91. Способи вимірювання корисності (ординалізм і кардиналізм).

Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу. Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.

Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.

Кардиналізм. Функція корисності лежить в основі споживчого вибору (поведінки споживача на ринку). При моделюванні поведінки споживача економісти базуються: 1) обмеженості доходу споживача; 2) аксіомі ненасиченості (споживач намагається мати велику кількість будь-яких благ); 3) аксіомі збільшення загальної корисності; 4) аксіомі зменшення граничної корисності.

Перерозподіляючи свій дохід таким чином, щоб досягнути найбільшої загальної корисності, споживач намагається вирівняти свої середньозважені граничні корисності. При цьому він досягає положення рівноваги (максимуму добробуту). В цьому є зміст другого закону Голена.

Ординалізм. Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг. Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

Одним з основних інструментів ординалістської концепції виміру корисності є крива байдужості – сукупність точок у просторі двох благ, що представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної кількості обох благ. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (А) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (В) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRS_ВА і обчислюється: MRS_ВА = -∆А/∆В, де ∆А – втрати у споживанні А, одиниць; ∆В – вигоди у споживанні В, одиниць.

92. Принцип ефективності в. Парето у розподілі благ.

При побудові функції суспільного добробуту цснують труднощі, пов`язані з вирішенням проблеми справедливого розподілу добробуту між членами суспільства. Такий критерій був запропонований італійським економістом В.Парето.

Згідно з критерієм Парето центральне поняття економіки – поняття ефективності у розподілі благ. Оптимальним за Парето є такий розподіл благ, що поліпшує становище інших. Існують дві основні теорії досягнення оптимуму за Парето.

І теорема економічної теорії добробуту стверджує, що за певних умов (усі учасники – фірим і домогосподарства – є ціноодержувачами) конкурентні ринки ведуть до оптимального за Парето розміщення ресурсів, тобто ідеально конкурентна економіка досягає певної точки межі виробничих можливостей економіки. Ця теорема ілюстрює бажаність конкуренції в економіці.

ІІ теорема економічної теорії добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Паерто може бути досягеутий конкурентною економікою. Це означає, що будь-якому оптимуму за Парето відповідають система цін і розміщення ресурсів міє учасниками, які можуть привести до цього стану як до конкурентної рівноваги.

К

онцепція оптимального за парето розподілу ресурсів базується на 3 передумовах, які беззаперечно є ціннісними судженнями:

1. кожна людтна краще за інших здатна оцінити свій добробут;

2. суспільний добробут визначається тільки в одиницях добробуту окремих людей;

3. добробут окремих людей непорівнюваний.

Кожне суспільство повинно визначити для себе критерій, який допомагає зробити конкретний вибір