Семінарське заняття 16 План

1.  Функціональні форми кредиту.

2.  Різновиди кредиту , їх характеристика.

3.  Поняття «економічні межі кредиту», їх класифікація.

4.  Еволюція ролі кредиту.

5.  Розвиток кредитних відносин в економіці України.

 

Практичні завдання

1. Тести

1.  Виділяють наступні форми кредиту:

а) банківська;

б) комерційна;

в) товарна;

г) грошова.

 

2.  Виділяють наступні види кредиту:

а) банківський;

б) комерційний;

в) товарний;

г) грошовий.

 

3.  Форма руху безпосередньо промислового капіталу і спосіб пе­ретворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів із відстроченням платежу – це:

а) споживчий кредит;

б) міжгосподарський кредит;

в) банківський кредит;

г) бланковий кредит.

 

4.  В Україні переважний вид кредиту – це:

а) споживчий кредит;

б) міжгосподарський кредит;

в) банківський кредит;

г) бланковий кредит.

 

5.  Мікроекономічні межі кредиту формуються під впливом чин­ників:

а) рівень та динаміка інфляції;

б) динаміка і рівень ставки позичкового процента;

в) динаміки ринкової ставки позичкового процента;

г) ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких пози­чаються кошти.

 

6.  Макроекономічні межі кредиту формуються під впливом чин­ників:

а) рівень та динаміка інфляції;

б) динаміка і рівень ставки позичкового процента;

в) динаміки ринкової ставки позичкового процента;

г) ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких пози­чаються кошти.

 

7.  Кредит сприяє:

а) розширенню виробництва;

б) реструктуризації економіки;

в) зміні асортименту продукції;

г) раціоналізації використання робочих площ.

 

Питання для самостійного вивчення

1.    Характеристика розвитку кредитних відносин у перехідній економіці України.

2.    Яке поняття ширше: форма чи вид кредиту?

3.    Чи має комерційний кредит переваги перед банківським? Якщо так, то які?

4.    Економічні межі кредиту в Україні.

5.    Чи впливає співвідношення між темпами зростання банківського кредитування суб’єктів господарювання і ВВП на розмір економічної межі кредиту?

6.    Характеристика принципів банківського кредитування.

 

Література: 16, 17, 18, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 32

 

[Вверх] [Вниз]

Тема 12. Теоретичні засади процента

Вивчаючи дану тему, необхідно перш за все розглянути сутність процента.

У найбільш узагальнюючому абстрактному виразі процент – це ціна грошей як позикового капіталу, яку вони набувають на грошо­вому ринку.

Важливим є те, що процент є економічною категорією і самостійно без кредиту не існує, хоча останній іноді як виняток може надаватись на безпроцентній основі. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позиковий процент є платою за користування по­зичковим капіталом, його ціною.

Джерелом сплати позикового процента є прибуток, що його отри­мує позичальник, який створюється із застосуванням позикового капі­талу у процесі виробництва, чи дохід фізичної особи або держави.

Показником, що кількісно характеризує плату за кредит, є норма процента або процентна ставка.

Норма процента розраховується як відношення суми річного до­ходу, отриманого на позиковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100.

Норма процента залежить від величини норми прибутку. Середня норма прибутку є максимальною межею норми процента. Мінімальну межу норми процента точно визначити неможливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з даною операцією, і при­носити йому хоча б мінімальний дохід.

На практиці норма позичкового процента має форму процентної ставки, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Визначена таким способом процентна ставка нази­вається простою.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, нази­вається періодом нарахування процентів.

Розрізняють макроекономічні та мікроекономічні чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити:

1)  макроекономічні:

    попит та пропозиція, які склалися на кредитному ринку (підви­щений попит викликає підвищення процентної ставки, проте в ре­зультаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівелюються);

    рівень інфляції (підвищення темпів інфляції викликає збільше­ння плати за кредит, оскільки підвищується ризик втрат);

    рівень облікової ставки центрального банку (при визначенні роз­міру процентної ставки банки беруть за основу облікову ставку цент­рального банку);

2)  мікроекономічні:

    розмір кредиту (розмір процентної ставки за великими креди­тами повинен бути нижчим, оскільки витрати банку в цьому разі від­носно менші);

    термін користування кредитом (чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки: по-перше, збільшується ризик; по-друге, вищою є вартість довгострокових ресурсів кредитора);

    рівень ризику (позики з вищим рівнем ризику повинні нада­ватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору премію за ризик).

Норма позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів постійно коливається залежно від співвідношення попиту та пропо­зиції позичкового капіталу та зміни середньої норми прибутку.

Попит на позичковий капітал залежить від певних чинників, таких як:

–    масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперува­ння;

–    циклічність коливань виробництва;

–    сезонність умов виробництва та реалізації продукції;

–    темпи інфляції;

–    вид кредиту та його цільове призначення;

–    розмір кредиту;

–    термін користування позичкою;

–    забезпеченість повернення кредиту;

–    своєчасність повернення кредиту.

 

З боку пропозиції позичкового капіталу на рівень процентної став­ки впливають:

–    рівень монетизації ВВП;

–    розміри грошових нагромаджень і заощаджень у суспільстві та товарно-грошова збалансованість економіки;

–    рівень грошово-кредитного регулювання економіки централь­ним банком;

–    міжнародні чинники, особливо перелив капіталу.

Розрізняють норму процента – ринкову, яка формується безпосе­редньо на ринку позикових капіталів, та середню, яка формується за певний період часу.

Проблема збереження позикового капіталу стає особливо актуаль­ною в період інфляції, оскільки на момент повернення кредиту його реальна вартість значно нижча від тої, що була на момент надання.

У період інфляції виділяють такі процентні ставки:

    номінальну – це рівень процентної ставки, що фактично склався на ринку;

    реальну – це номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції.

Економічні суб’єкти, формуючи портфель активів, мають можли­вість обирати з безлічі варіантів той, який його задовольняє: зберігати в готівці, покласти гроші в банк на картковий, поточний, депозитний рахунок, з якого їх у необхідний момент можні використати. При цьому перевага буде надана тому способу зберігання грошей, який принесе більший дохід, дозволить швидше і без втрат у разі потреби використати свій вклад, тобто має вищу ліквідність і вищу надійність, а значить, і меншу ризиковість. Отже, на рішення індивідів щодо того, збільшувати поточні видатки чи заощаджувати, як зберігати заощад­ження, яким активам надавати перевагу, значною мірою залежить від процентних ставок.

У залежності від термінів платежів за процентами в літературі ви­діляють наступні види фінансових інструментів:

1)  проста позичка, за якої позичальник отримує у кредитора певну суму коштів, яку називають основним боргом, і повертає її одночасно зі сплатою процентів після закінчення терміну користування позич­кою;

2)  позичка з незмінним платежем передбачає однакові щомісячні чи щоквартальні платежі для погашення основної суми боргу і сплати процентів за частину боргу, що залишилися з моменту отримання по­зички;

3)  купонна облігація, за якої дохід виплачується після подання ін­вестором емітентові купона, в якому зазначена сума доходу (купона ставка) за певний період (квартал, півріччя чи рік). Дохід визначається на основі номінальної вартості облігації і встановленої процентної ставки;

4)  дисконтні облігації продаються за ціною, яка нижча від їх номі­нальної вартості, тобто зі знижкою (дисконтом), а в момент погаше­ння облігації інвестору виплачується її номінальна вартість.

Слід зазначити, що в економічній теорії розглядають кілька спосо­бів вимірювання процентних ставок та сплати процентних доходів, які студент повинен вивчити.

Особливу увагу слід звернути на способи нарахування процентів (складні та прості процентні ставки, фіксовані та плаваючі, дискретні та безперервні проценти, звичайні та точні проценти, каскадні про­центи), оскільки в кредитних угодах передбачаються не лише сума боргу, а й строки та періодичність його погашення і сплати процентів.

Щодо функцій позичкового процента, то він виконує розподільну, збереження позичкового капіталу та стимулювальну. Функції про­цента визначають його роль у суспільстві, а саме – у підвищенні ефек­тивності господарювання, у перерозподілі капіталу між сегментами фінансового ринку, у капіталізації доходів населення та поліпшенні його соціального стану.

Розподільна функція позичкового процента полягає в тому, що по­зичальникові належить лише та частина прибутку, отриманого з вико­ристанням позикового капіталу, яка залишиться після сплати процен­тів кредитору. Сплати позичкового процента не можна уникнути.

Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що за допомогою процента кредиторові забезпечується повернення від пози­чальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кре­дит.

Стимулювальна функція процента полягає в тому, що він спонукає позичальника ефективно використовувати передусім власний капітал, а також надані йому кредитором у тимчасове користування кошти.

Функції процента визначають його роль у суспільстві:

– сприяє ефективнішому використанню кредиту, зміцненню ко­мерційного чи господарського розрахунку;

– сприяє ефективнішому використанню суб’єктами господарюва­ння своїх власних грошових коштів;

– стимулюванню населення формувати свої заощадження та збері­гати їх у фінансових посередників.