1 Бородич а. М. Методика словарной работы в детском саду.—

М . ! 968,— С. 36. V '

7* 195

ють шапку.] А це що? Якого кольору шарф? Для чого

потрібний шарф? Як треба попросити, щоб вам зав’язали

шарф? Загадка: ≪У якому будиночку всі брати живуть

разом, а один окремо?≫ [Пропонує дитині підійти до столу

і взяти рукавицю.] Для чого потрібні рукавиці? Якого

вони кольору?

Читання вірша Ю. Яковлева ≪У хлопчика-невелички≫.

Цим методом виконуються програмні вимоги до теми

≪Народна творчість≫ у старшій групі. Наприклад: Розглядання

української народної кераміки, вишивки.

З а в д а н н я : Ознайомити дітей з виробами українських

народних умільців: кераміка, вишивка, розписи,

пісні, потішки. Виховувати повагу та любов до творів і

праці народних умільців.

Сл о в н и к : народні умільці, вироби, глечики, кераміка,

вишивка, розписи.

Ма т е р і а л : вироби української кераміки, вишивки,

килими, розписи, потішки, грамзаписи українських

народних пісень (веселих, сумних).

М ет о д и ч н і п о р а ди . На столі, на дошці — вироби

українських народних умільців. Ляльки — хлопчик

і дівчинка — в українських костюмах. Звучить знайома

українська народна пісня. Вихователька повідомляє, що

в гості до дітей прийшли ляльки Оксана і Тарас. Вони

принесли вироби українських народних умільців. Педагог

знайомить дітей з керамікою. Називають кожний виріб,

розглядають поверхню, колір, візерунки. З ’ясовують, для

чого потрібні керамічні вироби. Потім розглядають вишивки

(хустки, хусточки, рушники, сорочки), розписи на

килимах. Вихователька розповідає, що український народ

любить не тільки працювати, а й співати. Знайомить з

українськими народними піснями. Діти визначають настрій

пісні. В кінці діти читають знайомі українські потішки,

народні пісеньки.

У середній та старшій групах проводять екскурсії за

межі дитячого садка. Це екскурсії на будівництво, в магазин,

в аптеку, до бібліотеки, на фабрику, на пошту,

до пам'ятника загиблим воїнам тощо.

Вимоги до організації та проведення екскурсій розробила

Є. І. Тихєєва. Зміст екскурсії повинен відповідати

програмі та інтересам даної групи. Скажімо, більшість

батьків дітей старшої групи працюють на взуттєвій фаб-.

риці. Дітям цікаво буде подивитись під час екскурсії на

взуттєву фабрику, як працюють їхні батьки.

Екскурсія вимагає серйозної підготовки вихователя.

Потрібно заздалегідь домовитись з керівництвом установи

чи підприємства про екскурсію, продумати, де й як /

поставити дітей, щоб нічого їм не заважало, не відволікало

їхньої уваги. Вибрати шлях, яким будуть іти діти.

Підібрати загадки, прислів’я, вірші та інший ілюстративний

матеріал. Екскурсія не повинна носити характер

уроку, моралізування. Вона має проходити жваво, цікаво,

захоплювати дітей. Діти не повинні тільки дивитись І

слухати — їм треба дати можливість рухатися, діяти, гратися.

Необхідно чітко визначити слова, які дитина почує

вперше, а також ті, які вимагають уточнення.

Є. І. Тихєева радить проводити екскурсію з підгрупами

з 12—15 чоловік, щоб діти могли добре роздивитися

предмет, засвоїти потрібні знання. Якщо ж доведеться

проводити екскурсію а усією групою, тоді слід залучити

і другого вихователя.

Екскурсія розпочинається в груповій кімнаті, де дітям

повідомляють мету, завдання екскурсії, нагадують, як

потрібно поводити себе по дорозі та на місці. Наприклад:

Екскурсія до бібліотеки. З а в д а н н я : Дати поняття про

те, що в бібліотеці є багато цікавих книжок. Бібліотекою ^

можуть користуватися всі. Бібліотекар допомагає підбирати

потрібні книжки, видає їх додому, влаштовує виставки.

Книжки можна читати в читальному залі бібліотеки.

Вони зберігаються на полицях, у шафах. Над створенням

книжок працює багато людей: письменники,

редакційні працівники, художники, друкарі. Виховувати

любов до книжки та бережливе ставлення до неї.

Словник: бібліотека, бібліотекар, читальний зал,

вітрини, стенди, друкарі.

Хід з а н я т т я . Вступна бесіда. Де зберігаються

книжки?≪ Де можна взяти дорослим і дітям книжки для

читання? Повідомлення теми заняття. Знайомство з бібліотекарем.

Розповідь вихователя. Огляд бібліотеки. Розповідь

бібліотекаря.

З а п и т а н н я : Як називається це приміщення? Де

стоять книжки? Хто видає книжки? Як бібліотекар знаходить

потрібну книжку? Що потрібно для того, Щоб

взяти книжку? Читання вірша С. Жупаніна ≪Бібліотекар

≫. ргляд читального залу. Що роблять відвідувачі в

читальному залі? Хто пише книжки? Як потрібно поводитися

з книжками? Розглядання книжок у читальному

залі. Розповідь вихователя. Загадка: ≪Не кущ, а з листочками,

не сорочка, а зшита, не людина, а розказує≫

(Книжка).__

27. Метолика розвитку монологічного мовлення в процесі розповідання за картинами у дітей дошкільного віку.

Ефективним засобом розвитку зв’язного мовлення дітей

дошкільного віку є картина. Вона викликає у дітей бажання

поговорити про зображену ситуацію, наштовхує

їх на розповідь, активізує досвід, у дітей з’являється потреба

висловитись, розповісти про свої спостереження,

враження. За даними досліджень 3. М. Істоміної,

Е. П. Короткової, Н. П. Орланової, картинка є стимулом

для розвитку складнішого виду мовної діяльності, яким

є творче розповідання.

. Розповідання за картиною — це складна розумова діяльність,

в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння,

умовивід.

Навчання дітей розповіді за картиною позитивно впливає

на поведінку дітей, на вироблення в них якостей, необхідних

для успішного навчання в школі. У дітей виникають

інтерес до занять, вимогливість до себе, здатність

уважно стежити в процесі занять за вказівками вихователя

і мовою товаришів, прагнення до самостійності, вимогливість

до своєї мови і мови інших, самокритичність

та інші якості.

За допомогою картини здійснюються і виховні завдання.

В роботах К. Д. Ушинського та Є. М. Водовозової

підкреслюється важлива роль картини в навчанні дітей

розповіданню.

Є. І. Тихєєва вважала, що картина стимулює дітей

до складання розповіді; мовчазне розглядання картини,

на її думку, неможливе. Розглядаючи картину, дитина

весь час говорить. Картини нагадують дітям бачене, пережите,

збуджують їхню уяву. Свої враження дитина охоче

передає в мові. Є. І. Тихєєва радить частіше розмовляти

з дітьми за змістом картин, це навчить їх самостійному

розповіданню.

Є. О. Фльорина рекомендує використовувати картини

для складання творчих розповідей і розповідей з власного

досвіду.

, ' - . "

134

Формування умінь розповідати за картиною не можна

розглядати ізольовано від особливостей сприймання дітьми

картини. Сприймання — досить складний психологічний

процес. Цій проблемі присвячено багато досліджень

(С. Л. Рубінштейн, О. В. Запорожець, Г. О. Люблінська,

Г,Т. Овсепян, Є. О. Фльорина). Під час сприймання картини

≪працює≫ тільки один аналізатор —* зоровий, що веде

до ускладнення сприймання. Зображене на картині

не просто повторює реальний предмет, а передає його

за допомогою специфічних художніх прийомів і засобів.

Дитина повинна навчитися правильно співвідносити

зображене з тим, що воно передає, і розповісти про

нього.

У ранньому дитинстві сприймання завжди включено

в предметну діяльність. Діти переддошкільного віку нерідко

діють із зображеним на картині, як з реальним

предметом. Вони гладять рукою зображення, цілують,

нюхають квіти та ін. У дошкільному віці діти вже розрізняють

і те, що зображено. З ’являється порівняно тривалий

розгляд предмета або його зображення.

Успіх навчання розповіданню залежить від розуміння

дітьми сюжету картини. Молодшим дошкільникам ще

важко виділити головне в сюжеті картини. Дитина намагається

спочатку перерахувати всі предмети. За даними

Г. Т. Овсепян, діти досить часто розповідають не про

те, що зображено на картинці, а з. приводу нього, відволікаються

сторонніми розмірковуваннями.

Дошкільники ще не досить добре орієнтуються в просторових

співвідношеннях зображуваних предметів, не

вміють бачити 'перспективу, відчувають труднощі у впізнанні

зображених об’єктів при зміні їх ракурса, не завжди

правильно сприймають зображені на картині рухи.

Важко дається дітям сприймання емоційного переживання,

вираженого в позі і жестах дійових осіб. Труднощі

у сприйманні сюжета картин затримують й оволодіння

навичками розповідання. Про це слід пам’ятати вихователю,

підбираючи картини для навчання розповіданню.

Сюжет картини повинен відповідати досвіду, почуттям

та переживанням дітей, викликати у них певні естетичні

та моральні почуття.

Дітям молодших груп доступні картини з зображенням

того, що вони бачили в житті і можуть чітко уявити. Це

можуть бути прості сюжети з дитячого ЖИТТЯ, СВІЙСЬКИХ

тварин (≪Кішка з кошенятами≫, ≪Гра з лялькою≫, ≪Таня

на прогулянці≫). Дітям середнього дошкільного віку до135

ступні сюжетні картинки з життя сім’ї, дитячого садка,

громадського життя (≪На території дитячогсі садка≫, ≪На

народному святі≫ і т. ін.). Старшим дошкільникам можна

пропонувати картини з складнішим сюжетом. Цікаві і

доступні дітям середнього і старшого дошкільного віку

серії картин, об’єднаних однією темою, де кожна наступна

картина є продовженням змісту попередньої.

Методику навчання дітей розповіданню за картинами

досліджували А. М. Бородич, Е. П. Короткова та.ін.

У молодших групах картина використовується з метою

розвитку діалогічного мовлення дітей, збагачення й

активізації словника, виховання звукової культури мови.

Основним методом роботи з картиною є її розглядання

у супроводі бесіди, а також розповіді вихователя.

У першій молодшій групі в першому півріччі заняття

з картиною проводяться з підгрупами дітей, а в другому

півріччі — з усією групою. В другій молодшій групі заняття

проводяться з усією групою дітей.

Картина вивішується трохи вище рівня очей дітей,

так, щоб світло падало прямо на неї.'

У другій молодшій групі вихователь пропонує дітям

уважно роздивитись, що зображено на картині, і після

деякої паузи починає звертатися із запитаннями (Що це?

Хто це? Що робить? Що несе? Кого зустріла? та ін.).

Запитання треба ставити спочатку до основного об’єкта

картини, так, щоб діти уважно роздивилися його, описали,

вказали на його дії, а потім і до інших об’єктів, деталей,

розкриваючи в послідовності зв’язки між ними.

Запитання слід продумати і поставити так, щоб дитина

була змушена відповісти зв’язною фразою, а не одним

словом.

У ході заняття вихователь дає пояснення, розширює

відповіді дітей. ≪Так, це діти йдуть на свято. Бачите, які

у них красиві прапорці, такі, як і в нас були на святі.

Радісно дітям. Всі вони веселі, святкові, красиві≫. Або:

≪Кішка Мурка любить своїх кошенят. Вона лагідно на

них дивиться≫; ≪Весело дітям взимку: вони і на санчатах

катаються, і снігову бабу ліплять, і у сніжки граються≫.

Розгляд картини вихователь закінчує розповіддю, готує

дітей до майбутнього самостійного розповідання.

Під час розглядання картини доцільно використовувати

різний літературний матеріал: віршики, потішки, невеликі

оповідання, що активізують увагу дітей, пам’ять,

мову, впливають на їхні емоції.

Якщо діти знають віршики відповідної тематики, то

можна запропонувати їм згадати 1 прочитати їх (про кицю,

про кізоньку, про свято тощо). У молодших групах

активність дітей досягається ігровими прийомами, зву-

конаслідуваннями, імітацією рухів,

З метою навчання молодших дошкільників розповіданню

В. В. Гербова та М. М. Коніна пропонують такий

прийом, як інсценівка. В гості до дітей ≪приходять≫ лялька,

кішка, собачка і розмовляють з ним^. Вихователь

пропонує дітям показати гостям цікаву картинку і розповісти

про неї.

Під час розгляду картини треба заохочувати спроби

дітей привносити свій досвід. Так, розглядаючи іграшки

на картині ≪Поділися іграшками≫, дітей слід стимулювати

розповісти про свої іграшки. Але не треба дозволяти

дітям захоплюватись спогадами, тому що це відволікає

їх від сприймання самої картини; вихователь обережно

спрямовує розмову знову на зміст картини. Наводимо

конспект заняття в молодшій групі. Розглядання картини

≪Рятуємо м'яч≫! ~

Вихователь показує дітям великий різнокольоровий

м’яч і читає віршик про м’ячик. Потім говорить: ≪Одна

дівчинка грала з таким же великим красивим м’ячем,

але ось що трапилось. [Виставляє картинку.] Подивіться

на цю картинку. [Пауза.]

Вихователь: Діти, кого ви бачите на картинці?

Вихователь: Хто ж упустив м’яч? Іди, Оленко, покажи.

Вихователь: Так, чому ви думаєте, що дівчинка у білому

фартушку впустила м’яч? Скажи, Серьожа.

Вихователь: Іди, покажи дівчинку, яка впустила м’яч.

Вихователь: А де м’яч? Скажи, Андрійко.

Вихователь: Так, м’яч упав у калюжу, а дівчинка плаче.

А що робить хлопчик? Подивіться на нього.

Вихователь: А що ще він хоче зробити, коли робить

так?

Вихователь: Так, хлопчик допомагає дівчинці— він

взяв паличку і нею викачує м’яч , з калюжі. Ось який

гарний хлопчик! Йому жаль дівчинку, і він допомагає їй.

Вихователь: Дівчинка з лялькою теж хоче допомогти

подрузі дістати м’яч.

Вихователь: Добре, діти, на прогулянці ви мені розкажете

про свої іграшки, а зараз послухайте, що я розповім

про цю картинку. Діти грали на подвір’ї, а там

була велика калюжа. Таня кинула м’яч, вів покотився і

впав у воду. Таня зажурилася, ледве не плаче. Прибігла

подруга з лялькою допомагати Тані, але н￡ знає, як

із?

це зробити. Покликала Сашка. Він придумав, як дістати

м’яч. Знайшовдіаличку, підштовхнув м’яч і викотив його

з калюжі.

Діти, згадайте, який віршик ви знаєте про Таню і

м’яч≫. Діти читають знайомі вірші про м’ячик.

Для розглядання вихователь підібрав картину з доступним

розумінню дітей сюжетом, який викликав у них

і спогади з власного досвіду. Під час розгляду вихователь

відразу спрямував увагу дітей на правильне сприймання

сюжету картини. Діти назвали зображені дійові особи,

їхні дії. Вихователь за допомогою запитань і пояснень

підкреслив, що друзі допомогли дівчинці в її біді. Педагог

учив дітей зрозуміло відповідати на запитання, підтверджував

і розширював відповіді дітей. На занятті використовувався

літературний Матеріал, що забезпечувало

емоційне сприймання дітьми змісту картини.

У середній групі вихователь продовжує навчати дітей

розглядати картини, розуміти їх сюжет, описувати картину

за запитаннями, поступово залучає дітей до самостійного

розповідання.

Вдалим прийомом навчання розповіданню є колективне

складання дітьми розповіді за картиною. Вихователь

ставить запитання, діти відповідають, а вихователь заохочує

їх до різноманітних відповідей, до вдалих висловлювань.

Потім він з висловлювань дітей складає розповідь.

Через деякий час можна запропонувати дитині

скласти розповідь з висловлювань дітей.

У другому півріччі дітей вчать складати розповіді за

картиною за допомогою зразка вихователя. Для таких

занять підбирають знайомі дітям картини. Спочатку за

запитаннями вихователя діти розглядають картину, потім

вихователь пропонує послухати її розповідь (≪Послухайте,

спочатку я розповім, а потім будете розповідати

ви≫). Зразок розповіді вихователя повинен бути коротким,

з чіткою композицією, без зайвих описів. Особливі

вимоги ставляться до мови зразка. Короткі, чіткі речення,

знайомий словник, зв’язний виклад допоможуть дітям

добре зрозуміти ті вимоги, які вихователь ставить до їхніх

розповідей.

Вихователь може дати зразок за частиною картини.

Наприклад, за картиною ≪Кішка з кошенятамиі вихователь

може розповісти про одне кошенятко, а діти про інших.

Розповіді дітей на початкових етапах можуть мати

характер наслідування. Але потім за допомогою запитань,

вказівок вихователь стимулює дітей до описування кар-

тини по-своему. Можна використати такий прийом. 'За

однією частиною картини складає розповідь вихователь,

а за іншою — діти (наприклад, за картинами ≪Зимові

розваги≫, ≪Наша Таня≫ та ін.). У другій половині занят-,

тя складають розповіді за змістом усієї картини, при цьому

використовується лише план розповіді, наприклад:

≪А тепер розкажіть про все одразу: коли це було, де, як

гуляли діти, що трапилось≫.

У старшій групі ускладнюються підбір картин, прийоми

навчання, вимоги до мови дітей. Діти п’яти років

мають значний досвід, багатий словник, вміють описувати

предмети, іграшки, встановлювати прості причинові зв’язки

між предметами та явищами. Від них треба вимагати

вміння не тільки розповісти за змістом картини, скласти

описову та сюжетну розповідь, а й виходити за межі

зображеного на картині, пов’язувати зміст картини зі

свбїм досвідом. " -

Для розвитку зв’язного монологічного мовлення використовується

такий метод, як описування картини — складання

дітьми зв’язної розповіді фактичної за змістом.

Описування картини добре поєднувати з використанням

емоційно-виразного слова. Тііеба ширше застосовувати

доступні дитині образні засоби мови. Тоді бесіда

або розповідь за картиною буде підвищувати інтерес до-

неї, сприяти емоційному зближенню дітей 3 героями ПО-о

дій, зображених на картині.

Значну роль відіграє підготовка дітей до розгляду й

описування картин. Дійовим прийомом тут є вступне слово

педагога перед показом картини або коротка вступна

бесіда, нагадування дітям про ігри, працю, їхні спостереження

тощо. В старшій групі діти вчаться придумувати

творчі розповіді за картиною. У своїх розповідях вони

мусять відтворити сюжет картини, взаємозв’язки і взаємовідношення

дійових осіб, вийти за межі картини. Для

таких занять треба підбирати картини, які мають чітка

виражену сюжетну ситуацію. Увага дітей тут повинна

бути спрямована на виконання творчого завдання, на оволодіння

поняттям ≪придумати розповідь≫. Вихователь проводить

бесіду за змістом картини, ставить запитання, які

стимулюють уяву дітей, наприклад: ≪Як ви гадаєте; діти,

хто й як допоміг хлопчикам?≫ або: ≪Подумайте, діти, І

скажіть, як хлопчики вибрались з лісу?≫ Змістовність

дитячих відповідей, розповідей залежить від того, які

розумові і мовні завдання ставляться перед дітьми, наскільки

вони різноманітні за змістом. Дрібні і спрощені

139

Запитання типу ≪А що це? Що ви бачите на картині?≫ та

інші викликають і схематичні відповіді. Дітей треба залучати

до описування обстановки, в якій відбувається

подія, до описування рухів, поз, зовнішнього вигляду

учасників подій, природи, речей. Тим самим можна домогтися

повнішого, емоційнішого, яскравішого сприймання

картини, глибокого розуміння подій, вчинків героїв.

Запитання повинні бути зв’язаніз поді .ю, ї . учасниками.

Треба також спрямовувати дітей запитаннями на тлумачення

внутрішнього стану дійових осіб.

Після бесіди вихователь ставить перед дітьми завдання

(≪А тепер, діти, придумайте розповідь про те, що трапилось

на річці≫), пропонує невеликий план, проводить

розбір плану, що добре активізує дитячу ініціативу. Треба

вчити дітей логічно, послідовно розкривати сюжет

картини, домислювати початок події, кінець. Наприклад,

у розповіді за картиною ≪Пригода в лісі≫ діти мають

придумати, як діти збиралися в ліс, яка пригода з ними

там трапилася, що вони потім розповідали батькам про

цю пригоду. Для цього вихователь використовує навідні

запитання, зразки розповідей дітей, свій зразок розповіді.

Внесення елементів творчості у розповідь за картиною

є одним з підготовчих етапів навчання творчого розповідання

на словесній основі. У навчанні розповіді важливо

застосовувати принцип індивідуального підходу до дітей.

Важливо пам’ятати про можливості окремих дітей, варіювати

прийоми навчання розповіді, поєднувати їх із

завданням, яке ставиться всім дітям. Так, при складанні

розповідей дітям важко дається логічний, повний і образний

опис зображеного. Тому поряд із зразком — розповіддю

вихователя для всієї групи тим дітям, яким важко

розповідати, доцільно дати план-зразок. Мета його —

допомогти дитині побачити, що намальовано на картині,

і розповісти про це. Для дітей, які легко справляються з

описом зображеного на картині, треба ускладнити завдання:

ввести в -розповідь порівняння, образне описування.

Використовуючи основний прийом навчання — зразок

розповіді, педагог накреслює і додатковий прийом —

план-вказівку тій дитині, якій важко складати розповідь

(≪Почни, Олю, з того, як хлопчику купили ковзани, як

він чекав зиму і що з ним одного разу трапилося на

ковзанці≫). Можна дати свій варіант початку розповіді

з урахуванням інтересів дитини, її досвіду.

Як ускладнення до загального завдання скласти сю*

жетну розповідь за картиною можна запропонувати деяким

дітям включити в розповідь елементи опису, скласти

колективну розповідь, придумати загадки.

У.старшій групі застосовується ще й такий прийом —*

придумування назви до картини. Спочатку дітям пропонують

уважно розглянути картину, проаналізувати її

зміст за запитаннями, а потім придумати назву і відповідно

до неї скласти розповідь.

У старшій групі дітей вчать розповідати за серіями

картинок (дві-три картинки, об’єднані вмістом). Вихователь

виставляє картинки перед дітьми, проводить бесіду

за їх змістом, щоб підвести дітей до розуміння загального

змісту сюжету, зображеного на окремих картинках;

післд чого одна дитина розповідає за першою

картинкою, інша — за другою і т. д. За першою картинкою

може дати свій зразок розповіді вихователь, а діти

продовжують розповідь за другою частиною серії. Наприклад,

за картинкою ≪Випадок на річці≫ вихователь

може так розпочати розповідь: ≪Одного разу ранньою

весною Сашко пішов на річку подивитися на льодохід.

Він взяв з собою і свого собачку Полкана. На березі

річки було багато людей: дорослих, дітей. Всі милувалися

величною річкою, дивились, як пливуть крижини.

Сашко задивився на катер, який плив річкою, розбиваючи

крижини. Раптом він почув гавкіт Полкана. Сашко

озирнувся і побачив, що собака стоїть на крижині, яка

тихенько відпливає від берега≫. Даліпедагог пропонує дітям розповісти за змістом другої картини, закінчити

його розповідь. Потім інші діти розповідають за всіма

картинками відразу.

Розповіданню за серіями картин передують переказування

за ілюстраціями знайомого тексту, коли діти вчаться

об’єднувати зміст ілюстрацій за допомогою готового

літературного зразка.

У підготовчій групі проводяться такі ж самі заняття

з картиною, як і в старшій, але ускладнюються прийоми

навчання, вимоги до розповідей дітей. Діти складають

описові, сюжетні, творчі розповіді відповідно до завдання

вихователя. Дітям шести років треба особливо вказу-

вати на необхідність точності опису, наприклад, точніше

називати, де відбувалася подія (≪вдалині≫, ≪за високим

будинком≫, ≪на галявині≫ тощо, а не просто ≪там≫) . Дуже

важливо вчити дітей послідовно описувати картину, починаючи

з головного, що складає основу змісту, встанов-

141

лювата зв’язки між частинами, між окремими дійовими

особами. Ця вимога стосується і сюжетних розповідей.

Бажано, щоб діти використовували образні вирази, пряму

мову дійових осіб, що надає розповіді виразності, емоційності.

Розповіді дітей шести років повинні відрізнятися

більшою творчою ініціативою.

Важливо вчити дітей вводити в свої розповіді невеликі

описи природи. Неабияке значення при цьому має такий

методичний прийом, як аналіз розповіді педагога.

Дітям ставлять запитання: ≪З чого я почав свою розповідь?

Чим моя розповідь відрізняється від розповіді Сашка?

Як я розповідав про пору року, зображену на картині?

≫ Поступово діти вчаться доповнювати свої розповіді

за картиною описуванням зображеного пейзажу, стану

природи тощо, наприклад: ≪На цій картині намальована

^зима. День сонячний і холодний. А небо все різнокольорове.

Це воно від сонечка світиться≫.

Все це вчить дітей сприймати картину в єдності її змісту

і форми і готує їх до свідомого й емоційно-естетичного

сприймання художніх картин — творів мистецтва. Важливо

показувати картини різні за змістом, жанрами, технікою

виконання. Це активізує дитячу увагу, розвиває

спостережливість, мовну активність.

Розповідання за картиною в підготовчій групі проводиться

спочатку з використанням тих самих прийомів,

що і в старшій групі. Діти після попереднього обговорення

складають описові та сюжетні розповіді за планом

вихователя. Іноді виникає необхідність дати зразок розповіді.

Але він використовується епізодично ;—це залежить

від характеру, складності картин, від умінь дітей

складати розповідь. У сюжетних розповідях діти виходять

за межі картини.

У кінці року треба вчити дітей складати розповідь за

картиною без попередньої бесіди за її змістом, без плану

і зразка, а цілком самостійно. Проте це можливо здійснити

лише тоді, коли систематична робота з навчання

розповіді проводилась протягом року. В підготовчій групі

вихователь вчить дітей самим обдумувати план розповіді.

Необхідною умовою правильного виконання завдання

і розвитку зв’язного мовлення єусвідомлення завдання.

Вихователь допомагає дітям зрозуміти і правильно

виконати його. ≪Тобі сказали ≪розкажи≫, а ти одне слово

сказав≫; ≪Треба придумати, що далі було, самому придумати,

тому що на картині це не зображено≫; ≪Я дала

142

завдання розповісти про цих дітей, а ти про інше розповідаєш

≫— ось такі і подібні нагадування вихователя

вчать дітей розуміти завдання, спонукають до активних

розгорнутих висловлювань, активізують роботу пам’яті,

мислення, уяви.

Доступне дітям сьомого року життя і складання розповіді

порівняльного характеру на основі зіставлення двох

знайомих картин, наприклад: ≪Вулиця міста≫ і ≪На сільській

вулиці≫, ≪Зимові розваги≫ і ≪Влітку на річці≫.

У цій групі створюються можливості використовувати

порівняння зображеного на картині з тим, що діти бачили

в житті, і складання розповіді на основі цього порівняння.

Наприклад, можна скласти описову розповідь порівняльного

характеру за картинами ≪У лісі взимку≫, ≪Робота

весною в саду≫, ≪Збирання врожаю≫ і відповідними

спостереженнями. Дитина відтворює в уяві бачене,

зіставляє його з зображеним, самостійно оформлює свої

думки.

Для розвитку зв’язного мовлення дітей використовуються

і дрібні роздавальні картинки (найчастіше в дидактичних

іграх), малюнки, аплікації дітей, а також

слайди, фотознімки з життя дітей. Дітям особливо цікаво,

коли зображення показують на екрані.__

28. дітей дошкільного вікуетодика виховання звукової культури мовлення дітей дошкільного віку.

Звукова культура мови є складовою частиною загаль- Ц

ної мовної культури. Культура мови — це вміння правильно

користуватися всіма мовними засобами. Поняття і

звукової культури мови досить складне і широке, воно І

включає цілий ряд важливих компонентів. Серед них: \

чітка артикуляція звуків рідної мови, фонетична та ор- й

фоепічна правильність мови, мовне дихання, сила голосу, ,

темп мови, фонематичний слух та засоби інтонаційної

виразності (наголоси, логічні паузи, ритм, тембр, мелодика)

.

Завдання і зміст роботи по вихованню звукової куль-

тури мови викладені у програмі виховання та навчання

" в дитячому садку.

У вихованні звукової культури мови використовують

різноманітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів

навчання провідне місце'займають показ артикуляції

звуків/ імітація правильної звуковимови, зразок мови

вихователя, відображена да сумісна мова (≪Зроби так,

як я≫, ≪Скажи так, як я≫, ≪Повтори за мною≫, ≪Давай

скажемо разом≫), доручення, ігрові прийоми.

≫/Методами виховання звукової культури мови є дидактичні

ігри, дидактичні вправи, рухливі ігри, розповіді

із звуконаслідуванням, Оповідання, вірші, чистомовки,

скоромовки, лічилки, розглядування картин, настільно-'

друковані ігри.

ч. Провідними методами виховання звукової культури

мовлення е дидактичні ігри та вправи, у процесі яких удосконалюються

всі компоненти звукової культури мовлення.

Щоб навчити дітей правильно і чітко вимовляти

звуки, слід проводити такі ігри: ≪Вимов так, як я≫,

≪Оркестр≫, ≪Назви і відгадай≫, ≪Магазин≫, ≪Комар≫,

≪Прокатаємось на конику≫, ≪Жуки≫, ≪Літаки≫, ≪Що сказав

(взяв) Петрушка?≫, ≪Виправ Незнайку≫, ≪Допоможемо

Буратіно≫, ≪Чого не вистачає?≫, ≪Луна≫, ≪Паровоз

≫, ≪Підкажи Петрушці звук≫, ≪Ось так вимовляються

звуки≫. ,

Розвитку фонематичного слуху сприяють ігри: ≪Тиша

≫, ≪Телефон≫, ≪Зіпсований телефон≫, ≪Тиха і голосна

музика≫, ≪Що як звучить≫, ≪Відгадай звук≫, ≪Упізнай,

хто це≫, ≪Тук-тук≫, ≪Зозуля≫, ≪Про що говорить кімната

(вулиця, ліс)?≫, ≪Доручення≫, ≪Хто краще чує?≫.

Для розвитку мовного дихання пропонують ігри: ≪Сніжинка

≫, ≪Летять сніжинки≫, ≪Листочки≫, ≪Вітерець≫,

≪У лісі≫, ≪Вітряк≫, ≪У кого далі полетять пелюстки?≫,

≪Дмухай сильніше≫. Для вироблення інтонаційної виразності

мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів,

інтонації, ритму) ефективними є ігри: ≪Мавпочки≫, ≪Хто

що почув≫, ≪Тихо — голосно≫, ≪Пішли-поїхали≫, ≪Вимов

так, як я≫, ≪Допоможемо Незнайці≫.

З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий

аналіз слів, закріплювати знання про слово і речення

доцільно проводити- такі ігри: ≪Добери різні слова

≫, ≪Підкажи сл^во≫, ≪Чи подібно звучать слова?≫,

≪Слова забуди своє місце≫, ≪Упіймай м’яч≫, ≪Живі слова

≫, ≪Як Мишко- вчився говорити≫, ≪Про Сашка і сні-

говика≫, ≪Що написав нам Петрушка?≫, ≪Ведмедик дізнається

≫, ≪Що таке наголос≫, ≪Як звати друзів?≫.

Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків

(їй, ж, ч) виконують відповідні'вправи. Наприклад1:

В п р а в а 1, Підняти язик до верхньої губи, потім

опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.

В п р а в а 2. Висунуч-и язик якомога вужче і потім

широко його розпластати. ч

В п р а в а 3. Для того щоб язик був широкий і спокійний,

треба притиснути його губами п’ять-шість разів, /

вимовляючи пя-пя-пя, а потім відкрити рота і потримати

широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у

цей час лічить від одного до десяти.

В п р а в а 4. Відкрити рота, покласти широкий язик

між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи

звуки и -і-е, потримати його в цьому положенні. Вихователь

лічить від одного до десяти.

В п р а в а 5. Відкрити рота, покласти широкий язик

на верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і

здувати ватку зі стола, ніби вимовляючи звук ф.

В п р а в а 6. Обвести кінчиком язика верхню губу

(неначе злизати варення), роблячи рухи язиком зверху

вниз (нижньою губою не допомагати).

В п р а в а 7. Показати зуби і сховати їх або пошепки

вимовляти звуки и-е-и-е-и-е-и-е. Потім зімкнути губи

і витягнути їх уперед.

В п р а в а 8. Відкрити рота і торкнутися кінчиком

язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як штука-

1 Див.: Жильцова О, Л. Виховання правильної звуковимови у

дітей старшого дошкільного віку.— К., Рад., шк., 1971.

тур білить щіткою стелю. При цьому стежити, щоб НШЮ*'

ня щелепа була нерухомою. З

Для розвитку мовного дихання доцільно провестЦг.

дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шмй*

точків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Слід т а - ;

кож виконати вправи на: перекочування силою видихуваного

повітря ватної кульки по столу, підтримування'

, пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок:

на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися

бульбашки), пускання паперових і пластмасових

корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування

олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню

пляшку..

Крім того, можна використати вправи: ≪Дмухай на

метелика≫, ≪На гойдалці≫, ≪Гарячий чай≫, ≪Рубання

дров≫, ≪Мильні бульбашки≫. У дітей трьох-чотирьох років

тривалість видиху повинна відповідати фразі з двох-

трьох слів, у п’ять-шість років — з двох — п’яти слів.

Тривалість у часі між видихом і вдихом має дорівнювати

фразі ≪достатньо, ще раз≫.

З метою закріплення звукової вимови використовують

чистомовки. Вихователь може сам скласти їх на кожний

звук.

С у /З дітьми середньої та старшої груп моЖна вивчити

скоромовки. Наприклад: У маленької Сані перекинулись

сани, тепер у Сані нові сани; Орел на горі, перо на орлі.

Методика заучування скоромовок така: нову скоромовку

вихователь вимовляє сам повільно, чітко, виділяючи

інтонаційно звуки, які повторюються. При цьому ^

перед дітьми ставить завдання: слухати уважно, запам’ятати,

який звук повторюється, Далі вихователь ще двічі

промовляє повільно скоромовку, а потім швидко. На наступному

занятті ставиться завдання промовляти, скоромовки

то голосно, то тихо, то швидко, то повільно. Вихователь

повинен викликати дітей до столу, щоб вони

читали скоромовку з використанням підкресленої арти*

куляції звуків, міміки, інтонації. Знайомі скоромовки

V можна промовляти хором.

Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом

. % вихователь може придумати казочку про веселого йзичка

в різних варіантах *. Наприклад: ≪Жив-був собі у своєму

будиночку веселий язичок. А що це за будиночок був