактично не змогли поліпшити матеріальне становище трудящих. Окрім того, така політика спонукала великі фірми до переведення капіталу в закордонні банки. Різко скоротилися капіталовкладення у виробництво. Окремі політичні сили, зокрема «Об’єднання на підтримку республіки» (ОПР) і «Союз за французьку де­ мократію», згуртувались і виступили проти націоналізації підприємств. Усвідомлюючи хибність узятого курсу, уряд Ф. Міттерана оголосив про перехід до «суворої економії». Че­ рез це у правлячій коаліції виник розкол, і комуністи вийшли з уряду. На виборах у Національні збори в березні 1986 р. перемогли представники правих партій. Був сформований уряд на чолі з лідером ОПР Жаком Шираком. Виникла ситу­ ація, коли президент і глава уряду належали до різних політичних партій, програми яких суттєво відрізнялися. За цих умов президент і глава уряду повинні були шукати компромісні варіанти у проведенні внутрішньої та зовнішньої політики. Націоналізація загальмувалася. Почався зворотний процес - приватизації націоналізованих підприємств. Зростан­ ня виробництва відбувалося дуже повільно. Тільки у 1988 р. виробництво зросло на 3,6 % і це був найвищий показник за всі 80-ті роки.

Велика увага приділялась інтеграційним процесам в Європі, розвитку етсономічних зв’язків з країнами Східної Європи. Одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики

105

залишався курс на зміцнення зв’язків з африканськими країнами - колишніми колоніями.

На президентських виборах 1988 р. знову переміг Ф. Міттеран, який використав відсутність єдності серед правих партій. Вибори у Національні збори призвели до майже рівно­ го розподілу депутатських місць між лівими і правими партіями. Вперше виник парламент без більшості. Це значно утруднювало маневри президента і депутатів лівої коаліції у парламенті. Уряд, який складався переважно з представників ОПР і правих угруповань, продовжував попередню політику компромісів. Виконати передвиборчу програму соціалістів Ф. Міттерану не вдалося. Особливо велике розчарування у на­ селення викликало розорення дрібних підприємств, скорочен­ ня робочих місць і зростання безробіття. Кількість безробітних до середини 90-х років досягла 2,5 млн осіб.

Президентські вибори 1995 р. відбувалися в надзвичайно напруженій політичній боротьбі. Праві сили, розгорнувши критику, спрямовану проти соціалістів, звинувачували їх в усіх невдачах економічної та соціальної політики. З семи кан­ дидатів у президенти від різних партій у першому турі жоден не набрав необхідної кількості голосів. У другому турі бороть­ ба розгорнулася між кандидатом від ОПР - досвідченим політиком Жаком Шираком і представником Соціалістичної партії Ліонелом Жоспеном. Незначною перевагою голосів пе­ ремогу здобув Ж. Ширак.

Уже з перших днів свого президентства Ж. Ширак почав за­ знавати критики за рішення відновити випробування ядерної зброї. Демонстрації протесту пройшли не тільки у Франції, але й за її межами. Навіть найближчі союзники висловили стрима­ не незадоволення таким рішенням. Лише після проведення серії випробувань ядерної зброї французький уряд у січні 1996 р. оголосив про їх припинення і закриття атомного полігону на атолі Муруроа в Тихому океані. Одночасно було прийнято рішення про скорочення армії з 500 тис. до 350 тис. солдатів, відмову від обов’язкової військової повинності і поступовий перехід до професійної армії.

У внутрішній політиці новообраний президент взяв курс на денаціоналізацію економіки, ліквідацію «соціалістичного екс­ перименту» попередніх урядів. Реформи, що проводилися з ме­ тою завершення денаціоналізації, спричинили в 90-ті роки ре­ кордне безробіття (12,5 %) і погіршення соціального станови­ ща значної частини населення. В умовах наростання критики урядової політики Ж. Ширак розпустив Національні збори і призначив на травень 1997 р. дострокові вибори, сподіваючись на перемогу урядової коаліції. Однак під час виборів перемогу

106

здобув лівий блок у складі соціалістів, комуністів і Партії зеле­ них. Перед новим урядом, лідером соціалістів JI. Жоспеном, стоять складні завдання у забезпеченні стабільності еко­ номічного розвитку, вирішення соціальних питань, а також виконанні зобов’язань Франції в ЄС. До кінця 90-х pp. програ­ ма приватизації промислового комплексу в основному була за­ вершена. Доля державного сектору в економіці впала до 17 %. Розміри державних вкладів у конкурентоздатні галузі промис­ ловості і фінансово-банківську сферу були зведені до мінімуму. Податкові реформи визначалися, у більшості випадків, необхідністю запровадження єдиних для країн ЄС стандартів. Реформа податку на прибуток поступово знижувалася і досягла

у2000 р. 33% - одного з найнижчих рівнів у Європі. Привати­ зація, відмова від регулювання ринків, запровадження єдиних європейських стандартів і євро стали основними напрямами ліберальної перебудови, здійснюваної урядами країни впро­ довж 90-х років.

Особливості політичного та економічного життя Франції на найближчі роки визначили президентські і парламентські ви­ бори 2002 p., які принесли переконливу перемогу Ж. Шираку та його партії «Об’єднання в підтримку республіки». Внаслідок скорочення представників лівих у Національних зборах (соціалістів і комуністів), президент Ж. Ширак сформу­ вав уряд з представників партії «Об’єднання в підтримку рес­ публіки» та її союзників і без труднощів продовжує політику перебудови попередньої системи господарювання.

На початку XXI ст. у Франції прискорилася модернізація підприємств, збільшилися темпи зростання експорту, що у значній мірі пов’язано із запровадженням євро. З 1996 р. Франція випереджала своїх сусідів на 0,5 % у зростанні ВВП. Проте у 2003 р. економічне зростання було нижчим за се­ редньоєвропейський рівень і не перевищувало 0,2 % проти 0,4 % для країн ЄС. У 2003 р. на долю Франції припадало 5 % світового обсягу експорту, більша частина якого скеровувалась

україни ЄС.

Уостанні два роки зменшилися іноземні інвестиції в еко­ номіку країни і доходи від туризму, у зв’язку із скороченням кількості туристів із США. Іноземних інвесторів відлякує той факт, що у Франції найкоротший, 35-годинний, робочий тиж­ день. У країні порівняно високий рівень безробіття, особливо серед молоді (у 2003 р. - 2 млн безробітних).

Впродовж 90-х років XX ст. і на початку XXI ст. французькі ліві і праві уряди, підтримуючи курс на розбудову і зміцнення ЄС, одночасно проявляли відмінні від своїх союзників підходи У вирішенні міжнародних проблем. Франція дистанціювалася

107

від США і країн НАТО у вирішенні міжнародних конфліктів останнього десятиліття. Ще помітніше така позиція проявила­ ся з приходом до влади Ж. Ширака, який не підтримав зброй­ них акцій США та їх союзників проти Югославії у 1999 р. й Іраку у 2003 р. Засуджуючи збройне втручання США та інших країн НАТО у Югославію та Ірак, французький уряд пропонує розв’язувати міжнародні проблеми шляхом обговорення їх в ЄС та ООН.

Враховуючи нову розстановку сил у світі після розпаду СРСР та комуністичного блоку, уряд Франції відмовився від розміщення на своїй території ракет типу «земля-земля» і підтвердив свій курс на створення системи європейської само­ оборони.

Падіння тоталітарних режимів у країнах Центральної та Східної Європи, розпад Радянського Союзу призвели до ак­ тивізації зовнішньополітичної діяльності Франції у цьому регіоні. Вона однією з перших визнала суверенітет держав, що виникли внаслідок краху СРСР. Так, 24 січня 1992 р. Франція визнала незалежність України. Під час візиту міністра за­ кордонних справ Франції до Києва було підписано протокол про встановлення дипломатичних відносин і консульську уго­ ду про полегшення візового режиму. Візити 1997 р. Президен­ та України JI. Кучми до Франції, Президента Франції Ж. Ширака в Україну у 1998 р. і підписання нових двосто­ ронніх угод відкрили широкі перспективи економічного та культурного співробітництва між обома державами.

Максимальним показником франко-українського товаро­ обороту був 2002 р. - 463 млн доларів. Загальні інвестиції Франції в українську економіку на 2003 р. перевищують 50 млн доларів. В Україні у 2003 р. 133 підприємства працювали за участю французьких інвестицій. Проте за загальними показниками економічного співробітництва з Україною Франція значно відстає від інших країн ЄС.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ_________________________________

1.Які характерні ознаки соціально-економічного і політичного життя Франції у 1944-1946 pp.?

2.Охарактеризуйте політичний і економічний розвиток Франції в роки Четвертої республіки.

3.Порівняйте основні положення конституцій Четвертої і П’ятої республік. У чому відмінність конституції, подготовленої де Голлем?

4.Які наслідки для політичної і економічної стабілізації мала конс­ титуція П’ятої республіки?

5.Які зміни відбулися у зовнішній політиці президента де Голля?

6.Визначте причини і суть подій 1968 р. у Франції.

108

7.Чим відзначалося політичне і економічне становище Франції у 70-ті роки?

8.Розкрийте суть і наслідки політики президента Ж. Помпіду. Чим зумовлено падіння ролі комуністів у політичному житті Франції у 80-ті роки?

9.Визначте особливості політичного й економічного становища Франції у 90-ті роки.

§15. НІМЕЧЧИНА

Я кі наслідки для Німеччини мала Перша світова війна? Назвіть причини приходу до влади нацистів. Я кі зовнішньо­ політ ичні цілі переслідував нацистський уряд? Визначте наслідки безумовної капіт уляції Німеччини.

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ 1945-1949 pp. І РОЗКОЛ НІМЕЧЧИНИ

8 травня 1945 р. в Берліні було підписано акт про беззас­ тережну капітуляцію Німеччини. Розв’язана нею Друга світо­ ва війна завдала величезного лиха не тільки народам Європи, а й самому німецькому народові, який втратив понад 13 млн лю­ дей, зазнав голоду, руїн, катастрофічного падіння виробницт­ ва. СРСР, СІЛА, Велика Британія і Франція в спеціальній дек­ ларації, прийнятій у червні 1945 p., проголосили, що вони беруть у свої руки верховну владу в Німеччині. Союзні держа­ ви поділили країну на чотири зони окупації: радянську, американську, британську й французьку, а Берлін, що опинив­ ся у радянській зоні окупації, - на чотири сектори. Усі ці заходи не мали на меті ліквідацію німецької державності й розчленування країни державами-переможницями. Союзники виявили намір підготувати умови для створення нової де­ мократичної миролюбної Німецької держави.

У липні-серпні 1945 р. в берлінському передмісті Потсдамі відбулася конференція глав урядів СРСР, СІЛА та Великої Британії (Франція згодом приєдналася до рішень кон­ ференції). У документах, підписаних учасниками конференції, зазначалося, що цілями узгодженої політики окупаційних держав є демілітаризація, денацифікація та демократизація Німеччини, тобто цілковите її роззброєння, ліквідація нациз­ му і перебудова політичного життя країни на демократичних засадах. Територію Німеччини на схід від річок Одера і Нейсе було передано під управління Польщі, а м. Кенігсберг з прилеглим районом - під управління СРСР.

Спочатку союзні держави проводили більш-менш погодже­ ну політику в своїх зонах окупації Німеччини. Однак відразу ж

109

почали виявлятися чимраз більші відмінності в підході до відродження країни. Американські, британські та французькі окупаційні власті у своїх зонах прагнули до побудови де­ мократичного громадянського суспільства, заснованого на сво­ боді людини, дотриманні її невід’ємних прав, приватній влас­ ності та ініціативі. Було дозволено діяльність демократичних партій і організацій. Зокрема, на території трьох західних зон створено Християнсько-демократичний союз (ХДС), а в землі Баварія - Християнсько-соціальний союз (ХСС). Ці партії, ос­ новані на релігійному світогляді й близькі за політичними принципами, залишаючись самостійними, утворили «робочу співдружність ХДС/ХСС». Головою ХДС став Конрад Аденауер, відомий політичний діяч періоду Веймарської республіки, який зазнав переслідувань у роки нацистського режиму. Вплив ХДС/ХСС швидко зростав. Політичні діячі ліберально­ го напряму утворили Вільну демократичну партію (ВДП), що стала виразницею інтересів деяких кіл промисловців, верхівки середніх верств. Відновила діяльність Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), під впливом якої перебували відроджені профспілки. Знову з’явилась Комуністична партія (КПН).

Західні держави прагнули до розширення господарських та інших контактів між своїми окупаційними зонами. У грудні 1946 р. США і Велика Британія підписали угоду про еко­ номічне об’єднання своїх зон, яке одержало назву Бізонія. Після приєднання у 1948 р. французької зони окупації Бізонія перетворилась у Тризонію. Швидкій відбудові зруйнованої економіки Західної Німеччини значною мірою сприяло її включення до «плану Маршалла». До середини 50-х років Західна Німеччина одержала близько 4 млрд доларів американської допомоги та кредитів.

На відміну від політики своїх недавніх союзників СРСР спрямовував проведення соціально-економічних і політичних перетворень у своїй окупаційній зоні в напрямі створення підвалин майбутнього тоталітарного режиму. Вже влітку 1945 р. радянські власті відновили Комуністичну партію Німеччини (КПН) на чолі з Вільгельмом Піком. Саме на неї спиралася Радянська військова адміністрація в Німеччині (РВАН). Ко­ муністам надавали керівні посади в органах самоврядування, в управлінні промисловими підприємствами, справами освіти й культури. Було дозволено діяльність Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), очолюваної Отто Гротеволем, яка відразу ж заявила про готовність співпрацювати з комуністами. Тоді ж створено кілька «буржуазно-демократичних» партій - Християнсько-демократичний союз (ХДС), Ліберально-

110