87. Вимоги до зіз для працюючих в газовому господарстві.

До засобів індивідуального захисту належить спецодяг, спецвзуття, спец рукавиці, захисні каски, маски, щитки, а також шлангові протигази типу ПШ-1 або ПШ-2.

Спецодяг повинен щільно прилягати до тіла на шиї , на кінцівках рук і ніг. Не можна працювати в загазованому середовищі в одязі з синтетичних матеріалів. Рятувальний пояс на працюючому повинен бути підігнаний так, щоб кільце для кріплення мотузка розміщувалась не нижче лопаток спини. Протигази перевіряють на герметичність перед виконанням кожної газонебезпечної роботи. При одягненому протигазі кінець гофрованої трубки затискують рукою. Якщо при такому положенні дихати неможливо – протигаз справний. Рятувальні пояси і мотузки піддають випробовуванню кожні шість місяців під керівництвом особи, відповідальної за виконання робіт і призначеної наказом по підприємству. Рятувальні пояси з кільцями для карабінів випробовують наступним чином: до кільця застебнутого пояса прикріплюють вантаж масою 200кг. Через 5хв. вантаж знімають, після чого на поясі не повинно бути слідів пошкоджень. Кожний пояс і мотузок повинні мати інвентарну бирку на якій вказані дата проведеного і наступного випробувань. Перед видачею поясів і мотузки їх стан перевіряють зовнішнім оглядом керівник роботи і особа, яка буде користуватись ними.

Зберігання ЗІЗ повинно бути організовано згідно з вимогами заводів-виробників.

88. Що входить в комплект шлангових протигазів (пш) і вимоги до них.

При виконанні газонебезпечних робіть користуються шланговими (ПШ-1 або ПШ-2) протигазами. Застосування фільтрувальних протигазів не допускається! В комплект ПШ-1 входить: три гумові захисні маски різних розмірів, дві м’які гофровані з’єднувальні трубки, один жорсткий армований сталевим дротом шланг довжиною до 10м, фільтр від пилу на кінці шланга, сигнально-рятувальний мотузок, рятувальний пояс з наплічними ременями.

В комплект ПШ-2 входить те ж в подвійній кількості і вентилятор - повітродувка для примусової подачі повітря. Зберігатись ПШ повинні подалі від нагрівальних приладів. Після робіт, пов’язаних з вологістю шланги, мотузки, пояси повинні просушуватись, маски протиратись.

Не рідше одного разу на шість місяців рятувальні пояси і мотузки повинні піддаватись випробуванню навантаженням 200кг. Кожний пояс і мотузок повинні мати інвентарну бирку, на якій зазначається дата проведеного і наступного випробувань.

89. Категорії приміщень за вибухопожежною безпекою

Категорія А (вибухопожежонебезпечна)– горючі гази (ГГ), легкозаймисті рідини (ЛЗР) зtспалаху < 28⁰С в такій кількості, що можуть утворювати вибухопожежонебезпечні газопароповітряні суміші, у випадку загорання котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні > 5кПа. Речовини і матеріали, які здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, в такій кількості, що надлишковий тиск вибуху в приміщенні > 5кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна) – горючий пил, волокна, (ЛЗР)tспалаху > 28⁰С, горючі рідни (ГР) в такій кількості, що можуть утворювати вибухопожежонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, у випадку загорання котрих розвивається надлишковий тиск вибуху в приміщенні > 5кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна)– горючі гази (ГГ), легкозаймисті, горючі та важкогорючі рідини, а також речовини і матеріали, котрі можуть при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним вибухати і горіти або лише горіти; горючий пил і волокна, тверді горючі і важкогорючі речовини і матеріали при умові, що приміщення, в яких вони знаходяться (є в наявності), не належать до категорії А, Б і питоме пожежне навантаження для твердих і рідких легкозаймистих важкогорючих і горючих речовин на окремих ділянках площею > 10м²кожна > 180 МДж/м².

Категорія Г – негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор і полум’я; горючі гази (ГГ), рідини і тверді речовини, які спалюються або утилізуються в якості палива.

Категорія Д - речовини і матеріали, котрі вказані вище для категорій приміщень А, Б, В (крім ГГ) в такій кількості, що їхнє питоме пожежне навантаження для твердих і рідких горючих речовин на окремих ділянках площею <10м²кожна не перевищує 180 МДж/м², а також негорючі речовини та/або матеріали в холодному стані, при умові, що приміщення, в яких в наявності вищевказані речовини і матеріали, не належать до категорій А, Б і В.

90. Застосування, будова і приведення в дію вуглекислотного і порошкового вогнегасників.

Будова вуглекислотного вогнегасника: балон ємкістю 2 (5) літрів заповнений вуглекислотою; сифонна трубка; сифонний пристрій; розтруб; держак; запобіжне кільце. Для приведення в дію необхідно взяти вогнегасник за держак, спрямувати розтруб на вогнище горіння і відкрити вентиль взявшись за розтруб в рукавицях. Останнім часом випускаються ВВ де замість вентиля стоїть сифонний пристрій, для приведення в дію якого необхідно витягнути запобіжне кільце і стиснути ручки сифонного пристрою.

Вогнегасні порошки являють собою мінеральні подріблені солі з різними добавками. Порошки характеризуються найвищою вогнегасною здатністю, крім того вони виявляють універсальну дії, забезпечуючи гасіння навіть таких матеріалів, які неможливо загасити водою та іншими засобами. Порошки діють як інгібітори – сповільнювачі реакції.

Порошкові вогнегасники використовують тоді, коли застосування іншого типу не ефективне або може викликати небажані наслідки (подальший розвиток пожежі, вибух).