- •С.П.Білошицький
- •Методичні рекомендації
- •Для виконання самостійних робіт студентів з предмета
- •«Ремонт машин»
- •Самостійна робота №1
- •Самостійна робота – 2
- •Самостійна робота – 3
- •Самостійна робота – 4
- •Самостійна робота – 5
- •Самостійна робота – 6
- •Самостійна робота – 7
- •Самостійна робота – 8
- •Самостійна робота – 9
- •Самостійна робота – 10
- •Самостійна робота – 11
- •Самостійна робота – 12
- •Самостійна робота – 13
- •Самостійна робота – 14
- •Самостійна робота – 15
- •Самостійна робота – 16
- •Самостійна робота – 17
- •Самостійна робота – 18
- •Самостійна робота – 19
- •Самостійна робота – 20
- •Самостійна робота – 21
- •Самостійна робота – 22
- •Самостійна робота – 23
- •Самостійна робота – 24
- •Самостійна робота – 25
- •Самостійна робота – 26
- •Самостійна робота – 27
Самостійна робота – 25
Тема: Ремонт гідроприводу та гідро- управління
1.Дефекти та ремонт гідронасосів, гідроциліндрів та розподільників.
2.Техніка безпеки при ремонті і обслуговуванні
1.За останні роки широке поширення на тракторах одержали начіпні машини й знаряддя. З'єднання машини із трактором, її підйом, опускання й керування здійснюють спеціальним агрегатом, називаним начіпним пристроєм трактора.
Начіпні машини мають наступні переваги перед причіпними: вони на 30-35 % легше причіпних машин того ж призначення, обслуговуються одним трактористом, мають більшу транспортну швидкість і завдяки кращій маневреності на 8-10 % продуктивніше.
Поштовхом до широкого розвитку й впровадження начіпних машин і знарядь на тракторах з'явилося застосування універсальних механізмів для з'єднання машин із трактором і гідросистем для їхнього керування. У цей час начіпними пристроями оснащують всі трактори вітчизняного виробництва.
Залежно від виду виконуваної роботи, конструктивних особливостей машини, умов експлуатації й динамічних показників роботи тракторного агрегату застосовують різні варіанти розміщення начіпних машин і знарядь на тракторі: за ведучих коліс трактора (заднє навішення); у міжколесному просторі між осями напрямних і ведучих коліс (середнє навішення); перед напрямними колісьми трактора (фронтальне навішення); збоку кістяка трактора (бічне навішення) або одночасно в декількох місцях трактора (ешелоноване навішення).
При всьому різноманітті схем і конструктивних варіантів начіпних пристроїв всі вони складаються із двох основних частин: гідросистеми (гідромеханізму) і механізму навішення (підйомно-начіпного пристрою).
Гідросистема служить для керування начіпними, напівначіпними, а в деяких випадках і причіпних машинах і знаряддями.
Начіпні пристрої залежно від компонування агрегатів гідросистеми розділяють на: єдино-агрегатні, полуроздільно-агрегатні й роздільно-агрегатні. Єдино-агрегатні й полуроздільно-агрегатні начіпні пристрої внаслідок своєї неуніверсальності повністю витиснуті роздільно-агрегатними.
Механізми навішення служать для приєднання до трактора машин або знарядь і підрозділяються на універсальні, спеціальні й комбіновані. Найбільше поширення одержали універсальні навішення» тому що вони дозволяють приєднати до трактора кілька машин і знарядь.
Роздільно-агрегатні начіпні пристрої, установлювані на вітчизняних тракторах, уніфіковані між собою й відрізняються вантажопідйомністю, розмірами, розташуванням і кріпленням на тракторі. Агрегати, цих пристроїв використають не тільки на тракторах, але й на дорожніх, будівельних й інших машинах.
На тракторах МТЗ-80 і МТ3-82 застосовується начіпний пристрій з роздільно-агрегатною типовою гідравлічною схемою. Вона складається із шестеренного насоса із приводом і механізмом включення: бака, розподільника з рукояткою керування, силових циліндрів, мастилопроводів, механізму навішення і начіпного знаряддя .
Насос засмоктує масло з бака і подає його по нагнітальній магістралі до розподільника. Коли золотник розподільники перебуває в нейтральному положенні, пропускний клапан розподільника піднятий і масло по магістралі зливається в бак, попередньо пройшовши через розміщений у ньому фільтр. Залежно від положення рукоятки золотник розподільники виявиться в положенні підйом або опускання й масло по мастилопроводу направиться в певний силовий циліндр, піднімаючи або опускаючи з'єднане з ним знаряддя.
Масляний бак являє собою ємність для масла, рівень якого контролюється щупом. Масло заливають через горловину, у якій установлений сітчастий фільтр. Горловина закрита пробкою з отвором для повідомлення порожнини бака з атмосферою. Для промивання бака в його нижній частині передбачене отвір, що закриває різьбовою пробкою з магнітом.
Масло, що надходить із розподільника, направляється в бак через спеціальний фільтр, що складається з набору сітчастих елементів. У корпусі фільтра передбачений клапан, що при засміченні фільтра пропускає масло в бак нефільтрованим.
Конструкція баків (штампованих або литих) різних тракторів мало відрізняється друг від друга. Обсяг бака звичайно становить не менш половини теоретичної подачі насоса.
Масляний насос створює необхідний тиск рідини в гідравлічній начіпній системі. У сучасних роздільно-агрегатних начіпних системах застосовують головним чином шестеренні насоси постійної продуктивності типу НШ-10, НШ-32 і НШ-46. Букви НШ у марці насоса розшифровуються як «насос шестеренний», а цифри 10, 32 й 46 характеризують подачу -- робочий обсяг (см3/об). Робочий тиск насосів 10 МПа. Основні переваги цих насосів - компактність, надійність, відсутність регулювань, високий к.п.д.
При обертанні шестірень насоса в порожнині А створюється розрідження, під дією якого масло з бака надходить до шестірень 3 до 4, переноситься западинами їхніх зубів і подається в нагнітальну порожнину В, а далі в розподільник.
Щоб насос не губив подачі при зношуванні торцевих поверхонь втулок і шестірень, передбачене автоматичне регулювання зазору між ними: втулки 5 встановлюють у корпусі 2 вільно й вони постійно притискаються кг шестірням 3 й 4 під тиском масла, що надходить по спеціальному пазу з нагнітальної порожнини В насоса в камеру Б гідравлічного притиску втулок.
Тиск на втулки 5 з боку шестірень 3 й 4 у зоні порожнини усмоктування менше, ніж у зоні порожнини нагнітання. Щоб втулки 5 притискалися рівномірно до торцевої поверхні шестірень, у камері Б гідравлічного притиску з боку порожнини усмоктування встановлюють розвантажувальну пластину 6. У середині пластини 6 зроблене довгастий отвір, що забезпечує відвід масла, що просочується через ущільнення, у порожнину усмоктування.
2. Слюсарно-монтажні інструменти, застосовувані на постах, повинні бути справними. Не допускається використання ключів зі зношеними гранями й невідповідними розмірами, застосування важелів для збільшення плеча гайкових ключів, а також застосування зубил і молотка для відвертання гайок. Рукоятки викруток, напилків, ножівок і так далі повинні бути виготовлені із пластмаси або дерева, мати гладку, рівно зачищену поверхню. Дерев'яні рукоятки щоб уникнути розколювання повинні мати металеві кільця.
Упресовувати втулки, підшипники й інші деталі треба за допомогою пресів і спеціальних знімачів. Знімачі повинні міцно й надійно захоплювати деталі в місці додатка зусилля. Оглядові канави повинні мати напрямні запобіжні борти й утримуються в чистоті. Невикористовуванні канави повинні бути обгороджені або закриті. Машини повинні в'їжджати на канаву, коли в ній не має людей.
При постановці машини на пост технічного обслуговування або ремонту необхідно на кермове колесо повісити табличку з написом: «Двигун не пускати - працюють люди!». Машини при цьому повинен бути загальмований ручним гальмом і включенням першої передачі в коробці передач.
При обслуговуванні машини, установленого на підйомнику, необхідно на механізмі керування підйомником зміцнити табличку з написом: «Не торкати - під машиною працюють люди!» Для запобігання мимовільного опускання гідравлічного підйомника потрібно після підйому автомобіля відкинути запобіжні стійки або вставити штирі в отвори запобіжних труб, що висуваються разом з пунжерами.
Перед початком робіт на самоскиді з піднятим кузовом треба встановлювати завзяту штангу, що запобігає опускання кузова.
При технічному обслуговуванні й ремонті автомобіля зі знятими колесами, вивішеного на домкратах, талях і кранах, дозволяється приступати до роботи тільки після установки автомобіля на підставки (козелки), при цьому під не зняті колеса повинні бути підкладені упори. Підставки повинні бути міцними й надійними (тільки металевими).
При підйомі й транспортуванні агрегатів не можна перебуває під піднятими частинами автомобіля. Забороняється знімати, установлювати й транспортувати агрегати при зачалюванні їх тросом і канатами без спеціальних захоплень. Візка для транспортування повинні мати стійки й упори, що охороняють агрегати від падіння й переміщення по візку.
Для огляду автомобіля з переносні безпечні електролампи напругою до 36 вольтів із запобіжними сітками, при роботі в канавах напруга не повинне перевищувати 12 вольт. Ручні електроінструменти (дриля, гайковерти) треба приєднувати до мережі тільки через штепсельні розетки із заземлюючим контактом. Проведення електроінструментів потрібно підвішувати, не допускаючи дотику їх з підлогою.
Приймання автомобіля на ходу й перевірці гальм варто робити поза приміщенням; пускати двигун і рушати з місця дозволяється тільки після одержання сигналу від робітника, що робить регуліровку.
Водіння автомобіля на території автогосподарства, у тому числі й пробування автомобілів після ремонту й регулювання, дозволяється тільки особам, що мають посвідчення шофера. Швидкість руху не повинна перевищувати: на під'їзних коліях і проїздах - 10 км/г, у виробничих приміщеннях - 5 км/г, обгін одного автомобіля іншим на території автогосподарства забороняється.
Монтаж і демонтаж шин треба робити на спеціально виділених місцях. Накачувати шини повітрям треба в обгородженому місці або із застосуванням пристроїв, що охороняють робітників від нещасних випадків при вискакуванні замкового кільця або розриві покришки. При накачуванні стежити за показаннями манометра, не допускаючи тиск повітря в шині понад установлену норму.
Повинен знати і розуміти:
1.Дефекти та ремонт гідронасосів, гідро циліндрів та розподільників.
2.Техніка безпеки при ремонті і обслуговуванні
Контрольні питання:
1. Дефекти гідронасовів?
2. Техніка безпеки при ремонті?
Література:
1. С.К. Полянський, В.М. Коваленко „Експлуатаційні матеріали”: Підручник. - К.: Либідь, 2003 р.
2. Навчальний посібник/ Упор. В.Я. Чабанний. - Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2007. - 348 с.