63. Основні положення моделей економічного розвитку країн, що розвиваються.

Незважаючи на те, що держави Азії, Африки та Латинської Америки, які належать до групи країн, що розвиваються, істотно різняться між собою за рівнем економічного розвитку, ступенем еволюції соціально-економічних структур, мають національні, культурні, релігійні особливості, спробуємо виділити їхні спільні або близькі риси.

Це передусім відставання продуктивних сил у кількісному та якісному аспектах від рівня постіндустріальних держав. Переважна більшість країн, що розвиваються, характе­ризується низьким рівнем розвитку економіки. Їм притаманні недосконала соціально-економічна структура, багатоукладність економіки з великою питомою вагою традиційних докапіталіс­тичних укладів.

Відмітними ознаками більшості країн, що роз­виваються, є низький добробут населення, слаборозвиненість со­ціальної інфраструктури і, нарешті, суттєвий вплив релігійної сфе­ри на соціально-економічний розвиток.

Відокремлення групи країн, що розвиваються, у межах гло­бального економічного простору є правомірним із погляду спіль­ності їхньої історичної долі, і з погляду наявності конкретних історичних міжкраїнних соціально-економічних спільностей.

Значення країн, що розвиваються, у світовій системі про­дуктивних сил має насамперед кількісний вимір. Ці держави займа­ють понад 60 % території Землі, тут зосереджено 77 % світового населення, значні сировинні, енергетичні ресурси. Разом із тим країнам, що розвиваються, належить у світовому господарстві особливе місце: виробництво ВВП на душу населення зростало в них дуже повільно через високі темпи зростання населення, а в багатьох державах навіть абсолютно.

До моделей ек розвитку країн, що розвиваються належать: двосекторна модель Льюїса та революційна теорія залежності. Згідно з двосекотрнною моделлю будь – яка ек систиема складається з 2 секторів:1.традиційний(сільоськогосподарський) з натуральним сільськогосподарським госодарством; 2 Сучасний (промисловий) сектор – конкуренртооспроможний і капіталізований сектор з міською промисловістю та міграцією робогчої сил из традиційного сектору. Основна увага в цій моделі приділяється міграції ргбочої сил из селе до міста та зростанню виробництва у промисловому секторі.проведені у подальшому емпіричні дослідження в цілому підтвердили реалістичність оснеовних положень та процесів, описаних у моделі. Революційна теорія залежності розглядає країни, що розвиваютьсяк ек системи, скуті інституційними, політ і ек обмеженнями. У цій теорії існує 3 основні напрями: неоколоніальна модель залежності, хибна парадигма розвитку та теорія дуального розвитку. Неоколоніальна модель залежності, повязує нерозвиненість країн з існуючою нерівн6істю у правах бдних і багатих країн основна причина низьких темпів розвитку – зовнішній вплив, якипй навязує ек відсталість. Хибна парадигма розвитку повязує низькі темпи ек розвитку з помилковістю можделей, чякі розробляються та навязуються світовими консультантами. теорія дуального розвитку грунтується на положенні про ієрархічність будови ек системи. Основні пологження: набір специфічних умов, кои в межах одн6іє ек сист зявляються вищі та підпорядковані нижчі рівні; постійне вдтворення дуальних структур; збільшення розриву між вищими та нижчими елементами сист; не сприяння вищих розвитку нижчих. Недолік – описовий характер.