106. Концепція взаємодії економіки та екології.

В сучасних умовах екологічна безпека виступає найважливішим чинником формування ринкової економіки і переходу до нової моделі ринкового росту. Основні причини надмірного навантаження на навколишнє природне середовище (НПС) можна поділити на 2 групи:

1) причини, що обумовлені сталим розвитком (швидке зростання населення на планеті, концентрація значної кількості населення у великих містах, де найбільш інтенсивно використовуються і забруднюються основні природні ресурси (ПР) – земля, повітря, вода; економічне зростання в усіх галузях економіки, що створює додаткове навантаження на довкілля);

2) соціально-економічні причини (виробництво і споживання значної кількості благ НПС не регулюється ціновим механізмом ринку; ціни, встановлені на ПР, занижені).

Концепція взаємодії економіки й екології передбачає ряд економічних заходів для забезпечення охорони НПС: а) визначення джерел фінансування щодо охорони НПС; б) встановлення лімітів використання ПР, викидів і скидів забруднюючих речовин у НПС; в) надання підприємствам, організаціям й установам податкових, кредитних та інших пільг під час впровадження ними маловідходних, енерго- та ресурсозберігаючих біотехнологій.

Концепція взаємодії економіки й екології ґрунтується на механізмі платності природокористування; охоплює систему економічних інструментів, спрямованих на акумуляцію матеріальних ресурсів для реалізації природоохоронних програм на спонукання товаровиробників до підвищення екологічності технологій, що застосовуються, та екологічності власної продукції.

В теоретичному плані концепція спрямована на створення наукових основ стійкого екологічно-економічного розвитку, а її практичне значення виражається у створенні науково обґрунтованих рекомендацій щодо раціонального використання ПР та збереження НПС та людського суспільства.

107. Основні цілі стратегії сталого розвитку.

Згідно з теорією сталого розвитку економічний розвиток має забезпечувати не лише підвищення рівня добробуту нинішнього покоління, а й не створювати загроз для задоволення потреб май­бутніх поколінь.

Існує близько 130 індикаторів, які характеризують різні сто­рони й аспекти сталого економічного розвитку. Базовий набір ін­дикаторів поділяють на чотири основні групи: соціальні; економічні; екологічні; інституціональні.

Соціальний аспект оцінюється через індикатори рівня зубо­жіння, рівня розвиненості систем перепідготовки та підвищення рівня кваліфікації кадрів, міри доступності в отриманні освітніх і медичних послуг усіма верствами населення тощо.

Економічні індикатори включають кількісні показники еко­номічного розвитку, рівня споживання, забезпеченості фінансо­вими ресурсами й ефективності функціонування фінансових ме­ханізмів. Характеристика економічного аспекту також передба­чає оцінку ступеня оптимальності поєднання державної, корпо­ративної, приватної та муніципальної власності; розвиненості су­купності ринків (товарів і послуг, капіталів, цінних паперів, не­рухомості, робочої сили й ін.) конкурентного середовища та діє­вості антимонопольного законодавства.

Надзвичайно розгалуженим є екологічний аспект сталого еко­номічного розвитку. Він охоплює: забезпечення відновлення гар­монії між людиною та природою; створення реальних можливос­тей для задоволення потреб майбутніх поколінь; здійснення тео­ретичних і прикладних досліджень; розробку практичних методів ефективного та раціонального використання наявних ресурсів; забезпечення екологічної безпеки; перехід на альтернативні дже­рела енергії, удосконалення правових, економічних та адмініст­ративних методів охорони довкілля; цілеспрямоване екологічне виховання населення тощо.

На базі інституціональних індикаторів оцінюються політико-правовий, міжнародний та інформаційний аспекти сталого розвит­ку. ПолІтико-правовий аспект передбачає оцінку рівня демокра­тизації, конституційності влади, розгалуженості системи інституційнйх норм і правил, що визначаються і дотримуються гро­мадянами у повсякденному житті