16.3. Психологічна робота у бойовій обстановці

Психологічна робота є складником МПЗ бойових дій, що наповнює його конкретним змістом. Вона спрямована на формування, підтримання і відновлення моральних, психічних, психофізіологічних, фізичних якостей військовослужбовців для подальшого ефективного виконання ними бойових завдань.

Психологічна робота в бойовій ситуації передбачає аналіз, прогнозування та психологічний вплив. Її здійснюють протягом всього періоду бойових дій на різних рівнях (окремий солдат, група військовослужбовців, підрозділ, частина) з урахуванням специфіки функціонування як свідомої, так і несвідомої сфер психіки воїна.

Як спосіб діяльності психологічна робота використовує взаємопов’язані методи – психологічне проектування і психологічну корекцію.

Психологічне проектування полягає в прогнозуванні психологічного змісту майбутньої бойової діяльності, передбаченні його психічних наслідків і закладанні оптимальних психологічних умов її здійснення. Сутністю психологічного проектування є передбачення всієї сукупності факторів майбутнього бою, які певним чином впливатимуть на настанови, мотиви, мотивацію, духовні, психічні, психофізіологічні та фізичні стани, бойову активність воїнів, і створення адекватних їм психодіагностичних, психопрофілактичних і психокорекційних програм.

Виявлення психологічного змісту майбутньої бойової діяльності дозволяє передбачити:

• необхідні психічні та психофізіологічні властивості воїнів;

• військово-професійні якості, необхідні для виконання бойового завдання;

• шляхи нейтралізації чи оптимізації умов цієї діяльності.

На основі цього здійснюють:

• психологічний відбір військовослужбовців;

• розподіл воїнів за підрозділами і спеціальностями з урахуванням їх сумісності;

• цільову психологічну підготовку до виконання конкретного бойового завдання.

Психологічна корекція у бойовій обстановці передбачає виявлення, оцінювання та зміну психологічних умов дій. Для цього командирам, їх заступникам, психологам необхідно мати еталонні моделі оптимальних психологічних умов для певних видів бойової діяльності. Виявляючи з їх допомогою відхилення психічних і психофізіологічних станів військовослужбовців, командири повинні їх коректувати.

Психокорекції підлягають:

• система бойових настанов, мотивів і мотивацій воїнів;

• психічні стани окремих воїнів та військових підрозділів;

• стани психофізіологічного здоров’я військовослужбовців;

• взаємини між військовослужбовцями;

• поведінка окремих військовослужбовців і груп воїнів.

Така корекція відбувається у двох напрямах.

1. Оптимізація зовнішніх умов бойової діяльності:

• попередження, нейтралізація і ліквідування наслідків психологічних операцій противника;

• оптимізація середовища бойової діяльності;

• раціоналізація режиму діяльності.

2. Надання психологічної допомоги військовослужбовцям у подоланні стрес-факторів сучасного бою:

• психологічна підтримка;

• психологічна реабілітація.

Оптимізацію зовнішніх умов бойової діяльності здійснюють методами управлінської, інформаційно-пропагандистської, воєнно-соціальної, правової, культурно-виховної роботи, протидії інформаційно-психологічному впливу противника.

Задачами психологічної роботи цього напряму є:

• отримання об’єктивної зворотної інформації про ефективність заходів МПЗ бойових дій, характер їх впливу на психічні стани військовослужбовців, мотивацію та загальний морально-психологічний стан військових підрозділів і частин;

• упровадження відповідного конкретній бойовій ситуації комплексу морально-психологічних заходів щодо підтримки високого морально-психологічного стану особового складу, збереження його психофізіологічного здоров’я, надання оперативної психічної, психологічної та соціально-психологічної допомоги.

Психологічна допомога у подоланні стрес-факторів – це комплекс психічних, психологічних, організаційних, медичних та інших заходів, спрямованих на забезпечення успішного подолання воїнами обставин сучасного бою, що травмують психіку, збереження боєздатності та попередження розвитку посттравматичних психічних розладів. Її застосовують цілеспрямовано до військовослужбовців, які схильні до непатологічних і патологічних психогенних реакцій.

Психологічна підтримка спрямована на активізацію наявних психічних ресурсів та створення додаткових, які забезпечують активні дії особового складу в умовах сучасного бою. Вона здебільшого має профілактичний характер і спрямована на попередження розвитку негативних психічних явищ у військовослужбовців.

Основними способами та засобами психологічної підтримки є комунікативні, організаційні, медикаментозні, аутогенні.

Комунікативні способи психологічної підтримки:

• вербальні (повідомлення певної інформації, переконання у формі висловлювань “ми подолаємо ці труднощі”, навіювання “ти справишся з цим завданням”, “ти мужчина чи ні?”, підбадьорення “герой”, “богатир”, жарти, накази, погрози);

• візуальні (контакт очима, підбадьорення мімікою, пантомімікою тощо);

• тактильні (дотик, потиск руки, плескання по плечу);

• емоційні (співпереживання, приязна усмішка);

• діяльні (особистий приклад, підтримка вогнем і діями).

Організаційні способи психологічної підтримки:

• зупинення чи послаблення інтенсивності дії факторів, що травмують психіку воїнів у бойовій обстановці (виведення особового складу у небезпечне місце, ліквідація або усунення джерела травмування тощо);

• попередження контактів військовослужбовців з деморалізованими особами;

• стійке управління діями підлеглих, постановка конкретних завдань на продовження виконання бойового завдання;

• оптимальне чергування різних видів діяльності військовослужбовців, сну, відпочинку тощо.

Медикаментозні (фармакологічні) способи відомі із давніх часів. Наприклад, воїни племені каяків для зняття надмірного психічного напруження та страху використовували наркотичний засіб на основі мухомора, який має у своєму складі речовину, що втамовує біль. Вона робить організм людини практично нечутливим до болю. У племенах індіанців для боротьби зі страхом до сьогоднішнього дня широко використовують гашиш, алкоголь та інші наркотичні речовини.

В умовах довготривалих стрес-факторів тільки 2 % учасників бою практично не отримують психічні розлади. У сучасних арміях країн світу широко застосовують медикаментозний спосіб допомоги воїнам, які отримали бойові психічні травми. Наприклад, в американський армії використовують рослинні препарати, вітаміни, психотропні засоби (нейролептики, транквілізатори, антидепресанти).

Для надання кваліфікованої допомоги створені відповідні штатні структури. У медичній роті американської дивізії існують посади психіатра, психолога і соціолога. До груп підвищеного ризику віднесено воїнів, які раніше були поранені, військовополонених, представників етнічних меншин, жінок, батьків маленьких дітей.

Аутогенні способи психологічної підтримки (самодопомога) мають бути простими та ефективними, за короткий строк, наприклад 3–5 хв, давати позитивний результат і не повинні мати побічних ефектів (розслабленість, млявість, зниження уваги, пам’яті, швидкості розумових операцій).

Психологічне забезпечення у бойовій обстановці передбачає також психологічну реабілітацію військовослужбовців, які отримали бойові психічні травми. У зв’язку з чим виникає необхідність проведення такої реабілітації?

По-перше, у воїнів, які протягом певного часу знаходяться під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що супроводжується негативними емоційними станами, втратою інтересу та мотивації до бойової діяльності. Вона негативно впливає на всі психічні та психофізіологічні процеси, знижується увага, порушується пам’ять, мислення, можуть виникати ілюзії, конфліктні ситуації з товаришами по службі тощо. Коли стомленість не компенсується відпочинком, вона акумулюється і досягає критичного рівня.

Дослідженнями німецького вченого Е. Динтера встановлено, що перебування особового складу безпосередньо на передньому краї більше 30–40 діб є непродуктивним. Після досягнення максимуму морально-психічних можливостей через 20–25 діб, настає їх швидкий спад, обумовлений виснаженням духовних і фізичних сил.

По-друге, у воїнів можуть виникати бойові психічні травми, під якими розуміють психічні розлади, порушення і захворювання, що спричиняють часткову або повну втрату бойової здатності, травмують психіку воїна.

На початку ХХ ст. російські лікарі вперше почали розглядати психічні проблеми солдат як наслідок бойового стресу. З того часу вони отримали назву “стрес-фактори” бойової обстановки. У міру накопичування емпіричного та теоретичного матеріалу з цієї проблеми у 80-х роках ХХ ст. виникла нова галузь психологічної науки – психологія травматичного стресу. Найбільшого розвитку вона набула у США, Англії, Франції, Ізраїлі, а згодом і у Росії. З того часу наслідки стресу вивчають не взагалі, а як такі, що виникають безпосередньо на полі бою, після його закінчення та через певний проміжок часу.

За американськими даними, 30 % усіх ветеранів в’єтнамської війни мали виражені посттравматичні стресові реакції протягом всього життя. У 1988 р. у 15,2 % ветеранів-чоловіків і 8,5 % ветеранів-жінок було зареєстровано посттравматичні психічні розлади. Досвід в’єтнамської війни був використаний під час підготовки американських військ до бойових дій у Перській затоці. У зв’язку з цим усі стрес-фактори були поділені на три групи.

Перша – бойові стресори бойової обстановки (загроза життю, отримання поранення, смерть близьких і товаришів, ураження ракетною зброєю, артилерійським і стрілецьким вогнем, дії у складі спеціальних підрозділів на території противника, відповідальність за смерть іракських солдат).

Друга – небойові стресори бойової обстановки (свідоцтва смерті іракських і кувейтських солдат, страх перед застосуванням Іраком ракетних ударів чи атак з використанням хімічної та біологічної зброї, очікування наземних бойових дій, які асоціювалися зі страхом смерті або пораненням, ставлення іракців до військовополонених, загальні негативні умови життєдіяльності у пустелі).

Третя – стресори, що пов’язані з відправкою у зону бойових дій (ізоляція від сім’ї, близьких, друзів, товаришів по службі).

Наведемо психологічну класифікацію розладів психіки у бойових умовах.

Розлади психіки, провідною ознакою яких є фобія – патологічний страх, характерними симптомами якого є серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, параліч кінцівок, заїкання, німота.

Основними клінічними формами страху є:

• рухова – виявляється у неконтрольованих діях і рухах, наприклад, втеча від небезпеки;

• ригідна – виявляється в пасивності, недостатності міміки, байдужості, оклякненні;

• скрита форма, що проявляється у гарячковій пасивності, безглуздій активності, які призводять до зриву виконання бойового завдання.

Колективною формою страху є паніка – стан масового страху перед реальною або уявною небезпекою, який наростає в процесі взаємної індукції і блокує здатність воїнів до реального оцінювання обстановки, мобілізації вольових ресурсів і організації спільних цілеспрямованих дій.

Бойовий шок і бойове стомлення. Бойовий шок має три стадії:

• перша – розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою;

• друга – гостра – продовжується від кількох днів до кількох тижнів, проявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру;

• третя – хронічна – характеризується тривалою психічною декомпенсацією зі змінами особистості.

Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, що виникають у воїнів через кілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.

Посттравматичний синдром – психічні розлади внаслідок неусвідомлених намагань суб’єкта витіснити зі свідомості найбільш несприятливі епізоди.

Основні форми прояву посттравматичного синдрому: часткова чи повна соціальна дезадаптація, зниження пам’яті, думки про самогубство та суїцідальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, вживання наркотиків, сильні головні болі, шлунково-кишкові та сексуальні розлади.

Класифікація бойових психічних травм за важкістю така:

• легкого ступеня, що проявляються в надмірній дратівливості, замкнутості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності;

• середнього ступеня, які характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам’яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності;

• тяжкого ступеня, вони супроводжуються проявами порушення слуху, зору, координації рухів, психоруховими розладами.

Роз’яснення особовому складу природи стресових ситуацій, переконання у персональній відповідальності за власний психічний стан, оволодіння найпростішими прийомами релаксації необхідно проводити безпосередньо перед боєм і між боями.

Бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передньому краї. Основою такого лікування є три принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні терміни лікування.

Особи, що дістали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо у бойових порядках. Тих, які підлягають евакуації, збирають на батальйонному медичному пункті, де їм надають першу психологічну, долікарську, а за можливості – першу лікарську допомогу.

Воїнів, у яких не відновлюється боєздатність протягом кількох годин, евакуюють до медичної роти, окремого медичного батальйону, де вони знаходитимуться від кількох годин до кількох діб, залежно від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їх лікування використовують методи психокорекції, раціональної трудотерапії з обов’язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головною задачею колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у можливості швидкого одужання і повернення у підрозділ. Їх відразу треба попередити про те, що термін лікування не може перевищувати 10 діб.

Найбільш важко уражені підлягають евакуації до спеціалізованих відділень шпиталів у тилу військ. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов’язки, неадекватне сприйняття навколишнього світу, відсутність контакту, деморалізуючий вплив на оточуючих, загроза з його боку для інших військовослужбовців.

Психологічне забезпечення відновного періоду передбачає:

• психологічне інформування особового складу про можливі психічні наслідки бойової діяльності та шляхи їх подолання;

• діагностику психічного стану військовослужбовців групи ризику (ті, хто виконували найбільш важкі та стресогенні завдання, раніше отримували бойові психічні травми, припускали суттєві помилки у виконанні бойових завдань, знаходяться в ізоляції у підрозділі, військовослужбовці-жінки, у кого складне становище в сім’ї);

• психологічне консультування військовослужбовців з питань, що виникають через переживання у відновному періоді;

• психологічну й соціально-психологічну підтримку воїнів, що переживають труднощі відновного періоду;

• використання спеціалізованих психологічних методів, спрямованих на прискорення відновних процесів у військовослужбовців (психофізіологічний тренінг та саморегуляція, групи інтенсивного спілкування).

Форми психологічної реабілітації залежать від психічного і психофізіологічного стану особи. Якщо воїн усвідомлює власні психологічні труднощі, до нього застосовують психопрофілактичні методи: психологічне інформування, психологічну та соціально-психологічну підтримку військовослужбовця та членів його сім’ї, використовують спеціалізовані психологічні методи, що прискорюють відновлення, за необхідності – супроводжують їх превентивною психодіагностикою.

У разі виникнення відхилень від нормального процесу відновлення, з військовослужбовцем проводять психокорекційну роботу, а при появі стійких психічних труднощів – надають психотерапевтичну допомогу. Ці дві форми застосовують у військовій частині психолог разом з медичним персоналом цієї ж військової частини.

У випадку важких бойових психічних травм психологічну реабілітацію організують спеціалісти. Вона може також бути частиною медико-психологічної реабілітації, яку проводять з воїнами, що перебувають на лікуванні у зв’язку з пораненнями, контузіями, травмами, опіками, опромінюванням, психічними розладами.

Психологічна реабілітація – специфічний вид психологічної допомоги військовослужбовцям, які переживають гострі реакції на стрес або загострення негативних психічних наслідків, що зумовлені раніше пережитим, як правило, психотравмуючим стресом.

При організації психологічної реабілітації після завершення бойових дій необхідно обов’язково враховувати такі фактори:

• ступінь активності в бойових діях (чим більше та активніше діяли військовослужбовці, тим оперативнішою, масштабнішою і повноціннішою має бути психологічна допомога);

• кількість бойових втрат у військовій частині, характер і причини поранень, контузій, травм, опіків;

• час виходу із зони бойових дій (чим раніше та оперативніше буде надана психологічна допомога, тим меншою буде в майбутньому ймовірність виникнення психічних проблем);

• особливості соціально-психологічного клімату і міжособистісних взаємин у військовій частині, підрозділі, характер взаємин конкретного військовослужбовця з оточуючими;

• особливості та умови діяльності військової частини, підрозділу, військовослужбовця після виходу з бойової обстановки (нормальна організація життєдіяльності сприятиме психічному здоров’ю військовослужбовців і зменшуватиме необхідність психологічної допомоги та реабілітації);

• особистісні переживання, що можуть бути пов’язані з фізичним знищенням солдат противника, загибеллю товаришів, веденням бойових дій в оточенні, знаходженням у полоні, здійсненням протиправних вчинків, участю у них;

• соціальні, етнічні, релігійні, сімейні та інші обставини, що мають суттєвий вплив на процес психологічної реабілітації кожного конкретного військовослужбовця.

Сьогодні існують три системи надання психологічної допомоги в бойових ситуаціях – американська, ізраїльська та російська.

Американська система психологічної допомоги. Командир підрозділу, молодший медичний спеціаліст виявляють осіб з бойовими психічними травмами і надають їм негайну психологічну допомогу та відправляють постраждалих до батальйонного медичного пункту. Там їм надають долікарську психологічну допомогу (сон, тепло, якісне харчування, відпочинок і мінімальна кількість фармакологічних препаратів) протягом кількох годин. Після цього військовослужбовців, у яких нормалізувалася психічна діяльність, відправляють у підрозділи, а тих, у кого зберігаються симптоми психічних розладів – до медичного евакуаційного пункту тилової зони бригади. Протягом двох діб з ними проводять психотерапію, використовують медикаментозні засоби, добре годують, організують відпочинок. Військовослужбовці, у яких психічний стан нормалізувався, повертаються до строю, інших направляють у дивізійну медичну роту. Протягом двох тижнів, окрім вищеперелічених заходів, з постраждалими проводять ненапружені заняття з бойової підготовки, заходи психологічної та психіатричної допомоги, організують зустрічі з товаришами по службі.

Обов’язковою умовою відновлення психічного здоров’я вважається додержання чіткого режиму дня і правил носіння військової форми одягу. За відсутності позитивних результатів, лікування продовжують у психіатричному закладі чи стаціонарному шпиталі. За оцінками спеціалістів ефективність такої допомоги 45–75 %.

Ізраїльська система психологічної допомоги має комплексний характер і також передбачає виявлення командирами безпосередньо в підрозділі осіб з ознаками бойових психічних травм. Таких воїнів відправляють до батальйонного медичного пункту, де з ними проводять психотерапевтичну роботу протягом кількох годин. Ті, хто подолав бойову психічну травму, повертаються до своїх підрозділів, інших направляють до медичного евакуаційного пункту, де з ними протягом кількох днів працюють психологи та медики. Вони використовують психотерапію, за необхідності – медикаментозні засоби, в основному, снодійні, організують зв’язок з командирами, товаришами по службі. Якщо ці заходи не дають позитивного результату, постраждалих направляють до дивізійної медичної роти на строк до двох тижнів. Окрім вищезазначених заходів, можуть організувати навчальні стрільби та інші навчально-бойові заняття. Тільки після цього воїнів з негативними психічними ознаками направляють на лікування до стаціонарного військового шпиталю.

Зберігаючи традиційну систему, ізраїльські спеціалісти додають до неї нові елементи. Медичним батальйонам підпорядковують команди Управління психіатрії воєнно-медичної служби збройних сил. Кожна команда складається із п’яти спеціалістів: 1 психіатр, 1–2 психологи, 2–3 соціологи. Методами роботи є сон, психотерапія, душ, відмінне харчування. Команда повертає в стрій протягом 72 год до 60 % психотравмованих воїнів.

Російська система психологічної допомоги була започаткована ще під час російсько-японської війни 1905 року і вдосконалювалась протягом Першої світової та Великої Вітчизняної війн. За цією системою психологічну допомогу надають переважно воїнам з психічними розладами, які отримали до того ж фізичні поранення і травми. Під час бойових дій у “гарячих” районах апробовано роботу спеціальної групи психологічної (психофізіологічної) допомоги, до складу якої входили психіатри, психофізіологи, психофармакологи.

Отже, існує певний алгоритм психологічної допомоги та психологічної реабілітації, спеціалізовані прийоми, способи та форми надання такої допомоги для зменшення наслідків бойових психічних травм.