§ 7. Заняття з формування граматичної

ПРАВИЛЬНОСТІ МОВИ

У дитячому садку формування граматичної правильності

мови відбувається на комплексних і тематичних

заняттях. Комплексні заняття проводять два рази на місяць,

тематичні — один раз у квартал.

Комплексне заняття складається з трьох частин, однією

частиною такого заняття є формування граматичної

правильності мови. На заняттях реалізується програмний

матеріал, зазначений у програмі виховання.

На комплексних, заняттях використовуються в основному

дидактичні вправи та ігри. Наприклад, друга

молоділа група (жовтень). Розвиток мови. З а в д а н н я:

Граматика. Вправляти у відмінюванні іменників, що означають

назви малят тварин, у називному й родовому відмінках

однини і множини, у правильному вживанні імен*

ників у роді і числі.

У ході першої частини заняття діти розглядали картину

із зображенням кішки і кошенят. .

Вихователь: Діти, кішка велика, а як сказати про

маля кішки? (Кошеня.) Кішка вона, а кошеня? (Воно.)

Одне кошеня, а багато? (Кошенята.) Кошеня воно, а кошенята?

(Вони.) Немає кішки, а як сказати про її маля?

Немає кого? (Кошеняти.) 1.

Старша група (грудень). Розвиток мови. З а в д а н ня:

Граматика. Вчити утворювати нові слова від іменників

і дієслів.

У другій частині заняття вихователь говорить: ≪Сьогодні

ми продовжуємо утворювати нові слова. Які слова

можна утворити від слів пшениця (пшеничний, пшеничк

а пш е н и ч е н ь к а ), брат (братній, братерство, брцтик,

брататися), служити (служба, служіння, слуга, службовий),

писати (писар, писаний, списаний, написаний, переписувати),

море (моряк, морський, морена)≫. На іншому

занятті виконується завдання: учити перебудовувати просте

речення в поширене за допомогою прикметників та

сполучника і,

У ході заняття вихователь говорить: ≪Мій син≫. Пропонує

доповнити це речення різними словами, які відповідають

на запитання я к ий? (Мій син працьовитий і

скромний. Мій син чесний і сумлінний.) Потім пропонуються

такі речення: Уважний син що робить? Ледачий

1 Див.: Богуш а. М. Заняття з розвитку мови в дитячому садку.—

К., 1988. ,

263

сан що робить? Сильний син що робить? Дидактичне

Вправа: Син який? Дідусь який? Хлопчик веселий, а матШ

(сумна). Мати працьовита, а син (ледачий). І

На тематичному занятті розв’язуються завдання тільки

на формування граматичної правильності мови. Повторюють

той матеріал, який був на комплексних занят-'

тях, і включають одне-два нових завдання. Наприклад:

молодша група. Розвиток мови. З а в д а н н я : Граматика.

Вправляти у відмінюванні іменників (качка, каченя,

кладка) в однині та множині, у правильному узгоджен-

_ нГ^ислівника з іменником; вчити складати поширені речення;

розвивати уважність, кмітливість.

Ма т е р і а л : качка з каченятами, макет — ставок з

кладкою.

Х ід з а н я т т я : На столі макет ставка з кладкою*

Вихователь: ≪Який гарний ставок! Сюди дуже часто

приходять гуси, качки. Послухайте, діти, і відгадайте,

хто йде до ставка? Кря-кря-кря! (З’являється качка.)

Качка прийшла купатись. (Качка купається.) Що робить

качка? Вийшла з води і пішла на кладку на сонечку пр-

грітись. Кого ви бачите на кладці? Ось ще хтось біжить

до кладки. Хто це? (Маленьке каченятко.) Каченя сіло

на кладці біля качки. Хто тепер сидить на кладці? Скільки

качок і скільки каченят? Хтось знову йде4 до ставка.

З ’являється ще одна велика качка. Викупалась велика

качки й сіла на кладку. Кого тепер ви бачите на кладцР

Дві великі качки й одне маленьке каченя. Кого більше —

качок чи каченят? А що треба зробити^ щоб качок і каченят

було порівну? (Треба, щоб припливло ще одне каченя.)

Покличемо його. (Діти кличуть: кря-крй.) Хто це

пливе? Скільки тепер каченят? Одне каченя пішло у воду?

Хто залишився на кладці? Кого більше? (Забирає

велику качку,) Кого не стало на кладці? Хто залишився

на кладці? Аж ось поблизу пробігла лисиця. Качки злякались

і всі кинулись у воду≫. У процесі гри можна запропонувати

загадку: ≪У воді купалася, сухою зосталася

≫.

У кінці кожного кварталу проводять контрольні заняття

на з ’ясування рівня засвоєння дітьми граматичної

будови рідної мови.

30. Методика навчаня дітей дошкільного віку переказу літературних творів.

Переказ — це відтворення літературного зразка в усному виразному мовленні, це метод розвитку зв’язного монологічного мовлення дітей. Психологічно переказ являє собою складну розумову навичку, яка формується поступово в процесі навчання. Це діяльність, в якій активну участь беруть пам’ять, мислення, уява, мова. Перш ніж переказати твір, необхідно глибоко його усвідомити, продумати і відчути його зміст, ідею. При цьому дитина не тільки запам’ятовує окремі його епізоди, а й вбирає думкіи, встановлює логічні зв’язки між ними. Переказування сприяє розв’язанню завдань всебічного виховання дітей. У процесі читання і переказування літературних творів закріплюються знання дітей про життя тварин, побут людей, явища природи тощо.. Велике значення має переказ для розвитку всіх сторін мови дітей. Переказуючи, дитина вчиться говорити зв’язно, послідовно, формується граматична правильність мови, збагачується й активізується словник дітей. Переказування привчає дітей до розумової праці, готує їх до школи, сприяє формуванню інтересу до літератури. Велике значення має переказування для морального виховання дітей. Внаслідок осмислювання поведінки літературних героїв формується правильне ставлення до різних моральних якостей, вміння їх виділити: сміливість, працьовитість, ввічливість тощо. На літературних зразках у дітей виховуються позитивні моральні якості особистості і поведінки. Переказ активізує весь процес емоційно-естетичного засвоєння дітьми літературного матеріалу. .У формі переказу виявляється художньо-мовна діяльність дошкільників на початковому етапі її розвитку. Питання про навчання дітей дошкільного віку переказуванню неодноразово висвітлювалося в педагогічній літературі. Великого значення переказу надавав К. Д. Ушинський. Серед різних методів розвитку усної мови дітей він рекомендує активний, осмислений переказ казок і оповідань. К. Д. Ушинський вказував на значення переказу також для формування уваги, мислення, волі дітей. Він розробив методичні вказівки щодо проведення переказування в початкових школах. Думки К. Д. Ушинського були використані і розви.160 нені його послідовниками. Є. І. Тихсева розробила вимоги до творів, які пропонуються дошкільникам для переказування, дала ряд методичних порад щодо проведення переказу в дитячому садку. Автор виступає проти механічного повторення тексту. Вона розуміє переказ як творчий процес, який можливий лише тоді, коли діти усвідомили твір, його послідовність. Є. І. Тихеєва до текстів для переказу ставить такі вимоги: твори повинні бути доступні для розуміння дітей, прості, з чіткою конструкцією — початком, серединою, кінцем. Ці частини повинні бути логічно пов’язані між собою. В творі не повинно бути великої кількості описів, які утруднюють засвоєння дітьми змісту твору. Є. І. Тихеєва правильно відмічає, що, перш ніж переказувати, дитина має усвідомити суть твору. Щоб активізувати всю групу, зацікавити дітей, автор пропонує залучати дітей до висловлювань про переказ товариша. Ці думки Є. І. Тихєєвої знаходять своє підтвердження в практиці сучасних дитячих закладів. Питанням навчання переказування дітей дошкільного віку приділяла велику увагу також Є. О. Фльорина. В праці ≪Живе слово в дошкільних закладах≫ автор розкрила значення переказу для розвитку мислення і зв’язного мовлення дітей, для формування у них вміння логічно і послідовно будувати речення. Переказ Є. О. Фльорина розглядає як перший крок дитини в самостійному розповіданні, як творчу діяльність, яка збагачує мову новими засобами виразності. Методику навчання дошкільників переказуванню висвітлюють Г. М. Леушина, Л. О. Пеньєвська, А. М. Бо- родич. Вони відзначають велике значення переказу для всебічного виховання дітей, правильно обгрунтовують необхідність керівництва цим видом діяльності. Переказ розглядається як осмислена діяльність, пов’язана з розумінням тексту, з переживанням його дитиною. В результаті досліджень, а також на основі вивчення передової педагогічної практики були визначені вимоги до творів для переказування, вироблена методика навчання переказу дітей дошкільного віку. Переказування літературних творів на заняттях про- водиться в середній, старшій та підготовчій групах, з поступовим ускладненням прийомів переказу, і У молодшій групі дітей готують до самостійного переказування, навчаючи їх відтворювати зміст відомих казок і коротких оповідань, брати участь у спільному з вихователем переказі. В середній групі дітей вчать переказувати невеликі казки й оповідання, знайомі дітям або прочитані на занятті. В старшій групі діти повинні навчитися зв’язно, послідовно й зрозуміло переказувати літературні твори (казки, оповідання)" без допомоги запитань вихователя, передаючи зміст твору та діалог дійових осіб, характеристику персонажів, виявляти власне ставлення до героїв та їхніх вчинків. У підготовчій групі дітей вчать передавати літературний текст змістовно, логічно і послідовно, точно і виразно; під час переказування казок, оповідань встановлювати кількість дійових осіб, давати їм найпростішу характеристику, передавати основну думку, настрій, особисте ставлення до подій і персонажів, використовуючи інтонації, запитання, вживаючи авторські звороти. Для переказування добираються прозові твори-каз- ки, оповідання, пов’язаніз досвідом дітей, які мають виховну цінність, ідейну спрямованість, які являють собою зразки дитячої художньої літератури, твори з чіткою композицією, послідовністю дій. Вони повинні бути написані зразковою мовою з доступним дітям словником, без складних граматичних форм, короткими, чіткими фразами. Бажано, щоб у творі була пряма мова, яка сприяє формуванню виразності шви дітей. Цій вимозі особливо відповідають народні казки, де багато прямої мови, де увагу дітей привертають спеціальні народні або казкові звороти (ходила-ходила, жити-поживати, тільки вовк його і бачив тощо). Отже, повноцінний виховний зміст, доступність, чітка композиція, проста, але багата мова, невеликий обсяг — ось ті вимоги, які треба ставити до літературних творів для переказування. Для перших переказів дітей середньої групи добираються твори з простим динамічним сюжетом, невеликі за обсягом. Переказ маленьких творів, близький до тексту або майже дослівний, як відмічає Є. Ф. Лукіна, є основою для складніших форм переказу. Саме маленьки^ текст в декілька речень може бути прочитаний вихователем кілька разів, не стомлюючи дітей, а закінчений переказ найбільше задовольняє дитину. Діти з успіхом переказують і невеликі казочки, такі як ≪Котик і півник ≫, ≪Рукавичка≫. Дітям старшої групи для переказів підбирають складніші і більші за обсягом казки й оповідання, наприклад, ≪Пшеничний колосок≫, ≪Ледача подушка≫ В. Су- хомлинськоге; ≪Маленькі помічниці≫ О. Бунець; ≪Чого синичка повеселішала≫ Ю. Ярмиша; ≪Дві кізочки≫, ≪Про двох цапків≫ М. Коцюбинського; ≪Умій почекати≫, ≪Півник з родиною≫ К. Ушинеького; ≪Погано≫ В. Осеє- вої; ≪Кошеня≫ Л. Толстого; народні казки ≪Колобок≫, ≪Котик, півник і лисиця≫ та ін. Дітям підготовчої групи доступні оповідання з певного моральною спрямованістю, складніші за змістом, більші загобсягом. Наприклад: ≪Камінь≫ В. Сухомлинсь- кого; ≪Сині листочки≫, ≪Просто бабуся≫ В. Осєєвої; ≪Куди робота ховається≫ Ш. Сагдулли; ≪Кривенька качечка ≫ (українська народна казка), ≪Лисичка-сестрйчка і сірий вовк≫ (російська народна казка) тощо. Рекомендуються для переказу і складніші за формою безсюжетні, описові твори, наприклад: ≪їжак≫ М. Пришвіна, ≪Вовчисько ≫ б. ЧаруВшна, ≪Кіт Васька≫ К. Д. Ушинеького та ін. Перекази таких творів мають велике значення для розширення уявлень і знань дітей, сприяють збагаченню мови новими словами, а також є хорошою підготовкою до уважного читання ї запам’ятовування у школі. Підібравши літературний твір, вихователь повинен ретельно підготуватися до подачі його дітям, продумати структуру, заняття, прийоми керівництва дітьми. Треба уважно ознайомитись із змістом твору, виявити і пояснити дітям незрозумілі слова, повправлятися у виразному читанні. Невідомі дітям слова вихователь пояснює перед читанням або в ході його. Наприклад, слово короб вихователь може пояснити в ході читання синонімом кошик, слово єнот пояснює напередодні, ознайомивши дітей за допомогою картинки і своєї розповіді з цією твариною. Підбір творів для переказування, прийоми навчання залежатимуть від досвіду дітей, їхніх вікових особливостей, від складності твору. У другій молодшій групі на заняттях по ознайомленню з художньою літературою вихователь учить дітей стежити за. розвитком дії в казці, оповіданні, співчувати позитивним героям і поступово підводить їх до відтворення тексту. Діти переказують прослуханий твір, відповідаючи на запитання вихователя. Запитання вихователя визначають повноту і послідовність передачі дітьми прочитаного. Дітей також можна залучати до спільного переказу з вихователем, спонукаючи вимовляти окремі слова чи речення при повторному розповіданні казки вихователем. Таким чином вихователь готує'дітей до самостійного переказу, Починаючи з середньої групи дітей систематично вчать переказу на заняттях. Переказ є новим для дітей видом мовної діяльності. Тому важливо викликати у них інтерес до переказування, підтримувати виявлення активності і самостійності. Такі заняття органічно входять в систему всіх тих занять, на яких вчать дітей початковим формам зв’язного монологічного мовлення. На перших заняттях дітям пропонують переказувати казки, добре відомі їм, а потім — нові, тільки що йрослухані тексти. В цьому випадку ознайомлення з твором зближується в часі з переказом, що вимагає від дитини, ускладнення мислительно-мовної діяльності, і процес оволодіння художнім матеріалом проходить інтенсивніше* Перша часткґна заняття відводиться ознайомленню дітей з текстом, друга — для переказу. Для того щоб підготувати дітей до переказу, вихователь один-два рази виразно читає твір, ставить дітям кілька запитань за його змістом, показує ілюстрації, дає вказівки, а потім читає ще раз, перед тим попередивши, щоб діти уважно слухали і добре запам’ятовували оповідання, бо пізніше вони самі будуть його переказувати. Установка на запам’ятовування активізує роботу пам’яті, увагу дітей, але дається вона перед повторним читанням. При повторному читанні дошкільники глибше розуміють прочитане, емоційніше сприймають усі події. Далі вихователь викликає дітей для повторного переказування. Кількість викликаних дітей обумовлюється розміром твору, якістю переказів. Вихователь допомагає дітям запитаннями, підказуванням, використовує прийоми спільного і відображеного переказу. Якщо дитина не може самостійно переказувати, вихователь пропонує їй розповідати разом з ним. Він починає фразу, дитина згадує, про що далі говорити* продовжує фразу, і так разом з вихователем переказують твір. Наприклад: Вихователь: Була собі... Дитина:... коза. Вихователь: Збудувала вона в лісі... Дитина: ...хатинку і привела діток. При відображеному переказі дитина повторює за вихователем фрази від початку. Але такі прийоми використовуються на початкових етапах навчання переказу, а також у роботі з дітьми, які погано розповідають з тих чи інших причин. Іноді перед читанням твору треба провести вступну бесіду — поставити одне-два запитання для активізації досвіду дітей, для підведення їх до осмисленішого сприймання твору. Так, перед читанням оповідання Н. Калі- ніної ≪Помічники≫ можна запитати, як діти допомагають в дитячому садку і вдома накривати стіл до обіду* Після такої бесіди вихователь робить перехід: ≪А тепер послухайте, як допомагали накривати стіл Сашко й Альоша. Оповідання називається ≪Помічники≫. Проте вступна бесіда — не обов’язковий етап заняття, тим більше, що в середній групі використовуються коротенькі твори, які повністю відповідають досвіду -дітей. Переказ добре знайомих дітям народних казок проводиться інакше. Після читання чи розповідання казки вихователь ставить кілька запитань, дає пояснення і пропонує приступити до переказу. На повторних заняттях взагалі не слід читати казку, а відразу заслуховувати переказ дитини, яка добре володіє мовою. , Дошкільники іноді відтворюють текст з суттєвими пропусками. Тому треба вчити їх давати опис ближче до тексту і повніше. Можна залучати дітей групи до згадування пропущеної частини або запропонувати нагадати послідовність оповідання. Слід пам’ятати, що діти часто переймають помилки один від одного, тому дуже важливо своєчасно виправ* ляти їх у ході переказу. Вихователь сам правильно вимовляє перекручене дитиною слово, інтонаційно виділяв його, а після того як дитина закінчить переказ, просить повторити це слово чи фразу. Якщо дитина знову допускає помилку, вихователь пропонує їй повторити це слово чи фразу разом з нею. Часто діти в переказах опускають кінець. Вихователь вказує на це (≪Ти не до кінця розповів. Згадай, чим все закінчилося≫). Якщо дитині важко це зробити, вихователь допомагає сам або залучає інших дітей. Можна також прочитати заключні рядки тексту, націливши розповідача і всю групу на закінчення переказу. По закінченню вихователь відмічає, з чим дитина справилась добре, а що треба покращити. При цьому він дає конкретні поради, наприклад, пропо.нує дитині вимовити ту чи іншу фразу голосніше, вимовити те чи інше слово чіткіше та ін. Такі конкретні вимоги добре засвоюються й іншими дітьми, що значно впливає на якість наступних переказів. У кінці заняття можна запропонувати дітям розіграти казку: розповісти її в особах або інсценувати зміст оповідання. Після заняття можна виставити книжку, якщо вона з ілюстраціями, в1 куточку книги, щоб діти могли розглянути картинки. Діти п’яти-шести років при переказуванні літературних текстів здатні виявити більшу ініціативу, самостійність, активність. У цьому віці процес сприймання й емоційного засвоєння художніх творів вдосконалюється, мова розвинена краще, підвищується увага й інтерес до образного слова. План проведення занять з переказування може мати кілька варіантів. Вихователь проводить вступну бесіду (але не обов’язково), далі виразно читає твір один чи два рази, проводить бесіду за його змістом. Бесіда за змістом твору є обов'язковим елементом заняття. Запитання вихователя зосереджують думку дитини на послідовності розвитку подій, на описах, виразних словосполученнях та зворотах. У бесіді діти краще засвоюють мовний матеріал твору і вільніше будуть ним користуватися під час переказу. Починається бесіда з репродуктивних запитань (хто? що? я кий? куди? і т. ін.), які вимагають відновлення образів в пам’ятідітей. У кінці бесіди слід ставити запитання, які спонукають Дітей виразити сввє ставлення до героїв, оцінити їхні характери і вчинки, зробити висновки (чому? н а в іщо ? я к т р е б а ? і т. ін.). Після бесіди оповідання треба прочитати ще раз. Наступний етап заняття — переказ твору дітьми. Кількість дітей, які переказуватимуть твір, залежить від його обсягу, від повноти переказу. Перед переказом треба витримати невелику паузу з такою вказівкою: ≪Всі подумайте, як ви будете розповідати≫. Першими для переказування слід викликати дітей, які погано володіють мовою. На початку заняття увага дітей найстійкіша, тому вони добре слухають навіть невмілу розповідь дитини; в кінці заняття їхню увагу може привернути лише впевнений, виразний переказ. Твір переказує кожна дитина повністю. У другому півріччі, коли діти вже навчаться переказувати невеликі твори, можна пропонувати й більші за розміром і переказувати їх за частинами. Переказ за частинами можна проводити по-різному. Вихователь може відразу ж обмежити переказ дитини частиною: ≪Ти розкажеш про те, хто хотів допомогти зайчику вигнати лисичку із хатки≫. А можна запровадити й такий прийом: одна дитина починаєпереказувати, друга продовжує іт. д. Перед переказом треба попередити дітей, що вони будуть розповідати не весь твір від початку до кінця, а частинами. У процесі керівництва переказуванням вихователь застосовує різноманітні методичні прийоми. Якщо дитина невдало замінила те чи інше слово, вихователь використовує підказування. Якщо дитина робить довгу паузу, вихователь вступає в переказ і продовжує його. Важливим методичним прийомом є розбір дитячого переказу: вихователь оцінює його повноту, відмічає самостійність, використання різноманітних інтонацій і різного темпу мовлення. Діти також залучаються до оцінки розповідей товаришів, наприклад, відмічають, які слова із казки вони намагались не пропустити, як чітко вимовляли фрази, чи виразно переказували. Дітям старшої групи вихователь може запропонувати після багаторазового переказу придумати свій варіант жазки з послідовним введенням до неї нових персонажів, Своїми вказівками вихователь допомагає дітям виконати це завдання, дотримуючись сюжету і мовних особливостей знайомої казки. Можна запропонувати інше творче завдання: уявити подальший розвиток події і відповідно до логіки прочитаного твору описати дії і! стан персонажів у новій ситуації, користуючись лексикою твору. Таким чином, переказ може бути доповнений словесною творчістю дітей при опорі на знайомий літературно- художній матеріал. Це сприяє повнішому і глибшому засвоєнню літературно-художнього матеріалу, підсилює його вплив на розвиток зв’язного мовлення дітей≪ Дітям старшої групи можна запропонувати на занятті для переказу два-три добре відомих їм оповідання, близьких за задумом, темою. Можна запропонувати також переказати оповідання або казку за вибором. На таких заняттях перекази дітей можуть бути стислішими, коротшими. У підготовчій групі переказ у мовній практиці дітей займає значне місце. Тут удосконалюються мовні вміння і навички, набуті в старшій групі. Діти продовжують вчитися переказувати твори зв’язно, послідовно, повно, без перекручень, пропусків і повторень. Удосконалюється вміння емоційно, з різноманітними інтонаціями передавати діалоги дійових осіб, використовувати в переказах смислові наголоси, паузи, художні звороти мови. Підвищується самостійність. Дитина сьомого року життя може точніше співвіднести свій переказ з текстом, відмітити пропуски, перестановку матеріалу, Ускладнюеть- 167 ся методика переказування. Дітям пропонують переказ за малюнками дітей; переказ за планом; переказ за вибором дітей; придумування дітьми продовження до прослуханого оповідання або придумування казок за аналогією. У роботі з дітьми підготовчої групи особливу увагу треба приділити формуванню початкових навичок навчальної діяльності — уміння слухати мову педагога, розуміти її, запам’ятовувати, діяти згідно з вказівками вихователя. Різними прийомами вихователь спонукає дітей до того, щоб вони передали прочитане зрозуміло, чітко, Спрямували свою мову до тих, хто їх слухає, могли уточнити, доповнити відповіді інших дітей, виявляючи до товаришів доброзичливість, зацікавленість. У першому півріччі переказування проводиться за методикою старшої групи. Підбираються лише складніші твори, ускладнюється методика проведення бесіди за змістом твору. Через деякий час можна вводити-переказування довгих оповідань і казок. Краще на першому занятті тільки прочитати твір і провести бесіду, а вже на другому провести переказ, при цьому твір прочитати ще раз, а потім переказувати його і запитання вже не ставити. Довгі твори краще переказувати частинами, але проводити таке переказування можна лише тоді, коли діти добре знають оповідання і коли його можна поділити на логічно закінчені частини. У другому півріччі, як доведено дослідженнями Р. І. Габової, можна навчити дітей поєднувати прослухане з певним образом. Для цього за змістом окремих творів можна проводити малювання з дальшим переказом за малюнками. Переказ після такої роботи стає осмисленим, самостійним. Дитина починає розуміти, що твір можна поділити на частини і кожну частину можна відтворити на папері. Проведення переказу за малюнками дітей потребує значної попередньої підготовки. На першому занятті треба прочитати дітям твір, провести бесіду за його змістом. Через деякий час на занятті з образотворчої діяльності діти малюють за змістом цього твору. Звичайно, для такої роботи треба брати твори, зміст яких діти зможуть відтворити в малюнках (наприклад, ≪Ранкові промені≫, ≪Чотири бажання≫ К. Ушинського, ≪Сини≫ В. Осє .воїта ін.). Кожна дитина обирає тему малюнка. На наступному занятті з розвитку мови діти переказують за власними малюнками. Вихователь підбирає малюИки відповідно до послідовності епізодів у творі (по одному малюнку на кожний епізод). Усі малюнки виставляються перед дітьми. Спочатку одна дитина розповідає за всіма малюнками, потім інші діти —за окремими малюнками, а можна і навпаки: спочатку розповідають за окремими малюнками, а в кінці один чи двоє дітей — за всіма зразу. Після того як діти навчаться переказувати твір за малюнками, можна використати складніший прийом навчання — запитання у вигляді плану. План треба пропонувати дітям після читання твору, перед переказом. Бесіда в цьому випадку не проводиться. Переказування за планом —• складне завдання для дошкільника, і навчитися цього зразу дитина невможе. Спочатку треба кілька разів нагадати запитання в-ході переказування, поки дитина не навчиться запам’ятовувати їх. У другому півріччі можна провести переказування знайомих „казок чи оповідань за вибором дітей. Вихователь назиіває два або три твори і пропонує всім подумати, хто який твір хоче розповісти. На деяких заняттях для переказу можна пропонувати два тексти: перший — новий для дітей, порівняно легкий для них; другий — уже відомий дітям (він повинен бути коротким). Під кінець року можна пропонувати для переказування оповідання описового характеру. Як правило, це оповідання про природу В. Біанкі, Є. Чарушина, Н. Сладко- ва, Г. Скребицького та ін. Перекази описових творів повинні обов’язково спиратися на знании, досвід дітей, який вони набули шляхом безпосереднього сприймання навколишнього життя в процесі всієї виховної роботи. За допомогою 'переказу діти глибше й повніше засвоюють оповідання про природу, вчаться її спостерігати, відшукувати нове в знайомому і говорити про це образно, цікаво. Цінним прийомом навчання є оцінка, аналіз і обговорення дітьми переказів своїх товаришів. Дітей треба вчити уважно вислуховувати перекази інших і доброзичливо обговорювати їх. Ефективним ігровим прийомом вправляння дітей у виразності переказу є гра-драматизація. Вона проводиться в кінці заняття і займає хвилин п’ять. Гра-драма- тизація не вимагає декорацій, костюмів і попередньої підготовки. Слова від автора говорить спочатку вихователь, а потім і діти. Для виконання-ролей у грі виклика- ються в першу чергу діти з погано розвиненою мовою, тому що короткі репліки під силу всім дітям. Найлегші для драматизації народні казки ≪Колобок≫, ≪Котик і півник≫ та ін. Вони мають сюжетну повторність, у них легка й образна мова.__